Рішення № 18853670, 18.10.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5/12418.10.11 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонячний Берег»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Максимум»

про стягнення 51359,95 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1. за довіреністю № б/н від 17.09.2011 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сонячний Берег»звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Максимум»про стягнення з відповідача на користь позивача 51277,78 грн., а саме: 41 092,00 грн. основного боргу, 1614,44 грн. 3% річних, 8571,34 грн. пені (з урахуванням поданої заяви про уточнення позовних вимог). Також, позивач просить судові витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покласти на відповідача.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на не оплату відповідачем вартості переданих за Договором дистрибуції № 33/01 від 15.01.2010 р. товарів, що зумовило виникнення у Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім «Максимум»заборгованості перед позивачем.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.09.2011 р. порушено провадження у справі № 5/124, розгляд справи призначено на 04.10.2011 р.

Представник позивача в судове 04.10.2011 р. не з'явився, вимоги ухвали господарського суду міста Києва від 02.09.2011 р. про порушення провадження у справі № 5/124 не виконав, проте 30.09.2011 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва подав клопотання про відкладення розгляду справи, в звязку з перебуванням повноважного представника позивача у відпустці.

Представник відповідача в судове засідання 04.10.2011 р. не з'явився, вимоги ухвали господарського суду міста Києва від 02.09.2011 р. про порушення провадження у справі № 5/124 не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час і місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.10.2011 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 18.10.2011 р.

В судовому засіданні 18.10.2011 р. представником позивача підтримано свої уточнені позовні вимоги.

Представник відповідача в судове засідання 18.10.2011 р. не з'явився, вимоги ухвали господарського суду міста Києва від 02.09.2011 р. про порушення провадження у справі № 5/124 та ухвали господарського суду міста Києва від 04.10.2011 р. не виконав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про час і місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

При цьому, судом враховано, що п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, зясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році” (із змінами від 08.04.2008 р.), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками “адресат вибув”, «адресат відсутній»і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду її судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (розяснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.07.1997 р. № 02-5/289 із змінами “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, оскільки підтверджені витягом з ЄДРПОУ, наданим позивачем, повідомлення про вручення поштових відправлень відповідачу наявні в матеріалах справи.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 18.10.2011 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

15.01.2010 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сонячний Берег» (далі - Постачальник) та Львівською філією Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Максимум»(далі - Дистрибутор) укладено Договір дистрибуції № 33/01 (далі - Договір) з урахуванням протоколу розбіжностей, підписаного між сторонами та скріпленого їх печатками в редакції відповідача, за умовами якого Постачальник, на умовах передбачених цим Договором, зобов'язується передати товар у власність Дистрибутора, а Дистрибутор зобовязується прийняти і своєчасно сплатити вартість прийнятого товару за цінами, узгодженими сторонами (п. 2.1 Договору).

Відповідно до п. 2.4 Договору, Постачальник постачає товар Дистрибутору за ціною, передбаченою для Дистрибутора в офіційному прайс-листі Постачальника.

Пунктом 5.1 Договору сторонами погоджено, що товар постачається партіями. розмір партії, ціна товару та його кількість вказується в узгодженій заявці і зазначається у видатковій накладній, що є невідємною частиною Договору.

Згідно з п. 5.2 Договору, оплата кожної отриманої Дистрибутором партії товару здійснюється Дистрибутором в готівковій (з оформленням приходно-касового ордеру) або безготівковій формі, за вибором Дистрибутора не пізніше сорока пяти календарних днів від дати отримання відповідної партії товару, зазначеної у видатковій накладній.

Пунктом 6.2 Договору передбачено обовязок Дистрибутора оплачувати товар згідно з цінами вказаними в прайс-листі Постачальника та видатковій накладній.

Договір вступає в дію з моменту його підписання сторонами (15.01.2010 р.) та діє до припинення прав та обовязків, які виникли з нього.

Спір у справі виник у звязку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобовязання по оплаті поставленого товару за видатковими накладними РН-0000224/2 від 01.03.2010 р. на суму 4597,60 грн., № РН-0000242 від 05.03.2010 р. на суму 36494,40 грн., у звязку з чим позивач вказує на існування заборгованості відповідача у розмірі 41 092,00 грн.

Зазначений договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи підтверджується передача відповідачу товару на підставі видаткових накладних: № РН-0000224/2 від 01.03.2010 р. на суму 4597,60 грн.; № РН-0000242 від 05.03.2010 р. на суму 36494,40 грн. (належним чином завірені копії яких наявні в матеріалах справи), на загальну суму 41 092,00 грн. Вказані накладні містять підписи представників сторін та відтиски печаток підприємств.

В письмових пояснень позивача зазначено, що заявки відповідача надавалась в електронному вигляді на електронну адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонячний Берег», проте в звязку з істотним перевантаженням ліміту памяті, була видалена. При цьому, з наданих пояснень позивача, вбачається, що між сторонами відсутні інші договірні відносини і поставка товару здійснювалася виключно на виконання зобовязань за Договором дистрибуції № 33/01.

Також, суд додатково зазначає, що між позивачем та відповідачем було складено та підписано акт звіряння № б/н станом на 31.03.2010 р. (оригінал якого судом оглянуто в судовому засіданні, а належним чином завірена копія наявна в матеріалах справи), з якого вбачається, що сторонами погоджено розмір основної заборгованості за взаємними розрахунками відповідача перед позивачем, яка становить 41 092,00 грн., зауважуючи, що вказаний акт звіряння № б/н згідно Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»не є первинним документом.

Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено п. 5.2 Договору, оплата кожної отриманої Дистрибутором партії товару здійснюється Дистрибутором в готівковій (з оформленням приходно-касового ордеру) або безготівковій формі, за вибором Дистрибутора не пізніше сорока пяти календарних днів від дати отримання відповідної партії товару, зазначеної у видатковій накладній.

Проте, відповідачем зобовязання з оплати поставленого товару у встановлений договором строк виконано не було, у звязку із чим позивач звернувся з даним позовом до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

В силу вимог ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України зазначено, що кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зобовязання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України).

Приписами ст. 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

В силу вимог ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що позивачем доведено обґрунтованість позовних вимог - про стягнення боргу за переданий товар за вказаними накладними на виконання умов зазначеного договору, а відповідачем в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростовано, господарський суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення основного боргу нормативно та документально доведений, та підлягає задоволенню, внаслідок чого з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 41 092,00 грн. боргу.

В звязку з тим, що відповідач припустився прострочення по платежах, позивач на підставі п. 7.1 Договору просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Максимум»на свою користь 8 571,34 грн. пені.

Відповідно до п. 7.1 Договору, у випадку якщо Дистрибутор у термін зазначений у пункті 5.2 цього Договору не сплатив або сплатив не в повному обсязі вартість отриманого товару, він зобовязаний сплатити Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми коштів за кожен календарний день прострочення платежу. Пеня нараховується за весь час прострочення платежу.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Як встановлено п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судом здійснено перерахунок пені в межах періодів визначених позивачем та встановлено, що з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Максимум»на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонячний Берег»підлягає стягненню 8 571,34 грн. пені.

Крім того, позивач просить суд на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України стягнути з відповідача на свою користь 1 614,44 грн. 3% річних.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розмір процентів річних визначається сторонами в договорі. Якщо сторони в договорі не передбачили сплату процентів річних та їх розмір, підлягають сплаті три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Пунктом 7.3 Договору сторони дійшли згоди змінити розмір процентів, встановлений ст. 625 Цивільного кодексу України та встановили його розмір як 18% річних, проте позивач здійснював розрахунок відсотків річних виходячи з того, що їх розмір становить 3%.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати суму боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; отже, проценти річних входять до складу грошового зобов'язання.

Враховуючи, що судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобовязання, то вимога позивача про стягнення 3% річних визнається судом обґрунтованою, з огляду на що, з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Максимум»на користь позивача підлягає стягненню 3 % річних в розмірі 1 614,44 грн.

Згідно зі ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, до судових витрат віднесені державне мито, суми, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрати, пов'язані з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплата послуг перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

При цьому, на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, стороні на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує державне мито за рахунок другої сторони, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Приймаючи до уваги вищевикладене, судові витрати у відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Максимум»(01010, м. Київ, вул. Івана Мазепи, б. 26; код ЄДРПОУ 36147878) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сонячний Берег» (95022, Автономна Республіка Крим, м. Сімферополь, вул. Глінки, б. 63; код ЄДРПОУ 31173285) 41092 (сорок одну тисячу девяносто дві) грн. 00 коп. основного боргу, 8571 (вісім тисяч пятсот сімдесят одну) грн. 34 коп. пені, 1614 (одну тисячу шістсот чотирнадцять) грн. 44 коп. 3% річних, 512 (пятсот дванадцять) грн. 77 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя В.С. Ломака

Повне рішення складено 19.10.2011 р.