Ухвала суду № 18894429, 05.10.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

"05" жовтня 2011 р. м. КиївК-20578/08

Вищий адміністративний суду України в складі колегії суддів:

головуючого суддіПилипчук Н.Г.

суддівБившевої Л.І.

Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Шипуліної Т.М.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м.Маріуполя

на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 03.10.2008

у справі № 2-а-8532/08 (22а-9137/08)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кройц»

до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя Донецької області

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 25.06.2008 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 03.10.2008 постанову суду першої інстанції скасовано. Позов задоволено у повному обсязі. Визнано недійсними та скасовано податкові повідомлення-рішення Жовтневої ДПІ м. Маріуполя від 27.02.2008 № 0000372342/0, № 0000362342/0, № 0000352342/0.

Жовтнева МДПІ подала касаційну скаргу, якою просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції. Посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права: п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п. 7.2.1 п. 7.2, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Актом перевірки від 14.02.2008 № 360/23-2/31317444 за період з 01.10.2004 по 30.09.2007 зафіксовано порушення позивачем вимог:

п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яке полягало у тому, що за 2005, 2006 роки та 9 місяців 2007 року позивачем до складу валових витрат віднесено витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Позиція податкового органу полягає у тому, що наявні накладні від підприємств-постачальників не можуть підтверджувати факт здійснення господарської операції, повязаної з господарською діяльністю, оскільки не містять необхідного опису товарів «коробів»;

п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яке полягало у тому, що позивач відніс до складу податкового кредиту суми ПДВ за операціями з придбання вказаного вище товару «коробів», які не повязані з господарською діяльністю позивача.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального права, на які посилається податкова інспекція у касаційній скарзі, та вважає, що суд повно встановив обставини у справі та надав їм правильну правову оцінку на підставі законодавства, що підлягало застосуванню при вирішення даного спору.

Приписи п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 № 334/94-ВР забороняли віднесення до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Тобто, у податковому обліку понесені витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та реальність понесених витрат. І тільки за повної відсутності таких документів валові витрати можуть вважатися не підтвердженими.

Відповідно до абзаців 1 та 2 п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (у редакції Закону України від 25.03.2005№ 2505-IV) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Абзацом 4 п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 вказаного закону визначено, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З наведених норм Закону випливає, що право на податковий кредит у платника виникає у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, і не залежить від того чи такі товари та послуги почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду.

Підпункт 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 цього ж Закону забороняв включати до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними.

Таким чином, платник податку на додану вартість вправі нараховувати податковий кредит у випадку сплати (нарахування) податку при придбанні товару (послуг), які призначаються ним для використання в оподатковуваних операціях, за наявності податкової накладної.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Податковий орган не довів судам попередніх інстанцій те, що зазначені вище первинні документи - накладні та податкові накладні не відповідають дійсності, тобто що товар не придбавався, а договори укладено з метою безпідставного збільшення валових витрат та податкового кредиту позивача, а також те, що придбання товару не узгоджується із господарською діяльністю позивача, направленою на отримання доходу.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відсутність у накладних опису товарів «коробів»не робить такі накладні недійсними, оскільки самого по собі факту відсутності певного реквізиту у первинному бухгалтерському документі, зокрема накладній, недостатньо для висновку про формування податкового кредиту за господарською операцією, яка реально здійснювалась у межах господарської діяльності платника податків.

Доводи податкового орану, викладені у касаційній скарзі, щодо навмисного укладання позивачем договорів на придбання «коробів»з неплатоспроможними підприємствами, які пізніше були визнані банкрутами, є безпідставними, оскільки є непідтвердженими належними доказами про існування такого наміру. До того ж, визнання банкрутами контрагентів позивача жодним чином не впливає на право платника податків на валові витрати та податковий кредит, оскільки останні не позбавлені права здійснювати господарську діяльність та вчиняти у межах такої певні правочини.

Враховуючи наведене, підстав для задоволення касаційної скарги та скасування постанови суду апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м.Маріуполя залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 03.10.2008 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

суддіЛ.І. Бившева

Л.В. Ланченко

О.М. Нечитайло

Т.М. Шипуліна