Постанова № 18851094, 03.10.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

03 жовтня 2011 р. № 2-а- 9635/11/2070

Харківський окружний адміністративний суд

у складі головуючого судді Зоркіної Ю.В.

при секретарі судового засідання Тайцеві А.Л.,

за участю:

представників позивача Лабезного Д.В., Ільяшової Н.П.

представника відповідача Богданової М.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду справу за адміністративним позовом ТОВ “Фірми “Ловіс Лімітед” до Державної податкової інспекції у Київському районі м.Харкова про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

встановив:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним адміністративним позовом, у якому просить суд скасувати податкові повідомлення рішення № 0000462302 від 08.02.2011 року, № 00000442302 від 06.02.2011 року, № 0000452302 від 06.02.2011 року винесені відповідачем по справі. У судовому засідання представники позивача заявлений позов підтримали у повному обсязі, пославшись на обставини, викладені у позовній заяві, просили позов задовольнити.

Представники відповідача у судовому засіданні адміністративний позовне визнали, проти задоволення позовних вимог заперечували у повному обсязі, пославшись на обставини, викладені у письмових запереченнях, які наявні у матеріалах справи.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши долучені до матеріалів справи документи, суд встановив наступні обставини.

Судовим розглядом встановлено, що позивач по справі, пройшовши визначену діючим законодавством процедуру державної реєстрації набув статус субєкта господарювання юридичної особи, про що йому видане свідоцтво № 14801200000009054 від 14.12.1992 року та взятий на податковий облік у ДПІ Київського району м.Харкова.

13.01.2011 року фахівцями відповідача проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.12.2007 року по 07.12.2010 року за результатами якої складено акт № 52/23-5/23327028, яким встановлено порушення:

пп.54.3.2 п.54.3 ст.54, п.123.1 ст.123 ПК України та п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»;

пп.54.3.2 п.54.3 ст.54, п.123.1 ст.123 ПК України та п.7.2.3, п.7.2, пп.7.4.1, п.7.4.2, п.7.4.5 п.7.4 ст.7 , ост. абзацу п.9.8 ст.9 Закону України «Про податок на додану вартість»;

пп.54.3.2 п.54.3 ст.54, п.58.1 ст.58 ПК України, п. 7.2.3, п.7.2, пп.7.4.1, п.7.4.2, п.7.4.5 п.7.4 ст.7 , ост. абзацу п.9.8 ст.9 Закону України «Про податок на додану вартість».

Порушення встановлені актом перевірки стали підставою для прийняття податкових повідомлень рішень:

№ 00000442302 від 06.02.2011 року, яким позивачеві збільшено податкове зобовязання з податку на прибуток у розмірі 516667 грн. та нараховані штрафні санкції у розмірі 129166,75 грн.;

№ 0000452302 від 06.02.2011 року, яким підприємству збільшено податкове зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 502209, 00 грн. та нараховані штрафні санкції у розмірі 125552, 25 грн.

№ 0000462302 від 08.02.2011 року, яким позивачеві визначено завищення відємного значення з податку на додану вартість у розмірі 1109, 00 грн.

Не погодившись із вказаними рішеннями позивач скористався правом адміністративного оскарження, визначеного п.56.1 ст.56 ПК України, за результатами якого податкові повідомлення рішення № 00000442302 від 06.02.2011 року, № 0000452302 від 06.02.2011 року залишені без змін, а податкове повідомлення - рішення № 0000462302 від 08.02.2011 року скасоване в частині застосування штрафних санкцій у розмірі 277, 25 грн.

Перевіряючи оскаржувані податкові повідомлення рішення на відповідність положенням ч.3. ст.2 КАС України, суд зазначає наступне.

Податкове повідомлення рішення від 08.02.2011 року № 0000442302. Судовим розглядом встановлено, що між позивачем та ТОВ фірма «Ловис»Лімітед були укладені договори комісії № 2 від 01.01.2007 року, № 2 від 01.01.2008 року; № 2 від 01.01.2009 року та № 3 від 01.01.2010 року (а.с.76-91, т.3), згідно яких комісіонер за винагороду за дорученням комітента зобовязаний від свого імені та за рахунок комітента укласти угоди по реалізації підакцизного товару з третіми особами за ціною встановленою комітентом та здійснити всі необхідні дії з виконання зобовязання та здійсненню прав комітента перед третіми особами в цих договорах.

На виконання умов догорів позивачем передано комісіонеру товар на загальну суму 53459694, 32 грн., а комісіонер відповідно здійснив реалізацію вказаного товару та надав позивачеві звіти про виконання умов договору.

Комісійна винагорода підприємством у розмірі 2066667,00 грн. віднесена підприємством до складу валових витрат, в тому числі по періодах у грудні 2007 року у сумі 66667, 00 грн.; у І кварталі 2008 року -216667,00 грн.; у ІІ кварталі 2008 року 166667, 00 грн.; у ІІІ кварталі 2008 року 166666, 00 грн.; у ІV кварталі 2008 року -150000, 00 грн.; у І кварталі 2009 року 250000 грн.; у ІІ кварталі 2009 року - 250000 грн.; у ІІІ кварталі 2009 року 283333 грн.; у ІV кварталі 2009 року 266667 грн.; у ІІ кварталі 2010 року 250000 грн.

У судовому засіданні представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні вказаної позовної вимоги, посилаючись на те, що підставою винесення вказаного рішення стало віднесення до валових витрат сум виплаченої винагороди комісіонеру за договорами комісії по збитковим операціям, які підприємство не мало наміру використовувати у своїй подальшій господарській діяльності.

Судовим розглядом встановлено, що основним видом діяльності позивача згідно довідки статистики за КВЕД є роздрібна торгівля.

Суд зазначає, що згідно пункту 5.1. статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Отже, зазначений пункт 5.1 повинен тлумачитись у системному зв'язку з пунктом 1.32 цього Закону, який визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації господарської діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Пункт 5.2 Закону № 334/94-ВР містить конкретизацію ознак окремих груп витрат, що відносяться до валових витрат, а пункт 5.3 - перелік витрат, які до складу валових не належать незалежно від того, чи пов'язані вони із господарською діяльністю платника податків.

Тобто до складу валових витрат відносяться ті витрати, які здійснені платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, та не зазначені в переліку пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР, тоді як об'єктом оподатковування, згідно ст. 3 Закону є саме прибуток, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу звітного періоду на суму валових витрат і суму амортизаційних відрахувань.

Відповідно до пп.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону “Про оподаткування прибутку підприємств” до витрат, не пов'язаним з веденням господарської діяльності віднесений вичерпний перелік витрат, а саме витрат на організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання лотерей, участь в азартних іграх, фінансування особистих потреб фізичних осіб. Як вбачається з наведеного переліку, витрати у вигляді розрахунків за послуги посередників при здійсненні продажу товарів у будь якому розмірі, до витрат які не повязані з господарською діяльністю, не віднесені. Пунктом 5.11 ст.5 цього ж Закону заборонені будь які додаткові обмеження по віднесенню до валових витрат платника податків, ніж ті, що зазначені в Законі.

Як встановлено пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Не належать віднесенню до валових витрат суми збитків платника податків, здійснених у звязку з продажем товарів (робіт, послуг) звязаним з таким платником особам.

Виходячи із аналізу вказаних норм, суд приходить до висновку, що критеріями визнання понесених витрат валовими є саме їх зв'язок з виробництвом, продажем та відповідне документальне підтвердження їх понесення.

Матеріалами розгляду справи не встановлено того, що комісіонер по відношенню до позивача є повязаною чи афільованою особою, а нарахування та виплата комісійної винагороди здійснена на підставі Актів виконаних робіт та Звітів комісіонера, передбачених умовами договору комісії, тобто ці витрати належним чином підтверджені первинними документами, що не заперечується відповідачем.

Таким чином, суд встановив, що позивач у межах своєї господарської діяльності, з метою одержання доходів, здійснював продаж товарів через комісіонера, при цьому понісши витрати на оплату послуг комісіонера. Ці витрати були правомірно віднесені позивачем до складу валових витрат підприємства, оскільки підтверджені первинними бухгалтерськими документами і до переліку витрат, які не повязані з веденням господарської діяльності, не входять.

На підставі викладено вище, враховуючи положення ст.ст. 11, 71 КАС України суд вважає позовні вимоги позивача в частині скасування податкового повідомлення рішення від 08.02.2011 року № 0000442302 обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Податкове повідомлення рішення від 08.02.2011 року. За вказаним податковим повідомленням рішенням відповідачеві збільшено грошове зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 482227, 00 грн. з підстав порушення пп.7.4.2, 7.4.5 п.7.4 ст.7 закону України «Про податок на додану вартість».

З цього приводу суд зазначає, що згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

В силу вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 цієї ж статті Закону якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Отже, з огляду на зазначені приписи підставою для зменшення платником об'єкта оподаткування (податкових зобов'язань) з податку на прибуток на суму вартості придбаних товарів, а з податку на додану вартість - на суму цього податку, нараховану на вартість придбаних товарів, є факт реального придбання товарів та безпосередній зв'язок витрат на оплату цих товарів з господарською діяльністю платника податків, що передбачає використання у власній господарській діяльності придбаних товарів або ж призначення останніх для такого використання.

Оскільки судовим розглядом встановлена правомірність віднесення до валових витрат комісійної винагороди, суд приходить до висновку, що суми ПДВ, сплачені за договорами комісії, які підтверджені належним чином оформленими податковими накладними, що відповідають вимогам п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»підприємством правомірно віднесене до складу податкового кредиту.

Враховуючи викладене вище, керуючись ст..ст.11,71 КАС України суд приходить до висновку, що вказане податкове повідомлення рішення в частині донарахування податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 482227, 00 грн. підлягає скасуванню.

В частині донарахування позивачеві податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 11422, 00 грн., суд зазначає наступне.

Судовим розглядом встановлено, що між позивачем та ПП «Служба безпеки установ «Бізон»укладено договір оренди від 01.04.2009 року № А-Н-014, від 01.01.2010 року

У судовому засіданні представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог в цій частині адміністративного позову, посилаючись на те, що відповідно до відомостей Системи співставлення податкових зобовязань по податку на додану вартість у розрізі контрагентів на рівні ДПА України встановлено що між податковим кредитом ТОВ фірма «Ловіс»Лімітед та податковими зобовязаннями ПП «Служба безпеки установ «Бізон»по деклараціям з податку на додану вартість виявлені розбіжності на загальну суму 11422 грн. ПП «СБУ «Бізон»має стан платника «8»- до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням. Остання Декларація з податку на додану вартість ПП «СБУ «Бізон»надана до ДПІ у Дзержинському районі м.Харкова за реєстраційним № 152149 від 16.10.2009р. за вересень 2009 року Остання Декларація з податку на прибуток ПП «СБУ «Бізон»була надана до ДПІ у Дзержинському районі м.Харкова за ІІІ квартал 2009р. за реєстраційним номером 166888 від 06.11.2009р. На підставі викладеного відповідач робить висновок про те, що позивачем безпідставно сформовано податковий кредит за вказаними правовідносинами.

Проте суд не погоджується з такими висновками відповідача виходячи з наступного, підпунктом 1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що платник податку на додану вартість особа, яка відповідно до вказаного закону зобовязана здійснювати утримання або внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем або особа, що ввозить (пересилає) товари на митну територію України. Бюджетне відшкодування сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у звязку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Визначення розміру належних платнику податку сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість здійснюється на підставі норм пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 цього Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобовязання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При відємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має відємне значення, бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого відємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Приписами підпунктів 7.4.1, 7.4.5пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” визначено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Не дозволяється включати до податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Із досліджених в судовому засіданні копій податкових накладних виданих зазначеними вище субєктами господарювання позивачеві вбачається, що вони містять усі необхідні реквізити, встановлені для податкових накладних приписами п.п. 7.2.1, п. 7.2. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженому наказом ДПА України від 30 травня 1997 року №165 та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037,тобто у суду відсутні підстави вважати зазначені податкові документи недійсними.

Суд також зважує на те, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Закону України “Про податок на додану вартість” необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість та відповідно до частини другої статті 3 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-ХІV “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” бухгалтерський облік є обовязковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Враховуючи викладене вище відповідно до приписів ч.ч. 4-5 ст. 11 КАС України суд з власної ініціативи протокольною ухвалою витребував у позивача первинні бухгалтерські документи на підтвердження обставин придбання товарів за договорами із зазначеними вище контрагентами, сплати їх вартості тощо.

Так із досліджених в судовому засіданні копій платіжних доручень, проведених банком, , копії яких наявні у матеріалах справи, вбачається, що позивачем по справі сплачено ПДВ на придбані товари у їх вартості.

У пункту 1.3 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість” платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобовязана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з пунктом 10.2 статті 10 зазначеного Закону платники податку, визначені у підпунктах “а”, “в”, “г”, “д” пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Враховуючи викладене вище суд приходить до висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобовязання щодо сплати податку до бюджету, або відображення його у податковій звітності це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Враховуючи викладене вище, керуючись ст..ст.11.71 КАС України суд вважає позовні вимоги позивача в частині донарахування податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмір 11422, 00 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В частині донарахування податку на додану вартість за вказаним податковим повідомленням-рішенням у розмірі 8560,00 грн. за порушення приписів п.9.8. ст..9 Закону України «Про податок на додану вартість», суд зазначає наступне.

Судовим розглядом на підставі акту перевірки, пояснень представників сторін встановлено, що позивачем у звязку із реорганізацією шляхом приєднання до ТОВ фірми «Ловис»Лімітед (код 21216678 за передаточним балансом станом на 13.12.2010 року передано основні засоби за залишковою вартістю на суму 4280 грн., внаслідок чого на думку фахівців відповідача занижено податкове зобовязання на суму 8560,00 грн., оскільки підприємством на момент анулювання реєстрації не був визнаний умовний продаж за звичайними цінами та не збільшено податкове зобовязання.

Відповідно до частин першої та п'ятої статті 59 Господарського кодексу України припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється, зокрема, шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділу, перетворення) за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників.

При цьому у разі перетворення одного суб'єкта господарювання в інший до новоутвореного суб'єкта господарювання переходять усі майнові права і обов'язки попереднього суб'єкта господарювання. Аналогічні норми передбачено статтями 104, 106, 108 Цивільного кодексу України. Згідно із частиною першою статті 108 цього Кодексу перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми.

Згідно зі статтею 33 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації). Тобто відбувається передача валових активів однієї юридичної особи іншій юридичній особі. Компенсацією при такій передачі є набуття юридичною особою, що отримала такі активи, обов'язків юридичної особи, що передала.

Відповідно до підпункту 3.2.8 пункту 3.2 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість»операції з поставки за компенсацію сукупних валових активів платника податку (з урахуванням вартості гудвілу) іншому платнику податку не є об'єктом оподаткування.

Під поставкою сукупних валових активів слід розуміти поставку підприємства як окремого об'єкта підприємництва або включення валових активів підприємства чи його частини до складу активів іншого підприємства.При цьому підприємство-покупець набуває прав і обов'язків (є правонаступником) підприємства, що продає такі активи.

При здійсненні операції з включення активів підприємства, що реорганізується, до складу активів іншого підприємства, компенсацією визнаються корпоративні та майнові права і обов'язки стосовно пасивів реорганізованого підприємства.

Враховуючи зазначене, не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість операції з включення активів (чи їх частини) реорганізованого підприємства до складу активів підприємства платника податку на додану вартість, який набуває прав і обов'язків цього реорганізованого підприємства.

Враховуючи викладене, в податковому періоді, в якому відбулася передача валових активів на підставі передавального акта або розподільчого балансу, платник податку - юридична особа, що здійснює реорганізацію шляхом виділу, повинен у розділі "Податкові зобов'язання" податкової декларації з податку на додану вартість відобразити суми податкових зобов'язань, обчислені виходячи із звичайних цін (але не нижче ціни придбання) тієї частини валових активів, при придбанні (виготовленні, будівництві, спорудженні) яких було сформовано податковий кредит.

Відповідно до п. 56.21 ст. 56 ПК України у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акту, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обовязків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Враховуючи викладене вище, керуючись ст..ст.11.71 КАС України суд вважає позовні вимоги позивача в частині донарахування податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмір 8560,00 грн. та визначення штрафних санкцій обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Податкове повідомлення рішення № 0000462302 від 08.02.2011 року. Судовим розглядом встановлено, що при проведенні перевірки відповідачем встановлено завищення відємного значення податку на додану вартість за декларацією, отриманою ДПІ у Київському районі м. Харкова 25.11.2010 та зареєстрованою за № 135951 на суму 1109,00 грн. Вказане порушення виникло внаслідок недотримання позивачем вимог пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 та п. 58.1 ст. 58 Податкового кодексу України, п.п 7.2.3. п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.2, пп.7.4.5 п. 7.4 ст. 7, ост. абз. п. 9.8 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість»(далі Закон №168/97-ВР)

З цього приводу суд зазначає наступне. Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 ст. 7 Закону №168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню. Визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні - така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Підпунктом 7.7.2 цього пункту встановлено, що якщо в наступному податковому періоді сума, що розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з положеннями підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Оскільки судовим розглядом не встановлено порушень позивачем положень вимог пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 та п. 58.1 ст. 58 Податкового кодексу України, п.п 7.2.3. п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.2, пп.7.4.5 п. 7.4 ст. 7, ост. абз. п. 9.8 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість», які стали підставою для встановлення завищення суми відємного значення у розмірі 1109,00 грн., суд вважає позовну вимогу в частині скасування вказаного рішення обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 11, 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судові витрати підлягають розподілу в порядку, визначеному ст.94 КАС України

Керуючись ст.ст. 160, 167,185,256 КАС України, суд

постановив:

Адміністративний позов ТОВ “Фірми “Ловіс Лімітед” до Державної податкової інспекції у Київському районі м.Харкова про визнання протиправними а скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, прийняте Державною податковою інспекцією у Київському районі міста Харкова за №0000442302 від 08.02.2011року.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, прийняте Державною податковою інспекцією у Київському районі міста Харкова за №0000452302 від 08.02.2011 року.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, прийняте Державною податковою інспекцією у Київському районі міста Харкова за №0000462302 від 08.02.2011 в частині завищення відємного значення податку на додану вартість за декларацією, отриманою ДПІ у Київському районі м. Харкова 25.11.2010 та зареєстрованою за № 135951 на суму 1109,00 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ТОВ “Фірма “Ловіс Лімітед”(код 23327028) судовий збір у розмірі 3.40 грн. (три гривні сорок копійок)

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

У повному обсязі постанова виготовлена та підписана 07.10.2011 року

Суддя Зоркіна Ю.В.