Рішення № 18889533, 19.10.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

19.10.11 р. Справа № 38/116пн

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Лейби М.О., судді Курило Г.Є., судді Сич Ю.В.

При секретарі судового засідання Цакадзе М.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Донецьку справу

за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 м.Маріуполь, Донецька область

до відповідача 1: Іллічевського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції м.Маріуполь, Донецька область

до відповідача 2: Головного управління державного казначейства України в Донецькій області

за участю прокуратури Донецької області

про визнання незаконними дій Державної виконавчої служби Іллічівського районного управління юстиції у м.Маріуполі щодо примусового звільнення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1; стягнення матеріальної шкоди у розмірі 242 262,00грн. та моральної шкоди в розмірі 100000,00грн.

за участю представників сторін:

від прокуратури: не зявився

від позивача: ОСОБА_2-за дов. №160901 від 25.02.2011р.; ОСОБА_3- за свідоцтвом №НОМЕР_2

від відповідача 1: не зявився

від відповідача 2: не зявився

Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, м.Маріуполь, Донецька область, звернувся до господарського суду з позовом до відповідача 1, Іллічевського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції м.Маріуполь, Донецька область до відповідача 2, Головного управління державного казначейства України в Донецькій області про визнання незаконними дій Державної виконавчої служби Іллічівського районного управління юстиції у м.Маріуполі щодо примусового звільнення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1; стягнення матеріальної шкоди у розмірі 242 262,00грн. та моральної шкоди в розмірі 100000,00грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що внаслідок неправомірних дій відповідача 1 - Іллічевського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції м.Маріуполь щодо виконання рішення господарського суду Донецької області від 27.08.2009р. по справі 34/100пн позивачу була завдана моральна та матеріальна шкода.

12.07.2011р. на адресу суду від відповідача 2 надійшли заперечення від 25.06.2011р. на позовну заяву в яких відповідач 2 проти позовних вимог заперечує посилаючись на те, що Головне Управління Державного казначейства в Донецькій області м.Донецьк не може бути відповідачем по справі, оскільки шкоди своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю позивачу не завдало.

Заперечення судом розглянуті та долучені до матеріалів справи.

Відповідач 1 12.07.2011р. та 27.08.2011р. надав суду заперечення в яких зазначив, що вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими та просить суд відмовити в їх задоволенні.

Заперечення судом розглянуті та долучені до матеріалів справи.

Розпорядженням голови господарського суду Донецької області від 20.07.2011р. призначено колегіальний розгляд справи №38/116пн у наступному складі суддів: головуючий суддя Лейба М.О., суддя Сгара Е.В., суддя Сич Ю.В.

20.07.2011р. відповідач 1 надав суду клопотання, яким просить суд залучити до участі у справи у якості співвідповідача представника Маріупольської міської ради.

22.08.2011р. на адресу суду надійшло повідомлення прокуратури Донецької області про вступ прокурора у розгляд справи №38/116пн.

Розпорядженням голови господарського суду Донецької області від 30.08.2011р. у звязку з відпусткою судді Сгари Е.В. змінено склад судової колегії по справі 38/116пн та замінено суддю Сгару Е.В. на суддю Курило Г.Є.

27.09.2011р. відповідач 1 надав суду клопотання, яким просить суд долучити до матеріалів справи документи та розглядати справу 38/116пн без участі представника відповідача 1.

Протягом розгляду справи позивачем надавались письмові пояснення та додаткові документи, які судом розглянуті та долучені до матеріалів справи.

Розгляд справи відкладався, у звязку з необхідністю представлення додаткових документів.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази по справі та вислухавши уповноважених представників сторін, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданим 29.05.2007р. Комунальним підприємством „Маріупольське бюро технічної інвентаризації”, позивач - ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

За поясненнями позивача, з метою здійснення підприємницької діяльності за власні кошти, самочинно (без отримання відповідного дозволу) була розпочата добудована до вказаного приміщення.

Рішенням господарського суду від 27.08.2009р. по справі 34/100пн позовні вимоги Прокурора Іллічівського району м. Маріуполя в інтересах держави в особі Маріупольської міської ради, м.Маріуполь до Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1, м. Маріуполь про зобовязання відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку та приведення земельної ділянки в придатний для використання стан, стягнення матеріальної шкоди у розмірі 434,73грн. задоволені повністю.

Вказаним рішенням ОСОБА_1 зобовязано звільнити самовільно зайняту земельну ділянку розташовану в АДРЕСА_1, площею 0,0038га та привести вказану земельну ділянку в придатний до використання стан шляхом знесення збудованої на ній будівлі.

Як зазначає позивач на момент прийняття рішення господарським судом Донецької області справа № 34/100пн прибудова складалась з фундаменту, інших будівельних робіт не було.

З метою добровільного виконання Рішенням господарського суду Донецької області від 27.08.2009р. по справі 34/100пн позивачем 28.04.2010р. був укладений договір з Субєктом підприємницької діяльності фізичною особою підприємцем ОСОБА_4 на виконання робіт з демонтажу фундаменту до перукарні в АДРЕСА_1, площею 0,0038га.

Вказані роботи були виконані належним чином та 02.05.2010р. між сторонами був підписаний акт приймання-передачі виконаних робіт.

Таким чином, рішення господарського суду Донецької області від 27.08.2009р. по справі 34/100пн було добровільно виконано ОСОБА_1 02.05.2010р.

02.06.2010р. ОСОБА_1 направила на адресу Іллічевського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції м.Маріуполь лист від 02.06.2010р. про виконання рішення суду, додавши копію договору від 28.04.2010р., кошторису та акту виконаних робіт.

Лист та вказані документи отримані Відповідачем 1, про що свідчить відповідний штамп про отримання на примірнику листа позивача.

Отже, Відповідач 1 був повідомлений про добровільне виконання ОСОБА_1 Рішення господарського суду Донецької області від 27.08.2009р. по справі 34/100пн.

Як вбачається з матеріалів справи 15.10.2010р. державним виконавцем Іллічевського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП №22038061 та надано час ОСОБА_1 на добровільне виконання рішення суду та звільнення земельної ділянки.

Доказів направлення вказаної постанови на адресу позивача, відповідачем 1 протягом розгляду справи суду не представлено.

Як зазначає позивач, після самостійного виконання рішення Господарського суду Донецької області ОСОБА_1 вирішила знову почати будівництво прибудови на підставі висновку про технічну можливість реконструкції з будівництвом прибудови до перукарні за адресою: АДРЕСА_1.

10.06.2010р. на підставі договору з ТОВ „Мартехпром” почались будівельні роботи, які полягали у зведенні, шлакоблочної коробки, площею 30.5 кв.м. та кровельних роботах. Після виконання зазначених робіт ОСОБА_1 звернулась до фізичної особи підприємця ОСОБА_5 за виконанням робіт з відділки приміщення на підставі договору від 01.09.2010р.

Після проведення будівельних робіт, між сторонами було підписано акт прийому - передачі виконаних робіт від 25.01.2011р.

За даними Маріупольського бюро технічної інвентаризації спірне нежитлове приміщення було проінвентаризоване, як нежитлова прибудова літ.А1-1 площею 30,5 кв.м., розташована по АДРЕСА_1.

Згідно наявного в матеріалах справи Звіту оцінювача ОСОБА_6 (Свідоцтво НОМЕР_2 від 07.12.2004р.) про оцінку вартості нежитлового приміщення розташованого по АДРЕСА_1, ринкова вартість прибудови до перукарні за адресою: АДРЕСА_1 станом на 04.03.2011р. без врахування ПДВ складає 242262,00грн.

Рішенням господарського суду Донецької області по справі №32/6пн від 21.03.2011р. за Приватним підприємцем ОСОБА_1 визнано право власності на зведену прибудову до перукарні, яка розташована по АДРЕСА_1, площею 30,5 кв.м. для подальшого використання за власним розсудом.

Вказане рішення суду є чинним та набуло законної сили.

З матеріалів справи вбачається, що Іллічевським відділом державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції проводились певні виконавчі дії щодо примусового виконання Рішенням господарського суду Донецької області від 27.08.2009р. по справі 34/100пн та 11.03.2011р. земельна ділянка була примусово звільнена шляхом знесення прибудови до перукарні площею 30,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1.

У звязку з вищевикладеним, позивач звернувся до суду із розглядуваним позовом та просить суд визнати незаконними дій Державної виконавчої служби Іллічівського районного управління юстиції у м.Маріуполі щодо примусового звільнення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1; стягнення матеріальної шкоди у розмірі 242 262,00грн. та моральної шкоди в розмірі 100000,00грн.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджені в засіданні суду докази, господарський суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення матеріальної шкоди у розмірі 242 262,00грн. підлягають задоволенню за рахунок відповідача 1 виходячи з наступного:

Відповідно до ст.124 Конституції України, судові рішення є обовязковими до виконання на всій території України.

Згідно до ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Статтею 1 Закону України “Про виконавче провадження” (в редакції, що діяла у спірний період) визначено, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст. 24 Закону України “Про виконавче провадження” (в редакції, що діяла у спірний період), Державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Копія постанови про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного дня надсилається стягувачу, боржнику та органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ.

В матеріалах справи №38/116пн відсутні докази направлення ОСОБА_1 постанови про відкриття виконавчого провадження від 15.10.2010р.

Судом встановлено, що рішення господарського суду Донецької області від 27.08.2009р. по справі 34/100пн було добровільно виконано ОСОБА_1 02.05.2010р. про що листом від 02.06.2010р. було повідомлено відповідача 1.

Відповідно приписів ст. 26 Закону України “Про виконавче провадження” (в редакції, що діяла у спірний період) державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі: пропуску встановленого строку пред'явлення документів до виконання; неподання виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону; пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або підвідомчістю виконання рішення; якщо не закінчилася відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення; у разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 19 цього Закону; наявності інших обставин, передбачених законом, які виключають здійснення виконавчого провадження.

Статтею 37 Закону України “Про виконавче провадження” (в редакції, що діяла у спірний період) визначені підстави коли виконавче провадження підлягає закінченню, серед яких: фактичне повне виконання рішення згідно з виконавчим документом (п.8).

Отже, враховуючи відсутність підстав для відмови у відкритті виконавчого провадження щодо виконання наказу господарського суду Донецької області від 08.09.2009р. по справі 34/100пн, а також факт повідомлення Державної виконавчої служби Іллічівського районного управління юстиції у м.Маріуполі про добровільне виконання судового рішення по справі 34/100пн до відкриття виконавчого провадження, державний виконавець повинен був на підставі ст. 24 Закону України “Про виконавче провадження” (в редакції, що діяла у спірний період) винести постанову про відкриття виконавчого провадження, направити її копію боржнику та згідно п.8 ст. 37 Закону України “Про виконавче провадження” винести постанову про закінчення виконавчого провадження.

Проте, як встановлено судом, відповідач 1, будучи обізнаним про факт добровільного виконання рішення господарського суду Донецької області по справі 34/100пн щодо звільнення земельної ділянки всупереч приписів Закону України “Про виконавче провадження” продовжував здійснювати виконавчі дії, що призвело до незаконного знесення прибудови до перукарні, яка розташована по АДРЕСА_1, площею 30,5 кв.м., право власності на яку за рішенням господарського суду Донецької області по справі №32/6пн від 21.03.2011р. визнано за ОСОБА_1 та зареєстровано у державному реєстрі прав, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією Витягу з державного реєстру прав, виданого КП „Маріупольське бюро технічної інвентаризації” станом на 06.10.2011р.

Таким чином, всупереч вищевказаних норм Закону України “Про виконавче провадження” незаконними діями Іллічевського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції істотно порушені законні права позивача.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Частиною 3 статті 11 Закону України „Про державну виконавчу службу” визначено, що шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Відповідно до статті 86 Закону України “Про виконавче провадження” (в редакції, що діяла у спірний період) збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом.

Спеціальний порядок відшкодування збитків, заподіяних державним виконавцем при здійсненні виконавчого провадження відсутній, загальні підстави притягнення до відповідальності за заподіяння шкоди визначені ст. 1166 ЦК України.

Згідно з частиною 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Як вбачається з положень вказаної норми, підставою для настання цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди є правопорушення, що включає в себе певні елементи: шкода; протиправність поведінки особи, яка заподіяла шкоду; причинний звязок між ними; вина. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення виключає настання відповідальності, передбаченої ст. 1166 ЦК України.

Таким чином, у справі № 38/116пн судом встановлено всі необхідні умови відповідальності відповідача 1 щодо відшкодування позивачу шкоди, зокрема:

- дії відповідача 1 суперечать приписам Закону України “Про виконавче провадження”;

- є наявним завдання шкоди, яке виразилось у втраті позивачем майна, вартістю 242262,00грн. при виконанні судового рішення по справі 34/100пн.

- безпосередній причинно-наслідковий звязок між протиправними діями відповідача 1 під час виконання судового рішення та заподіянні шкоди у вигляді втрати майна вартістю 242262,00грн. при виконанні судового рішення по справі 34/100пн.

- неспростована вина відповідача у порушенні приписів Закону України “Про виконавче провадження” при виконанні Рішення господарського суду Донецької області від 27.08.2009р. по справі 34/100пн.

Статтею 3 Закону України „Про державну виконавчу службу” передбачено, що районні, міські (міст обласного значення), районні в містах відділи державної виконавчої служби є юридичними особами, мають поточні та вкладні (депозитні) рахунки в органах Державного казначейства України, гербову печатку.

Таким чином, враховуючи ту обставину, що відповідач 1 позовні вимоги належними та допустимими засобами доказування не спростував, а наявні в матеріалах справи документи свідчать про безспірність та обґрунтованість позовних вимог позивача в цій частині, вимоги останнього підлягають задоволенню за рахунок відповідача 1 в розмірі 242262,00грн.

Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди в розмірі 100000,00грн. суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають з наступних підстав:

Відповідно до п.1 ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Позивач вважає, що у звязку із неправомірними діями відповідача 1, була зупинена робота перукарні, а позивач не мала грошей для придбання життєво необхідних речей, оскільки прибуток з роботи перукарні був єдиним джерелом доходу.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у звязку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоровя; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у звязку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сімї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у звязку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обовязковому зясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного звязку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Під час розгляду справи суд встановив, що позивачем не надано до матеріалів справи будь-яких доказів, які підтверджують факт заподіяння моральних страждань, не доведено розмір моральної шкоди, не надано відповідного розрахунку.

Таким чином, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 1 моральної шкоди у розмірі 100 000,00грн.

Щодо позовних вимог про визнання незаконними дій Державної виконавчої служби Іллічівського районного управління юстиції у м.Маріуполі щодо примусового звільнення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 суд відмовляє в їх задоволенні з наступних підстав:

Статтями 16 Цивільного кодексу України та 20 Господарського кодексу України визначені способи захисту цивільних прав та інтересів.

Право на захист розглядається як субєктивне цивільне право, яке виникає у особи у разі порушення належних їй цивільних прав та інтересів, невизнання цього права або оспорювання цивільного права.

Згідно ст.2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи за позовними заявами осіб, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів, а право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав мають особи визначені ст.1 Господарського процесуального кодексу України.

Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині визнання дій Державної виконавчої служби Іллічівського районного управління юстиції у м.Маріуполі незаконними, позивач посилається на порушення відповідачем приписів Закону України “Про виконавче провадження”.

Враховуючи викладене, положення ст.16 Цивільного кодексу України та ст.20 Господарського кодексу України, суд дійшов висновку, що чинним законодавством України не передбачений такий спосіб захисту цивільного права та інтересу як визнання дій незаконними. Вказана вимога позивача за своєю правовою природою є вимогою про встановлення факту неправомірності дій відповідача 1 при виконанні судового рішення.

Розглядаючи таку вимогу, суд не здійснює захист прав та охоронюваних законом інтересів учасників правовідносин.

Визнання дій незаконними є нічим іншим, як встановленням факту, що має юридичне значення. Цей факт може встановлюватися господарським судом лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне, його встановлення як елемент оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог. Така вимога є предметом доказування та не може бути предметом спору та самостійно розглядатися як окрема вимога.

До того ж, визнання дій відповідача 1 незаконними, тобто встановлення господарським судом лише факту, що має юридичне значення, не призведе до відновлення прав позивача, чи його законних інтересів.

Таким чином, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Позовні вимоги до відповідача 2 не підлягають задоволенню, оскільки статтею 1 ГПК України визначено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Слід також зазначити про те, що особа несе цивільно-правову відповідальність за наявності складу цивільного правопорушення, до якого віднесено: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою та вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

У даному випадку у діях відповідача 2 відсутній склад цивільного правопорушення, а тому позовні вимоги до останнього не підлягають задоволенню.

Суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача 1 про залучення до участі у справи у якості співвідповідача представника Маріупольської міської ради, оскільки Маріупольська міська рада не є учасником спірних правовідносин, а в матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності підстав для залучення Маріупольської міської ради в якості іншого відповідача.

Крім того, статтею 1 ГПК України визначено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 21 ГПК України, сторонами в судовому процесі позивачами та відповідачами можуть бути підприємства та організації, зазначені у ст. 1 ГПК України.

Таким чином, залучення до участі у справи у якості співвідповідача представника юридичної особи приписами ГПК України не передбачено.

Судові витрати розподіляються відповідно до ст. 49 ГПК України.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 34, 38, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Маріуполь, Донецька область до відповідача 1, Іллічевського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції м.Маріуполь, Донецька область до відповідача 2, Головного управління державного казначейства України в Донецькій області про визнання незаконними дій Державної виконавчої служби Іллічівського районного управління юстиції у м.Маріуполі щодо примусового звільнення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1; стягнення матеріальної шкоди у розмірі 242 262,00грн. та моральної шкоди в розмірі 100000,00грн., задовольнити частково.

Стягнути з Іллічевського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції м.Маріуполь (87513, м.Маріуполь, 24 квартал, 17, ЄДРПОУ 34908758) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Маріуполь (АДРЕСА_2, код НОМЕР_1) матеріальну шкоду в розмірі 242 262,00грн. за рахунок коштів Державного бюджету України, державне мито у розмірі 242,62грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 19.10.2011р. оголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 21.10.2011р.

Головуючий суддя Лейба М.О.

Суддя Курило Г.Є.

Суддя Сич Ю.В.

< Текст >