Ухвала суду № 18894414, 05.10.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

"05" жовтня 2011 р. м. КиївК-1123/08

Вищий адміністративний суду України в складі колегії суддів:

головуючого суддіПилипчук Н.Г.

суддівБившевої Л.І.

Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Шипуліної Т.М.

при секретарі Кравченко В.О.

за участю представника

відповідача Скок Г.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Нікопольської обєднаної державної податкової інспекції

на постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 01.03.2007

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2007

у справі № А 38/29-07

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніс»

до Нікопольської обєднаної державної податкової інспекції

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 01.03.2007, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2007, позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення Нікопольської ОДПІ від 07.03.2006 № 0000712342/0/7333 та від 25.09.2006 №0000712342/3/17532 про визначення ТОВ «Юніс»податкового зобовязання з податку на прибуток в сумі 17487,38 грн. Скасовано податкові повідомлення-рішення Нікопольської ОДПІ від 07.03.2006 № 0005082305/0/7332 та від 25.09.2006 №00005082305/3/17532 про визначення ТОВ «Юніс»податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 1090,01 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Юніс»судові витрати в сумі 3,40 грн.

Нікопольська ОДПІ подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та винести нове рішення про відмову у задоволенні позову. Посилається на порушення судами норм матеріального права: п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Спірні податкові повідомлення-рішення про визначення позивачеві податкового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 1090,01 грн., з яких 726,67 грн. основного платежу та 363,34 грн. штрафних санкцій, а також з податку на прибуток в сумі 17487,38 грн., з яких 11658,25 грн. основного платежу та 5829,13 грн. штрафних санкцій, прийнято на підставі акту перевірки від 24.02.2006 № 369/231.24429966.

Вказаним актом перевірки зафіксовано порушення позивачем вимог:

п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР, яке полягало у тому, що позивач відніс до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість при сплаті комісійної винагороди ТОВ «Раритет»за договором комісії № 1 від 03.01.2002 без врахування часткового повернення товарів з комісії, внаслідок чого у лютому 2005 року завищено податок на додану вартість в сумі 726,67 грн. При цьому податковий орган виходив з того, що позивач мав перерахувати суми комісійної винагороди, а відповідно і суми податкового кредиту, враховуючи пропорційну залежність у розмірі 43,6% повернутого у лютому 2005 року товару до переданого у жовтні 2004 року на комісію;

п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яке полягало у завищенні валових витрат за жовтень 2004 року на суму комісійної винагороди 3633,33 грн. без врахування часткового повернення товарів з комісії;

п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Поро оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 № 334/94-ВР, яке полягало у тому, що позивач безпідставно відніс до складу валових витрат ті витрати, що повязані з нарахуванням комісійної винагороди за грудень 2004 року у сумі 43000 грн. за договором комісії № 1 від 03.01.2002. Податковий орган таке порушення повязує з виправленням, зробленим в частині розміру вартості послуг з «6000,00 грн.»на «57000,00 грн.»у звіті комісіонера за грудень 2004 року та обіговій відомості комітента (позивача), а також не підтвердженням в ході зустрічної перевірки комісіонера (ТОВ «Раритет») проведення у бухгалтерському обліку суми 57600грн. та підтвердженням лише частини такої суми 6000,00 грн.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права, на які посилається податковий орган у касаційній скарзі, та вважає, що позиція судів є такою, що узгоджується з нормами законодавства, якими врегульовуються спірні відносини.

Враховуючи положення ст. 1013 Цивільного кодексу України, за якими комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії, а також виходячи з умов договору комісії, за якими розмір винагороди визначається сторонами договору під час затвердження звіту комісіонера та залежить від виконання умов договору комісії, асортименту, вартості товару та інших факторів і не має пропорційної залежності від повернутого з комісії товару до переданого на комісію, встановивши, що сума комісійної винагороди визначена та погоджена сторонами договору звітом комісіонера, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про безпідставність позиції податкового органу щодо обовязку комітента здійснювати перерахунок виплаченої комісіонерові винагороди за надані комісійні послуги за договором комісії, та відповідно, проводити коригування податкового кредиту та валових витрат.

Є також правильними висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності порушень норм закону при формуванні валових витрат на суму 43000 грн., оскільки судами було достовірно встановлено факт понесення позивачем витрат з комісійної винагороди саме у загальній сумі 57600 грн. Зокрема, суди встановили факт погодження сторонами договору звітом комісіонера винагороди у сумі 57600 грн., підтвердження комісіонером ТОВ «Раритет»виправлення суми винагороди на 57600 грн., видачу комісіонером комітентові податкових накладних на загальну суму 57600 грн. Невіднесення позивачем до складу податкового кредиту усієї суми витрат з такого податку не є підставою для висновку про завищення валових витрат, оскільки віднесення платником податку сплачених (нарахованих) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є правом такого платника, що випливає з положень п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», і не впливає на його валові витрати.

За встановлених судами попередніх інстанцій обставин щодо фактичного понесення позивачем витрат з комісійної винагороди у загальній сумі 57600 грн. доводи податкового органу про здійснення сторонами договору виправлень у первинних документах з порушенням встановленого законодавством порядку для таких виправлень не можуть бути підставою для висновків про порушення позивачем вимог Закону «Про оподаткування прибутку підприємств», яке б полягало у заниженні суми податкового зобовязання з податку на прибуток.

Враховуючи наведене, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Нікопольської обєднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 01.03.2007 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2007 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

суддіЛ.І. Бившева

Л.В. Ланченко

О.М. Нечитайло

Т.М. Шипуліна