Рішення № 18854058, 11.10.2011, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2011 року справа № 5020-1424/2011

За позовомПрокурора Ленінського району міста Севастополя

(99011, м.Севастополь, вул. Вороніна, 10)

в інтересахФонду комунального майна Севастопольської міської Ради,

державиідентифікаційний код 25750044

в особі:(99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5)

доСпільного українсько-грецького підприємства „ЕОС”,

ідентифікаційний код 14349700

(99011, м. Севастополь, вул. Новоросійська, 39)

про стягнення 49528,71 грн,

Суддя Головко В.О.,

Представники учасників судового процесу:

прокурор (Прокурор Ленінського району м. Севастополя) явку уповноваженого представника не забезпечив;

позивач (ФКМ Севастопольської міської Ради) ОСОБА_1 головний спеціаліст юридичного відділу, довіреність б/н від 05.01.2011;

відповідач (Спільне українсько-грецьке підприємство „ЕОС”) явку уповноважених представників у судове засідання не забезпечив.

Обставини справи:

13.09.2011 Прокурор Ленінського району м. Севастополя звернувся до господарського суду міста Севастополя (далі суд) в інтересах держави в особі Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (далі позивач, ФКМ СМР) із позовом до Спільного українсько-грецького підприємства „ЕОС” (далі відповідач) про стягнення 49534,91грн, з яких: 45565,70грн заборгованість за договором про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Севастополя № 01/09ф від 23.07.2009, 3969,21грн пеня за прострочення виконання грошового зобовязання.

Ухвалою від 16.04.2011 порушено провадження у справі № 5020-1424/2011 та у порядку статті 65 Господарського процесуального кодексу України зобовязано сторін надати суду документи, необхідні для вирішення спору; розгляд справи призначено на 11.10.2011.

До початку судового засідання позивач через канцелярію суду надав заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої остаточно просить стягнути зі Спільного українсько-грецького підприємства „ЕОС” 49528,71грн, з яких: 45565,70грн заборгованість за спірним договором, 3963,01грн пеня за прострочення виконання грошового зобовязання /арк. с. 65-66/.

Відповідно до частини четвертої статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі, зокрема, зменшити розмір позовних вимог. Отже, зменшення розміру позовних вимог є процесуальним правом позивача, яке може бути ним використано до прийняття рішення у справі. За викладених обставин, суд прийняв вищезазначену заяву позивача до розгляду.

У засідання суду 11.10.2011 прокурор явку свого повноважного представника не забезпечив, проте до початку судового засідання надав клопотання про відкладення розгляду справи у звязку із участю в іншій справі.

Беручи до уваги, що зайнятість одного представника не позбавляє учасника судового процесу можливості направити до суду для участі у судовому засіданні іншого представника, та зважаючи на неподання жодного належного та допустимого доказу в обґрунтування заявленого клопотання, судом відмовлено у задоволенні клопотання прокурора про відкладення розгляду справи через його необґрунтованість.

До того ж, виходячи з положень частини першої статті 77 Господарського процесуального кодексу України відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному засіданні суду.

Відповідач також не забезпечив явку уповноваженого представника у судове засідання, хоча про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, за адресою, вказаною у Спеціальному витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців /арк. с. 70-72/; про причини неявки суду не сповістив.

Не скористався відповідач і своїм правом, передбаченим статтею 59 Господарського процесуального кодексу України: письмовий відзив на позов та документи в обґрунтування заперечень проти позову не надав.

Враховуючи те, що явка учасників процесу обовязковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, суд вирішив розглянути справу у відсутність прокурора та представника відповідача за наявними у справі матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача на задоволенні позовних вимог наполягав в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, які, в основному, зводяться до порушення відповідачем умов договору про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Севастополя № 01/09ф від 23.07.2009 в частині своєчасного та повного перерахування пайового внеску.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

17.04.2008 між Севастопольською міською Радою (Орендодавець) та Спільним українсько-грецьким підприємством „ЕОС” (Орендар, відповідач) укладено Договір оренди земельної ділянки для будівництва та обслуговування комплексу багатоквартирних жилих будинків та гаражів, який розташований за адресою: м. Севастополь, пр. Перемоги в районі будинку № 57 /арк. с. 13-22/.

Даний договір зареєстрований у Севастопольській міській філії ДП „Центр Державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах”, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 04.06.2008 за № 040866100047.

23.07.2009 між Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради (позивач) та Спільним українсько-грецьким підприємством „ЕОС” (відповідач) укладено Договір про пайову участь (внески) замовників у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Севастополя (будівництво та обслуговування житлового будинку по пр.Перемоги, корпус 93, секція 7 на 15 квартир) № 01/09ф (далі Договір) /арк.с.10-11/.

Відповідно до пункту 1.1 Договору відповідач зобовязався взяти пайову участь у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Севастополя шляхом перерахування грошових коштів до цільового фонду створення та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Севастополя (далі Цільовий фонд).

Пунктом 2.1 Договору встановлений обовязок відповідача щодо перерахування суми пайової участі у розмірі 45565,70 грн на рахунок Цільового фонду відповідно до розрахунку, який є додатком до Договору та його невідємною частиною /арк. с. 12/.

Згідно із пунктом 2.2 Договору розрахунки здійснюються відповідачем в строк, який не може перевищувати одного місяця після прийняття обєкта до експлуатації.

Судом встановлено, що 22.03.2010 на підставі Акта готовності обєкта до експлуатації № 50 від 11.03.2010 /арк. с. 25-27/ Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Севастополі видано Сертифікат № СТ 000050 щодо відповідності закінченого будівництвом обєкта, розташованого за адресою: пр. Перемоги, 57, корпус 93, відсік 7 /арк.с.23/, тобто обєкт будівництва прийнято в експлуатацію.

Проте, в порушення умов Договору відповідач суму пайової участі на рахунок Цільового фонду не перерахував, що і стало причиною звернення прокурора до суду із позовом про стягнення заборгованості за Договором та пені за несвоєчасно виконані грошові зобовязання.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадян і держави в судах у випадках, передбачених законом.

Статтею 361 Закону України „Про прокуратуру” передбачено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Однією з форм представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Згідно зі статтею 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор має право звертатися до господарського суду в інтересах держави.

У рішенні Конституційного Суду України №3-рп/99 від 08.04.1999 про офіційне тлумачення статті 2 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю або частково з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.

Також вказаним рішенням Конституційного Суду України встановлено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно формулює, у чому саме полягає порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та визначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до частин другої та третьої статті 40 Закону України „Про регулювання містобудівної діяльності” замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобовязаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття обєкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Отже, отримувачем коштів для створення і розвитку соціальної інфраструктури міста Севастополя є місцевий бюджет.

Забезпечення виконання місцевого бюджету, який в силу частини шостої статті 16 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” не включається до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та інших місцевих бюджетів, належить до відання виконавчих органів відповідних рад (підпункт 1 пункту „а” статті 28 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”).

Згідно з пунктами 4, 10.53 Положення про Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради (в редакції рішення Севастопольської міської Ради № 9128 від 26.01.2010), Фонд є виконавчим органом Севастопольської міської Ради, який здійснює підготовку та укладає договори про пайову участь (внески) забудовників у розвитку інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури міста Севастополя, контролює їх виконання /арк. с. 41-45/.

Отже, невиконання зобовязань за договорами про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури міста Севастополя порушує економічні інтереси держави в галузі виконання регіональних програм соціально-економічного розвитку, а тому потребує захисту.

Зважаючи на вищевикладене, подання прокурором в інтересах держави в особі Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради даного позову є правомірним.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 ГК України).

Зобовязання виникають з підстав, визначених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Також зобовязання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта.

Як установлено судом, 17.04.2008 між Севастопольською міською Радою та Спільним українсько-грецьким підприємством „ЕОС” (відповідач) укладено Договір оренди земельної ділянки для будівництва та обслуговування комплексу багатоквартирних жилих будинків та гаражів, який розташований за адресою: м. Севастополь, пр. Перемоги в районі будинку №57 (п. 1.1 даного Договору).

Статтею 271 Закону України „Про планування та забудову території”, який був чинний на час виникнення спірних правовідносин, передбачений обовязок підприємства, що отримало в оренду земельну ділянку з метою її забудови, прийняти участь у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста.

Отже, у звязку з отриманням в оренду земельної ділянки для забудови у відповідача в силу закону виникло зобовязання щодо участі у розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста.

Порядок пайової участі (внесків) замовників у створенні та розвитку інженерно-транспортної інфраструктури міста Севастополя на час виникнення спірних правовідносин був затверджений рішенням Севастопольської міської Ради № 7297 від 14.07.2009 /арк.с.50-54/.

На виконання зазначених норм, 23.07.2009 між сторонами укладено господарський Договір про пайову участь (внески) замовників у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Севастополя (будівництво та обслуговування житлового будинку по пр.Перемоги, корпус 93, секція 7 на 15 квартир) № 01/09ф, який є предметом розгляду у даній справі.

Порядок введення обєктів будівництва в експлуатацію станом на березень 2010 року визначався Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом обєктів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 923 від 08.10.2008 (у редакції від 27.01.2010; далі Порядок).

Відповідно до пункту 2 Порядку, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом обєктів здійснюється на підставі сертифіката відповідності, що видається Держархбудінспекцією та її територіальними органами (далі Інспекція).

Пунктом 17 Порядку визначено, що датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом обєкта є дата видачі зареєстрованого Інспекцією сертифіката відповідності.

Тому, датою введення в експлуатацію відповідачем пятиповерхового житлового будинку по проспекту Перемоги, 57, корпус 93 є дата видачі Сертифіката відповідності щодо вказаного обєкта № СТ 000050 від 22.03.2010.

Як установлено судом і убачається з матеріалів справи, зазначений Сертифікат відповідності видано 22.03.2010 /арк. с. 23/.

Отже, з урахуванням вимог пункту 2.2 Договору, строк виконання зобовязання відповідача з оплати суми пайової участі у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Севастополя у розмірі 45565,70 грн настав 22.04.2010.

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України та статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобовязання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Станом на день прийняття рішення у справі відповідачем всупереч вимогам статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували погашення наявної заборгованості у встановленому Договором розмірі (45565,70 грн).

Отже, у встановлені Договором строки відповідач взяті на себе зобовязання щодо внесення пайового внеску не виконав, тобто є таким, що прострочив виконання зобовязання.

За викладених обставин позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 45565,70 грн є такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини другої статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Наведеній нормі кореспондує стаття 611 Цивільного кодексу України, згідно з якою, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

В свою чергу, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Частиною другою статті 217 Господарського кодексу України унормовано, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання (ч.1 ст.230 ГК України).

Визначення штрафу й пені надається в Цивільному кодексі України.

Зокрема, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до пункту 3.1 Договору за порушення строків внесення платежів відповідач сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від загальної суми за кожний день прострочення.

Суд зазначає, що дане положення Договору повністю узгоджується із вимогами чинного законодавства України, зокрема, статтями 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”.

Так, відповідно до статті 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”).

Відповідно до уточненого розрахунку пені від 10.10.2011, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь пеню за прострочення виконання грошового зобовязання у сумі 3963,01 грн /арк. с. 66, 67/.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд виявив у ньому арифметичні помилки, а тому визнає його невірним та здійснив свій власний розрахунок пені:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір подвійної облікової ставки НБУ

(%)Сума пені за період прострочення

(грн)

45565,7023.04.2010 07.06.20104620,51177,22

08.06.2010 07.07.20103019711,57

08.07.2010 09.08.20103317700,34

10.08.2010 19.10.20107115,51373,84

Всього:3962,97

Отже, позовні вимоги щодо стягнення пені у розмірі 3963,01 грн підлягають задоволенню частково у сумі 3962,97 грн.

Підсумовуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково, в сумі 49528,67 грн, з яких: основний борг 45565,70 грн; пеня 3962,97 грн. В частині стягнення пені в сумі 0,04 грн (3963,01-3962,97=0,04) в позові слід відмовити.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України при частковому задоволенні позову підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Водночас, державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита.

Згідно з підпунктом „а” пункту 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” із заяв майнового характеру ставка державного мита встановлюється у розмірі 1 відсотка від ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (102,00 грн) і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (25500,00 грн).

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 №1258 „Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, повязаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів” встановлено розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у господарських справах, що дорівнює 236,00 грн.

Таким чином, державне мито у розмірі 495,29 грн (1% від 49528,67 грн) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 грн покладаються на відповідача і підлягають стягненню з останнього у доход Державного бюджету України, оскільки прокурор звільнений від сплати державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Беручи до уваги вищевикладене, керуючись статтями 46, 49, 75, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути зі Спільного українсько-грецького підприємства „ЕОС” (ідентифікаційний код 14349700; 99011, м. Севастополь, вул.Новоросійська, 39; п/р26005317178061 в СФ КБ „Приватбанк”, МФО 324935, або будь-якого іншого рахунку, виявленого під час виконання судового рішення) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (ідентифікаційний код 25750044; 99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5; п/р31517932700001 в ГУ ДКУ у м. Севастополі, МФО 824509, код ЄДРПОУ 23895637, отримувач місцевий бюджет) 49528,67 грн (сорок девять тисяч пятсот двадцять вісім грн 67 коп.), з яких: 45565,70 грн сума основного боргу, 3962,97 грн сума пені.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3.Стягнути зі Спільного українсько-грецького підприємства „ЕОС” (ідентифікаційний код 14349700; 99011, м. Севастополь, вул.Новоросійська, 39; п/р26005317178061 в СФ КБ „Приватбанк”, МФО 324935, або будь-якого іншого рахунку, виявленого під час виконання судового рішення) у доход Державного бюджету Ленінського району міста Севастополя (п/р 31113095700007 у банку одержувача ГУ ДКУ у місті Севастополі, МФО 824509, ЗКПО 24035598) державне мито у сумі 495,29 грн (чотириста девяносто пять грн 29 коп.).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4.Стягнути зі Спільного українсько-грецького підприємства „ЕОС” (ідентифікаційний код 14349700; 99011, м. Севастополь, вул.Новоросійська, 39; п/р26005317178061 в СФ КБ „Приватбанк”, МФО 324935, або будь-якого іншого рахунку, виявленого під час виконання судового рішення) у доход Державного бюджету Ленінського району міста Севастополя (п/р 31212264700007 у банку одержувача ГУ ДКУ у місті Севастополі, МФО 824509, ЗКПО 24035598, за кодом бюджетної класифікації 22050003) витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 грн (двісті тридцять шість грн 00 коп.).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5.В частині стягнення пені у сумі 0,04 грн в позові відмовити.

Суддя підпис В.О. Головко

Повне рішення в порядку

статті 84 ГПК України

оформлено і підписано

17.10.2011.