Постанова № 18948501, 19.10.2011, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2011 р. № 2а-7844/11/1370

ТзОВ "ДВА-Атлант"

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Потабенко В.А.

за участю секретаря судових засідань Гойни Є.А.,

з участю:

представника позивача ОСОБА_2, згідно довіреності,

представника відповідача ОСОБА_3, згідно довіреності,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДВА-Атлант»до Державної податкової інспекції в Личаківському районі м. Львова про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ТзОВ «ДВА-Атлант»звернулось до Львівського окружного адміністративного суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення №0001932320/14567 від 21.06.2011 року, прийнятого ДПІ у Личаківському районі м.Львова за наслідками проведеної позапланової виїзної перевірки ТзОВ «ДВА-Атлант» з питань взаємовідносин з ТзОВ «Турін-Дніпро»за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року, оформленої актом №00339/23-2/33285865 від 27.05.2011 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що посилання податкового органу на недійсність правочину із вказівкою на ст.ст.203, 215, 216 ЦК України є неправильним застосуванням норм матеріального права, оскільки законодавство розділяє недійсні правочини на оспорювані та нікчемні. Цивільний кодекс України наводить вичерпний перелік випадків, коли правочини вважаються нікчемними, тобто недійсними в силу закону. Посилання ж відповідача на ч.5 ст.203 і ч.ч.1, 2 ст.215 ЦК України для обґрунтування нікчемності правочину є неправомірними, оскільки ч.1 ст.215 ЦК України вказує на підстави недійсності правочину, а не його нікчемності. Недійсність оспорюваних правочинів може встановлюватись лише рішенням суду, однак в даному випадку не було такого визнання договору поставки №05-07/07-2010 від 01.06.2010 року недійсним, а під випадки нікчемності визначені у ЦК України даний правочин не підпадає. Крім того, в обґрунтування правомірності нарахування податкового кредиту позивач зазначив, що, відповідно, до п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року, який діяв на момент вчинення правочинів із ТзОВ «Турін-Дніпро», визначено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Відтак, надані до перевірки податкові накладні, які складені відповідно до вимог чинного законодавства, є підставою для нарахування податкового кредиту і водночас первинними документами, що підтверджують реальність здійснення господарської операції.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, надав усні пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві. Просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, викладених у письмовому запереченні від 19.09.2011 року, суть якого зводиться до наступного. Документальною позаплановою виїзною перевіркою ТзОВ «ДВА-Атлант»з питань взаємовідносин з ТзОВ «Турін-Дніпро»за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року встановлено, що ТзОВ «ДВА-Атлант»було зайво включено до податкового кредиту за березень-жовтень 2010 року 50536,67 грн. внаслідок завищення податкового зобовязання по безтоварних (нікчемних) операціях по контрагенту ТзОВ «Турін-Дніпро». До перевірки не було представлено документів, що підтверджують транспортування (перевезення) товару з м. Дніпропетровськ до м. Львова, документів складського обліку, які б підтвердили оприбуткування отриманого товару на складі ТзОВ «ДВА-Атлант». Також, у письмових запереченнях до позову вказується на порушення вимог щодо скаладання первинних документів із посиланням на відповідні статті Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність». В ході проведення перевірки не встановлено факту передачі товарів від продавця до покупця у звязку з відсутністю документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, сертифікати якості на отриманий товар (клей «Циакрилан Е»та «Циакрилан МЕ»). Відповідач стверджує, що допущені ТзОВ «ДВА-Атлант»порушення вказують на те, що правочини укладені із ТзОВ «Турін-Дніпро»є безтоварними та не спричинили реального настання юридичних наслідків. Посилаючись на ст.ст.215, 216 ЦК України, відповідач зазначає, що правочини вчинені між ТзОВ «ДВА-Атлант»та ТзОВ «Турін-Дніпро»є нікчемними і не створюють юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю. З цих підстав просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до висновку, що позов підставний і підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

ДПІ в Личаківському районі м. Львова у період з 16.05.2011 року по 20.05.2011 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТзОВ «ДВА-Атлант»з питань взаємовідносин з ТзОВ «Турін-Дніпро»за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року. За результатами та на підставі акта перевірки №00339/23-2/33285865 від 27.05.2011 року, відповідачем 21.06.2011 року було винесено податкове повідомлення-рішення №0001932320/14567, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання за платежем податок на додану вартість на суму 63170,84 грн., в тому числі 50536,67 грн. основного платежу і 12634,17 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Вказане податкове повідомлення-рішення винесено відповідачем за встановлені перевіркою порушення позивачем:

- п.1.8 ст.1, п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7, п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997 року (із змінами та доповненнями)(надалі Закон № 168), п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України №2755-VI від 02.12.2010 року (надалі ПК України), у зв'язку з чим завищено суму податкового кредиту по ПДВ від ТзОВ «Турін-Дніпро»за березень-жовтень 2010 року, всього в розмірі 50536,67 грн.

Виявлені порушення полягають у тому, що, за висновками відповідача, викладеними у акті перевірки, позивачем не підтверджено факт здійснення господарських операцій, а, відтак, безпідставно сформовано податковий кредит на підставі податкових накладних, отриманих від ТзОВ «Турін-Дніпро».

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів згідно з ч.2 цієї ж статті можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Юрисдикція адміністративних судів відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Як встановлено судом з матеріалів справи, позивачем укладено договір поставки з ТзОВ «Турін-Дніпро»№05-07/07-2010 від 01.06.2010 року, за результатами виконання якого в березні-жовтень 2010 року було оформлено податкові накладні на загальну суму 379288,00 грн., в.т.ч. ПДВ 63214,67 грн.

Згідно укладеного договору позивач придбавав в постачальника ТзОВ «Турін-Дніпро»- товар (супер клей «Циакрилан Е», «Циакрилан МЕ»та «Циакрин-90»), який в подальшому було використано в господарській діяльності для продажу субєктам господарювання з метою отримання прибутку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Так, виходячи з вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 року №996-XIV, обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку. У статті 2 вказаного Закону зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Відповідно до вимог п.3.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704.

Відповідно до п.п.1.2 п.1 вказаного Положення, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.п.2.1 п.2 Положення).

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2 ст.9 цього Закону).

Частиною 5 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» передбачено, що підприємство самостійно визначає облікову політику; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановленим цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форму внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів.

Разом з тим, у листі Державної податкової адміністрації України від 08.04.2008р. №3146/6/15-016 зазначено, що частиною другою та третьою статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” передбачається, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до ст.2 Закону №168 платником податку є будь-яка особа, яка:

- здійснює або планує здійснювати господарську діяльність та реєструється за своїм добровільним рішенням як платник цього податку;

- підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку;

- імпортує товари (супутні послуги) в обсягах, що підлягають оподаткуванню цим податком згідно з нормами цієї статті, а також будь-яка особа, яка за своїм добровільним рішенням зареєструвалася платником податку.

Податковий кредит у відповідності до п.1.7 ст.1 Закону №168 визначається як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно п.7.5 ст.7 Закону є дата здійснення першої з наступних подій:

а) дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);

б) дата отримання податкової накладної.

У відповідності до п.7.2 ст.7 Закону № 168, податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (п.7.2.3 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами. (п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону № 168).

Отже, Законом України «Про податок на додану вартість»передбачено лише один випадок не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті ПДВ відсутність податкової накладної.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, між позивачем та ТзОВ «Турін-Дніпро»укладено договір поставки №05-07/07-2010 від 01.06.2010 року, факт виконання якого підтверджується належними та допустимими доказами, а саме: податковими накладними, які є звітними податковими і одночасно розрахунковими документами; видатковими накладними; банківськими виписками, які слугують доказами оплати товару, що постачався позивачу контрагентом ТзОВ «Турін-Дніпро»згідно договору; довідками руху товару по складу, які підтверджують оприбуткування товару на складі, а також його подальший збут субєктам господарювання; податковими і видатковими накладними; банківськими виписками, які підтверджують оплату товару покупцями позивача; деклараціями перевізника «Міст Експрес», що підтверджують факт перевезення товару від ТзОВ «ДВА-Атлант» до покупців у випадку знаходження останніх за межами м. Львова; довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, де визначені види діяльності позивача повязані з оптовою торгівлею клеєм. Цими доказами підтверджується реальність та фактичне здійснення господарських операцій згідно договору поставки №05-07/07-2010 від 01.06.2010 року. Відтак, позивач правомірно відобразив отримані від контрагента податкові накладні у податковому обліку.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ визначається як документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із ст. 3 вказаного Закону, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Як вже було зазначено, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Відповідно до ч. 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Факт здійснення позивачем господарських операцій згідно договору поставки з ТзОВ «Турін-Дніпро»та використання придбаних товарів у власній господарській діяльності підтверджений відповідними первинними документами (податковими та видатковими накладними), що складені відповідно до вимог чинного законодавства та містять необхідні реквізити. Крім того, позивачем подано суду докази, що отримані від ТзОВ «Турін-Дніпро» товари, а саме - супер клей «Циакрилан Е», «Циакрилан МЕ»та «Циакрин-90»- були в подальшому реалізовані іншим субєктам господарювання з метою отримання прибутку, за ціною вищою, ніж ціна придбання.

Судом встановлено, і не заперечувалось представником відповідача, що всі податкові накладні, отримані позивачем від ТзОВ «Турін-Дніпро», оформлені у відповідності до вимог встановлених у Законі № 168 та містять необхідні реквізити.

Твердження відповідача про те, що господарські операції між позивачем та ТзОВ «Турін-Дніпро»є безтоварними і відповідно до ст.ст.203, 215, 216 ЦК України є такими, що не спричинили реального настання юридичних наслідків, а отже, є нікчемними і не створюють жодних юридичних наслідків, крім тих, які повязані з їх недійсністю є безпідставними та необґрунтованими. В процесі розгляду справи, зазначені факти встановлено не було, відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, пятою та шостою ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Статтею 215 ЦК України виділяються два види недійсності правочинів: нікчемні (ті, які є недійсними в силу закону) та оспорювані. У ЦК України міститься вичерпний перелік нікчемних правочинів. Оспорювані ж правочини визнаються недійсними за рішенням суду. В матеріалах справи відсутні докази на предмет визнання недійсним в установленому порядку вищевказаного договору та порушення законодавства України в момент складання наявних у позивача податкових накладних. Слід зазначити, що відповідач не звертався до суду із позовом про визнання недійсним договору укладеного позивачем з ТзОВ «Турін-Дніпро»та в акті перевірки не зазначено, чи винесено обвинувальний вирок щодо будь-кого з посадових осіб та чи притягнуто будь-кого з посадових осіб ТзОВ «Турін-Дніпро»до відповідальності.

Щодо аргументу відповідача стосовно встановлених в ході перевірки розбіжностей згідно автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту на рівні ДПА України ТзОВ «ДВА-Атлант»по контрагенту ТзОВ «Турін-Дніпро», то чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Щодо твердження відповідача про те, що відсутність фактичного здійснення господарських операцій, передбачених зазначеним вище договором поставки підтверджується відсутністю у позивача документів, які є доказами транспортування товару з м.Дніпропетровська до м.Львова, то представником позивача в ході судового розгляду було зазначено, що постачальник - ТзОВ «Турін-Дніпро»здійснював доставку товару з м.Дніпропетровська до м. Львова власним транспортом і ним не було надано позивачеві документів, що підтверджували б таке транспортування. Покликання ж відповідача про те, що таким чином позивач порушив п.3.2 Договору №05-07/07-2010 від 01.06.2010 року у якому зазначено, що «передача товару здійснюється на складі постачальника»судом до уваги не береться, оскільки відносини між позивачем та його контрагентом ТзОВ «Турін-Дніпро»є договірними і відповідно сторони вправі відступати за взаємною згодою від раніше досягнутих домовленостей.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що дії ДПІ в Личаківському районі м. Львова щодо виключення з податкового кредиту сум ПДВ, сплачених в ціні товару ТОВ ТзОВ «Турін-Дніпро», суперечать листу ДПА України № 20289/7/16-1617 від 29.09.2010 року, згідно якого наявність розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів не є самостійною підставою для визнання правочинів нікчемними.

Відповідно до положень Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 року та зареєстрованому у Міністерстві юстиції України 12.01.2011 р. за N 34/18772, акт це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Згідно із п. 5.2 вказаного Порядку, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно:

- чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень;

- зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення;

- у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів.

Згідно із п.п. 6.1, 6.2 Порядку, у висновку акта зазначається опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, з посиланням на підпункти, пункти, статті законодавчих актів або загальний висновок щодо відсутності таких порушень. виявлені порушення податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, відображаються у гривнях у розрізі податків та зборів з розбивкою за роками та податковими періодами у межах періоду, що перевіряється. Виявлені порушення валютного законодавства відображаються у розрізі зовнішньоекономічних договорів (контрактів).

Враховуючи викладене, безпідставним вважається висновок відповідача про порушення позивачем податкового законодавства, що ґрунтується на припущеннях перевіряючих, зроблених на підставі аналізу податкової звітності контрагента ТзОВ «Турін-Дніпро" та контрагента контрагента ПП "Гамма".

Таким чином, відповідач, приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення, керувався лише припущеннями щодо безтоварності господарських операцій.

Натомість, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях в силу ст. ст. 69-70 КАС України.

Закріплений у ч. 1 ст.11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Передбачений ч.2 цієї ж статті принцип диспозитивності визначає, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідного до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Відповідно до ч. 1 ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

За правилами, встановленими ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Крім того, відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки, у даній справі оспорюються рішення прийняті відповідачем, субєктом владних повноважень, суд, відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України, перевіряє чи прийнято (вчинено) воно: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні положення відповідачем дотримані не були, що, в свою чергу, зумовило необхідність звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (КАСУ), кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Викладені в акті перевірки висновки відповідача, як органу державної податкової служби, не є обґрунтованими та не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами, а тому, в суду відсутні правові підстави вважати правомірним податкове повідомлення-рішення про збільшення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 50536,67 грн., Відтак, відсутні і підстави для застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 12634,17 грн. на підставі ст. 123 Податкового кодексу України.

Таким чином, позов підлягає задоволенню, а спірне податкове повідомлення-рішення №0001932320/14567 від 21.06.2011 року скасуванню.

Оскільки, позивачем документально підтверджено сплату судового збору (держмита) в сумі 3,40 грн., такі судові витрати відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, слід стягнути з Державного бюджету України на його користь.

Керуючись ст.ст. 7-14, 18, 19, 69-72, 86, 94, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

позов задовольнити повністю.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова №0001932320/14567 від 21.06.2011 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДВА-Атлант»(ЄДРПОУ 33285865) 3,40 грн. судового збору.

Постанова може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені ст.ст. 186, 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлений 24.10.2011 року.

Суддя Потабенко В.А.

З оригіналом згідно

Суддя Потабенко В.А.