Рішення № 18886613, 15.09.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

15.09.11 р. Справа № 9/76

Суддя господарського суду Донецької області Макарова Ю.В., при секретарі судового засідання Харькіної К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою: Приватного підприємства „Бэль”, м.Донецьк

до відповідача Споживчого товариства „КООПЕРАТОР” м.Красний Лиман

про стягнення заборгованості у розмірі 3856грн.36коп.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (за довіреністю № 8 від 01.02.2011р.)

від відповідача: не зявився

СУТЬ СПОРУ:

Приватне підприємство „Бэль”, м. Донецьк (далі позивач) звернулося до господарського суду Донецької області із позовною заявою до Споживчого товариства „КООПЕРАТОР” м.Красний Лиман (далі відповідач) про стягнення 3856грн.36коп., з яких 2358грн. 56коп. сума боргу, 158грн. 40коп. пеня, 1179грн. 28коп. - штраф, 30грн. 40коп. 3% річних, 129грн. 72коп. інфляційні.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошового зобовязання щодо своєчасної та повної оплати поставленого товару за договором № 1042/09 від 29.12.2009р.

На підтвердження свої позиції позивачем надані засвідчені копії: договору № 1042/09 від 29.12.2009р., додатку № 1 до договору, видаткових накладної № КрРн0987222 від 24.11.2010р., податкової накладної до видаткової.

30.06.2011р. позивач надав через канцелярію суду письмові пояснення № 391/3 від 30.06.2011р., якими повідомив, що був належним чином повідомлений відповідачем про зразок печатки та штампу повідомленням, за підписом директора та головного бухгалтера, оформленого у вигляді додатку № 1 до договору № 1042/09 від 29.12.2009р., що повністю відповідає вимогам Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей № 99 від 16.05.1996р.; надав довідку № 391/1-д від 30.06.2011р., якою зазначив, що окрім спірного договору між сторонами інших господарських правовідносин не існувало; надав довідку № 391/2-д від 30.06.2011р., за якою станом на 30.06.2011р. сума боргу відповідача на користь позивача становить 2358грн.00коп., акт звірки взаємних розрахунків за період з 24.11.2010р. по 22.06.2011р.

Заявою № 391/2 від 15.09.2011р. позивач зменшив розмір позовних вимог в частині основного боргу, у звязку з частковою оплатою відповідачем суми боргу на суму 800грн.00коп., внаслідок чого просив суд стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 1558грн.56коп., в іншій частині вимоги залишив без змін.

Справа слуханням неодноразово відкладалась у звязку з неявкою відповідача та з метою надання йому права на захист, востаннє слухання справи було відкладено на 15.09.2011р., але відповідач у судові засідання не зявився, витребуваних документів не надав.

Судом були вжиті усі належні заходи для повідомлення відповідача про місце, дату та час проведення судового засідання. В матеріалах справи міститься витяг з ЄДР серії АЕ № 736089 станом на 25.05.2011р., з якого вбачається, що місцезнаходження Споживчого товариства „КООПЕРАТОР” м.Красний Лиман значиться за адресою: 84400, Донецька обл., м. Красний Лиман, вул. Комунальна, будинок 13, код ЄДРПОУ 24320650. Саме така адреса відповідача вказана позивачем в позовній заяві та за цією адресою суд направляв відповідачу ухвали у даній справі. Обізнаність відповідача про розгляд спору підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення з відміткою про отримання ухвали суду.

В судовому засіданні 15.09.2011р. представник позивача підтримав позовні вимоги, зазначив про відсутність будь яких додаткових доказів на обґрунтування власної правової позиції по суті спору.

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, неявка представника відповідача істотним чином не впливає на таку кваліфікацію та не є перешкодою для вирішення спору.

Відповідно ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Враховуючи норми зазначеної статті, суд розглядає остаточні вимоги позивача в редакції поданої позивачем заяви № 391/2 від 15.09.2011р. про зменшення позовних вимог.

Вислухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд ВСТАНОВИВ:

29.12.2009р. між позивачем (постачальником) та відповідачем (покупцем) був укладений договір № 1042/09, згідно з яким постачальник зобовязується передати в власність покупця товар (алкогольні напої, слабоалкогольні напої, безалкогольні напої, продукти харчування), а покупець зобовязується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах даного договору.

Відповідно п. 1.2 договору загальну сум договору складає сума товару, отриманого по всім накладним.

Згідно п. 2.2 договору кількість, асортимент та ціна кожної партії товару узгоджується сторонами та фіксується в приймання передаточних документах (накладних на перееданий товар).

Пунктом 3.1 договору сторони погодили, що покупець зобовязаний здійснити оплату за партію товару шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника або шляхом внесення готівкових коштів в касу постачальника протягом 14 календарних днів з моменту отримання товару.

Згідно з п. 7.1 договору строк дії договору з 29.12.2009р. по 31.12.2011р.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на виконання умов договору здійснив поставку товару за накладною № КрРн0987222 від 24.11.2010р., всього позивачем був поставлений товар загальною вартістю 2558грн.56коп.

Станом на час розгляду справи, відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобовязання за договором, оплативши лише частково вартість отриманого товару в загальному розмірі 1000грн.00коп., внаслідок чого сума заборгованості в розмірі 1558грн.56коп. не погашена, зазначена сума боргу підтверджується довідкою № 391/4-д від 15.09.2011р. за підписом директора та головного бухгалтера.

Позивач, вважаючи, що відповідач не виконав свої зобовязання за договором (повністю та своєчасно не оплатив отриманий товар), звернувся з позовом до суду за захистом порушеного права.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, враховуючи наступне:

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобовязання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Як вбачається із змісту позовної заяви предметом даного позову є стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 1558грн.56коп. у звязку з неналежним виконанням умов договору 1042/09 від 19.12.2009р., що стало підставою для нарахування пені в сумі 158грн.40коп., 3% річних в сумі 30грн.40коп., інфляційних витрат в сумі 129грн.72коп.

Зазначений договір є підставою для виникнення у його сторін прав і обовязків, визначених ним та за своєю правовою природою є договором поставки, містить усі необхідні та істотні умови даного виду договору.

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного між ними договорів.

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона постачальник зобовязується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні покупцеві товар, а покупець зобовязується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, на підставі укладеного між сторонами договору у позивача виник обовязок поставити товар, а у відповідача прийняти його та оплатити.

Як зазначалось, позивач на виконання умов договору здійснив поставку товару за накладною № КрРн0987222 від 24.11.2010р., всього позивачем був поставлений товар загальною вартістю 2558грн.56коп.

Факт отримання відповідачем товару за вказаною накладною підтверджується підписом представника відповідача та відбитком печатки в графі „Отримав”, чим останній надавав свою згоду на прийняття саме такої кількості та такого асортименту товару за передбаченою ціною.

У суду відсутні сумніви відносно отримання товару саме представником відповідача, оскільки в матеріалах справи наявна засвідчена копія повідомлення за підписом директора та головного бухгалтера, оформлене у вигляді додатку № 1 до договору № 1042/09 від 29.12.2009р., яким відповідач надає зразки печатки підприємства та підписів матеріально відповідальних осіб на отримання товару від позивача, що не суперечить вимогам Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих та використаних довіреностей на отримання цінностей.

Висновок стосовно того, що товар за вищевказаною накладною був поставлений відповідачу позивачем саме на виконання договору № 1042/09 від 29.12.2009р., суд робить виходячи з того, що керуючись умовами п. 2.2 договору, сторони безпосередньо в видатковій накладній визначили кількість, асортимент та ціна кожної партії товару.

Крім того, в якості підстави декларування доходів, отриманих за проведену господарську операцію позивач в податковій накладній № 987222 від 24.11.2010р. вказує саме договір № 1042/09 від 29.12.2009р.; асортимент товару, поставлений за видатковою накладною співпадає з товаром, зазначеним в податковій накладній.

Відповідно до довідки позивача за підписом директора та головного бухгалтера № 391/1-д від 30.06.2011р., окрім спірного договору між сторонами інших господарських правовідносин не існувало. Інше не спростовано належними та допустимими доказами, наявними в матеріалах справи.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

Відповідно до ст. 526 того ж Кодексу зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Як встановлено ч.ч.1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобовязаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару.

У відповідності до норм ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобовязанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Як зазначалося, сторони у п. 3.1 договору сторони передбачили, що розрахунки за товар здійснюються покупцем протягом 14 календарних днів з моменту отримання товару.

Відповідно до видаткової накладної № КрРн0987222 був поставлений і відповідно отриманий відповідачем товар 24.11.2010р. на загальну суму 2558грн.56коп. Враховуючи часткову оплату у розмірі 1000грн.00коп., з урахуванням п. 3.1 договору щодо строків оплати, строк оплати залишку вартості товару у розмірі 1558грн.56коп. наступив 08.12.2010р., а вже з 09.12.2010р. почалося прострочення виконання грошового зобовязання зі сплати отриманого товару.

Доказів погашення боргу в сумі 1558грн.56коп. суду не представлені, у звязку з чим суд вважає, що на момент прийняття рішення грошове зобовязання відповідача всупереч нормам законодавства та умовам договору перед позивачем залишилося невиконаним, в результаті чого виникла заявлена до стягнення заборгованість у розмірі 1558грн.56коп., в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.

Посилаючись на несвоєчасне виконання грошового зобовязання відповідачем щодо оплати поставленої продукції позивач на підставі п. 5.1 договору просить суд стягнути з відповідача пеню у сумі 158грн.40коп., яка заявлена до стягнення за період з 08.12.2010р. по 16.05.2011р. у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу 2358грн.56коп. за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язань може забезпечуватися в т.ч. неустойкою.

Нарахування позивачем пені здійснюється з врахуванням граничного строку та розміру пені, що передбачено ст. 1,3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” та ч.6 ст. 232 Господарського процесуального кодексу України, однак відповідачем невірно був визначений момент настання права вимагати виконання зобовязання по оплаті товару.

Суд зробивши розрахунок позивача в частині нарахування пені за період з 09.12.2010р. по 16.05.2011р. (в рамках заявленого) встановив, що сума пені за цей період становить 159грн.25коп., однак, оскільки позивачем заявлена сума пені в розмірі 158грн.40коп., враховуючи вимоги п.2 ч.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, суд задовольняє вимоги позивача щодо пені в сумі заявленого розміру.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у сумі 30грн.40коп. та інфляційні витрати в розмірі 129грн.72коп за період з 08.12.2010р. по 16.06.2011р. на суму боргу в розмірі 1574грн.18коп. з урахуванням часткової оплати в сумі 1000грн.00коп.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Стосовно вимог позивача відносно стягнення збитків від інфляції та річних суд має аналогічну позицію як по нарахуванню пені, у звязку з чим задовольняє вимоги позивача щодо 3% річних у розмірі 30грн.40коп. та індексу інфляції 129грн.72коп.

Крім того, керуючись нормами законодавства та умовами п. 5.2 договору позивач просить суд стягнути з відповідача штраф в розмірі 50% від суми заборгованості.

У ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України зазначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Також у п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

За правовою природою заявлена до стягнення сума у розмірі 1179грн.28коп. є штрафом, умови п. 5.2 договору не суперечить чинному законодавству України, оскільки граничний розмір відповідальності у вигляді штрафу за прострочку платежу законодавством не встановлений, у звязку з чим позовні вимоги в частині стягнення штрафу в розмірі 1179грн.28коп. суд вважає обґрунтованими, законними, доведеними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 цього ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд, розглянувши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням подані позивачем докази, дійшов висновків, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у заявленому розмірі.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати при повному задоволенні позову покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Приватного підприємства „Бэль”, м. Донецьк до Споживчого товариства „КООПЕРАТОР” м.Красний Лиман про стягнення суми основного боргу в розмірі 1558грн.56коп., пені в сумі 158грн.40коп., 3% річних 30грн.40коп., індексу інфляції 129грн.72коп. та штрафу 1179грн.28коп. задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з Споживчого товариства „КООПЕРАТОР” (юридична адреса: 84400, Донецька обл, м. Красний Лиман, вул. Комунальна, будинок 13, код ЄДРПОУ 24320650) на користь Приватного підприємства „Бэль” (юридична адреса: 83114, м. Донецьк, вул Університетська, будинок 96, код ЄДРПОУ 24067799) суми основного боргу в розмірі 1558грн.56коп., пені в сумі 158грн.40коп., 3% річних 30грн.40коп., індексу інфляції 129грн.72коп. та штрафу 1179грн.28коп., витрати на оплату державного мита в сумі 102грн.00коп., інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в сумі 236грн.00коп..

У судовому засіданні 15.09.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Видати наказ після набрання рішення законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Повний текст рішення складено та підписано 20.09.2011р.

Суддя Макарова Ю.В.

< Список ><Довідник >

< Список ><Довідник >

< Текст >