Постанова № 18852183, 15.06.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01014, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 червня 2011 року № 2а-4471/11/2670

13:48

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Норвік Україна»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва

про визнання недійсними податкового повідомлення-рішення № 0000292302 від 24.1.2011

Суддя: Кротюк О.В.

Секретар судового засідання: Шевченко Я.В.

Обставини справи:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва про визнання недійсними податкового повідомлення-рішення № 0000292302 від 24.1.2011.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідач позовні вимоги не визнає, просить відмовити в задоволенні адміністративного позову повністю, оскільки спірні операції не мають ознак товарності, що є порушення Закону України «Про податок на додану вартість».

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

встановив:

ДПІ у Деснянському районі міста Києва проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Норвік Україна»в частині дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «С.ДЖ.Р.Груп»за квітень 2009 року. За наслідком перевірки складено Акт від 05.01.2011 № 1/2302/33996450 (далі - Акт перевірки).

Вказаною перевіркою встановлено порушення пункту 7.2.3. пункту 7.2, підпункту 7.4.1., 7.4.5 пункту 7.4. , підпункту 7.5.1 п. 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість" внаслідок чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 37343,00 грн.

Викладеного висновку перевіряючі податкового органу дійшли з огляду на те, що контрагент позивача - ТОВ «С.ДЖ.Р.Груп»створено не з метою здійснення реальної господарської діяльності, а для здійснення конвертаційних дій.

Перевіркою встановлено, що ТОВ «Норвік Україна»- Замовник та ТОВ «С.ДЖ.Р.Груп»- Виконавець, укладено договір № 01/03 від 01.03.2009 на виконання будівельних робіт. Згідно умов договору Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобовязання виконати комплекс ремонтних робіт інженерно-побутового корпусу.

Аналізуючи викладені вище обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог та вважає їх такими, що не підлягають задоволенню. Вказаного висновку суд дійшов з урахуванням наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21 грудня 2000 року N 2181-III(Далі Закон № 2181), що діяв на момент спірних правовідносин, є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Закон України «Про податок на додану вартість»від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР (Далі Закон № 168) визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2. ст. 7 Закону № 168 податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Пунктом 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168 визначено: податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з п. 6 Наказу ДПА України „Про порядок заповнення податкової накладної" від 30.05.1997 № 165, зареєстрованого в Мін'юсті 23.06.1997 № 233/2037, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку на додану вартість, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість.

У відповідності до пп. 7.4.5 п. 7.4. ст.7 Закону № 168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з пп. 7.2.4 п. 7.2. ст.7 Закону № 168, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Пунктом 10.1. ст. 10 Закону № 168 передбачено, що особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, є:

а) платники податку, визначені у статті 2 цього Закону;

б) митний орган при справлянні податку з осіб, визначених у пункті 2.4 статті 2 цього Закону;

в) у разі якщо сплата податку особами, визначеними у пункті 2.4 статті 2 цього Закону, розстрочується шляхом надання податкового векселя, - платник податку, який надав такий податковий вексель;

г) при наданні послуг нерезидентом - його постійне представництво, а при відсутності такого - особа, яка отримує такі послуги, якщо місце надання таких послуг знаходиться на митній території України;

д) платники податку, визначені підпунктом 2.3.4 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, що здійснюють операції з реалізації конфіскованого майна.

Пунктом 10.2. ст. 10 Закону № 168 визначено, що платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону. Особа, яка згідно з вимогами пункту 2.2 статті 2 цього Закону мала зареєструватися платником податку, але не здійснила таку реєстрацію, несе обов'язки з нарахування та сплати цього податку, а також відповідальність за його ненарахування або несплату на рівні особи, зареєстрованої як платник податку, без права виписки податкової накладної та нарахування податкового кредиту.

За результатом розгляду справи судом встановлено, що доводи податкового органу є обґрунтованими виходячи з наступного.

Судом заслухано Коробова В.В. представника позивача, який підписав акт приймання виконання підрядних робіт на кошторис № 05-1 за 8 квітня 2009 року.

Коробов В.В. пояснив, що договір підряду №01/03 від 01 березня 2009 року було виконано в повному обсязі. Поряд з цим, повідомив суд, що підрядчик вказані роботи робив власними силами, при цьому придбання матеріалів і комплектуючих здійснювалось виключно підрядником. Позивач матеріалів не купував, не завозив, на обєкт будівельних робіт не передавав їх ТОВ «С.ДЖ.Р.ГРУП».

Вивчаючи акт приймання виконання підрядних робіт за 8 квітня 2009 року (далі Акт підряду) та договору підряду № 01/03 від 01 березня 2009 року, судом встановлено наступне.

Як вбачається з Акта підряду останній містить позиції: 10/10 - заповнення місць бетоном, 12/12 - посилення цегляних стін стальними тяжами, прокладання трубопроводів водопостачання з напірних поліетиленових труб, 18/18 вирівнювання поверхонь бетонних основ підлоги сумішами типу «Ветоніт», 20/20 - влаштування килимових покриттів, 21/21 - улаштування плінтусів полівінілхлорид них, 22/22 влаштування ГКЛ підвісних стель на однорівневому металевому каркасі з використанням підвісу з затиском,23/23 установлення віконних блоків з металопластику, 26/26 установлення деревяних підвіконних дошок, 27/27 штукатурення віконних і дверних укосів.

В той же час, вказаний Акт підряду містить по матеріалах лише позиції 24/24 «монтажная пена», 15/15 - труби сталеві водогазопровідні, 11/11 - стрижнева арматура.

Таким чином, вказаний Акт підряду містить позиції як по роботам, так і по матеріалу. Проте з цих робіт судом вбачається майже відсутність усього матеріалу. Матеріали по позиції 15/15 відповідає роботам по позиції 14/14. Все інше відсутнє, зокрема відсутні позиції по: шпалерах, плінтусах, вікнах, гіпсокартону, профілів до нього, деревяних підвіконь, поліетиленових труб, бетону, будівельні суміші для підлоги, суміші для штукатурки.

З вказаного суд вбачає неможливість виконання в цілому будівельних робіт підрядником, оскільки матеріал, який потрібний для його виконання відсутній, адже останній (включаючи питання його обсягів , вартості) у Акті підряду не значиться.

Окрім того, на це вказує та обставина, що Коробов В.В. повідомив суд про те, що роботи виконувалися за рахунок матеріалів і обладнання підрядника, проте в договорі підряду № 01/03 від 01 березня 2009 п.1.3. значиться, що роботи виконуються з матеріалів, які на виконання даного договору надає замовник, тобто позивач.

Щодо покликань позивача на висновок спеціаліста № С-11060, то суд не приймає його до уваги, оскільки він не відображає стан приміщення до ремонту та після ремонту, у звязку з чим можна було б надати оцінку обсягів виконання робіт та факту їх виконання взагалі. Спеціаліст робив висновки по факту нібито виконаних робіт (від 16 лютого 2011), проте він не міг належним чином зробити такий висновок з причин вказаних вище (не встановлення попереднього стану приміщення до ремонту).

Окрім того, суд вимагав надання гарантійних документів виробника на вікна, проте такі документи не надано суду, оскільки за твердженнями представника позивача підрядник несе відповідальність за матеріали, з яких він виконав роботи (згідно ст. 857, ч.5 ст. 858 Цивільного кодексу України).

Разом з тим, суд не погоджується з вказаним твердженням, оскільки предметом вказаної статті є матеріал з якого виконуються відповідні підрядні роботи. Вікна є товаром, виробом, відносно якого виконуються роботи з встановлення, а не з якого виконуються підрядні роботи. Тобто вікно не є засобом виконання підрядної роботи. Поряд з цим, як випливає з сертифікату відповідності на вікна (надані представником позивача), то вони вироблені третьою особою - ТОВ «ФАСАД-МОНТАЖБУД», а не підрядником. Тому, суд вважає, що підрядник не може нести відповідальність за якість та відповідності вказаного виробу (відповідного вікна) вимогам сертифікату виробника. З огляду на самостійне придбання підрядником вікон, останній повинен був би надати гарантійні документи замовнику. Проте такі документи у позивача відсутні. В той же час, згідно джерел мережі Інтернет http://ko.prom.ua/c135328-ooo-fasad-montazhbud.html, виробник вказаних вікон ТОВ «ФАСАД-МОНТАЖБУД»дає гарантію на власну продукцію до 10 років.

Суд не приймає фотографії приміщень у висновку. Оскільки вказані фотографії не можуть підтвердити факт того, що вказаний стан був доведений саме підрядником і внаслідок виконання ним відповідних робіт. Враховуючи відсутність будівельних та оздоблювальних матеріалів можна стверджувати, що стан приміщень, який зафіксований на фотографіях у висновку спеціаліста не підтверджує факту виконання будівельних робіт як таких. Проте не має доказів, у відповідності до яких зафіксований на фотографіях стан приміщення є відмінним від стану, що передував виконанню підрядних робіт. Вказане у сукупності, дає підстави дійти суду висновку про безтоварний характер операції, зворотнє позивачем суду не доведено, а покликання податкової служби про безтоварний характер угоди не спростовано належними доказами.

Суд констатує, що надані податкові накладні повністю відповідають порядку їх заповнення, містять всі коректні відомості. Разом з тим, суд погоджується з доводами державної податкової інспекції про безтоварність спірних операцій, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, що за формою відповідає вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з податком на додану вартість, у суду відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення, оскільки обставини безтоварності спірних операцій встановлено з наданих документів і пояснень позивача і свідка судом. Такий висновок суду ґрунтується на тому, що на вимогу суду позивачем не надано жодних належних доказів товарності спірних операцій.

У відповідності до положень статті 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оскільки позивачем не підтверджено товарність спірних операцій, зазначених у Акті перевірки, оскаржуване рішення є обґрунтованим та правомірним.

Таким чином, позов задоволенню не підлягає.

Частиною 1 статті 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

Враховуючи такі обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 9, 69-71, 158 163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені статтею 186 та набирає законної сили в порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

СуддяО.В. Кротюк

Дата складення та підписання постанови в повному обсязі 23.06.2011.