Ухвала суду № 1890734, 02.04.2008, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

К/скарга №К-10583/06

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

01010, м.Київ, вул.Московська, 8

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.04.2008 р. Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г.

Сергейчука О.А

Степашка О.І.

Усенко Є.А.

при секретарі: Ільченко О.М.

за участю представників:

позивача: не зявився.

відповідача: Мосійчука О.В.

розглянувши касаційну скаргу Житомирської обєднаної державної податкової інспекції

на рішення Господарського суду Житомирської області від 04.10.2004 р. та постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 26.04.2005 р.

у справі№ 10/78НА

за позовом Колективного підприємства «Виробнича фірма «Верстатреммаш»

до Житомирської обєднаної державної податкової інспекції

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Житомирської ОДПІ №4443/24-0/70249 від 29.12.2003 р. та №715/24-0/8061 від18.02.2004 р., якими на підставі пп.17.1.8 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» до позивача застосовані штрафні санкції на загальну суму 771266,09 грн.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 04.10.2004 р., залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 26.04.2005 р., позов задоволено.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції з підстав неправильного застосування норм матеріального права.

Свої доводи скаржник обґрунтовує тим, що судом невірно застосовано пп.8.6.1 п.8.6 ст.8 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Позивач заперечень на касаційну скаргу не надав, представника у судове засідання касаційної інстанції не направив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Справу розглянуто відповідно до вимог ч.4 ст.221 КАС України.

Перевіривши у відкритому судовому засіданні повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено позапланову перевірку дотримання позивачем вимог податкового законодавства щодо збереження активів платника податків, що перебувають у податковій заставі, за результатами якої складено акт №86/24-0/22045411 від 11.12.2003 р.

За висновком відповідача, позивач за період з 01.01.2002 р. по 01.10.2003 р., маючи податкову заборгованість, без згоди податкового органу відчужив майно (товарно-матеріальні цінності) за бартерними операціями на загальну суму 771266,09 грн., у тому числі за період з 03.07.2003 р. по 01.10.2003 р. на суму 141676,84 грн.

На підставі акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення №4434/24-0/70249 від 29.12.2003 р. та №715/24-0/8061 від 18.02.2004 р., на підставі рішення ДПА у Житомирській області від 17.01.2004 р. №2033/10/10-0 за результатами розгляду скарги.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що 09.02.2001 р. Арбітражним судом Житомирської області порушено справу №14/17«б» про банкрутство КП «ВФ «Верстатреммаш». Ухвалою від 29.12.2001 р. затверджено мирову угоду, укладену 19.11.2001 р. між КП «ВФ «Верстатреммаш» та кредиторами щодо розстрочки та списання боргів, а провадження у справі припинено.

09.11.2001 р., у звязку з наявністю у КП «ВФ «Верстатреммаш» податкової заборгованості, відповідачем була виставлена перша податкова вимога №1/724.

Преамбулою Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначено, що цей Закон не регулює питання погашення податкових зобовязань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, передбачені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Оскільки у період із 09.02.2001 р. по 29.12.2001 р. в суді розглядалась справа про банкрутство позивача, питання погашення податкових зобовязань або стягнення податкового боргу в цей період повинні були вирішуватись у відповідності до норм Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», позивачу не могли бути направлені податкові вимоги, а тому податкова вимога №1/724 від 09.11.2001 р. є такою, що направлена в порушення вимог чинного законодавства.

03.07.2003 р. відповідачем надіслано позивачу першу податкову вимогу №1/518 на суму 349456,65 грн., яка містить попередження позивача про те, що починаючи з 01.04.2001 р. усі активи платника податків перебувають у податковій заставі, та одночасно була відкликана податкова вимога №1/724 від 09.11.2001 р.

Провадження у справі про банкрутство припинено 29.12.2001 р., у звязку з чим податкова вимога повинна була бути надіслана позивачу після припинення провадження у справі про банкрутство при несплаті узгоджених сум податкових зобовязань.

В облікових картках позивача рахувалась поточна податкова заборгованість, починаючи з січня 2002 р., однак відповідачем податкові вимоги не надсилались, а податкова застава в установленому законом порядку не реєструвалась.

У справі встановлено, що позивачем здійснювався відпуск готової продукції власного виробництва ВАТ «Верстатуніверсалмаш», КП «Інструментальник», КП ТНВ «Універсал», ТОВ «Абсолют ЛТД», ЗАТ «Механіка», СП «Інтеравтомат». При цьому позивач мав заборгованість перед цими субєктами господарювання, зокрема перед ВАТ «Верстатуніверсалмаш» за договором оренди від 10.12.1999 р., СП «Інтеравтомат» за договором про спільне використання технологічних мереж основного споживача від 05.03.2001 р., накладних на відпуск товарно-матеріальних цінностей ЗАТ «Механіка», ТОВ «Абсолют ЛТД», КП «ТНВ «Універсал», КП «Інструментальник», ВАТ «Верстатуніверсалмаш».

Між позивачем та контрагентами були укладені акти взаємного зарахування постачання матеріальних цінностей з урахуванням заборгованості кожної із сторін, визначеної у грошовій формі.

На підставі викладеного, судами першої та апеляційної інстанцій зроблено висновок, що зазначені операції здійснені відповідно до ст.217 ЦК України (в редакції 1963 р.) шляхом зарахування однорідних грошових вимог, і не є бартерними.

Однак, з такою позицією судів попередніх інстанцій не можна погодитись, оскільки вона є наслідком незастосування системного аналізу норм чинного законодавства, без всебічного і повного зясування всіх фактичних обставин справи

Положення ст.12Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», яка встановлює, зокрема, заборону нараховувати протягом дії мораторію неустойку (штраф, пеню), інші фінансові (економічні санкції) за невиконання чи неналежне виконання грошових зобовязань і зобовязань щодо сплати податків і зборів (обовязкових платежів) стосується вимог, зобовязань, які підпадають під поняття мораторію. Таким чином, ці положення слід застосовувати у контексті зі ст.1 Закону, де наведене саме визначення мораторію.

Системний аналіз змісту вищезазначених норм права свідчить про те, що мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після дня введення мораторію, а отже, і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Невиконання таких зобовязань є правопорушенням. Отже, нарахування санкцій, застосування заходів забезпечення за не виконання згаданих зобовязань та примусове стягнення на підставі виконавчих документів коштів на виконання таких грошових зобовязань та зобовязань щодо сплати податків і зборів (обовязкових платежів), а також штрафних санкцій, ґрунтується на законі.

Відповідно до п.1.17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (із врахуванням змін та доповнень) податкова застава - спосіб забезпечення податкового зобов'язання платника податків, не погашеного у строк. Податкова застава виникає у силу закону. У силу податкової застави орган стягнення має першочергове право у разі невиконання забезпеченого податковою заставою податкового зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна перед іншими кредиторами у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до п.8.1. ст.8 вказаного Закону, з метою захисту інтересів бюджетних споживачів активи платника податків, що має податковий борг, передаються у податкову заставу.

Право податкової застави виникає згідно із законом та не потребує письмового оформлення.

Право податкової застави поширюється на будь-які види активів платника податків, які перебували в його власності (повному господарському віданні) у день виникнення такого права, а також на будь-які інші активи, на які платник податків набуде прав власності у майбутньому, до моменту погашення його податкових зобов'язань або податкового боргу (пп.8.2.2. п.8.2 ст.8 даного Закону).

Згідно п.8.3. ст.8 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», платник податків має право безоплатно зареєструвати податкову заставу в державних реєстрах застав рухомого чи нерухомого майна, а податковий орган зобов'язаний безоплатно зареєструвати податкову заставу в державному реєстрі застав нерухомого майна за умови строку дії такої податкової застави більш як десять календарних днів.

Підпунктом 17.1.8 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі коли платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, відчужив такі активи без попередньої згоди податкового органу, якщо отримання такої згоди є обовязковим згідно з цим Законом, платник податків додатково сплачує штраф у розмірі суми такого відчуження, визначеної за звичайними цінами.

Таким чином, відповідальність, передбачена зазначеною нормою, застосовується до платника податку за наявності двох умов:

1) перебування активів платника податків у податковій заставі відповідно до п.8.2 ст.8 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»;

2) відчуження платником податків таких активів без попередньої згоди податкового органу, якщо отримання такої згоди є обовязковим відповідно до положень п.8.6 ст.8 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Відповідно до пп.8.6.1 п.8.6 ст.8 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, здійснює вільне розпорядження ними, за винятком операцій, що підлягають письмовому узгодженню з податковим органом, зокрема,

купівлі чи продажу, інших видів відчуження або оренди (лізингу) нерухомого та рухомого майна, майнових чи немайнових прав, за винятком майна, майнових та немайнових прав, що використовується у підприємницькій діяльності платника податків (інших видах діяльності, які за умовами оподаткування прирівнюються до підприємницької), а саме готової продукції, товарів і товарних запасів, робіт та послуг за цінами, що не є меншими за звичайні.

Згідно п.1.19 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» бартер це господарська операція, яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, в результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.1.5 частини першої ст.1 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» штрафна санкція (штраф) плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобовязання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у звязку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами.

Таким чином, штрафні санкції, визначені пп.17.1.8 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», не повязані із нарахуванням платнику податків податкового зобовязання і їх розмір не залежить від визначеного податкового зобовязання, а відтак приписи пп.15.1.1 п.15.1 ст.5 цього Закону не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки визначення податковим органом податкового зобовязання не мало місця.

Відповідно до ст.238 ГК України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до субєктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення субєкта господарювання та ліквідації його наслідків.

З огляду на викладене, фінансові санкції у вигляді штрафів, визначені пп.17.1.8 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» є адміністративно-господарськими санкціями у розумінні ст.ст.238, 239 ГК України, а відтак повинні застосовуватися у межах строків, визначених ст.250 ГК України.

Передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, у звязку з чим судові рішення у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно зясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, обєктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Житомирської обєднаної державної податкової інспекції задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Житомирської області від 04.10.2004 р. та постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 26.04.2005 р. скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Н.Г.Пилипчук

О.А.Сергейчук

О.І.Степашко

Є.А.Усенко