Ухвала суду № 1893482, 03.06.2008, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

К-38319/06

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01010, м. Київ, вул. Московська, 8

УХВАЛА

Іменем України

03 червня 2008 р. Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Федорова М.О.

суддів: Брайка А.І.

Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Рибченко А.О.

секретар судового засідання Патюк А.О.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 03.06.08р. (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргуСпеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі на постанову господарського суду Запорізької області від 08.08.2006 та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 28.11.2006

у справі № 13/229/06-АП

за позовом ВАТ«Запорізький завод металевих конструкцій»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі

про визнання не чинними податкових повідомлень-рішень №0000811314/2 від 20.02.2006р. та №0000811314/3 від 11.05.2006р.

ВСТАНОВИВ:

ВАТ «Запорізький завод металевих конструкцій» звернулось до господарського суду Запорізької областіз позовом до Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень № 0000811314/2 від 20.02.2006р. та № 0000811314/3 від 11.05.2006р.

Постановою господарського суду Запорізької області від 08.08.2006 у справі № 13/229/06-АП позов задоволено частково: визнано нечинними податкові повідомлення-рішення в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення податкового законодавства у розмірі 43.750,00 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 28.11.2006, скасовано постанову місцевого господарського суду та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги ВАТ«Запорізький завод металевих конструкцій» задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить їх скасувати та відмовити позивачу в задоволенні позову повністю.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в період з 02.09.2005 по 13.10.2005, уповноваженими фахівцями Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі проведена комплексна планова документальна перевірка Відкритого акціонерного товариства «Запорізький завод металевих конструкцій» (код за ЄДРПОУ 05402588) з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.07.2002р. по 30.06.2005р. За результатами перевірки складений Акт № 37/08-4/05402588 від 19.10.2005р.

За результатами розгляду матеріалів перевірки, та в результаті апеляційного узгодження податкового зобов'язання, в порядку, визначеному п. 5.2 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року N 2181 -III, керівником Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі 20.02.2006р. та 11.05.2006р. прийнято податкові повідомлення-рішення №№ 0000811314/2 і 0000811314/3, відповідно.

Згідно з пп. б) пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року N 2181 -III, відповідно до п. 3.1 ст. З, пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, п. 5.9 ст. 5, п. п. 16.1 - 16.3 ст. 16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР, в редакції Закону N 283/97-ВР від 22.05.1997р., на підставі пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року N 2181-III, Відкритому акціонерному товариству «Запорізький завод металевих конструкцій» визначено суму податкового зобов'язання за платежем 3011021000, податок на прибуток, у розмірі 249.712,84 грн. У тому числі 138476,77 грн. основного платежу та 111236,07 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів апеляційної інстанції щодо задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Як вбачається зі змісту касаційної скарги, свої доводи СДПІ обґрунтовує завищенням позивачем суми валових витрат на суму авансів по підприємству ТОВ «Стальний Дім», при наявності кредиторської заборгованості за отриману металопродукцію по тому ж договору.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та знайшло своє підтвердження в матеріалах справи, ВАТ «Запорізький завод металевих конструкцій» віднесено до складу валових витрат попередню оплату згідно додаткової угоди від 17.02.2004р. та специфікації від 17.02.2004р. № 7. Згідно з виставленим ТОВ «Стальний дім» рахунком-фактурою № СФ-203/1 від 19.02.2004р. ВАТ «ЗЗМК» платіжним дорученням № 4695 від 19.02.2004р. здійснена попередня оплата за специфікацією № 7 у сумі 300000,00 грн., з ПДВ.

Згідно з п. 7 розділу III "Розрахунки із застосуванням платіжних доручень" Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління НБУ України від 29.03.2001р. № 135, зареєстрованої в Мін'юсті України 25 квітня 2001р. за № 368/5559, реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів одержувачу.

Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу".

Відповідно до п. 8 Інструкції, у реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу" (залежно від конкретного випадку) зазначається таке:

під час розрахунків за фактично відвантажену/продану продукцію (виконані роботи, надані послуги) - назва/вид товарів (робіт, послуг), за які здійснюється оплата, номер і дата документа, на підставі якого вона здійснюється;

якщо платник перераховує кошти як попередню оплату, то зазначається, що це попередня оплата та назва/вид товарів (робіт, послуг), за які здійснюється оплата, а також назва, номер і дата документа, на підставі якого вона здійснюється; <...>.

Таким чином, платник при заповненні платіжного документа вправі самостійно вибрати напрямок здійснення платежу.

Попередня оплата, здійснена платіжним доручення № 4695 від 19.02.2004р., в призначенні платежу зазначено: передплата за труби згідно рах. № СО-203/1 від 19.02.2004р. та дог. № 24/03 від 24.03.2003р. Згідно з вказаним у платіжному дорученні призначенням платежу передплата в сумі 300.000,00 грн. відповідно до вимог законодавства зафіксована в бухгалтерському обліку підприємства.

Відповідності до ч.2 ст. 67 Господарського кодексу України підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

З матеріалів справи вбачається, що умовами договору № 24/3 від 24.3.2003р. не передбачено зарахування будь-яких сум, що надходять від Позивача, у рахунок погашення існуючої кредиторської заборгованості.

Отже, аналіз викладеного дає підстави для висновку про те, що визначення контролюючим органом суми, перерахованої платіжним дорученням № 4695 від 19.02.2004р., сплатою в рахунок погашення кредиторської заборгованості є помилковим.

Відповідно, судова колегія погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що фахівці держподаткінспекції дійшли до помилкового висновку про завищення позивачем суми валових витрат у І кварталі 2004р. Відсутність об'єкта нарахування виключає застосування штрафних санкцій.

Відносно посилання скаржника на те, що ВАТ «Запорізький завод металевих конструкцій» однозначно набуло права власності на отримане обладнання, що стало підставою для донарахування підприємству за ІІ квартал 2004 року 159972,13грн. податку на прибуток та штрафних санкцій, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Як вбачається з матеріалів справи, пунктом 4.1 Договору застави № 27-3 від 01.12.2003р. встановлено, що реалізація заставленого майна може здійснюватися кількома альтернативними способами, а саме: шляхом продажу з аукціону (торгів); шляхом безпосередньої реалізації конкретному покупцю, за умови, що отримувачем коштів в цьому випадку буде Заставодержатель; шляхом передачі права власності на майно Заставодержателю. Реалізація заставленого майна може здійснюватися Заставодавцем, або Заставодержателем, або органами Державної виконавчої служби.

Вказані умови договору відповідають чинному законодавству, зокрема ч. 6 ст. 20 Закону України «Про заставу» від 2 жовтня 1992 року N 2654-ХП.

У договорі застави № 27-3 від 01.12.2003р. зазначено не тільки можливі способи реалізації заставленого майна, а й порядок такої реалізації.

Так, у разі, коли Заставодержатель з кількох можливих способів реалізації обере спосіб переходу права власності на себе, то для цього необхідно здійснення таких дій:

- надсилання Заставодавцю відповідного письмового повідомлення ( п. 2.3. договору),

- передача Заставодавцем Заставодержателю оригіналів правовстановлюючих документів на предмет застави (п. 3.1.6 договору).

Так як Заставодавець не виконав зобов'язань, забезпечених заставою, позивач отримав право як на звернення стягнення на предмет застави, так і на вибір способу стягнення.

Позивач скористався своїм правом і у вересні 2004р. продав це майно ТОВ «ТБ «Азов-Січ» згідно договору купівлі-продажу від 24.09.2004р. № 1-24/09-04.

При цьому позивач попередньо не отримував право власності на це майно, так як не були здійснені дії, для цього необхідні (надсилання Заставодавцю відповідного письмового повідомлення та передача Заставодавцем оригіналів правовстановлюючих документів на предмет застави).

Колегія суддів підтримує думку суду апеляційної інстанції, що посилання у акті перевірки на акт прийому-передачі від 22 червня 2004р. помилкові, так як у цьому акті не вказано, що майно передається саме у власність.

Крім того, відповідно до листа від 28.05.2004р. № 28-05, надісланого позивачем Заставодавцю, перший вимагав передачі йому заставленого майна саме для реалізації покупцю, а не у власність, як то стверджується у акті перевірки.

Крім викладеного, у відповідності з пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР, в редакції Закону N 283/97-ВР від 22.05.1997р., валовий доход включає: <...> доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді: сумштрафів та/або неустойки чи пені, фактично одержаних за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних державних органів, суду.

В даному контексті «суму штрафів, фактично одержаних», слід розуміти як чисту вартість реалізації активу, яка має бути зарахована на рахунок отримувача або видана йому в готівковій формі, а не вартість майбутніх (очікуваних) грошових надходжень, для погашення зобов'язання в процесі звичайної діяльності підприємства.

Таким чином, при отриманні майна в червні 2004р., а також при його продажу у вересні 2004р. у позивача не було підстав для відображення цих подій у податковому обліку.

Згідно із п. 5.1, 5.3. розділу 5 договору № 27 від 29.10.2003р., а також пп. 4.1.6 ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" у IIIкварталі 2004р. Позивач включив у склад валового доходу суму штрафних санкцій, отриманих за рахунок коштів від реалізації майна, що належало ВАТ "Поршень".

Відповідно, висновок фахівців держподаткінспекції є помилковим.

За змістом ч.1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильності зазначених висновків судів попередніх інстанцій, зроблених у відповідності з вищеназваними нормами матеріального права, у звязку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень не встановлено.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційна скарга Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі задоволенню не підлягає, а постанова господарського суду Запорізької області від 08.08.2006 та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 28.11.2006 у справі № 13/229/06-АП залишаються без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Запорізької області від 08.08.2006 та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 28.11.2006 у справі № 13/229/06-АП без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийМ.О.ФедоровСуддіА.І. Брайко Г.К. ГолубєваО.В. КарасьА.О.Рибченко

З оригіналом згідно

Відповідальний секретар А.О.Патюк