Постанова № 18919296, 24.10.2011, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2011 року           Справа № 5023/3403/11

Колегія суддів у складі: головуючий суддя О.А. Істоміна, суддя Л.М. Бабакова, суддя А.М. Білецька,

при секретарі Гурдісовій Н.В.

за участю представників сторін:

позивача –не з’явився

відповідача –не з’явився

ДПІ у Московському районі м. Харкова –не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ДПІ у Московському районі м. Харкова (вх. №4254Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 10.05.11 р. у справі № 5023/3403/11

за позовом Підприємство зі 100% іноземною інвестицією "Монблан", м. Київ

до ПП "Твіт-Тер", м. Харків

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 10.05.2011 р. (суддя Тихий П.В.) прийнято зустрічний позов ПП "Твір-Тер" до розгляду. В задоволенні позову Підприємства зі 100% іноземною інвестицією "Монблан" відмовлено. Зустрічний позов ПП "Твіт-Тер" задоволено. Визнано дійсним договір купівлі-продажу товарів № 1-10/02 від 10.02.2011р., укладений між сторонами. Стягнуто з позивача на користь відповідача 85,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

ДПІ у Московському районі м. Харкова з рішенням суду першої інстанції не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 10.05.2011 р. по справі № 5023/3403/11 скасувати, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм чинного законодавства.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт посилається на те, що під час проведення перевірки були встановлені порушення, які свідчать про неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій перевіряємим підприємством та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України.

Апелянт в судове засідання не з’явився та про причини неявки Харківський апеляційний господарський суд не сповістив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення від 29.09.2011р., яке мається в матеріалах справи.

Позивач, Підприємство зі 100% іноземною інвестицією "Монблан", та відповідач, ПП "Твіт-Тер", відзивів на апеляційну скаргу не надали, в судове засідання також не з’явились та про причини неявки Харківський апеляційний господарський суд не сповістили, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце судового засідання.

Враховуючи те, що сторони були належним чином повідомлені про судове засідання та те, що норми ст. 38 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, судова колегія вважає, що судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.02.2011 р. між сторонами було укладено договір купівлі-продажу товарів №1-10/02, за умовами якого продавець – відповідач за первісним позовом в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, зобов’язується передати у власність покупцю –позивачу за первісним позовом, а покупець в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, зобов’язується прийняти та оплатити оргтехніку, комплектуючи та витратні матеріали за ціною, яка визначається згідно накладних на загальну суму 125580000,00 грн. Накладні на товар, що додаються є невід’ємними частинами цього договору, прирівнюються сторонами до специфікацій та мають її силу.

Відповідно до п.2.1. продавець зобов’язаний не пізніше 100 календарних днів з дня набрання чинності цим договором передати покупцю товар, а покупець, відповідно до п.2.2. договору, прийняти товар і розрахуватися за нього в 3-місячний термін.

Згідно п. 4.1. договору оплата за товар здійснюється покупцем за визначеною п.1.1. цього договору ціною, шляхом перерахування покупцем грошових коштів на банківський поточний рахунок продавця або шляхом імітування векселя на зазначену суму.

На виконання умов договору відповідачем за первісним позовом було поставлено, а позивачем за первісним позовом прийнято товар на загальну суму 57060976,18 грн.

Виконання зазначеного договору підтверджено залученими до справи видатковими накладними та податковими накладними.

Аналізуючи вищевказані накладні, суд першої інстанції дійшов до висновку, що вони складені у відповідності з ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ЗУ «Про податок на додану вартість»та «Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку»(в редакціях, що були чинні на момент укладення та виконання спірного правочину), якими обумовлено кількість, найменування, асортимент та ціна товару, а також підписами відповідальних осіб позивача та відповідача.

Відповідно до приписів ст. 215 ЦК України правовою підставою недійсності правочину є факт недодержання однією стороною чи всіма сторонами вимог, встановлених частинами 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України. За ступенем недійсності правочину всі правочини поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення (нікчемні) та відносно недійсні (оспорювані), які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов.

Позивач у своїй позовній заяві не наводить жодних підстав визнання правочину недійсним.

Згідно положень ст. 4-3 ГПК України (принцип змагальності) сторона самостійно обґрунтовує свої вимоги. Зокрема, цей принцип означає, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

На підставі викладеного колегія суддів приходить до висновку про те, що відсутність нормативного обґрунтування позову і доказів на підтвердження зайнятої позивачем позиції унеможливлює задоволення такого позову.

Враховуючи відсутність позову ДПІ про визнання спірного правочину недійсним або нікчемним, колегія суддів позбавлена права кваліфікувати спірний правочин як недійсний і задовольнити прохання апеляційної скарги.

Так, відповідно до приписів ст. 1,2 ГПК України, захист порушеного права, в тому числі такого учасника цивільного обороту, як державний фіскальний орган, відбувається шляхом подання позову або скарги.

Як зазначалося вище, ДПІ позову про визнання правочину недійсним не подавала. Тому, в силу принципу змагальності (ст. 4-3 ГПК України) та принципу диспозитивності, колегія суддів позбавлена права винести рішення про недійсність правочину за відсутності відповідного позову, поданого у встановленому законом порядку.

В цій частині колегія суддів звертає увагу на ще один дефект обраного апелянтом способу захисту своїх прав.

Так, вимога позивача (Підприємство зі 100% іноземною інвестицією "Монблан") не містила прохання про визнання правочинів нікчемними.

Тому, підтримання ДПІ позиції позивача у даному спорі не може бути підставою для винесення рішення про кваліфікацію спірних правочинів як нікчемних, оскільки позивач на наведені ДПІ підстави не посилався.

В той же час визнання оспорюваних правочинів недійсними на вимогу ДПІ суперечить закону, оскільки ДПІ не входить до кола осіб, які можуть заявляти вимогу про визнання оспорюваних правочинів недійсними.

Такий висновок колегії суддів повністю відповідає роз'ясненню Верховного Суду України, наведеному в Узагальненні від 24.11.2008 р., де, зокрема, зазначено: "Відповідно до п. З ст. 215 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред'явлена тільки особами, визначеними у ЦК й інших законодавчих актах, що встановлюють оспорюваність правочинів - а саме, однією зі сторін, або заінтересованою стороною, тобто права яких вже були порушені на момент звернення до суду".

Окрім того, колегія суддів звертає увагу на той факт, що згідно положень ч.2 ст. 215 ЦК України визнання нікчемного правочину недійсним судом не вимагається. Тобто, ДПІ не позбавлена права самостійно кваліфікувати спірні правочини як нікчемні і відповідним чином визначити обсяги фіскальних зобов'язань учасників даних правочинів та застосувати заходи фіскального примусу до учасників правовідносин. Така дія і була проведена ДПІ, про що свідчить зміст акту перевірки.

Таким чином, спірний правочин вже кваліфікований ДПІ як нікчемний та ініційована процедура узгодження податкових зобов'язань учасників спору в належному розмірі.

Судова колегія вважає за необхідним зазначити, що в апеляційній скарзі ДПІ незрозуміло чому посилалась на ТОВ «Електроприбор», тоді як оспорюється договір, укладений між Підприємством зі 100% іноземною інвестицією "Монблан" та ПП "Твіт-Тер".

В апеляційній скарзі ДПІ просить визнати її третьою особою на стороні позивача, однак, дана вимога не підлягає задоволенню, оскільки згідно зі ст. 27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача лише до прийняття рішення господарським судом, тобто, тільки в суді першої інстанції до винесення ним рішення.

Вимога апелянта про направлення на новий розгляд даної справи до господарського суду Харківської області також не підлягає задоволенню, оскільки не передбачена чинним господарським законодавством.

На підставі викладеного, доводи апеляційної скарги не знайшли підтвердження в матеріалах справи.

Судова колегія Харківського апеляційного господарського суду вважає, що оскаржуване рішення господарського суду першої інстанції прийняте при повному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, у відповідності до норм чинного матеріального та процесуального права, викладені в рішенні висновки відповідають обставинам справи, а тому рішення господарського суду Харківської області від 10.05.2011р. підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення

Рішення господарського суду Харківської області від 10.05.2011р. у справі № 5023/3403/11 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя           О.А. Істоміна

Суддя           Л.М. Бабакова

Суддя А.М. Білецька

Повний текст постанови підписаний 21.10.2011р.