Постанова № 18852981, 27.10.2011, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

"27" жовтня 2011 р. Справа № 5021/952/2011

Вищий господарський суд України в складі колегії

суддів:Грейц К.В. - головуючого,

Бакуліної С.В.,

Сибіги О.М.,

розглянувши касаційну скаргуСумського обласного комунального підприємства "Фонд інвестування об'єктів соціальної сфери та промисловості"

на постановувід 13.07.2011

Харківського апеляційного господарського суду

у справі господарського суду Сумської № 5021/952/2011

за позовомСумського обласного комунального підприємства "Фонд інвестування об'єктів соціальної сфери та промисловості"

доТовариства з обмеженою відповідальністю "Обласна агенція землі та нерухомості"

третя особа на стороні позивачаУправління майном Сумської обласної ради

про стягнення 22307,89 грн. та розірвання договору

за участю представників:

позивача Карпусь Т.С.

відповідача

третьої особи Тищук Ю.М., Шапошнік М.В.

не з’явились

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Сумської області від 19.05.2011 (суддя Левченко П.І.) задоволені уточнені позовні вимоги Сумського обласного комунального підприємства "Фонд інвестування об'єктів соціальної сфери та промисловості" (далі –позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Обласна агенція землі та нерухомості" (далі –відповідач) про стягнення основного боргу в сумі 22298,96 грн., пені в сумі 8,94 грн. та розірвання договору оренди нерухомого майна № 303 від 22.10.2008.

Харківський апеляційний господарський суд, здійснюючи апеляційний перегляд у зв’язку зі скаргою відповідача (колегія суддів у складі головуючого судді Сіверін В.І., суддів Терещенко О.І., Медуниці О.Є.), постановою від 13.07.2011 рішення у справі скасував, прийняв нове рішення у справі про відмову в задоволенні позовних вимог.

Сумське обласне комунальне підприємство "Фонд інвестування об'єктів соціальної сфери та промисловості" з постановою суду апеляційної інстанції не згодне, в поданій касаційній скарзі просить її скасувати, натомість, рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, зокрема, ст. ст. 651, 782 ЦК України, ст. ст. 41, 43, 101 ГПК України, ст. 188 ГК України, ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

У відзиві на касаційну скаргу Управління майном Сумської обласної ради підтримує касаційну скаргу і просить її задовольнити.

Розпорядженням Секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 25.10.2011 № 03.08-05/777 у зв’язку з хворобою судді Глос О.І. для розгляду касаційної скарги у даній справі сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Грейц К.В., судді Бакуліна С.В., Сибіга О.М.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 22.10.2008 між Управлінням майном Сумської обласної ради (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Обласна агенція землі та нерухомості" (орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна № 303, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове користування нерухоме майно – нежитлове приміщення загальною площею 94 м2, розташованого за адресою: м. Суми вул. Харківська, 31, що знаходиться на балансі в Управління майном Сумської обласної ради (п. 1.1 договору); майно передається в оренду з метою розміщення офісу (п. 1.2 договору); орендна плата перераховується на рахунок орендодавця щомісяця, не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, обласному бюджету Сумської області 100% орендної плати з урахуванням індексу інфляції (п. 3.6 договору); договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 22.10.2008 по 22.09.2011 включно.

На виконання умов договору Управління майном Сумської обласної ради передало в оренду відповідачеві за актом прийому-передачі від 22.10.2008 нежитлове приміщення площею 94 м2, розташоване за адресою: м. Суми вул. Харківська, 31.

01.04.2011 між позивачем та відповідачем за погодженням з третьою особою укладено додаткову угоду про внесення змін до договору оренди від 22.10.2008, яка є невід'ємною частиною договору №303 від 22.10.2008 і за умовами якої орендодавцем за договором оренди №303 від 22.10.2008 є Сумське обласне комунальне підприємство "Фонд інвестування об'єктів соціальної сфери та промисловості"; загальна сума заборгованості орендаря по орендній платі разом з ПДВ за період з травня 2010р. по лютий 2011р. складає 127138,68 грн., яка сплачується орендарем до 20 квітня 2011 року на поточний рахунок орендодавця.

Відповідач, станом на 20.04.2011 свої зобов'язання за договором і додатковою угодою до нього щодо сплати заборгованості та поточної орендної плати не виконав, заборгувавши 138225,10 грн., що і обумовило звернення 21.04.2011 Сумського обласного комунального підприємства "Фонд інвестування об'єктів соціальної сфери та промисловості" до господарського суду Сумської області з даним позовом, вимоги якого обґрунтовані приписами норм ст. ст. 526, 530, 611, 651 ЦК України, ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

В зв’язку з тим, що під час розгляду справи, 16.05.2011 відповідач платіжним дорученням № 7 сплатив частину заборгованості по орендній платі в сумі 127138,68 грн., та з огляду на виникнення з 15.05.2011 його прострочки зі сплати орендної плати за квітень 2011 в сумі 11221,48 грн., позивач уточнив свої позовні вимоги в частині суми стягнення, яка становить 22298,96 грн. основного боргу за березень-квітень 2011р. та 8,94 грн. пені.

Розглядаючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли прямо протилежних висновків щодо підставності і ґрунтовності позовних вимог.

Так, місцевий господарський суд, керуючись приписами ст. ст. 526, 530, 629, 651, Цивільного кодексу, ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", визнав наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки зібраними у справі доказами підтверджено неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов’язань, а саме порушення умов пункту 3.6 договору та пункту 6 додаткової угоди до договору щодо своєчасного внесення поточної орендної плати за березень-квітень 2011р. та сплати заборгованості по орендній платі за період з травня 2010р. по лютий 2011р., що є істотним порушенням відповідачем зобов’язань за договором і згідно з ч. 3 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України є підставою для дострокового розірвання договору оренди та стягнення існуючої на момент вирішення спору суми заборгованості.

Натомість, суд апеляційної інстанції не погодився з висновком місцевого господарського суду, скасовуючи рішення та відмовляючи в позові, виходив з того, що лише 01.04.2011 позивач став орендодавцем приміщень за договором оренди і лише з 20.04.2011 по 16.05.2011 мало місце прострочення виплати заборгованості по орендній платі, яку було повністю погашено відповідно до платіжного доручення № 7 від 16.05.2011 та квитанції № 107 від 16.05.2011, додатково поданої відповідачем суду апеляційної інстанції, отже, підстави, передбачені нормою ст. 782 ЦК України, у позивача відсутні. Крім того, апеляційний господарський суд зазначив, що позивачем не було дотримано приписів ст. 188 Господарського кодексу України, так як пропозиція про розірвання договору відповідачеві не направлялась.

Колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції щодо безпідставності і недоведеності позовних вимог прийнята внаслідок порушення та неправильного застосування норм матеріального права, відтак, підлягає скасуванню, натомість, висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи, які встановлені на підставі всебічного, повного і об’єктивного дослідження поданих доказів, їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, отже, рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню в силі, з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 759 ЦК України за договором оренди наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За приписами ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного і комунального майна" встановлено, що орендар зобов’язаний вносити орендну плату своєчасно і в повному обсязі.

Відповідно до приписів ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), а правовим наслідком порушення зобов’язання є, зокрема, припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Крім того, частинами 1, 3 статті 291 Господарського кодексу України передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених ЦК України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому ст. 188 Господарського кодексу України.

Відповідно до приписів ч. 3 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути розірвано достроково у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

При цьому, колегія суддів констатує, що, виходячи з предмету договору, норма частини 3 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у спірних правовідносинах є спеціальною по відношенню, зокрема, до норми 783 ЦК України, якою встановлені підстави для розірвання договору на вимогу наймодавця.

Відмовляючи в позові, суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що позовні вимоги ґрунтуються саме на нормі ч. 2 статті 651 ЦК України, яка передбачає, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Тобто, саме такі інші випадки і підстави встановлені нормою ст. 783 ЦК України.

Втім, суд апеляційної інстанції вдався до визначення права позивача на відмову від договору, що йому надається нормою статті 782 ЦК України у разі несплати орендних платежів протягом 3 місяців підряд і, відмовляючи в позові про дострокове розірвання договору оренди, дійшов висновку про відсутність обставин, які в розумінні суті ч. 3 ст. 651 ЦК України та ч. 1 ст. 782 ЦК України можуть бути підставою для відмови від договору, відтак, суд апеляційної інстанції невірно визначився з предметом доказування у справі, що призвело до застосування норм матеріального права, які не підлягали застосуванню, і порушенню норм, які підлягали застосуванню.

Посилання суду апеляційної інстанції на порушення позивачем вимог ст. 188 Господарського кодексу України, не є підставою для відмови у позові, адже, цією нормою встановлено лише порядок (а не підстави) для дострокового розірвання договорів, недотримання якого не тягне за собою правових наслідків у вигляді заборони реалізувати право на звернення за вирішенням спору безпосередньо до суду, адже, відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Оскільки факт порушення відповідачем зобов’язань за договором щодо своєчасної сплати орендних платежів достеменно встановлено судами як першої, так і апеляційної інстанцій, цей факт не спростовано відповідачем і підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що сплата відповідачем боргу лише після пред’явлення позову і порушення провадження у справі може бути підставою для відмови у позові в частині вимог про дострокове розірвання договору.

Крім того, слід зазначити, що скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача суми боргу з орендної плати за березень - квітень 2011 року та пені відбулось внаслідок безпідставного прийняття судом апеляційної інстанції від відповідача додаткових доказів щодо сплати ним орендної плати станом на 01.05.2011, зокрема, квитанції № 107 від 16.05.2011 на суму 22705,88 грн., адже, по-перше, відповідач не довів за допомогою належних і допустимих доказів неможливості її подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього, по-друге, залишились не спростованими представлені позивачем документи в заперечення цієї обставини: лист Сумського обласного управління ВАТ "Державний ощадний банк України" від 02.06.2011 №13-27/2389 про те, що зазначена сума була отримана банківською установою від відповідача 25.05.2011, тобто, після прийняття рішення господарським судом Сумської області, та перерахована на наступний банківський день 26.05.2011 платіжним дорученням № 175590, а також додані до цього листа заявка відповідача № 107 від 25.05.2011 на переказ готівки в сумі 22705,88 грн. та платіжне доручення № 175590 від 25.05.2011, проведене банком 26.05.2011.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини встановлені господарським судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об’єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим у суду апеляційної інстанції були відсутні підстави для скасування рішення місцевого господарського суду.

З огляду на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, рішення господарського суду першої інстанції підлягає залишенню в силі як законне і ґрунтовне, а касаційна скарга –задоволенню.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України –

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Сумського обласного комунального підприємства "Фонд інвестування об'єктів соціальної сфери та промисловості" задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.07.2011 у справі господарського суду Сумської області № 5021/952/2011 скасувати.

Рішення господарського суду Сумської області від 19.05.2011 залишити в силі.

Головуючий суддя                               К.В. Грейц

Судді           С.В.Бакуліна

О.М.Сибіга