Ухвала суду № 18895311, 06.10.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

"06" жовтня 2011 р. м. КиївК-21573/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

ГоловуючогоКонюшка К.В.

суддів:Гордійчук М.П.

Гончар Л.Я.

Сіроша М.В.

Харченка В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційної скарги Державної податкової інспекції у м. Маріуполі Донецької області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 26.11.2009 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 27.04.2010 року

у справі № 2-а-18290/09/0570

за позовомВідкритого акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь»

до Державної податкової інспекції у м. Маріуполі Донецької області

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2009 року Відкрите акціонерне товариство «Металургійний комбінат «Азовсталь»звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Маріуполі Донецької області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень №0000070150/0 від 30.03.2009 року, №0000070150/1 від 10.06.2009 року, №0000070150/2 від 14.08.2009 року, №0000070150/3 від 21.10.2009 року.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 26.11.2009 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 27.04.2010 року, позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись зі вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, Державна податкова інспекція у м. Маріуполі Донецької області оскаржила їх у касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати вказані судові рішення з мотивів порушення судами норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про відмову в позові.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, установленому пунктом 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом було проведено камеральну перевірку податкової звітності з податку на прибуток, за результатами якої складено Акт № 146/15-013/00191158 від 23.03.2009 року (далі Акт перевірки).

За даними Акта перевірки встановлено порушення позивачем приписів підпункту 5.2.5 пункту 5.2 статті 5 та підпункту 5.3.5 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94 ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон України від 28.12.1994 року № 334/94 ВР), статті 44 Закону України від 25.06.1991 року № 1264-ХІІ «Про охорону навколишнього природного середовища»та пункту 12 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 року № 303, а саме позивачем до валових витрат було безпідставно віднесено понадлімітні обсяги збору за забруднення навколишнього природного середовища у розмірі 17950,00 грн.

На підставі Акта перевірки та за результатами процедури адміністративного оскарження податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0000070150/3 від 21.10.2009 року про визначення податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств у розмірі 4712,40 грн., у тому числі 4488,00 грн. основного платежу та 224,40 штрафних (фінансових) санкцій.

Згідно з підпунктом 5.2.5 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94 ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до складу валових витрат включаються суми внесених (нарахованих) податків, зборів (обов'язкових платежів), установлених Законом України «Про систему оподаткування»(крім тих, що прямо не визначені у переліку податків, зборів (обов'язкових платежів), визначених зазначеним Законом), включаючи акцизний збір та рентні платежі, а також збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, за винятком податків, зборів (обов'язкових платежів), передбачених підпунктами 5.3.3, 5.3.4, та пені, штрафів, неустойок, передбачених підпунктом 5.3.5 цієї статті.

Відповідно до статті 14 Закону України від 25.06.1991року № 1251-ХІІ «Про систему оподаткування»збір за забруднення навколишнього природного середовища належить до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів).

Отже, сума збору за забруднення навколишнього природного середовища, сплачена (нарахована) позивачем, є підставою до включення такого збору до складу валових витрат позивача.

Підпунктом 5.3.5 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94 ВР визначено, що не включаються до складу валових витрат витрати на сплату штрафів та/або неустойки чи пені за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних державних органів, суду.

Пунктом 8 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 року № 303 встановлено, що за понадлімітні обсяги скидів і розміщення відходів збір обчислюється в установленому порядку в п'ятикратному розмірі. У разі відсутності у платників збору затверджених в установленому порядку лімітів скидів і розміщення відходів збір справляється як за понадлімітні скиди та розміщення відходів відповідно до їх обсягів.

За вказаних обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що плата за понадлімітні обсяги скидів у п'ятикратному розмірі за своєю правовою природою є саме сплатою збору у підвищеному розмірі, а не штрафом, як зазначає податковий орган.

Доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам та спростовуються вище переліченими нормами права, у звязку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень.

Згідно з частиною 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Маріуполі Донецької області залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 26.11.2009 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 27.04.2010 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через пять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України у строк та у порядку, визначеними статтями 237 2391 КАС України.