Постанова № 18949064, 31.10.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

31.10.2011 р. справа № 2а- 10187/11/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сліденко А.В.,

за участі

секретаря судового засідання - Алексєєнко О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом

Державного підприємства "Харківський електромеханічний завод"

до Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова

про зобов'язання вчинити певні дії , -

встановив:

Позивач, Державне підприємство «Харківський електромеханічний завод», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому (з урахуванням уточнень) просив скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача, Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова, від 29.06.2011р.№ 0000241800, від 05.07.2011р. № 0001072302, від 31.08.2011р. № 0000331800, від 31.08.2011р. №0000341800, від 15.09.2011р. №0001642302, 15.09.2011р. № 0001652302.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що спірні податкові повідомлення-рішення грунтуються на помилкових судження субєкта владних повноважень, що викладені в актах перевірок від 08.06.2011р. № 1754/23/5405575 та від 14.06.2011р. № 1804/18/05405575, а відтак, суперечать ч.3 ст.2 КАС України, оскільки за відсутності визначених законом підстав покладають на платника податків додатковий обовязок по оплаті грошового зобовязання на користь Державного бюджету України.

Відповідач, Державна податкова інспекція у Московському районі міста Харкова, з поданим позовом не погодився.

В обгрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив, що згідно з актами від 08.06.2011р. № 1754/23/5405575 та від 14.06.2011р. № 1804/18/05405575 платником податків вчинено порушення п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про ПДВ», а саме: відображення в податковому обліку з податку на додану вартість первинних документів, що були складені ТОВ «Укрінвест»за господарськими операціями, котрі відбувались в межах нікчемних правочинів.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

За матеріалами справи спірні податкові повідомлення рішення від 29.06.2011р.№ 0000241800, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість 612.300,00 грн. (в т.ч. основний платіж 489.840,00 грн., штрафні санкції 122.460,00 грн.); від 05.07.2011р. № 0001072302, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість 126.125,05 грн. (в т.ч. основний платіж 100.900,76 грн., штрафні санкції 25.225,19 грн.); від 31.08.2011р. № 0000331800, яким визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 612.300,00 грн. (в т.ч. основний платіж 489.840,00 грн., штрафні санкції 122.460,00 грн.); від 31.08.2011р. № 0000341800 яким визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 122.460,00 грн. (в т.ч. основний платіж 0 грн., штрафні санкції 122.460,00 грн.); від 15.09.2011р. № 0001642302 яким визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 126.125,95 грн. (в т.ч. основний платіж 100.900,76 грн., штрафні санкції 25.225,19 грн.); від 15.09.2011р. № 0001652302 яким визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 50.450,38 грн. (в т.ч. основний платіж 0 грн., штрафні санкції 50.450,38 грн.)

були винесені відповідачем, ДПІ у Московському районі міста Харкова, з посиланням на акти перевірок від 08.06.2011р. № 1754/23/5405575 та від 14.06.2011р. № 1804/18/05405575.

Оцінивши зібрані по справі докази, суд відзначає, що відносно первісних податкових повідомлень-рішень позивачем здійснювалась передбачена ст. 56 Податкового кодексу України процедура адміністративного оскарження рішень податкового органу. Подані позивачем скарги були залишені податковими органами без задоволення, натомість рішенням ДПА у Харківській області від 05.08.2011 р. № 3511/10/25-103 було збільшено суму застосованих штрафних санкцій на 122.460,00 грн., а рішенням ДПА у Харківській області від 05.08.2011 р. № 3512/10/25-103 - на 50.450,38 грн.

Відповідно до п. 60.6 ст. 60 Податкового кодексу України якщо нарахована сума грошового зобов'язання або податкового боргу збільшується внаслідок їх адміністративного оскарження, раніше надіслане податкове повідомлення-рішення або податкова вимога не відкликаються. На суму збільшення грошового зобов'язання надсилається окреме податкове повідомлення-рішення, а на суму збільшення податкового боргу окрема податкова вимога не надсилається.

Як встановлено в ході судового розгляду, відповідач надіслав позивачу як податкові повідомлення-рішення на суму збільшення грошового зобовязання (від 31.08.2011р. № 0000341800 та від 15.09.2011р. № 0001652302), так і податкові повідомлення-рішення від 31.08.2011р. № 0000331800 та від 15.09.2011р. № 0001642302, котрі містять суму грошового зобовязання аналогічну сумам невідкликаних, з огляду на приписи п. 60.6 ст. 60 Податкового кодексу України, рішень від 29.06.2011р.№ 0000241800 та від 05.07.2011р. № 0001072302.

Суд зазначає, що оскільки нормами Податкового кодексу України не передбачене відкликання раніше надісланих податкових повідомлень-рішень або надіслання повторних податкових повідомлень-рішень у разі збільшення за результатами адміністративного оскарження суми грошового зобовязання, то відповідач, приймаючи податкові повідомлення-рішення від 31.08.2011р. № 0000331800 та від 15.09.2011р. № 0001642302 діяв з порушеннями ч.3 ст.2 КАС України, а такі рішення органу владних повноважень підлягають скасуванню.

Згідно з висновками актів перевірок від 08.06.2011р. № 1754/23/5405575 та від 14.06.2011р. № 1804/18/05405575 в діяльності ДП «ХЕМЗ»податковим органом виявлено порушення порушення пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 ст. Закону України «Про ПДВ», а саме: відображення в податковому обліку з податку на додану вартість первинних документів, що були складені ТОВ «Укрінвест»за господарськими операціями, котрі відбувались в межах нікчемних правочинів.

Перевіряючи юридичну та фактичну обгрунтованість мотивів, покладених субєктом владних повноважень в основу спірних податкових повідомлень рішень та відображених в від 08.06.2011р. № 1754/23/5405575 та від 14.06.2011р. № 1804/18/05405575 суджень субєкта владних повноважень, на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд наголошує на такому.

Як вбачається з наявних у справі документів, 28.02.2008 р. між позивачем, ДП «ХЕМЗ»(в якості покупця), та ТОВ «Укрінвест»(в якості продавця) було укладено договір поставки від 28.02.2008р. № 432, предметом якого є поставка товару.

У ході розгляду справи судом встановлено, що жодних зауважень чи претензій до правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами спірних правочинів, до правового статусу сторін цих договорів як платників ПДВ, відповідності спірних правочинів вимогам закону, належності складання первинних документів за спірними правочинами ДПІ ані при проведенні перевірки, ані в ході судового розгляду не має. Судом також достеменно встановлено, що мотиви фізичної відсутності товару у спірних правовідносинах, невикористання товару в господарській діяльності позивача, вартісних показників придбаного ДП товару, способу, порядку та стану розрахунків не були покладені субєктом владних повноважень в основу спірних рішень. Відтак, з огляду на приписи ст.ст.6 і 8 Конституції України, ст.2 і 11 КАС України суд не вбачає підстав для дослідження в ході розгляду справи цих обставин, позаяк зміна судом як фактичних, так і юридичних мотивів прийняття субєктом владних повноважень спірного правового акту індивідуальної дії чинним процесуальним законодавством не передбачена.

Розглянувши матеріали справи, суд відмічає, що оскільки спірний правочин був укладений між правоздатними і дієздатними юридичними особами, предметом правочину не є речі, обмежені в цивільному обороті, а також постачання таких речей не потребує отримання будь-яких дозвільних документів у вигляді ліцензій, сторони спірного правочину мають правовий статус платників ПДВ, то відсутні підстави для висновку про суперечність спірного правочину вимогам закону.

Окрім того, оцінивши наявні в справі докази, суд відмічає, що сторонами не заперечується, а матеріалами справи додатково підтверджено факт виконання позивачем та контрагентом позивача зобовязань за спірними правочинами.

Посилаючись на реальність господарських операцій за переліченими правочинами, позивач подав до суду складені ТОВ «Укрінвест»за договором поставки від 28.02.2008р. № 432 податкові накладні № 22-1/08 від 22.08.2008р. на суму 2.939.040,00 грн. (в т.ч. ПДВ 489.840,00 грн.), № 09/12 від 09.12.2010р. на суму 24.864,44 грн. (в т.ч. ПДВ 4.144,07 грн.), № 14/12 від 14.12.2010 р. на суму 146.681,28 грн. (в т.ч. ПДВ 24.446,88 грн.), № 15-1/12 від 15.12.2010р. на суму 1.349,76 грн. (в т.ч. ПДВ 224,96 грн.), № 15/12 від 15.12.2010р. на суму 12.854,38 грн. (в т.ч. ПДВ 2.142,40 грн.), № 16-1/12 від 16.12.2010р. на суму 3.151,80 грн. (в т.ч. ПДВ 525,30 грн.), № 16/12 від 16.12.2010р. на суму 30.016,27 грн. (в т.ч. ПДВ 5.002,71 грн.), № 16-2/12 від 16.12.2010р. на суму 8.753,35 (в т.ч. ПДВ 1.458,59 грн.), № 21/12 від 21.12.2010р. на суму 10.889,18 грн. (в т.ч. ПДВ 1.814,86 грн.), № 21-3/12 від 21.12.2010р. на суму 7.416,00 грн. (в т.ч. ПДВ 1.236,00 грн.), № 21-4/12 від 21.12.2010р. на суму 3913,92 грн. (в т.ч. ПДВ 652,32 грн.), № 21-2/12 від 21.12.2010р. на суму 154.706,46 грн. (в т.ч. ПДВ 25784,41 грн.), № 21-1/12 від 21.12.2010р. на суму 113.071,20 грн. (в т.ч. ПДВ 18845,20 грн.), № 22-3/12 від 22.12.2010р. на суму 7.416,00 грн. (в т.ч. ПДВ 1236 грн.), № 22/12 від 22.12.2010р. на суму 1.257,14 грн. (в т.ч. ПДВ 209,52 грн.), № 22-1/12 від 22.12.2010р. на суму 10.325,72 грн. (в т.ч. ПДВ 1.720,95 грн.), № 22-2/12 від 22.12.2010р. на суму 1.349,76 грн. (в т.ч. ПДВ 224,96 грн.), № 27/12 від 27.12.2010р. на суму 1.941,76 грн. (в т.ч. ПДВ 323,63 грн.), № 28/12 від 28.12.2010р. на суму 65.446,20 грн. (в т.ч. ПДВ 10.907,70 грн.); видаткові накладні № 15 від 22.08.2008р. на суму 2.939.040,00 грн. № 09-12/10 від 09.12.2010р. на суму 24.864,44 грн., № 14-12/10 від 14.12.2010р. на суму 146.681,28 грн., № 15-12-1/10 від 15.12.2010р. на суму 1.349,76 грн., № 15-12/10 від 15.12.2010р. на суму 12.854,38 грн., № 16-12-1/10 від 16.12.2010р. на суму 3.151,80 грн., № 16-12/10 від 16.12.2010р. на суму 30.016,27 грн., № 16-12-2/10 від 16.12.2010р. на суму 8.753,35, № 21-12/10 від 21.12.2010р. на суму 10.889,18 грн., № 21-12-3/10 від 21.12.2010р. на суму 7.416,00 грн., № 21-12-4/10 від 21.12.2010р. на суму 3.913,92 грн., № 21-12-2/10 від 21.12.2010р. на суму 154.706,46 грн., № 21-12-1/10 від 21.12.2010р. на суму 113.071,20 грн., № 22-12-3/12 від 22.12.2010р. на суму 7.416 грн., № 22-12/10 від 22.12.2010р. на суму 1.257,14 грн., № 22-12-1/10 від 22.12.2010р. на суму 10.325,72 грн., № 22-12-2/10 від 22.12.2010р. на суму 1.349,76 грн., № 27-12/10 від 27.12.2010р. на суму 1.941,76 грн., № 28-12/10 від 28.12.2010р. на суму 65.446,20 грн.

Оглянувши копії перелічених первинних документів, суд відзначає, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.7 Закону України «Про ПДВ», п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків.

З приводу викладеного в акті судження субєкта владних повноважень щодо нікчемності правочинів суд зауважує, що згідно з ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Вивчивши акт перевірки, суд дійшов висновку, що ДПІ не спростовано встановленої ст.204 ЦК України презумпції правомірності вчинених позивачем правочинів, так як єдиним мотивом для судження про нікчемність спірних правочинів є висновки складених ДПІ у Київському районі міста Харкова довідки № 1306/23-506 від 08.04.2011р. «Про результати невиїзної документальної позапланової перевірки ТОВ «Укрінвест»(ідентифікаційний код 32029188) з питань правильності визначення, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість за період з 01.12.2010р. по 31.12.2010р. по взаємовідносинах з ДП «ХЕМЗ»та акту № 4994/18-010/32029188 «Про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «Укрінвест»код ЄДРПОУ 32029188, щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Агро «Ківлад-2008»(діентифікаційний код - 35901926) за період з 01.08.2008р. по 31.08.2008р.».

Втім суд зауважує, що в силу приписів ст.ст.8 і 19 Конституції України лише висновку одного органу державної податкової служби України про нікчемність вчинених платником податків правочинів, про відсутність обєктів оподаткування в діяльності платника податків тощо є недостатньо для судження іншого органу державної податкової служби України про порушення контрагентом такого платника податків законів з питань оподаткування.

Належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами вчинення платником податків нікчемного правочину можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 КАС України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

У ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

У матеріалах справи відсутні докази повязаності сторін спірного правочину в розумінні п.1.26 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», фактичної залежності сторін спірного правочину одна від одної тощо.

Перевіряючи обґрунтованість судження субєкта владних повноважень про нікчемність спірного правочину, суд вважає за необхідне врахувати правові позиції Верховного Суду України, які викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»(далі за текстом - Постанова Пленуму ВСУ №9), та наголошує на відсутності в матеріалах справи фактичних даних, які б засвідчували наявність у платника наміру незаконно заволодіти майном держави.

З приводу судження суб'єкта владних повноважень про нікчемність спірного правочину суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»позивач та його контрагенти є окремими субєктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Закону України «Про податок на додану вартість»і Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення субєкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

На підтвердження реальності укладеного з контрагентом правочину позивачем надано суду копії первинних документів бухгалтерського та податкового обліку, докази проведення компенсації вартості отриманих товарів.

Суд наголошує, що спірні правочини були укладені та виконані, господарські операції за спірними правочинами відбулись до набрання чинності положеннями Податкового кодексу України, а тому суд не знаходить підстав для застосування ст.44 згаданого кодексу при вирішенні даної справи.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову .

Під час розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірними правочинами, відповідачем не доведено неможливості проведення господарських операцій з урахуванням фізичних характеристик товару, просторових та часових факторів, економічних чинників.

Фактичне використання придбаних у ТОВ «Укрінвест»товарів підтверджується витребуваними судом і долученими до справи копіями накладних-вимог на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів.

Дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд доходить висновку про виконання зобовязань сторонами спірного правочину. Разом з тим, доказів того, що у спірних правовідносинах позивач та його контрагент є пов'язаними особами, були обізнані з обставинами організації господарської діяльності один одного, діяли взаємоузгоджено та зловмисно, маючи на меті завдати шкоди інтересам Держави, мали інший матеріальний інтерес, ніж виконання зобов'язань за спірним правочином, вчинений правочин об'єктивно не був потрібний для організації господарської діяльності платників податків, вчинені за спірним правочинам господарські операції не мали реального характеру та не спричинили зміни майнового стану ДП «ХЕМЗ»відповідач до суду не подав.

Таким чином, суд робить висновок, що судження відповідача про нікчемність правочинів є помилковим, оскільки базується лише на припущеннях, що суперечить вимогам ч.3 ст.2 КАС України, акт перевірки не містить належних та допустимих доказів вчинення платником податків порушення Закону України "Про ПДВ", судження суб'єкта владних повноважень про наявність порушення мотивовано виключно посиланням на нікчемність правочинів без зазначення в чому конкретно полягав намір платника податків на безпідставне одержання податкової вигоди.

За мотивами відповідача, що викладені в актах перевірки, єдиною підставою для висновку про порушення норм Закону України «Про ПДВ»є судження стосовно нікчемності спірних правочинів.

Враховуючи, що обґрунтованість та правомірність судження субєкта владних повноважень про нікчемність правочинів не знайшла свого підтвердження добутими судом по справі доказами, а інших фактичних мотивів субєктом владних повноважень в основу спірних податкових повідомлень-рішень не покладено, то слід дійти висновку про недоведеність факту порушення платником податків вимог закону.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Оскільки в ході судового розгляду знайшов підтвердження факт порушення спірними податковими повідомленнями-рішеннями прав та охоронюваних законом інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, то позов належить задовольнити.

Керуючись ст.ст. 8 і 19 Конституції України, ст.ст.7-11, ст.ст.158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

постановив:

Адміністративний позов ДП "Харківський електромеханічний завод" до ДПІ у Московському районі міста Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.

Скасувати в повному обсязі податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова від 29.06.2011р.№ 0000241800, від 05.07.2011р. № 0001072302, від 31.08.2011р. № 0000331800, від 31.08.2011р. № 0000341800, від 15.09.2011р. № 0001642302, 15.09.2011р. № 0001652302.

Постанова набирає законної сили згідно з ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч.3 ст.160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

С уддя А.В. Сліденко