Ухвала суду № 18890438, 25.10.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

У Х В А Л А

25.10.11 р. Справа № 30/79пд

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі Лазаренко Н.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк, ідентифікаційний код 13511245

до відповідача 1: ОСОБА_1, м. Єнакієве, ідентифікаційний номер НОМЕР_1

та відповідача 2: Товариство з обмеженою відповідальністю „Шельф-Оіл”, м. Єнакієве, ідентифікаційний код 32276928

про визнання недійсним договору купівлі-продажу №4095 від 18.04.2008р.

за участю уповноважених представників:

від Позивача ОСОБА_2 (за довіреністю №114 від 16.12.2010р.);

від Відповідача 1 ОСОБА_3 (за довіреністю 1-2034 від 13.09.2011р.);

від Відповідача 2 ОСОБА_4 (за довіреністю №54 від 03.08.2011р.)

ВСТАНОВИВ:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області звернулось до господарського суду з позовними вимогами до належних відповідачів, зокрема: першого ОСОБА_1 та другого Товариство з обмеженою відповідальністю „Шельф-Оіл” про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 18.04.2008р., зареєстрованого за номером 4095, за яким ОСОБА_1 продав, а ТОВ „Шельф-Оіл” придбало обєкт незавершеного будівництва-промтоварний магазин, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Ухвалою від 27.07.2011р. суд порушив провадження по справі (суддя Довгалюк В.О.) та призначив до розгляду на 18.08.2011р. У звязку з неявкою Відповідача 1 та невиконанням вимог ухвали суд відкладав розгляд справи на 13.09.2011р., а потім на 10.10.2011р..

Розпорядженням заступника голови Господарського суду Донецької області у звязку зі знаходженням судді Довгалюк В.О. на лікарняному справу №30/79пд було передано за повторним автоматичним розподілом судді Попкову Д.О..

У звязку з необхідністю надання сторонам часу для подання додаткових доказів суд відклав розгляд справи на 25.10.2011р..

Представник Позивача в судове засідання зявився, наполягав на задоволені позову.

Представник Відповідача 1 у судове засідання зявився, проти позову заперечив та зазначив, що Відповідач 1 не є фізичною особою підприємцем, а тому просив суд припинити провадження по справі.

Представник Відповідача 2 у судове засідання зявився, проти позову заперечив з підстав викладених письмово, підтримуючи необхідність припинення провадження у справі.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, судом встановлено, що станом на момент звернення Позивача до суду із розглядуваним позовом і на дату винесення цієї ухвали продавцем майна за спірним договором купівлі-продажу, а отже їх безпосереднім учасником є ОСОБА_1.

Характер звязку між заявленими вимогами та особами, яких вони стосуються, у розумінні ч. 3 ст. 21 Господарського процесуального кодексу України дає підстави для висновку про необхідність перебування сторін такої угоди, укладеної в ході спірного договору, у процесуальному статусі відповідачів в межах розглядуваної справи.

Оскільки відповідно до положень ст.ст. 22, 60, 78 Господарського процесуального кодексу України процесуальний статус особи впливає і на обсяг її процесуальних прав, забезпечення дотримання відповідності між цим статусом та ступеню участі цієї особи у спірних матеріально-правових відносинах є істотним у світлі принципів судочинства, закріплених ст. 129 Конституції України.

При цьому судом приймається до уваги, що можливість певного учасника матеріально-правових відносин здобути адекватний своєї участі процесуальний статус не може бути поставлена у залежність від наявності або відсутності у такої особи статусу підприємця, оскільки інше неприпустиме в контексті встановленої ст. 14 ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р. заборони дискримінації за будь-якої з ознак. При цьому, як зазначає Європейський суд з прав людини в п. 65 Рішення від 16.04.2002р. у справі „АТ Данжвіля проти Франції”, практика якого відповідно до ст. 17 Закону України „Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини” є джерелом права для національних судів, „.... згідно з практикою Європейського суду з прав людини, немає дискримінації доти, доки не йдеться про різний підхід до осіб, що перебувають в однаковій ситуації”.

Отже, оскільки ОСОБА_1, як сторона-продавець спірного майна перебуває у однаковій ситуації з Відповідачем 2 по відношенню до Позивача, остільки він повинен мати тотожний процесуальний статус відповідача у справі як сторона оспорюваного правочинну.

Водночас, відповідно до ч.1 ст.21 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 1 цього Кодексу, до яких, за загальним правилом, віднесені юридичні особи та фізичні особи-підприємці.

Між тим, виходячи з наявних матеріалів справи (у тому числі із представленого витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, достовірність відомостей якого презюмується положеннями ст. 18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців”) та пояснень учасників справи ОСОБА_1 у спірних правовідносинах виступав як фізична особа (вбачається із змісту договору) і взагалі не зареєстрований у якості підприємця належних у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказів іншого до матеріалів справи не надано.

Згідно із правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеною в п. 3 Рекомендації „Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам” від 27.06.2007 р. N 04-5/120, спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за сукупністю таких умов:

а) участь у спорі суб'єктів господарювання;

б) наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин;

в) відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Враховуючи, що один з учасників спору сторона договору не виступає в правовідносинах як субєкт господарювання, і правовідносини з придбання майна не можна беззаперечно віднести до господарських, а ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України формулює принцип, згідно якого загальному суду підвідомчі всі справи, що виникають, зокрема, із цивільних правовідносин, крім випадків, коли їх розгляд здійснюється за правилами іншого судочинства, розглядувана справа не може бути вирішення в порядку господарського судочинства.

При цьому, посилання Позивача у позовній заяві на можливість віднесення цього спору до підвідомчості господарських судів через те, що спір стосується приватизації державного майна, судом відхиляється, оскільки:

- по-перше, обєкт продажу за спірним договором на момент його вчинення не вже не належав до державної власності, а являвся приватною власністю ОСОБА_1, і доказів припинення цього права на момент укладання договору в порядку ст. 246 Цивільного кодексу України до справи не надано. Суд наголошує, що попереднє перебування обєкту незавершеного будівництва у державній власності - до його придбання Відповідачем 1 за договором купівлі-продажу від 29.07.2005р. в розглядуваному випадку не має значення, оскільки законність спірного договору купівлі-продажу №4095 від 18.04.2008р. визначається судом саме на момент його укладання згідно вимог ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України;

- по-друге, жодна із сторін спірного договору не має статусу органу приватизації, участь якого є обовязковим для кваліфікації правовідносин як приватизаційних

Отже, оскільки в розглядуваному випадку спірний договір не опосередковує приватизації як процедури відчуження у встановленому порядку спеціальним органом державного або комунального майна, а являє собою продаж майна приватної власності громадянином юридичній особі, остільки в даному випадку відсутні підстави стверджувати про наявність спору про приватизацію, а ствердження протилежного є абсурдним, оскільки в такому випадку будь-який спір щодо майна, яке колись належало державі або територіальній громаді, ініційований органом приватизації слід відносити до приватизаційного.

У звязку із викладеним суд дійшов висновку про необхідність припинення провадження у справі на підставі п. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, що узгоджується із правовою позицією Вищого господарського суду України, сформульованою в п.2 Розяснення „Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального кодексу України” від 23.08.94 р. N 02-5/612.

З огляду на те, що Позивач звільнений від сплати судових витрат, то питання про їх повернення не розглядається.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4-5, 4-7, 12, 21, 80, 86 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Припинити провадження у справі №30/79пд за позовною заявою Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області до ОСОБА_1, м. Єнакієве (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) та Товариства з обмеженою відповідальністю „Шельф-Оіл”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 32276928) про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 18.04.2008р., зареєстрованого за номером 4095.

2. Ухвала може бути оскаржена через Господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом 5-ти днів з дня її винесення.

Суддя Попков Д.О.

< Список ><Довідник >

< Список ><Довідник >

Вик. Лазаренко Н.С. (тел. 305-61-06)

.