Рішення № 18891732, 25.10.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

25.10.11 р. Справа № 38/133

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Лейби М.О., судді Сич Ю.В., судді Величко Н.В

при секретарі судового засіданні Цакадзе М.А.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку справу

за позовом: Міністерства юстиції України, м. Київ

до відповідача: Державного підприємства “Макіїввугілля” м.Макіївка, Донецька область

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Державне казначейство України, м.Київ

про стягнення збитків у розмірі 30260,50грн.

за участю

представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 за дов. №8-5-20 від 05.01.2011р.

від відповідача: ОСОБА_2- за дов. №08-81/107д від 11.03.2011р.

від третьої особи: не зявилась

Суть спору:

Позивач, Міністерство юстиції України, м. Київ, звернувся до господарського суду з позовом до Державного підприємства “Макіїввугілля” м.Макіївка, Донецька область за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Державне казначейство України, м.Київ про стягнення збитків у розмірі 30260,50грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на рішення Європейського суду з прав людини від 15.10.2010р. за заявою №22358/06, платіжні доручення №392 від 13.04.2010р., №393 від 13.04.2010р., копію Наказу міністерства палива та енергетики України від 23.01.2003р. №22, лист Департаменту ДВС МУЮ від 15.08.2008р., копію рішення Центрально-Міського районного суду м.Макіївки від 29.10.2003р. тощо.

Ухвалою господарського суду від 12.07.2011р. строк вирішення спору було продовжено на 15 днів до 31.08.2011р., у порядку ст.69 ГПК України.

23.08.2011р. відповідач надав суду відзив на позовну заяву від 20.06.2011р., в якому повідомив суду, що не згоден з позовними вимогами позивача у повному обсязі, посилаючись на те, що 25.02.2004р. відділом державної виконавчої служби Центрально-міського району м.Макіївки було відкрите виконавче провадження та здійснювалось виконання суду.

Починаючи з 23.06.2005р. ДП “Макіїввугілля” внесено у реєстр боржників, згідно Закону України “Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу”.

Таким чином відповідач вважає, що викладені обставини виключають цивільно-правову відповідальність ДП “Макіїввугілля” за відшкодування збитків у сумі 24 766,75грн., оскільки у даному випадку відсутнє правопорушення протиправна поведінка і вина підприємства.

Також у відзиві відповідач вважає вимоги позивача безпідставними, оскільки правовідносини щодо стягнення суми моральної шкоди, завданої невиконанням рішення суду ОСОБА_3 В.Г. в системі законодавства України не допускають правонаступництва.

Відзив судом розглянутий, прийнятий до уваги та долучений до матеріалів справи.

Розпорядженням голови господарського суду Донецької області від 30.08.2011р. справу №38/133 призначено розглянути колегіально у складі суддів: Головуючий суддя Лейба М.О., суддя Курило Г.Є., суддя Сич Ю.В.

27.09.2011р. та 30.09.2011р. позивач надав суду пояснення, в яких наполягає на задоволенні позовних вимог та стягненні на користь держави збитків у розмірі 30 260,50грн. Пояснення судом розглянуті та залучені до матеріалів справи.

Третя особа Державне казначейство України у судове засідання 25.10.2011р. не прибула, вимоги ухвал суду не виконала, хоча про розгляд справи була повідомлена належним чином.

Розпорядженням голови господарського суду Донецької області від 25.10.2011р., у звязку з відпусткою судді Курило Г.Є., змінено склад судової колегії з розгляду справи №38/133: замінено суддю Курило Г.Є. на суддю Величко Н.В.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази по справі та вислухавши уповноважених представників сторін, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Європейського суду з прав людини від 15.10.2010року за заявою №22358/06 “ОСОБА_3 проти України” з держави Україна на користь гр. ОСОБА_3 було присуджено стягнути заборгованість за судовим рішенням, винесеними на користь заявника, а також 2300 ЄВРО у якості компенсації моральної шкоди. Дане рішення відповідно до статей 42, 44 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод набуло статусу остаточного.

У рішенні Європейського суду “ОСОБА_3 проти України” встановлено, наступне: Рішенням від 29.10.2003р. Центрально-міський районний суд м.Макіївки зобовязав ДП “Макіїввугілля” сплатити пану ОСОБА_3 42970,19грн., які мало сплатити підприємство та 12485,76грн., які мав сплатити фонд.

25.02.2004р. Центрально-міське управління державної виконавчої служби м.Макіївки відкрито виконавче провадження.

У Фонд повністю сплатив присуджену за рішенням суду суму.

У період з 24.12.2004р. по 26.07.2005р. підприємство сплатило частково заявнику заборгованість. Рішення суду залишилося не виконаним.

Заявник ОСОБА_3 В.Г. 10.09.208р. помер. 11.12.2008р. мати заявника ОСОБА_3 підтримала подану заяву.

У рішенні Європейського суду з прав людини №22358/06 від 15.10.2010р. “ОСОБА_3 проти України” Суд зазначив, що невиконання рішення Центрально-міського районного суду м.Макіївки, винесеного на користь заявника, гр. ОСОБА_3, призвело до порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Відповідно до ст.14 Закону України „Про міжнародні договори України” від 29.06.2004р., міжнародні договори набирають чинності для України після надання нею згоди на обовязковість міжнародного договору відповідно до цього Закону, в порядку та в строки, передбачені договором, або в інший узгоджений сторонами спосіб.

Статтею 15 зазначеного закону, встановлено, що чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція) була підписана від імені України 9 листопада 1995 року та ратифікована Законом України “Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції” №475/97-ВР від 17 липня 1997 року. Законом України від 9 лютого 2006 року № 3436-IV до офіційного тексту та назви Конвенції були внесені зміни та застосований новий переклад. Згідно з пунктом 3 статті 59-1 Конвенції для тих держав, які підписали цю Конвенцію і які ратифікуватимуть її після набрання нею чинності, Конвенція набирає чинності з дня здачі на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи ратифікаційних грамот. У рішенні Європейського суду від 25 липня 2002 року по справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" 11 вересня 1997 року визначено як дату вступу Конвенції в законну силу щодо України.

Згідно із ст.46 Конвенції, Високі Договірні Сторони зобовязуються виконувати остаточне рішення Європейського суду з прав людини у будь-якій справі, в якій вони є сторонами.

У звязку із обовязком України виконувати рішення Європейського суду у справах проти України, Верховною Радою України 23.02.2006 р. прийнято Закон України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”.

Відповідно до ст.2 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, рішення Європейського суду є обовязковим для виконання Україною відповідно до вищезазначеної статті 46 Конвенції.

Рішенням Європейського суду від 15.10.2010 року у справі № 22358/06 “ОСОБА_3 проти України” встановлено факт невиконання рішення суду, винесеного на користь заявника, та факт заподіяння ОСОБА_3 моральної шкоди.

Рішення Європейського суду від 15.10.2010 року у справі № 22358/06 “ОСОБА_3 проти України” в частині сплати присуджених коштів виконано 13.04.2010 року. На рахунок гр.ОСОБА_3 з Державного бюджету України перераховано суму в розмірі 30 260,50грн. належну йому за рішеннями Центрально-Міського районного суду м.Макіївки, що станом на день виплати 13.04.2010р. є еквівалентно 2310 ЄВРО, з яких 10 ЄВРО судових витрат.

Факт оплати підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень №№ 392, 393 від 13.04.2010р.

Обґрунтовуючи позовні вимоги щодо стягнення збитків, позивач посилається на ті обставини, що рішенням Центрально-Міського районного суду м.Макіївки були задоволені позовні вимоги гр.ОСОБА_3 В.Г. до ДП “Макіїввугілля”. Несвоєчасна сплата ДП “Макіїввугілля” заборгованості зі сплати коштів ОСОБА_3 В.Г. спричинила збитки сплачені за рішенням Європейського суду від 15.10.2010 р.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 В.Г. працював на шахті ім. В.М. Баженова, що була дочірнім підприємством ВАТ ДХК „Макіїввугілля”.

Згідно положень ст.104 Цивільного кодексу України, юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації.

Наказом Міністерства палива та енергетики від 23.014.2003р. №22 реорганізовані дочірні підприємства ДХК “Макіїввугілля”, зокрема, ДВАТ “Шахта ім.В.М.Бажанова” шляхом злиття та створення на їх базі ДП “Макіїввугілля”.

Відповідно до п.9 зазначеного наказу правонаступником Дочірнього підприємства ДВАТ “Шахта ім..В.М.Бажанова” є ДП “Макіїввугілля”.

Як вбачається з пункту 9 наказу №22, ДВАТ “Шахта ім.В.М.Бажанова” було визнано правонаступником усіх прав та обовязків ДП “Макіїввугілля”.

Отже, суд встановив, що Державне підприємство „Макіїввугілля” є належним відповідачем по даній справі.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

Відповідно до частини першої статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на її відшкодування.

Відповідно до ст.1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно з частиною 1 статті 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Міністерство юстиції України на підставі статті 1191 Цивільного кодексу України та статті 9 Закону України "Про виконання рішення та застосування практики Європейського суду з прав людини" звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до ДП “Макіїввугілля” про відшкодування матеріальної шкоди, завданої Державному бюджету України внаслідок виконання державою рішення Європейського суду, як особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою та має право зворотної вимоги до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування (в порядку регресу).

Частиною 4 ст.9 Закону України "Про виконання рішення та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено обовязок Органу представництва звернутись до суду з позовом про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування.

Органом представництва згідно ст. 1 вказаного Закону є орган, відповідальний за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та виконання його рішень.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2006р. №784 „Про заходи щодо реалізації Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” таким органом є Міністерство юстиції України.

Згідно із ст.2 ЦК України держава є учасником цивільних відносин. Відповідно до ст.170 ЦК України держава набуває та здійснює цивільні права та обовязки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Частиною 2 ст.11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обовязків є, зокрема, рішення судів та інші юридичні факти.

Таким чином, Міністерство юстиції України наділене повноваженнями щодо звернення з позовами про відшкодування матеріальних збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виконання державою рішень Європейського суду з прав людини, як особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою.

Чинне цивільне законодавство допускає можливість відшкодування моральної шкоди в порядку регресу, якщо інше не встановлено законом. Відповідачем не доведено існування нормативних застережень щодо недопустимості відшкодування в регресному порядку моральної шкоди, в тому числі на користь держави Україна, яка на виконання рішення Європейського суду з прав людини виплатила своєму громадянину відповідне відшкодування в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до частини 1 статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Право кожного громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю та соціальних виплат закріплено у статті 43 та статті 46 Конституції України.

Згідно із статтею 8 Конституції України її норми є нормами прямої дії і мають найвищу юридичну силу.

Реалізація зазначених конституційних прав громадян врегульована Законом України „Про оплату праці”, Кодексом законів про працю України, іншими законодавчими та нормативними актами.

Так, у звязку з недотриманням ДП “Макіїввугілля” законодавства про працю ОСОБА_3 В.Г. був змушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Рішенням Центрально-Міського районного суду м.Макіївки від 29.10.203р. було встановлено ряд порушень ДП “Макіїввугілля” законодавства про працю та задоволено позов ОСОБА_3 В.Г.

Однією із основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду (пункт 9 частини 2 статті 129 Конституції України).

Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Суд дійшов висновку, що рішення Центрально-Міського районного суду м.Макіївки від 29.10.2003р., яке набуло законної сили, є обовязковим для виконання відповідачем ДП “Макіїввугілля” як боржника, за вказаними рішенням.

Обовязок виконання рішення покладався саме на відповідача протягом усього строку існування заборгованості із заробітної плати, а обовязок органу державної виконавчої служби з примусового виконання вказаного рішення є похідним та виникає внаслідок фактичного ухилення відповідача від виконання своїх конституційних обов'язків з виплат заборгованості із заробітної плати працівнику.

Наявність виконавчого провадження не є перешкодою для відповідача у виплаті заборгованості працівнику.

Встановлені в рішенні Європейського суду „ОСОБА_3 проти України” порушення Конвенції є наслідком не виконання ДП “Макіїввугілля” визначеного діючим законодавством обовязку із виконання судового рішення Центрально-Міського районного суду м.Макіївки та заподіяння моральної шкоди ОСОБА_3 В.Г.

За загальним правилом статті 614 Цивільного кодексу України відсутність вини доводиться заподіювачем шкоди.

Відповідно до частини 2 статті 1166 Цивільного кодексу України особа, яка завдала шкоду, буде вважатися винною, якщо вона сама не доведе відсутність вини.

Аналогічна позиція зазначена в пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.95 року „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”, згідно якої особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини.

Згідно із ст.2 Цивільного кодексу України, держава є учасником цивільних відносин.

Відповідно до ст. 170 Цивільного кодексу України, держава набуває та здійснює цивільні права та обовязки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. В даному випадку таким державним органом виступає державна виконавча служба.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, як зазначається в частині 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Проте відповідач протягом розгляду справи доказів, які б в розумінні ст. ст. 33, 34 ГПК України, підтвердили факт відсутності вини відповідача та/або наявності неправомірних дій або бездіяльності державної виконавчої служби при виконанні судових рішень, суду не представив.

Таким чином, вина державної виконавчої служби у не виконанні рішення Центрально-Міського районного суду м.Макіївки не є доведеною.

Відповідно до пункту 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоровя умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обовязок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежного від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Факт заподіяння моральної шкоди ОСОБА_4 встановлено Європейським судом під час розгляду справи (пункт 26 рішення Європейського суду).

Відповідно до частини 5 статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи.

Державне казначейство України було залучене у якості третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, оскільки цим органом здійснюється облік та виконання доходної та видаткової частини бюджету України.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що саме винні дії відповідача призвели до визнання Європейським судом порушення Україною пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, та результатом саме його неправомірних дій є заподіяння державі матеріальної шкоди, у вигляді виплати ОСОБА_3 заборгованості із заробітної плати в розмірі 5386,07грн, а також суми моральної шкоди та судових витрат у розмірі 24874,43грн., а всього 30260,50грн. і іншого відповідачем не доведено.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, як зазначається в частині 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З урахуванням вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судом не приймаються до уваги заперечення відповідача стосовно стягнення збитків, викладені у відзиві на позов, оскільки підставою для звернення Міністерства юстиції України до суду є шкода, яка завдана Державному бюджету України внаслідок виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі “ОСОБА_3 проти України”. Тобто, у позовній заяві жодним чином не йдеться про вимогу відшкодування моральної шкоди. Питання відшкодування моральної шкоди було предметом розгляду у Європейському суді з прав людини і не розглядається у даному судовому провадженні по справі №38/133.

Крім того, виходячи із предмету спору у даній справі зобовязанням є відшкодування матеріальної шкоди завданої Державному бюджету України, тобто кредитором є Держава Україна.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача в порядку передбаченому ст.49 ГПК України.

На підставі вищевикладеного, ст.ст.11, 23, 170, 614, 1166, 1167, 1191 Цивільного кодексу України, ст.ст.3, 43, 129 Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, Закону України „Про міжнародні договори України” від 29.06.2001р., Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, керуючись ст.ст.4-2, 4-3, 22, 33, 35, 43, 44, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Міністерства юстиції України, м.Київ до Державного підприємства “Макіїввугілля” м.Макіївка про стягнення шкоди у розмірі 30 260,50грн., задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства “Макіїввугілля” м.Макіївка (ЄДРПОУ 32442295, 86157, Донецька область, м.Макіївка, пл.Радянська,2) на користь Державного бюджету України (рахунок Державного казначейства України №31116115700028, код банку 820172, ЄДРПОУ 20055032, банк одержувача Державне казначейство України в м.Києві) шкоду в розмірі 30 260,50грн.

Стягнути з Державного підприємства “Макіїввугілля” м.Макіївка (ЄДРПОУ 32442295, 86157, Донецька область, м.Макіївка, пл.Радянська,2) на користь Державного бюджету України витрати по сплаті державного мита в розмірі 302,60грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 25.10.2011р. оголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 28.10.2011р.

Головуючий суддя Лейба М.О.

Суддя Сич Ю.В.

Суддя Величко Н.В.

< Текст >