Постанова № 18849521, 19.10.2011, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2011 р. № 2а-7404/11/1370

10 год. 30 хв.

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Коморного О.І.,

секретар - Гнилиця Р.І.

з участю

представник позивача Демчук І.Д

представника відповідачаМусійчук А.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом приватного підприємства «Бізнес Група»про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова.

Обставини справи.

Позивач, приватне підприємство «Бізнес Група»звернувся до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень №0000212304/8123 і №0001552302/19046 виставлених відповідачем, Державною податковою інспекцією у Залізничному районі м. Львова 02.03.2011 року та 02.06.2011 року.

Позовні вимоги обґрунтовано безпідставністю виставлення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки позивач нікчемних правочинів не укладав, товар ним дійсно було ввезено з-за кордону та у подальшому продано контрагентам.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з підстав викладених у позовній заяві, подав додаткові докази, просить позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав викладених у запереченні, пояснив, що підставою виставлення спірних податкових повідомлень рішень є відсутність факту реалізації позивачем товару покупцям, просить у задоволенні позову відмовити.

Суд заслухав представника позивача, повно, всебічно та обєктивно оцінив подані докази у їх сукупності та

в с т а н о в и в:

У період з 01.02.2011р. по 07.02.2011р. відповідачем проведена документальна позапланова виїзна перевірка приватного підприємства «Бізнес Група»з питань залишку відємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду по декларації за жовтень 2010 ПП «Бізнес Група», про що складено акт №192/23-4/33711462 від 14.02.2011 року.

За результатами та на підставі акта перевірки, відповідачем виставлено 02.03.2011 року податкове повідомлення-рішення №0000212304/8123 про зменшення позивачу розміру відємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 63850 грн.

Відповідно до висновків акта перевірки, підставою для виставлення вищевказаного податкового повідомлення-рішення є встановлення завищення позивачем податкового кредиту на загальну суму 63850 грн., в т.ч. за вересень 2010 року в сумі 45250 грн., за жовтень 2010р. 18600 грн., що призвело до завищення відємного значення різниці між сумою податкового зобовязання та податкового кредиту з ПДВ за вересень 2010 року на суму 45250 грн., і до заниження позитивного значення різниці між сумою податкового зобовязання та сумою податкового кредиту з ПДВ за жовтень 2010 на суму 18600., чим порушено п.п.7.4.1, п.п.7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 13.04.1997 р. №168-ВР «Про податок на додану вартість»внаслідок використання ТМЦ (посуд столовий) не в господарській діяльності.

Вказане порушення полягає у тому, що подані позивачем до перевірки документи не свідчать про факт реалізації товару ТОВ «Віктор Ко», відтак позивачем списано товари зі складу без фактичної реалізації їх покупцеві ТОВ «Віктор Ко».

У період з 05.05.2011 року по 12.05.2011 року відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП «Бізнес Група»з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.10.2010р. по 31.10.2010 р. при проведенні взаємовідносин з ПП «Міоком», про що 19.05.2011 року складено акт перевірки №1135/23-2/33711462.

За результатами та на підставі акта перевірки відповідачем 02.06.2011 року виставлено податкове повідомлення-рішення №0001552302/19046 про збільшення позивачу грошового зобовязання за платежем податок на додану вартість в сумі 11653,5 грн. та штрафні санкції 1836,62 грн.

Згідно з висновком даного акта перевірки, позивачем допущено порушення ведення податкового обліку, а саме: п 1, п.2 ст. 215, ст. 203 , ст.216, ст.. 228 Цивільного кодексу України від 16.01.2003, № 435-IV, п. п. 7.4.1, п. п. 7.4.4, п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997р. №168/97-ВР (із змінами та доповненнями) ПП «Бізнес група»занижено податок на додану вартість всього на 11653,5 грн., в тому числі за жовтень 2010 р. на 11653,5 грн.

Порушення полягає у тому, що позивач завищив податковий кредит по придбанню посуду, який у подальшому був реалізований ПП «Міоком»за жовтень 2010 року на 11653,5 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість всього на 11653,5 грн.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів згідно з ч.2 цієї ж статті можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Закріплений у ч.1 ст. 11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

За правилами, встановленими ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Як встановлено судом на підставі доказів, що містяться у матеріалах справи, позивач згідно облікової карти №20900/17/08/100616 (а.с.14), перебуває на обліку у відділі ВМО №5 Львівської митниці як субєкт зовнішньоекономічної діяльності та є платником податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість (а.с.17).

Відповідно до інвойсів та вантажно-митних декларацій (а.с.62-85) позивачем на територію України ввезено посуд столовий в асортименті, та сплачено мито 10% та ПДВ 20%, підтвердженням чого є долучені до справи виписки з рахунків.

Згідно пп.3.1.2 п.3.1 ст. 3 Закону України від 03.04.1997р. №168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (у редакції на час ввезення товарів), об'єктом оподаткування є операції платників податків із ввезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорту) згідно з положеннями глав 29-30 Митного кодексу України.

Відповідно до пп.7.2.7 п.7.2, пп.7.3.6 та 7.3.8 п.7.3 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", у разі імпорту товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на отримання податкового кредиту, вважається вантажна митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку на додану вартість, або погашений податковий вексель.

Датою виникнення податкових зобов'язань при імпорті є дата подання митної декларації із зазначенням у ній суми податку, що підлягає сплаті. Датою виникнення податкових зобов'язань при імпортуванні робіт (послуг) є дата списання коштів з розрахункового рахунку платника податку в оплату робіт (послуг) або дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) нерезидентом залежно від того, яка з подій відбулася першою.

Оскільки позивачем при ввезенні на митну територію України товару було сплачено податок на додану вартість, то у нього виникло право на включення даної суми до податкового кредиту у вказаний податковий період на підставі вантажно-митної декларації, декларації з ПДВ.

Згідно видаткової накладної № РН-000014 від 17.09.2010 року (а.с.59) позивач передав посуд в асортименті на суму 271500,48 грн. і видаткової накладної № РН-0000015 від 05.10.2010 року посуд в асортименті на суму 111600 грн. Товариству з обмеженою відповідальністю «Віктор Ко»., та виписав податкові накладні (а.с.58, 60), а згідно накладної РН 0000014 від 28.10 2010 року передано в асортименті посуд ПП «Міоком»на суму 71660 грн. Оплату за реалізований посуд позивач отримав на розрахунковий рахунок, що відображено в актах перевірок та підтверджується виписками по рахунку позивача.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Виходячи з вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.99 №996-ХГУ обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

У статті 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Відповідно до вимог п.3.2 ст. З Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704.

Відповідно до п.п.1.2 п.1 вказаного Положення, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.п.2.1 п.2 Положення).

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2 ст.9 цього Закону).

Частиною 5 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» передбачено, що підприємство самостійно визначає облікову політику; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановленим цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форму внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів.

Разом з тим, у листі Державної податкової адміністрації України від 08.04.2008р. №3146/6/15-016 зазначено, що частиною другою та третьою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»передбачається, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ визначається як документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Як вже було зазначено, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Факт ввезення позивачем товару на територію України та використання його у власній господарській діяльності шляхом продажу та тримання від цього економічної вигоди підтверджений відповідними первинними документами (податкові накладні, видаткові накладні), що складені відповідно до вимог чинного законодавства та містять необхідні реквізити.

Закріплений у ч. 1 ст.11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Вміщений у ч. 2 цієї ж статті принцип диспозитивності визначає, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідного до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Відповідно до ч. 1 ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

За правилами, встановленими ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Крім того, відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В процесі розгляду справи, зазначені факти встановлено не було та відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, пятою та шостою ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази, що ввезений позивачем товар реалізовано іншим контрагентам, ніж ті, щодо яких у матеріалах справи містяться первинні бухгалтерські документи. Відповідачем також не вжито достатніх заходів по встановленню залишків ввезених позивачем згідно вантажно-митних декларацій товарів.

Окрім цього, з 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України (далі ГК України) доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки у даній справі оспорюються рішення прийняті відповідачем, субєктом владних повноважень, суд відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України, перевіряє чи прийнято (вчинено) воно: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні положення відповідачем дотримані не були, що в свою чергу зумовило необхідність звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, а тому адміністративний позов підлягає задоволенню.

Оскільки позивачем документально підтверджено сплату судового збору (держмита) в сумі 3,40 грн., такі судові витрати відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, слід стягнути з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 7-14, 50, 71, 86, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

1.Позов задовольнити повністю

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова №0000212304/8123 від 02.03.2011 року та №0001552302/19046 від 02.06.2011 року.

3.Стягнути з державного бюджету України в користь приватного підприємства «Бізнес Група»(м. Львів вул. Городоцька 293/52 код ЄДРПОУ ) 3 грн. 40 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в строк та в порядку, визначеному ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Повний текст постанови складено та підписано 24.10.2011р. о 17:00 год.

СуддяКоморний О.І.