Рішення № 18920093, 17.10.2011, Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 2025/2-1424/11

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 жовтня 2011 року місто Лозова

Лозівський міськрайонний суд Харківської області в складі: головуючого судовим засіданням - судді Жмуд Н.М., з участю секретаря судових засідань - Торенко Ю.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Лозівського міськрайонного суду Харківської області в місті Лозова Харківської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 «про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини ", -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача про стягнення аліментів на неповнолітню дитину, посилаючись на те, що з відповідачем по справі з 02 жовтня 1993 року перебувають у шлюбі. В березні 2011 року відповідач покинув сім"ю і став жити окремо. Від шлюбу мають доньку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає з матір"ю і буде проживати разом з нею. Відповідач працює, на його утриманні нікого немає. А тому позивач вимушена звернутися до суду та просить стягнути аліменти на її користь.

У судове засідання сторони не з»явилися, але надали суду письмову заяву, в якій просили задовольнити позовні вимоги та слухати справу за іхньою відсутністю.

З боку відповідача до суду подано письмовий відзив на позов в якому він зазначив, що пред»явлені до нього позовні вимоги він визнає, дійсно у шлюбі з позивачем у них народилася донька ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає з позивачем і знаходиться на її утриманні, так як він не надавав їм матеріальної допомоги, бо останні від неї відмовилися. Крім того, відповідач зазначив, що він не працює; на обліку в центрі зайнятості не перебуває; стягнень за виконавчими листами з нього не проводиться; пільгами він не користується і стан здоров»я має задовільний; інших осіб на утриманні він не має.

Відповідно до ст.174 ЦПК України визначено, що у разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав, постановляє рішення про його задоволення.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом з»ясовано, що позивач та відповідач перебувають в зареєстрованому шлюбі, який укладено 02 жовтня 1993 року Миколаївською сільською радою Лозівського району Харківської області, про що в книзі реєстрації актів про одруження зроблено запис за № 9, про що свідчить ксерокопія свідоцтва про шлюб (а.с.№12).

В даному шлюбі в них народилася донька - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, про що свідчить ксерокопія свідоцтва про народження (а.с.№11), в якому в графі батько зазначено: ОСОБА_3, а в графі мати: ОСОБА_2.

Відповідно до довідки з місця проживання (а.с.№13), вбачається, що дитина зареєстрована з позивачем за адресою реєстрації: АДРЕСА_1. Тимчасово вибула на період навчання в м. Харків.

Із відзиву на позов, судом з»ясовано, що відповідач не надає матеріальної допомоги позивачу на утримання їх спільної дитини, так як проживає окремо від сім»ї у іншій місцевості. Сам він не працює і на обліку в центрі зайнятості, не перебуває.

Із довідки з місця роботи, виданої на ім»я позивача, судом з»ясовано, що остання працює і її заробіток, складає близько 1000 гривень, що не є достатнім для належного матеріального забезпечення дитини, необхідного для розвитку та виховання останньої(а.с.№14).

Згідно ст.180 Сімейного кодексу України, батьки повинні утримувати своїх неповнолітніх дітей до досягнення ними повноліття. Отже, своїми діями, відповідач порушує свої зобов"язання закріплені в статті №51 Конституції України від 28 червня 1996 року, а саме: Батьки зобов"язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття. Аналогічне твердження закріплене і в ст.180 Сімейного Кодексу України. В принципі №6 Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю 20 листопада 1959 року, записано: " Дитина, якщо це можливо, повинна зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків, і звичайно, в атмосфері любові та матеріального забезпечення". В ч.2 ст.3 Конвенції про права дитини, що діє на Україні з 27 вересня 1991 року вказано: "Держави-учасники зобов"язуються забезпечити дитині такий захист та опіку, які необхідні їй для її злагоди, приймаючи до уваги права та обов"язки її батьків, опікунів та інших осіб, котрі відповідають за неї по закону і з цією метою приймають всі відповідні законодавчі та адміністративні заходи". Відповідно до ст.8 Закону України "Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 року №2402 зазначено, що "Кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних доля всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Статтею №11 цього ж Закону вказано, що "Сім"я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім"ї разом з батьками або в сім"ї одного з них та на піклування батьків. Предметом основної турботи та основним обов"язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини." Згідно статті №12 цього закону вказано, що " Виховання в сім"ї є першоосновою розвитку дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов"язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров"я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці".

Керуючись вимогами ст. 182 Сімейного Кодексу України та п. 17 Постанови Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судом окремих норм Сімейного Кодексу України при розгляді справ, щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів", при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров"я та матеріальне положення дитини, стан здоров"я та матеріальне положення позивача, відповідача. Крім того, судом враховується те, що позивач працює, отримує заробітню плату, але її доходу не вистачає для забезпечення дитини всім необхідним для нормального фізичного та психічного розвитку. Суд враховує, що відповідач визнав позов позивача в повному обсязі, не працює, має задовільний стан здоров"я та те, що з нього не проводяться стягнення за виконавчими листами, і інших осіб на утриманні він не має, тому суд вважає можливим позов позивача задовольнити і стягнути з відповідача аліменти на користь позивача на утримання неповнолітньої дитини у розмірі 1/4 частини всіх видів його доходів, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дня подання позову до суду і до досягнення дитиною віку повноліття.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.

Згідно до п. 6 ч.1 ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

На підставі ч. 2 ст. 88 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Відповідно до ст.ст.81, 88 ЦПК України, а також відповідно до п.5 ч.1 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 року №7 "Про державне мито", суд стягує з відповідача судовий збір в розмірі 51 грн. 00 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн.

Керуючись ст.ст.10, 11, 31, 57, 60, 77, 79, 81, 88, 174, 208-209, 212-213, 214, 215, 218, 223, ч.1 ст.367 ЦПК України; Частиною 5 Розділу 11 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного Процесуального Кодексу України; ст.ст.180, 181, 191 Сімейного кодексу України; Принципом №6 Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року; ч.2 ст.3 Конвенції про права дитини, що діє на Україні з 27 вересня 1991 року; ст.8 Закону України "Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 року №2402; ст.3, 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 року №7 "Про державне мито"; п. 17 Постанови Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судом окремих норм Сімейного Кодексу України при розгляді справ, щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів", -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 «про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини»- задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця с. Поди, Лозівського району, Харківської області, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, фактично мешкаючого за адресою: АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1, не працюючого, не перебуваю чого на обліку в Лозівському міськрайонному центрі зайнятості Харківської області - аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання дитини: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 - в розмірі 1/4 частини всіх видів його доходів, але не менше 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідної вікової категорії щомісяця, починаючи з дня подачі позову до суду 23 вересня 2011 року і до досягнення дитиною віку повноліття.

Рішення, в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць, підлягає негайному виконанню.

Стягнути з ОСОБА_3 судовий збір в дохід держави в розмірі 51 (п"ятдесят одна) гривня 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_3 витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 (сто двадцять) гривень ( Одержувач коштів: УДК у Лозівському районі, м. Лозова; код ЄДРПОУ 24134414; МФО 851011; розрахунковий рахунок 31211259700015).

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через Лозівський міськрайонний суд Харківської області шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий

в судовому засіданні

Суддя: Н.М. Жмуд