Рішення № 19021558, 02.12.2010, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"02" грудня 2010 р. Справа № 9/161-10

За позовом Прокурора з питань нагляду за додержанням і застосуванням законів на транспорті Київської області в інтересах держави в особі ВАТ ДАК “Автомобільні дороги України” та Дочірнього підприємства “Шляхове ремонтно-будівельне управління № 100” ВАТ “ДАК “Автомобільні дороги України”

До Закритого акціонерного товариства “ШРБУ № 100”

Про стягнення 7448 352,25 грн.

Суддя Сокуренко Л.В.

Представники:

Від прокуратури: не зявився

Від позивача 1: ОСОБА_1 (дов. № 1-10/3417 від 07.09.2010 р.)

Від позивача 2: ОСОБА_2 (дов. № 141 від 01.07.2010 р.)

Від відповідача: ОСОБА_3 (дов. № 5 від 01.11.2010 р.)

Рішення господарського суду Київської області у справі № 9/161-10 прийнято 02.12.2010 року після перерви, оголошеної в судовому засіданні 25.11.2010 р. на підставі вимог ст. 77 ГПК України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд до Господарського суду Київської області передані вимоги Прокурора з питань нагляду за додержанням і застосуванням законів на транспорті Київської області в інтересах держави в особі ДАК “Автомобільні дороги України” та Дочірнього підприємства “Шляхове ремонтно-будівельне управління № 100” ВАТ “ДАК “Автомобільні дороги України” до Закритого акціонерного товариства “ШРБУ № 100” про стягнення 7448352,25 грн.

Ухвалою суду від 01.10.2010 р. порушено провадження у справі № 9/161-10 та призначено розгляд справи на 14.10.2010 р.; зобовязано позивача надати в судове засідання оригінали доданих до позовної заяви документів, копію свідоцтва про державну реєстрацію; відповідача на дату винесення ухвали, відзив на позов з документальним обґрунтуванням його висновків, письмову інформацію про свої реєстраційні (банківські) рахунки, інші докази, які підтверджують викладені у позовній заяві обставини. Ухвалою суду від 01.10.2010 р. явку представників сторін в судове засідання визнано обовязковою.

Ухвалою суду від 14.10.2010 року розгляд справи відкладено на 02.11.2010 р. у звязку з неявкою представників позивача 1 та відповідача.

В судове засідання 02.11.2010 року представники прокуратури та позивача 1 не зявилися, вимоги ухвали суду від 14.10.2010 року, про час та місце розгляд у справи повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштової кореспонденції.

Крім того, як вбачається із наданого 02.11.2010 р. через загальний відділ господарського суду Київської області відзиву відповідача, Закрите акціонерне товариство “ШРБУ № 100” просить суд залишити позов без розгляду з підстав, визначених у відзиві.

Суд відхиляє доводи відповідача щодо необхідності залишити позов без розгляду виходячи з наступного.

Згідно з статтею 121 Конституції України представництво інтересів громадянина та держави в суді покладається на органи прокуратури.

Відповідно до статті 361 Закону України "Про прокуратуру" підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Згідно п. 4 рішення Конституційного Суду України у справі за поданням Вищого господарського суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Господарського процесуального кодексу України від 08.04.1999 року інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств чи організацій та господарських товариств.

Виходячи з того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно з посиланням на законодавство визначає в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави.

Постановою КМУ № 221 від 28.02.2002 року на виконання Указу Президента України від 8 листопада 2001 р. № 1056 "Про заходи щодо підвищення ефективності управління дорожнім господарством України" було створено ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України»(позивач 1). Акціонером ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України»є держава, а статутний капітал ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України»створений за рахунок майна державних підприємств, належних до сфери управління Державної служби автомобільних доріг з наступним перетворенням їх у дочірні підприємства ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України».

На виконання зазначеного вище Указу Президента України від 08.11.01р. № 1056/2001, постанови КМУ від 28.02.02р. № 221 було створено Дочірнє підприємство «ШРБУ 100»Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»(позивач 2).

Позивач 2 заснований з метою задоволення потреб держави, населення та оборони країни в удосконаленні і розвитку автодоріг загального користування. Діяльність позивача 2 направлена на виконання робіт з будівництва, реконструкції, ремонту та утриманню автодоріг загального користування, мостів, інших споруд та елементів обстановки доріг, на забезпечення сталої роботи на автодорогах в умовах стихійного лиха, аварій, катастроф і подолання їх наслідків. Позивач 2 здійснює будівництво, ремонт та утримання автомобільних доріг загального користування, виконання відповідних державних програм.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про прокуратуру»при виявленні порушень закону прокурор в межах своєї компетенції має право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Дочірнє підприємство «ШРБУ №100»створено на забезпечення та захист державних інтересів, засновником якого є господарське товариство, 100% акцій якого перебуває у власності Держави, а тому шкода, завдана підприємству тягне за собою як наслідок порушення державних інтересів, в тому числі і економічних.

Крім того, прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України).

Конституційний Суд України в Рішенні від 08.04.99 року № 3-рп/99 (далі - Рішення КСУ) визначив, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подасться позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних чи інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. При цьому інтереси держави можуть збігатися повністю, частково, або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що “інтереси держави” є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

В основі інтересів держави завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2010 р. у справі № 05-6-6/128.

Враховуючи викладене, ухвалою суду від 02.11.2010 р. розгляд справи відкладено на 16.11.2010 р.; зобовязано позивача надати в судове засідання акт Контрольно-ревізійного управління від 17.07.2010 року; додаток № 3 до договору оренди цілісного майнового комплексу; оригінал (для огляду) та належним чином завірені копії (для залучення до матеріалів справи) статутних документів Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України”; розподільчий баланс щодо передачі цілісного майнового комплексу; письмове пояснення щодо стягнення суми амортизаційних відрахувань, що не використана на відновлення орендованих необоротних активів з посиланням на норми чинного законодавства України; зобовязано відповідача надати в судове засідання письмове пояснення щодо підписання спірних актів здачі-приймання робіт; розподільчий баланс щодо передачі позивачем цілісного майнового комплексу та надати баланс товариства; письмове заперечення щодо стягнення суми амортизаційних відрахувань, що не використана на відновлення орендованих необоротних активів.

В судове засідання 16.11.2010 року представники прокуратури не зявилися, про час та місце розгляд у справи повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштової кореспонденції.

Враховуючи викладене, ухвалою суду від 16.11.2010 р. розгляд справи відкладено на 25.11.2010 р.; зобовязано позивача надати в судове засідання додаток № 3 до договору оренди цілісного майнового комплексу; письмове пояснення (з долученням доказів) проведення капітальних поліпшень орендованого майна, або інших поліпшень, здійснених за рахунок нарахованої амортизації; оригінали та належним чином засвідчені копії рахунків, на підставі яких повинні сплачуватися орендні платежі та докази їх направлення на виконання п. 5.2 договору; обґрунтований розрахунок орендної плати за грудень 2009 року та червень 2010 р.; підстави нарахування інфляційних втрат, якщо договором передбачене коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць; письмове пояснення щодо дійсності договору про внесення доповнень до спірного договору від 24.04.09 р. з урахуванням положень позапланової ревізії Контрольно-ревізійного управління міста Києва від 17.07.2010 року; зобовязано відповідача надати в судове засідання письмове пояснення щодо підписання спірних актів здачі-приймання робіт; контррозрахунок амортизаційних втрат, наказ про розподіл обовязків керівництва відповідача на предмет підписання спірного договору та змін до нього; актів виконаних робіт у випадку заперечень щодо правомочності відповідача на підписання спірного договору.

25.11.2010 через загальний відділ господарського суду Київської області для всебічного та обєктивного розгляду справи, представником позивача та відповідача подано клопотання про продовження строку розгляду спору.

Частиною третьою статті 69 Господарсько-процесуального кодексу встановлено, що у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Крім того, 25.11.2010 відповідачем через загальний відділ господарського суду Київської області подано заяви про проведення судової почеркознавчої, технічної та судово-бухгалтерської експертизи.

Господарський суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь в судовому процесі, або за своєї ініціативи у випадках призначення господарським судом експертизи (ч.2 ст. 79 ГПК України).

Відповідно до ст. 41 ГПК України для розяснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

У Законі України "Про судову експертизу" від 25.02.94 № 4038-XII визначено, що судова експертиза це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства.

Порядок призначення судових експертиз та експертних досліджень судовим експертам науково-дослідних інститутів судових експертиз Міністерства юстиції України та атестованим судовим експертам, що не працюють у державних спеціалізованих установах, їх обов'язки, права та відповідальність, організація проведення експертиз та оформлення їх результатів визначаються Кримінально-процесуальним, Цивільним процесуальним, Господарським процесуальним кодексами України, Кодексом України про адміністративні правопорушення, Митним кодексом України, Законами України "Про судову експертизу", "Про виконавче провадження", іншими нормативно-правовими актами з питань судової експертизи та Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз, затвердженою Наказом Міністерства юстиції України від 08.10.98 № 53/5, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 03.11.98 за № 705/3145 (далі - Інструкція).

Як вбачається із поданих відповідачем заяв про призначення почеркознавчої та технічної експертиз, відповідачем не обґрунтовано необхідності проведення почеркознавчої експертизи щодо оригінальності підпису голови правління Симканича В.С. на актах приймання-здачі за спірним договором, не надано жодних доказів, які б викликали сумнів у суду та інших сторін щодо неможливості підписання головою правління Симканичем В.С. зазначених актів.

В якості обґрунтування заяви відповідача про проведення судово-бухгалтерської експертизи, відповідач посилається на той факт, що суд не зобовязав сторін провести акт звірки взаєморозрахунків та запропонував винести на експертизу питання, які встановлені спірним договором, який на час розгляду справи є дійсним, та належним чином підписаними, оформленими та невідкликаними документами; щодо питань про визначення суми пені, орендної плати, амортизаційних відрахувань, то відповідачем протягом розгляду справи не надано ні витребуваного судом контррозрахунку заявлених до стягнення сум, ні аудиторського висновку, ні будь-якого іншого документу, який би визначав інший розмір заявлених до стягнення сум.

Судова експертиза повинна призначатися тільки для встановлення даних, що входять до предмета доказування у справі, і не може стосуватися тлумачення і застосування правових норм. Неприпустимо ставити перед експертом правові питання, вирішення котрих віднесено законом до компетенції суду (зокрема, про відповідність окремих актів законодавству, про правову оцінку дій сторін тощо).

За змістом положень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.97 № 8"Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах" (далі Постанова Пленуму ВСУ) висновок експерта не має наперед встановленої сили та переваги над іншими джерелами доказів, підлягає перевірці й оцінці за внутрішнім переконанням суду, яке має ґрунтуватися на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи у сукупності.

Відповідно до п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 27.11.06 р. № 01-8/2651 «Про деякі питання призначення судових експертиз»судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Враховуючи те, що запропоновані відповідачем, у заявах про призначення експертиз, питання направлені на встановлення даних, які вже визначені наявними в матеріалах справи документами, а відповідачем ні в заявах, ні в судовому засіданні 02.12.2010 р. не обґрунтовано та не надано жодного доказу з метою доведення суду необхідності проведення експертизи у справі № 9/161-10, то судом зазначені заяви залишені без задоволення.

В судовому засіданні 25.11.2010 р. оголошено перерву на 02.12.2010 р. за письмовим клопотанням сторін.

В судовому засіданні 02.12.2010 р. представник позивача надав суду письмові пояснення, в яких відмовляється від нарахованих інфляційних втрат та зменшує суми пені та 3 % річних, уточнені позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню; представник відповідача проти позову заперечує.

Враховуючи те, що згідно ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених ст.5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог, суд прийняв вказану заяву до розгляду.

Розглянувши документи, додані до позовної заяви, дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи та заслухавши представника позивача господарський суд Київської області,-

ВСТАНОВИВ:

24 квітня 2009 року між Дочірнім підприємством «ШРБУ №100»ВАТ Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»(позивач 2) та Закритим акціонерним товариством «ШРБУ № 100»(відповідач) укладено договір оренди цілісного майнового комплексу, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, за реєстровим номером 346 (надалі Договір 1).

Відповідно до п. 1.1. Договору 1 Орендодавець на підставі рішення Колегії Державної служби автомобільних доріг України від 23.02.2009 року №13, що введене в дію наказом Державної служби Автомобільних доріг України №71 від 24.02.2009 року передає, а Орендар приймає в строкове платне користування цілісний майновий комплекс Дочірнього підприємства «ШРБУ №100»ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України», що пов'язаний з будівництвом та ремонтом автомобільних доріг, вартістю 43 489 000,00 грн. (сорок три мільйони чотириста вісімдесят дев'ять тисяч) гривень, що визначено актом оцінки ЦМК від 16.04.2009 року.

Строк дії Договору 1 - до 24 квітня 2034 року (п. 10.1. договору 1).

Відповідно до п. 1.2. Договору майно передається в оренду з метою здійснення Орендарем діяльності по будівництву та ремонту автомобільних доріг та здійснення інших видів господарської діяльності, що передбачені статутом орендаря. Майно, що передається в оренду на підставі цього Договору, зараховується на баланс Орендаря із зазначенням, що це майно є орендованим.

Орендар вступає у строкове платне користування майном з моменту підписання Договору та акту приймання - передачі майна в оренду, який повинен бути підписаний не пізніше 3 банківських днів від дня підписання цього Договору (п. 2.1. Договору 1).

На виконання умов Договору 1 позивач 2 передав, а відповідач прийняв об'єкт оренди, про що був підписаний Акт приймання - передачі від 24.04.2009 року.

Відповідно до п. 3.1. Договору 1 орендна плата в розмірі 100 відсотків перераховується Орендарем на поточний рахунок Орендодавця. Розрахунок Орендної плати наведено в Додатку №3, який є невід'ємною частиною Договору, і становить без ПДВ за перший місяць оренди 183 740 (сто вісімдесят три тисячі сімсот сорок) гривень 00 копійок. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у поряду, визначеному чинним законодавством України.

Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць (п. 3.2 договору 1).

Згідно з п. 3.3 договору 1 орендна плата перераховується позивачу щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним.

Пунктом 3.4 договору 1 встановлено, що зміна розміру орендної плати здійснюється за згодою сторін і оформляється додатковою угодою між сторонами цього договору. Зміна розміру орендної плати в односторонньому порядку не допускається.

Крім того, 24.04.2009 р. сторони уклали Договір про внесення доповнень до договору оренди цілісного майнового комплексу від 24.04.2009 р. без номера та дати у простій письмовій формі (надалі - Договір 3).

Пунктом 1 договору 3 встановлено, що сторони дійшли згоди доповнити п. 4.2 договору 1 реченням такого змісту «у випадку, якщо згідно наданих відповідачем первинних документів про суми нарахованої амортизації, остання вища за розмір нарахованої за рік орендної плати, то розмір орендної плати за грудень звітного року збільшується на суму різниці між нарахованою амортизацією і нарахованою за рік орендною платою».

Орендна плата за січень місяць, наступного за звітним роком визначається шляхом коригування орендної плати за листопад звітного року на індекси інфляції за листопад та грудень звітного року (п. 2 договору 3).

19.02.2010 р. сторони уклали договір про внесення доповнень до Договору 1 за реєстровим номером 1646, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, та зареєстрований в реєстрі за номером 382 (надалі - Договір 4).

Пунктом 2 договору 4 встановлено, що сторони дійшли згоди доповнити п. 4.2 договору 1 реченням такого змісту «у випадку, якщо згідно наданих відповідачем первинних документів про суми нарахованої амортизації, остання вища за розмір нарахованої за рік орендної плати, то розмір орендної плати за грудень звітного року збільшується на суму різниці між нарахованою амортизацією і нарахованою за рік орендною платою».

За ствердженням позивача, що підтверджено документами, долученими до матеріалів справи, відповідачем в період з квітня 2009 року по січень 2010 року оплачено орендні платежі в сумі 3603406,85 грн., з яких 16419,13 пені:

- орендна плата за квітень 2009 року - 51 447,20 гривень, з урахуванням ПДВ.

- орендна плата за травень 2009 року - 222 471,60 гривень, з урахуванням ПДВ, погоджено сторонами згідно акту приймання - здачі робіт (надання послуг) №ОУ-0000030 від 29.05.2009 року;

- орендна плата за червень 2009 року - 223 583,95 гривень, з урахуванням ПДВ, погоджено сторонами згідно акту приймання - здачі робіт (надання послуг) №ОУ-0000035 від 30.06.2009 року;

- орендна плата за липень 2009 року - 226 043,38 гривень, з урахуванням ПДВ, погоджено сторонами згідно акту приймання - здачі робіт (надання послуг) №ОУ-0000053 від 31.07.2009 року;

- орендна плата за серпень 2009 року - 225 817,33 гривень, з урахуванням ПДВ, погоджено сторонами згідно акту приймання - здачі робіт (надання послуг) №ОУ-0000056 від 31.08.2009 року;

- орендна плата за вересень 2009 року - 225 365,70 гривень, з урахуванням ПДВ, погоджено сторонами згідно акту приймання - здачі робіт (надання послуг) №ОУ-0000061 від 30.09.2009 року;

- орендна плата за жовтень 2009 року - 227 168,63 гривень, з урахуванням ПДВ, погоджено сторонами згідно акту приймання - здачі робіт (надання послуг) №ОУ-0000080 від 31.10.2009 року;

- орендна плата за листопад 2009 року - 229 213,14 гривень, з урахуванням ПДВ, погоджено сторонами згідно акту приймання - здачі робіт (надання послуг) №ОУ-0000082 від 30.11.2009 року;

- орендна плата за грудень 2009 року - 1 722 058,69 гривень, з урахуванням ПДВ, погоджено сторонами згідно акту приймання - здачі робіт (надання послуг) №ОУ-0000091 від 31.12.2009 року;

- орендна плата за січень 2010 року - 233 820,10 гривень, з урахуванням ПДВ, погоджено сторонами згідно акту приймання - здачі робіт (надання послуг) №ОУ-0000001 від 31.01,2010 року.

30 червня 2010 року за взаємною згодою Сторін між позивачем 2 та відповідачем був укладений Договір про розірвання Договору оренди цілісного майнового комплексу від 24 квітня 2009 року (Договору 1), що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, та зареєстрований в реєстрі за номером 1769 (надалі - Договір 2).

На виконання Договору 2, відповідач повернув позивачу 2 об'єкт оренди, відповідно до акту приймання передачі від 30.06. 2010 року.

Відповідно до частини 3 статті 653 Цивільного кодексу України у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Проте, зобовязання що виникли в період дії договору, підлягають виконанню в повному обсязі.

Враховуючи викладене, позивач просить суд стягнути заборгованість відповідача по орендній платі за період з лютого 2010 року по червень 2010 року.

Відповідно до п. 5.2. Договору 1 Орендар зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі вносити на розрахунковий рахунок Орендодавця орендну плату та суму податку на додану вартість шляхом перерахувань до 15 числа місяця наступного за звітним.

Договір 3 та Договір 4 містять положення, за яким у випадку, якщо згідно наданих орендарем первинних документів про суми нарахованої амортизації (за виключенням суми здійснених капітальних поліпшень), остання вища за розмір нарахованої за рік орендної плати, то розмір орендної плати за грудень звітного року збільшується на суму різниці між нарахованою амортизацією (за виключенням сум здійснених капітальних поліпшень) і нарахованою за рік орендною платою (п. 2 договорів).

Згідно наданих представником позивача 2 пояснень, в кінці 2009р. сторонами було встановлено, що розмір орендної плати не відповідає ринковим цінам, та призводить до збитків ДП «ШРБУ - №100». Відповідно до цього, сторони домовилися з метою уникнення збитків, збільшити орендну плату за грудень 2009р. та нарахувати її за узгодженою формулою.

Вказані домовленості сторонами було зафіксовано в Договорі 3 (у простій письмовій формі) та Договорі 4 (нотаріально посвідченому).

Відповідач проти зазначеного заперечує з посиланням на те, що договір 3 є нікчемним документом та не несе за собою зобовязань щодо оплати орендної плати за грудень 2009 року, оскільки не посвідчений нотаріусом, а сплачений відповідачем платіж за грудень 2009 року є передплатою, яку просить суд врахувати при підрахунку несплачених орендних платежів за 2010 рік.

Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ч. 4 ст. 216 ЦК України правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути предявлена будь-якою заінтересованою стороною (п. 5 ст. 216 ЦК України).

Відповідно до частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Враховуючи норми ЦК України, суд наголошує на тому, що, у випадку існування спору, недійсність та нікчемність правочину може бути встановлена судом.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано сторонами у судовому засіданні, сторони до суду з позовною заявою про визнання недійсним договору 3 не зверталися, а також підтвердили, що ні недійсність, ні нікчемність зазначеного договору в судовому порядку не встановлена.

Відповідно до п.2 ст. 83 ГПК України та п.14 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.05 р. № 01-8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році»господарський суд, приймаючи рішення не має права виходити за межі позовних вимог.

Враховуючи викладене та, оскільки орендна плата за грудень 2009 року не є предметом спору у даній справі, то суд не досліджує та не надає правову оцінку договору 3, на підставі якого відповідачем був добровільно проведений розрахунок орендної плати за грудень 2009 рік.

В разі, якщо відповідач вважає, що його права порушені договором 3, то він не позбавлений права звернутись з окремою позовною заявою щодо оскарження дійсності зазначеного договору.

Крім того, відповідач, як на підставу своїх заперечень посилається також на Акт Контрольно ревізійного управління в м. Києві від 12.07.2010р. №09-30/928, в якому, на його думку, зафіксовано, що протягом грудня 2009р. позивачем безпідставно нарахована ЗАТ «ШРБУ №100»орендна плата за грудень 2009р. на суму 1461902,95 грн., що призвело до завищення станом на 01.01.10р. дебіторської заборгованості ЗАТ «ШРБУ №100»на відповідну суму.

Відповідно до розділу 2 Акту Контрольно ревізійного управління в м. Києві від 12.07.2010р. №09-30/928 проведена ревізія фактичного виконання договору 1 та, як вбачається з матеріалів, КРУ не надана оцінка правомірності нарахування орендної плати з врахуванням різниці амортизації за грудень 2009 року.

Разом з цим, в Акті Контрольно ревізійного управління в м. Києві від 12.07.2010р. №09-30/928 встановлений факт оплати орендної плати за грудень 2009 року, проведеної відповідачем, як зазначено КРУ, на його думку, за нікчемним правочином договором 3, але рішення суду про визнання недійсним договору 3 сторонами до ревізії не надано.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Самий лише акт КРУ в м. Києві не може вважатися безумовним доказом факту наявності безпідставності нарахування орендної плати за грудень 2009 р., встановлення факту нікчемності договору 3 та відповідно наявності переплати відповідачем позивачу 2 орендних платежів, оскільки, відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 1 статті 9 цього ж Закону, передбачено що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Сторонами розраховано та зафіксовано підвищення розміру орендної плати до суми 1 722 056,69грн. за грудень 2009р. в належним чином оформленому та підписаному уповноваженими представниками первинному документі - Акті №ОУ-0000091 здачі прийняття робіт (надання послуг) від 31.12.2009р.

На підставі вказаного акту, позивачем 2 виставлено відповідачу рахунок фактуру №СФ-0000136 від 31.12.2009р. на сплату нарахування орендної плати в грудні 2009р. згідно договору оренди цілісного майнового комплексу. Вказаний рахунок було в повному обсязі оплачено відповідачем 18.02.2010р.

Таким чином, позивачем 2 та відповідачем на основі взаємного волевиявлення та згоди, було повністю виконано умови Договору 3, який не є предметом спору в даній справі, оскільки орендна плата за грудень 2009 року в судових засідань не оспорювалась та не розглядалась.

Позивачем заявлена позовна вимога щодо стягнення з відповідача орендної плати з лютого 2010 року по червень 2010 р. на загальну суму 2392899,28 грн.

Згідно п. 3.3. Договору 1, орендна плата перераховується Орендодавцю щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним.

Відповідно до вищевказаних умов Договору 1, позивач 2 нарахував (шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць) орендну плату у наступному розмірі, що було погоджено між позивачем 2 та відповідачем шляхом підписання актів здачі - приймання робіт (наданих послуг):

- орендна плата за лютий 2010 року - 238 028,86 гривень, з урахуванням ПДВ, погоджено сторонами згідно акту приймання - здачі робіт (надання послуг) №ОУ-0000009 від 26.02.2010 року;

- орендна плата за березень 2010 року - 242 551,40 гривень, з урахуванням ПДВ, погоджено сторонами згідно акту приймання - здачі робіт (надання послуг) №ОУ-0000014 від 31.03.2010 року;

- орендна плата за квітень 2010 року - 244 734,36 гривень, з урахуванням ПДВ, погоджено сторонами згідно акту приймання - здачі робіт (надання послуг) №ОУ-0000017 від 30.04.2010 року;

- орендна плата за травень 2010 року - 244 000,16 гривень, з урахуванням ПДВ, погоджено сторонами згідно акту приймання - здачі робіт (надання послуг) №ОУ-0000027 від 31.05.2010 року;

- орендна плата за червень 2010 року - 1 423 584,50 гривень, з урахуванням ПДВ, погоджено сторонами згідно акту приймання - здачі робіт (надання послуг) №ОУ-0000030 від 30.06.2010 року.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, згідно банківських виписок з особових рахунків позивача 2 за період з 14.05.2009 року по 19.02.2010 року Відповідачем було сплачено орендну плату за користування об'єктом оренди за період з квітня 2009 року по січень 2010 року включно на суму 3586987,72 грн.

На день розгляду справи відповідачем не сплачена орендна плата за користування об'єктом оренди за період лютий 2010 року - червень 2010 року.

За весь період дії Договору 1 позивач 2 неодноразово звертався до відповідача з вимогою погасити наявну поточну заборгованість (лист вих. № 633 від 30.11.2009 р., лист вих. №648 від 24.12.2009р., лист вих. №2 від 19.01.2010р., лист вих. № 54 від 05.04.2010р., лист вих. №60 від 19.04.2010 р., та ін.), але відповідач в порушення умов Договору та чинного законодавства не виконав свої зобов'язання по сплаті орендної плати за користування об'єктом оренди.

Згідно з статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами для виникнення прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 1 ст. 283 ГК України встановлено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Статтею 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не передбачено договором.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 3 статті 762 ЦК України встановлено, що договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном.

Для розрахунку орендної плати визначається розмір річної орендної плати. На основі розміру річної орендної плати встановлюється розмір орендної плати за перший місяць оренди, яка фіксується у договорі оренди.

За урахуванням розміру орендної плати за перший місяць оренди розраховується розмір орендної плати за наступні місяці оренди.

Орендна плата з урахуванням її індексації та порядок використання амортизаційних відрахувань є незалежними одна від одної істотними умовами договору оренди державного майна.

Враховуючи викладене, позивач скористався своїм правом індексації розміру орендної плати, встановленої п. 3.1 договору 1.

У відповідача виникла заборгованість з оплати на користь позивача 2 орендної плати за користування об'єктом оренди у розмірі 2 392 899,28грн. (238 028,86грн. (лютий 2010р.) + 242 551,40грн. (березень 2010р.) + 244 734,36грн. (квітень 2010р.) + 244 000,16грн. (травень 2010р.) + 1 423 584,50грн. (червень 2010р.).

Розрахувавши орендну плату за червень 2010р. у розмірі 1 423 584,50 грн., сторони керувалися вже нотаріально посвідченим та зареєстрованим у встановленому порядку Договором 4.

Пунктом 2 договору 4 встановлено, що сторони дійшли згоди доповнити п. 4.2 договору 1 реченням такого змісту «у випадку, якщо згідно наданих відповідачем первинних документів про суми нарахованої амортизації, остання вища за розмір нарахованої за рік орендної плати, то розмір орендної плати за грудень звітного року збільшується на суму різниці між нарахованою амортизацією і нарахованою за рік орендною платою».

Розрахунок орендної плати за користування ЦМК у 2010 році був здійснений з урахуванням норм договору від 19.02.2010 р. з огляду на те, що п. 17 наказу Фонду державного майна України «Про затвердження порядку повернення орендованих цілісних майнових комплексів державних підприємств після припинення або розірвання договору оренди»від 07.08.97 р. № 847 передбачено, що заборгованість орендаря по орендній платі має бути погашеною до закінчення дії договору оренди.

Для визначення рівня орендної плати та заборгованості станом на дату закінчення дії договору оренди розраховані такі показники: сума орендної плати за червень 2010 р. 154 953,66 грн. та загальна різниця між розміром нарахованої орендної плати та амортизаційними відрахуваннями у 2010 році - 1031366,56 грн. (2188932,82 грн. (нарахована амортизація) 1157566,26 грн. (нарахована орендна плата за 2010 рік).

Зазначені суми вказані без урахування ПДВ.

Вірність даного розрахунку орендної плати за червень 2010 року підтверджується також аудиторським висновком Промислової аудиторської спілки від 29.06.2010 р., наданою позивачем.

Крім того, підвищений розмір орендної плати зафіксовано в підписаному уповноваженими представниками сторін Акті №ОУ-0000030 здачі прийняття робіт (надання послуг) від 21.06.2010р., який відповідачем не відізваний.

Таким чином, розмір кредиторської заборгованості відповідача перед позивачем по орендній платі за період з лютого 2010 року по червень 2010 року, що підлягає відображенню в Акті оцінки вартості цілісного майнового комплексу при розірванні договору 1, доведеної до амортизаційних відрахувань становить 2392 899,29 грн. з урахуванням ПДВ.

Таким чином, вимоги позивача 2 про стягнення заборгованості з орендних платежів в розмірі 2 392 899,28грн. є обґрунтованими та підлягає задоволенню.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Стаття 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Стаття 611 ЦК України вказує, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі сплата неустойки та відшкодування збитків і моральної шкоди.

Відповідно до п. 9.3. Договору 1 у випадку порушення строку внесення орендної плати, Орендар сплачує Орендодавцю пеню від суми простроченого платежу за кожний день такого прострочення в розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла в момент існування такої заборгованості.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст.ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше на встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Згідно розяснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за не виконання або неналежне виконання грошових зобовязань” від 29.04.1994 року № 02-5/293, пеня встановлена чинним законодавством або договором, підлягає сплаті за весь період часу, протягом якого не виконано грошове зобовязання з урахуванням 6-місячного строку позовної давності.

Відповідач здійснював сплату орендної плати з порушенням строків встановлених у п. 3.3. Договору 1, що призвело до нарахування пені за прострочення оплати орендної плати у розмірі 34 391,09 грн. за період з 16.03.2010 р. по 01.08.2010 р. (за уточненим розрахунком позивача).

Перевіривши розрахунок позивача, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявленої до стягнення суми пені у розмірі 34391,09 грн., яка судом задоволена.

Згідно з ст.625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобовязання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання (постанова ВСУ від 16.05.2006 у справі №10/557-26/155).

На цій підставі позивачем нараховані 3 % річних у сумі 11 128,22 грн. за період з 16.03.09 р. по 01.08.2010 р.

Перевіривши уточнений розрахунок позивача, суд дійшов висновку про обґрунтованість та законність позовних вимог позивача на предмет стягнення 3 % річних, у звязку з чим 3 % річних у сумі 11 128,22 грн. підлягають задоволенню за розрахунком позивача.

В судовому засіданні 02.12.2010 р. представник позивача надав суду письмові пояснення, в яких відмовляється від нарахованих інфляційних втрат та зменшує суми пені та 3 % річних, уточнені позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених ст.5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Оскільки позивач відмовився від позову в частині стягнення інфляційних збитків на суму 14908,79 грн., суд припиняє провадження в цій частині на підставі п.4 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Також позивач просить стягнути з відповідача суму амортизаційних відрахувань у сумі 4 959 556 (чотири мільйони дев'ятсот п'ятдесят дев'ять тисяч п'ятсот п'ятдесят шість) грн. 46 коп.

Відповідно до п. 4.1. Договору 1 передбачені законодавством амортизаційні відрахування на майно, що орендується, нараховує та залишає у своєму розпорядженні Орендар.

Відповідно до пункту 4.2. Договору 1 амортизаційні відрахування використовуються на відновлення орендованих основних фондів. Право власності на майно, що покращено орендарем за рахунок амортизаційних відрахувань, належить власнику орендованого майна. Вказані норми Договору оренди ЦМК, повністю відповідають приписам статті 23 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», норми якого регулюють взаємовідносини сторін, що випливають з Договору 1.

Так, відповідно до частини 5 статті 1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»оренда майна інших форм власності може регулюватися положеннями цього Закону, якщо інше не передбачено законодавством та договором оренди.

Сторони в Договорі 1 прямо не передбачили, що до їхніх правовідносин не застосовуються норми Закону України «Про оренду державного та комунального майна», більше того, в п. 10.9. Договору 1 встановлено, що взаємовідносини сторін, не врегульовані цим договором, регулюються чинним законодавством України.

Договір 1 було розірвано за взаємною згодою сторін 30 червня 2010 р., основні засоби повернуті Позивачу згідно акту від 30 червня 2010 р.

Таким чином, сьогодні відповідач позбавлений можливості використати суму амортизаційних відрахувань, за її прямим та єдиним цільовим призначенням на повне відновлення основних засобів, відповідно, амортизаційні відрахування повинні бути повернуті позивачу 2.

Вказане зокрема підтверджується укладеним сторонами Договором від 30.06.2010р. про розірвання Договору ЦМК, пунктом 5 якого передбачено, що повернення залишку амортизаційних відрахувань на орендовані необоротні активи в розмірі, визначеному в Акті оцінки цілісного майнового комплексу від 30 червня 2010р., затвердженого комісією з оцінки цілісних майнових комплексів ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України», проводиться Орендарем у відповідності до чинного законодавства України та нормативних актів.

При розірванні Договору 1 сторони керувалися Порядком повернення орендованих цілісних майнових комплексів державних підприємств після припинення або розірвання договору оренди затвердженим Наказом Фонду державного майна № 847 від 07.08.1997р. (надалі - Порядок №847). Порядок №847 розроблено з метою реалізації положень Закону України «Про оренду державного та комунального майна», та він регулює питання повернення з оренди цілісних майнових комплексів.

Так, пунктом 8 Порядку №847 передбачено, що до державної частки майна в цілісному майновому комплексі орендного підприємства на етапі інвентаризації і складання передаточного балансу слід віднести:

а) орендоване державне майно;

б) інше державне майно, передане орендареві державою протягом дії договору оренди;

в) майно, придбане за рахунок амортизаційних відрахувань на орендоване державне майно, якщо інше не передбачено договором оренди;

г) залишок коштів амортизаційного фонду на повне відновлення орендованого державного майна і майна, придбаного за кошти цього фонду раніше;

ґ) вартість невідокремлюваних поліпшень орендованого майна, здійснених орендарем без погодження з орендодавцем.

Згідно постанови КМ України від 14.10.95 р. № 786 амортизація це систематичний розподіл вартості, яка амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисного використання.

Амортизаційні відрахування на орендовані необоротні активи залишаються в розпорядженні орендаря та використовуються на відновлення орендованих фондів.

Залишок коштів амортизаційного фонду на повне відновлення орендованого державного майна відноситься до державної частки майна в цілісному майновому комплексі орендного підприємства на етапі інвентаризації і складання передаточного балансу.

Крім того, суд звертає увагу на той факт, що, оскільки амортизаційні відрахування на орендоване майно є часткою орендодавця, орендар не може погасити орендну плату за рахунок амортизаційних відрахувань на орендоване державне майно.

Згідно з п. 13 Наказу Фонду державного майна № 847 від 07.08.1997р. залишок коштів амортизаційного фонду на повне відновлення орендованих основних засобів визначається згідно з передаточним балансом на підставі довідки керівника підприємства про рух коштів цього фонду за час оренди і зараховується до державної частки у майні державного підприємства.

Згідно вказаного Порядку та відповідно до Протоколу спільної інвентаризаційної комісії ДП «ШРБУ №100»ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України»та ЗАТ «ШРБУ №100»від 11 травня 2010 року, 30 червня 2010 року було складено Акт оцінки цілісного майнового комплексу, який затверджено Протоколом засідання комісії з оцінки цілісних майнових комплексів ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України»№3 від 30 червня 2010 року (надалі - Акт).

Протокол спільної інвентаризаційної комісії ДП «ШРБУ №100»ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України»та ЗАТ «ШРБУ №100»від 11 травня 2010 року підписаний 24 представниками відповідача, у тому числі головою правління, головним інженером, головним бухгалтером та іншими.

Відповідно до вказаного Акту було здійснено оцінку цілісного майнового комплексу, у тому числі майна, що належить Орендодавцю та майна, що належить Орендарю.

Згідно Акту залишок коштів амортизаційного фонду на повне відновлення орендованих основних засобів, що підлягає передачі Орендодавцю, становить чотири мільйони дев'ятсот п'ятдесят дев'ять тисяч п'ятсот гривень.

За даними бухгалтерського обліку позивача точна сума становить 4 959 556,46 (чотири мільйони дев'ятсот п'ятдесят дев'ять тисяч п'ятсот п'ятдесят шість грн. 46 коп.) гривень за період з травня 2009 року по червень 2010 року, що також підтверджується Звітом Промислової Аудиторської Спілки від 29.06.2010.

Відповідно до вищезазначеного, відповідач зобов'язаний передати позивачу 2 залишок коштів амортизаційного фонду на повне відновлення орендованих основних засобів у сумі 4 959 556,46 (чотири мільйони дев'ятсот п'ятдесят дев'ять тисяч п'ятсот п'ятдесят шість грн. 46 коп.) гривень.

Таким чином, сума амортизаційних відрахувань визначена в повній відповідності до приписів Договору 1, Закону України «Про оренду державного та комунального майна», Порядку повернення орендованих цілісних майнових комплексів державних підприємств після припинення або розірвання договору оренди затвердженим Наказом Фонду державного майна № 847 від 07.08.1997 р.

Згідно з статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідач підписавши Договір від 30.06.2010р. про розірвання Договору 1, підтвердив свій обовязок повернути позивачеві 2 залишок амортизаційних відрахувань.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів недійсності зазначених договорів або інших доказів відсутності заборгованості не надав та не надіслав, контррозрахунку заявлених до стягнення сум також не надав; будь-які листи відповідача до позивача про наявність спірних питань щодо договірних відносин, направлених на адресу позивача, які б могли свідчити, що відповідач не погоджувався з умовами нарахування орендної плати або амортизаційними нарахуваннями в матеріалах справи також відсутні.

Позивач 2 листом вих. №173 від 14.07.2010 року звертався до відповідача з вимогою сплатити на користь позивача 2 залишок коштів амортизаційного фонду на повне відновлення орендованих основних засобів у сумі 4 959 556,46 (чотири мільйони дев'ятсот п'ятдесят дев'ять тисяч п'ятсот п'ятдесят шість грн. 46 коп.) гривень.

Відповідач на зазначений лист не відповів, своїх обовязків не виконав, чим порушив приписи ст. 526 ЦК України згідно якої зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За таких обставин, вбачається обґрунтованість позовних вимог позивача 2 в частині стягнення з відповідача амортизаційних відрахувань.

Крім того, прокурор з питань нагляду за додержанням і застосуванням законів на транспорті Київської області просить суд стягнути з відповідача судові витрати: державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідно до ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 р. № 7-93 «Про державне мито»звільняються від сплати державного мита Генеральна прокуратура України та її органи за позовами, з якими вони звертаються до суду або господарського суду в інтересах громадян і держави.

Згідно з підпунктом «а»пунктів 1 та 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 р. № 7-93 «Про державне мито», державне мито із позовних заяв майнового характеру стягується в розмірі одного відсотка від ціни позову, але не менше 6 неоподаткованих мінімумів громадян і не більше 1500 неоподаткованих мінімумів громадян.

Таким чином, державне мито у сумі 25500,00 грн. та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають стягненню з відповідача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 33, 44, 49, 80, 82-84 ГПК України, ст.ст. 526, 225 ЦК України, ст.ст. 173, 193 ГК України, господарський суд Київської області -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Закритого акціонерного товариства «ШРБУ №100»(адреса: 07335, Київська обл., Вишгородський район, село Демидів, урочище Берізки, будинок З, код ЄДРПОУ 36444825, С-во № 100223911, ІПН 364448210089, р/р: 26007010044205 , в АТ «Укресімбанк»м. Київ, МФО 322313) на користь Дочірнього підприємства «ШРБУ №100»відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»(адреса: 07335, Київська область, Вишгородський р-н, с. Демидів, Код ЄДРПОУ 05423018, С-во 13695826, ШН 054230110082, р/р 260090419400 в АБ хБРОКБІЗНЕСБАНК»м. Київ, МФО 300249): 2 392 899 (два мільйони триста дев'яносто дві тисячі вісімсот дев'яносто дев'ять) грн. 28 коп. боргу, 34 391 (тридцять чотири тисячі триста девяносто одна) грн. 09 коп. пені, 11 128 (одинадцять тисяч сто двадцять вісім)грн. 22 коп. трьох процентів річних та 4 959 556 (чотири мільйони дев'ятсот п'ятдесят дев'ять тисяч п'ятсот п'ятдесят шість) грн. 46 коп. залишку коштів амортизаційного фонду.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. Стягнути з Закритого акціонерного товариства «ШРБУ №100»(адреса: 07335, Київська обл., Вишгородський район, село Демидів, урочище Берізки, будинок З, код ЄДРПОУ 36444825, С-во № 100223911, ІПН 364448210089, р/р: 26007010044205 , в АТ «Укресімбанк»м. Київ, МФО 322313) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем, в доход Державного бюджету України 25 500 (двадцять пять тисяч пятсот) грн. 00 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Припинити провадження у справі № 9/161-10 в частині стягнення інфляційних збитків на суму 14 908 (чотирнадцять тисяч дев'ятсот вісім) грн. 79 коп.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.

Суддя Л.В. Сокуренко

Рішення суду підписане 20.12.2010 р.

СуддяСокуренко Л. В.