Постанова № 18852626, 03.10.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

03 жовтня 2011 року № 2а-9844/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберди В.І. при секретарі судового засідання Віруцькій О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Представництва "Джонсон енд Джонсон Медікал Лімітед"

до Державної податкової інспекції у Подільському районі м.Києва

про визнання протиправними рішення №№ 000072210 та 0000571750 від 08.06.2011 року

Обставини справи:

Представництво «Джонсон енд Джонсон Медікал Лімітед»звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва з вимогою про визнання не чинними податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва №0000272210 від 08 червня 2011 року та №0000571750 від 08 червня 2011 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на Конвенцію між Урядом України та Урядом Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії про усунення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доход і на приріст вартості майна, Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», Податковий кодекс України, Цивільний кодекс України.

Позивач зазначає, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 року №334/94-ВР (у редакції Закону України від 22.05.1997 року №283/97-ВР) з наступними змінами та доповненнями, Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003р. №889-VI з наступними змінами та доповненнями є необґрунтованими та суперечать чинному законодавству. Крім того, позивач посилається на неправомірне нарахування відповідачем штрафних санкцій за порушення податкового законодавства.

Відповідач проти позову заперечує з підстав, викладених у письмових запереченнях та поясненнях, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Розглянувши подані позивачем і відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва,

ВСТАНОВИВ:

Згідно зі Свідоцтвом про реєстрацію, виданим Міністерством економіки України № ПІ-4205 від 22.09.2008, позивач є представництвом фірми & Johnson Medical Limited»(«Джонсон енд Джонсон Медікал Лімітед»), зареєстрованої у Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії. Відповідно до офіційної довідки Податкової служби Великобританії (№397 від 10 травня 2011 року), основною діяльністю компанії «Johnson & Johnson Medical Limited»відповідно до коду SIC 3310 є виробництво та збут виробів медичного призначення на території Великобританії та за кордоном.

Судом встановлено, що при реєстрації Представництва «Джонсон енд Джонсон Медікал Лімітед»в Міністерстві економіки України компанією & Johnson Medical Limited» подавалася заява на реєстрацію від 20 червня 2008 р., у відповідності до якої сферою діяльності компанії зазначено: Виробництво і постачання медичного обладнання.

У період з період з 04.11.2008 по 31.12.2010 позивачем було ініційовано реєстрацію виробів медичного призначення на території України.

24 травня 2011 року Державною податковою інспекцією у Подільському районі міста Києва було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 04.11.2008 по 31.12.2010, валютного та іншого законодавства за період з 04.11.2008 по 31.12.2010. За результатами вказаної перевірки відповідачем складено акт № 43/22-10/26608041 від 24.05.2011.

Відповідачем на підставі акту перевірки від 24.05.2011 № 43/22-10/26608041 було складено та надіслано на адресу позивача податкове повідомлення-рішення від 08.06.2011 № 0000272210 про визначення податкового зобовязання зі сплати податку на прибуток іноземних юридичних осіб (код платежу 11020500) на загальну суму 3 221231,25 грн. за порушення абз.1 п.13.8 ст.13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 року №334/94-ВР (у редакції Закону України від 22.05.1997 року №283/97-ВР) із змінами та доповненнями, та податкове повідомлення-рішення від 08.06.2011 № 0000571750 про визначення податкового зобовязання зі сплати податку на доходи фізичних осіб (код платежу 11010101) на загальну суму 121 460,48 грн. за порушення пп.4.2.1, пп.4.2.9 ст.4, п.7.3 ст.7, пп.8.1.1, пп.8.1.2 п.8.1 ст.8, п.19.2 ст.19 Закону України від 22.05.2003р. №889-VI «Про податок з доходів фізичних осіб»із змінами та доповненнями.

Не погодившись із Актом податкової перевірки від 24.05.2011 № 43/22-10/26608041, позивач подав на нього заперечення у порядку, передбаченому ст. 86.7 Податкового кодексу України. За результатами розгляду поданих заперечень відповідачем було проведено засідання комісії щодо розгляду спірних питань, які виникли за результатами перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 04.11.2008 по 31.12.2010 р. Згідно з рішенням комісії, висновки по Акту податкової перевірки від 24.05.2011 № 43/22-10/26608041 залишено без змін, а заперечення позивача без задоволення.

Позивач не погоджується з висновками викладеними в акті перевірки, вважає, їх такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, адже ним не були порушені норми податкового законодавства, і тому вважає, що підстави для донарахування податкових зобовязань з податку на прибуток, а також податку на доходи фізичних осіб та нарахування штрафних санкцій, відсутні. Позивач вважає спірні податкові повідомлення-рішення такими, що порушують його права та охоронювані законом інтереси, внаслідок чого звернувся до суду за захистом своїх прав.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

В ході розгляду спору судом встановлено, що при прийнятті рішення про порушення позивачем абз.1 п.13.8 ст.13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»відповідач виходив з того, що діяльність позивача на території України, а саме, здійснення ним реєстрації виробів медичного призначення, які вироблено фірмою & Johnson Medical Limited»та іншими компаніями групи & Johnson», а також надання послуг іншим компаніям, підтверджує наявність у позивача статусу постійного представництва у розумінні п.1.17 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до п.1.17 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», постійне представництво нерезидента в Україні це постійне місце діяльності, через яке повністю або частково здійснюється господарська діяльність нерезидента на території України.

Як вбачається із п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до п. 4е ст. 5 Конвенції між Урядом України та Урядом Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії про усунення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доход і на приріст вартості майна, утримання постійного місця діяльності виключно з метою здійснення для підприємства будь-якої діяльності підготовчого або допоміжного характеру не вважається постійним представництвом. П. 1 ст. 5 зазначеної Конвенції вказує, що термін «постійне представництво»означає постійне місце діяльності, через яке підприємство повністю або частково здійснює свою комерційну діяльність, що відповідає визначенню, яке міститься у ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», на який посилається відповідач в обґрунтування свого рішення про нарахування податкових зобовязань.

Проте, відповідачем не доведено отримання позивачем доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Також, згідно з п.1 ст. 21 Закону України «Про рекламу», в Україні дозволяється реклама лише таких лікарських засобів, медичної техніки, методів профілактики, діагностики, лікування та реабілітації, що в установленому порядку дозволені спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоровя до застосування в Україні.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач стверджує, що зазначення в реєстраційних свідоцтвах виробів медичного призначення назв, які не співпадають із назвою материнської компанії позивача фірми n & Johnson Medical Limited», є підтвердженням надання послуг третім особам.

Разом з тим, Постановою Кабінету Міністрів України від 09.11.2001 р. №1497 «Про затвердження порядку державної реєстрації медичної техніки та виробів медичного призначення»передбачено, що в реєстраційних документах на вироби медичного призначення зазначається саме безпосередній завод-виробник, а не підприємство-продавець таких виробів або підприємство, що розміщує замовлення на заводі-виробнику.

Зважаючи на те, що материнська компанія позивача фірма on & Johnson Medical Limited»здійснює виробництво та збут виробів медичного призначення на території Великобританії та за кордоном, що підтверджено в ході судового розгляду, суд погоджується із доводами позивача про те, що державна реєстрація виробів медичного призначення сама по собі не є ані виробництвом, ані продажем виробів медичного призначення на території України, та не може бути підтвердженням отримання доходу на території України.

Відповідно до п. 23 та 24 офіційного Коментаря до Модельної Конвенції ОЕСР, на основі якої підписано Конвенцію між Урядом України та Урядом Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії про усунення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доход і на приріст вартості майна, діяльність представництва може вважатись основною діяльністю материнської компанії, а не такою, що має допоміжний характер, якщо воно переважно здійснює такі ж функції, що і материнська компанія.

Таким чином, суд, досліджуючи фактичні обставини справи та письмові докази, вважає недоведеним твердження відповідача про те, що державна реєстрація виробів медичного призначення в Україні може розглядатись як господарська (комерційна) діяльність у розумінні п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Отже, суд погоджується з твердженням позивача про те, що діяльність позивача можна вважати такою, що має допоміжний характер і не підпадає під визначення постійного представництва у розумінні п.1.17 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Щодо податкового повідомлення рішення №0000571750, яким позивачу донараховано податок з доходів фізичних осіб у розмірі 72181,50 грн. та штрафні фінансові санкції в сумі 18045,38грн., в результаті договірних відносин з ОСОБА_2

Під час розгляду справи по суті судом встановлено, що на момент укладення договорів №0212/09 від 14.12.2009р., №0312/09 від 14.12.2009р., 0412/09 від 17.12.2009р., №0512/09 від 17.12.2009р. та №0612/09 від 17.12.2009р. між позивачем та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 про надання консультаційних послуг з організації державної реєстрації виробів медичного призначення громадянка ОСОБА_2 була зареєстрована як фізична особа - підприємець, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, та платником єдиного податку, що підтверджується матеріалами справи.

З матеріалів справи вбачається, що Свідоцтво платника єдиного податку фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 містить такий вид діяльності, як консультування з питань комерційної діяльності та управління. Грошові кошти за виконання зазначених договорів на загальну суму 481 210,00 грн. було перераховано позивачем на рахунок ОСОБА_2 у відділенні ПАТ «Універсал Банк»м. Київ, реквізити якого вказані у вищезазначених договорах про надання консультаційних послуг.

Відповідно до пункту 2.1. Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої Постановою Правління Національного банку України №492 від 12.11.2003 р., банкам забороняється відкривати та вести анонімні (номерні) рахунки. Рахунок клієнту відкривається лише після його ідентифікації банком.

В обґрунтування позиції щодо відсутності договірних відносин між позивачем та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2, відповідач посилається на висновок спеціаліста № 135 від 12.05.2011 про встановлення осіб, якими були виконані підписи від імені ОСОБА_2, наданий на запит податкового органу Науково-дослідним експертно-криміналістичним центром при Управлінні ВМС України на Південно-Західній залізниці.

Разом із цим, суд вважає помилковим висновок податкового органу про нікчемність договору через сумніви в особі підписанта договору, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, а ст. 204 Цивільного кодексу України передбачено, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Зазначений договір у судовому порядку недійсним не визнавався. Згідно з частиною другою ст. 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 219, 221, 226, 224, 228 Цивільного кодексу України нікчемними, зокрема, є правочини, укладені з недодержанням вимог обов'язкової письмової форми, якщо його недійсність прямо передбачена законом, укладені з недодержанням вимоги закону про обов'язкову нотаріальну форму, вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без належного схвалення, укладені недієздатною фізичною особою, вчинені без дозволу органу опіки та піклування або, які порушують публічний порядок, тобто спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Аналіз вказаний статей Цивільного кодексу України свідчить про те, що недійсність правочину може наступати лише за умови наявності певних порушень закону, викладених вище.

Зміст договорів №0212/09 від 14.12.2009р., №0312/09 від 14.12.2009р., 0412/09 від 17.12.2009р., №0512/09 від 17.12.2009р. та №0612/09 від 17.12.2009р. між позивачем та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 про надання консультаційних послуг з організації державної реєстрації виробів медичного призначення, зокрема предмет, прямо не спрямований на порушення публічного порядку, а саме не спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної чи юридичної особи, держави АР Крим, територіальної громади чи незаконне заволодіння ним. Сторонами додержано форму угоди, яка вчинена у межах дієздатності юридичної особи. Будь-яких законодавчих актів, які б прямо вказували на недійсність цього договору судом не встановлено.

Диспозиція зазначених норм Цивільного кодексу України, при визначенні питання про нікчемність правочину, не містить такої підстави, як підписання договору іншою особою. При цьому визнання такої угоди неукладеною можливо лише у судовому порядку. В судовому порядку така угода неукладеною не визнавалась.

Натомість, дана угода була фактично виконана сторонами у повному обсязі, про що свідчать матеріали по справі. Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 надала послуги з організації Державної реєстрації виробів медичного призначення, про що свідчить отриманням позивачем реєстраційних свідоцтв, у свою чергу Представництво «Джонсон енд Джонсон Медікал Лімітед» прийняло ці роботи та оплатило відповідно актів приймання-передачі наданих послуг та детальної виписки з рахунку позивача, які наявні в матеріалах справи.

Враховуючи реальність настання наслідків за договорами про надання консультаційних послуг з організації державної реєстрації виробів медичного призначення №0212/09 від 14.12.2009р., №0312/09 від 14.12.2009р., 0412/09 від 17.12.2009р., №0512/09 від 17.12.2009р. та №0612/09 від 17.12.2009р., ознак нікчемності правочинів не вбачається, отже висновок відповідача про нікчемність правочину та порушення у зв'язку з цим податкового законодавства позивачем не відповідає дійсності.

Згідно зі ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції наділені повноваженнями подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Вищезазначена стаття виключає повноваження податкового органу визнавати правочини нікчемними.

Крім того, як вбачається із листа Державного комітету регуляторної політики від 16.09.2011 року №7319 щодо правомірності органів державної податкової служби визнавати угоди нікчемними, згідно з абз. 1 ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, недійсним є лише правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Підсумовуючи викладене суд дійшов висновку, що відповідач, приймаючи оскаржувані у цій справі рішення, не міг керуватися лише припущеннями щодо нікчемності укладених правочинів, його позиція про те, що ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, не підкріплена належними доказами.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З досліджених судом під час розгляду справи доказів було встановлено, що оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення суперечать положенням ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином відповідач, як субєкт владних повноважень, не довів правомірність прийнятих ним рішень.

Всупереч наведеним вимогам Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятого ним спірного рішення з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин справи та вимог законодавства.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Представництва «Джонсон енд Джонсон Медікал Лімітед»до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень №0000272210 від 08 червня 2011 року та №0000571750 від 08 червня 2011 року підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов Представництва «Джонсон енд Джонсон Медікал Лімітед»задовольнити повністю.

2. Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва №0000272210 від 08 червня 2011 року повністю;

3. Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва №0000571750 від 08 червня 2011 року в частині збільшення грошового зобовязання за основним платежем на суму 72 181,50 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 18 045,38 гривень.

Постанова набирає законної сили у порядку і строки, що визначені ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя В.І. Келеберда