Рішення № 19024909, 13.10.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" жовтня 2011 р. Справа № 5023/7374/11

вх. № 7374/11

Суддя господарського суду Доленчук Д. О.

при секретарі судовогозасідання Івахненко І.Г.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 за довіреністю № б/н від 28.09.2011 р.

3-ї особи <Текст >відповідача - не з'явився 3-ї особи <Текст >

розглянувши справу за позовом ТОВ ПКФ "Варта Компані, ЛТД", м. Харків

до ТОВ "Еллакс", м. Харків 3-я особа <Текст >

про стягнення 134106,11 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю промислово - комерційна фірма "ВАРТА КОМПАНІ ЛТД" (позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛЛАКС" (відповідач) про стягнення 122220,58 грн. суми основного боргу та 11885,53 грн. пені за порушення грошового зобов'язання.

Представник позивача до початку судового засідання, через канцелярію господарського суду 13.10.2011 р. за вх. № Д1861, надали заяву про розгляд справи без застосування технічних засобів фіксації судового процесу. Дана заява не суперечить чинному законодавству, інтересам сторін, тому приймається судом та підлягає задоволенню.

Позивач, через канцелярію господарського суду 11.10.2011 р. за вх. № 31785 надав заяву про зменшення розміру позовних вимог, яка господарським судом залучена до матеріалів справи. Згідно неї позивач зменшує заявлену до стягнення суму пені та просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 131718,63 грн., з яких 122220,58 грн. - сума основного боргу та 9498,05 грн. - пеня.

Отже, враховуючи положення ст. 22 ГПК України, господарський суд вважає за необхідне прийняти до розгляду заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог та розглядати справу з урахуванням цієї заяви.

Позивач, через канцелярію господарського суду 11.10.2011 р. за вх. № 31806 надав клопотання про залучення до матеріалів справи додаткових доказів, а саме свідоцтва про державну реєстрацію ТОВ ПКФ «ВАРТА-КОМПАНІ ЛТД», статуту ТОВ ПКФ «ВАРТА-КОМПАНІ ЛТД»; видаткової накладної № РТл-006275 від 01.12.2010 р.; видаткової накладної № РТл-006286 від 02.12.2010 р.; видаткової накладної № РТл-006287 від 03.12.2010 р.; видаткової накладної № РТл-006288 від 04.12.2010 р.; акту звірки взаємних розрахунків станом на 02.12.2010 р.; довіреності на отримання цінностей № 34 від 01.12.2010 р. Клопотання позивача було задоволено судом, надані документи залучені до матеріалів справи.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обовязок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, встановив наступне.

01 січня 2007 року між ТОВ ПКФ «Варта-компані ЛТД» та ТОВ «ЕЛЛАКС» було укладено договір, за яким ТОВ ПКФ «Варта-компані ЛТД» зобов'язувалось організувати і забезпечити безперебійну заправу паливом автотранспорт ТОВ «ЕЛЛАКС» згідно з відомостями на АЗС за адресами Білгородське шосе, Померки, 27а в кількості, обумовленій завчасно представниками сторін.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до п. 2 договору ТОВ «ЕЛЛАКС» було зобов'язане у випадку виникнення заборгованості не пізніше 5-ти днів після проведення звірки взаєморозрахунків перерахувати суму заборгованості на розрахунковий рахунок ТОВ «Варта-компані ЛТД».

Додатковими угодами від 01.01.2008 р., 01.01.2010 р. договір № 2 від 01.01.2007 р. (далі - договір) був пролонгований до 31.12.2010 р.

Як свідчать матеріали справи, позивачем в період з 01.12.2010 р. по 07.12.2010 р. було поставлено, а відповідачем отримано паливо на загальну суму 122220,58 гривень, що підтверджується видатковими накладними, належними чином засвідчені копії яких додані до матеріалів справи. Відповідач отримав зазначений товар на суму 122220,58 грн., що підтверджується підписом уповноваженої особи на вказаних накладних.

Але відповідач не виконав належним чином свої зобов'язання, відмовився від виконання обов'язків, покладених на нього умовами договору в частині своєчасної та належної оплати, внаслідок чого утворилась заборгованість з оплати за договором в сумі 122220,58 грн., яка до цього часу не погашена.

07.12.2010 року між сторонами був підписаний акт звірки розрахунків, яким відповідач підтвердив, що станом на 08.12.2010 року у ТОВ "Еллакс" числиться заборгованість перед ТОВ ПКФ "Варта - компані ЛТД" у розмірі 122220,58 грн.

11.02.2011 р. директор ТОВ ПКФ «Варта-компані ЛТД» звернувся до ТОВ «ЕЛЛАКС» з проханням сплатити 122220, 58 грн. заборгованості. В листі від 11.02.2011 р. директора ТОВ «Варта-компані ЛТД» також було вказано, що у випадку невиконання даної вимоги і невиконання зобов'язань за договором, ТОВ ПКФ «Варта-компані ЛТД» буде вимушена звернутися з позовом до господарського суду.

Як свідчать матеріали справи, відповідач суму заборгованості не перерахував, відповіді на претензію не надав.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковими.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частина 1 ст. 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

З огляду на вищевикладене та враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується наявність заборгованості відповідача у розмірі 122220,58 грн. перед позивачем за договором, господарський суд приходить до висновку, що сума у розмірі 122220,58 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Правові наслідки порушення зобовязання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

З огляду на вищевикладене, враховуючи умови договорів, перевіривши розрахунки позивача пені та враховуючи те, що відповідачем не було надано до суду контррозрахунку відповідних сум, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача на користь позивача 9498,05 грн. пені є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

За таких обставин господарський суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статей 44-49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, у разі задоволення позовних вимог, покладаються на відповідача. Отже, господарський суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача сплачену позивачем суму державного мита у розмірі 1317,19 грн. та суму витрат на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 509, 525, 526, 530, 628, 629, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 32, 33, 34, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд <Текст >

ВИРІШИВ:

Прийняти заяву про зменшення позовних вимог до розгляду.

Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Еллакс" (адреса: 61120, м. Харків, пр. 50 р. ВЛКСМ, 51, код ЄДРПОУ 22701341, р/р 26007004200001 у філії ВАТ КБ "Надра", МФО 351831)на користь Товариства з обмеженою відповідальністю промислово - комерційної фірми "Варта - компані ЛТД" (адреса: 61004, м. Харків, вул. Жовтневої революції, 24Б, код ЄДРПОУ 21242664, р/р 26002036090401 в АКІБ "УкрСиббанк" м. Харкова, МФО 351005) 122220,58 грн. основного боргу, 4998,05 грн. пені, 1317,19 грн. витрат по сплаті державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної чинності.

Суддя (підпис< Текст >Доленчук Д. О.

Повний текст рішення підписаний 18.10.2011 р.