Постанова № 18849094, 19.10.2011, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2011 р. № 2а-10349/11/1370

Львівський окружний адміністративний суд,

у складі:

головуючого-суддіЛанкевича А.З.

секретар судового засіданняНовосад В.М.

за участі

представників

позивачаМельничука В.А.

відповідачаЗадорожного І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стек-Компютер»до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова про скасування податкового повідомлення-рішення,-

встановив :

Позивач звернувся з позовом в якому просить визнати протиправним та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення відповідача №0002942320 від 09 вересня 2011 року.

Посилається на те, що за результатами проведеної відповідачем позапланової виїзної перевірки позивача з питань правильності формування податкового зобовязання та податкового кредиту по декларації з податку на додану вартість за травень 2011 року, складено Акт перевірки №519/23-2/30538300 від 19 серпня 2011 року, в якому зазначені необгрунтовані висновки про безтоварність та нікчемність фінансово-господарських операцій між позивачем та його контрагентами - Товариством з обмеженою відповідальністю «АС Техніка», Приватним підприємством «Воллі», Товариством з обмеженою відповідальністю «Крафт ЛВ», Товариством з обмеженою відповідальністю «ІПС Груп». Зазначає, що на підставі вищенаведеного Акту відповідачем 09 вересня 2011 року винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0002942320, яким позивачу визначено суму зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 523336 грн. Стверджує, що таким правомірно на підставі первинних документів сформовано податковий кредит, а наявні у податкового органу відомості про ймовірні випадки порушення його контрагентами вимог податкового законодавства та несплата ними податку на додану вартість при фактичному здійсненні господарських операцій не впливає на податковий кредит позивача та суму бюджетного відшкодування.

Від відповідача надійшли письмові заперечення проти позову, в яких він просить в позові відмовити, посилається на те, що працівниками Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань правильності формування податкового зобовязання та податкового кредиту по декларації з податку на додану вартість за травень 2011 року, за результатами якої складено Акт перевірки №519/23-2/30538300 від 19 серпня 2011 року. Як вбачається з вищенаведеного Акту перевірки, пояснює відповідач, перевіркою зроблено висновок про безтоварність операцій по договорах, укладених між позивачем та його контрагентами - Товариством з обмеженою відповідальністю «АС Техніка», Приватним підприємством «Воллі», Товариством з обмеженою відповідальністю «Крафт ЛВ», Товариством з обмеженою відповідальністю «ІПС Груп». Стверджує, що вказані договора не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, а відтак такі є нікчемними. Вважає, що позивачем за перевірений період безпідставно при формуванні податкового кредиту включено суми податку на додану вартість з безтоварних операцій, начебто спрямованих на виконання угод з вищенаведеними субєктами господарювання, на загальну суму 523 335 грн. Зазначає, що відповідачем правомірно та обґрунтовано винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення, з урахуванням вимог п.185.1 ст.185, п.186.1 ст.186, п.198.1, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України. Вказує на те, що аргументи позивача не спростовують наявних порушень, зафіксованих в Акті перевірки та відповідно не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Представник позивача, в судовому засіданні, позовні вимоги підтримав повністю, посилається на підстави викладені в позовній заяві.

Представник відповідача, в судовому засіданні, проти позову заперечив, просить відмовити в його задоволенні з підстав викладених в письмових запереченнях проти позову.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

В період з 08 по 19 серпня 2011 року на підставі направлень №№737, 738 від 08 серпня 2011 року працівниками Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань правильності формування податкового зобовязання та податкового кредиту по декларації з податку на додану вартість за травень 2011 року, за результатами якої складено Акт перевірки №519/23-2/30538300 від 19 серпня 2011 року.

Як вбачається з висновків вищенаведеного Акту перевірки, відповідачем встановлено порушення зі сторони позивача вимог п.185.1 ст.185, п.186.1 ст.186, п.198.1, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму зобовязання зі сплати податку на додану вартість на загальну суму 523 335 грн.

Відповідач на підтвердження обґрунтованості висновків перевірки та правомірності винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення посилається на те, що перевіркою встановлено наявність укладених між позивачем та його контрагентами - Товариством з обмеженою відповідальністю «АС Техніка», Приватним підприємством «Воллі», Товариством з обмеженою відповідальністю «Крафт ЛВ», Товариством з обмеженою відповідальністю «ІПС Груп»угод, які не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, тобто нікчемних. Так, згідно інформації наявної в податкового органу встановлено відхилення значення податкових зобовязань контрагентів позивача по податку на додану вартість з показниками податкового кредиту позивача. Крім того, зазначає, що у вищенаведених контрагентів позивача відсутні виробничі потужності, основні фонди, зокрема складські приміщення, транспортні засоби та в достатній кількості штатні працівники і фахівці, окремі контрагенти позивача станом на час проведення перевірок за зареєстрованими адресами не знаходяться, що вказує на неможливість здійснення такими господарських операцій згідно угод укладених з позивачем. А відтак, вважає, що позивачем за перевірений період безпідставно при формуванні податкового кредиту включено суми податку на додану вартість з безтоварних операцій, начебто спрямованих на виконання угод з вищенаведеними субєктами господарювання, на загальну суму 523 335 грн.

На підставі вищезазначеного Акту перевірки відповідачем 09 вересня 2011 року винесено податкове повідомлення-рішення №0002942320, яким позивачу визначено суму зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 523 336 грн., з яких 523 335 грн. за основним платежем та 1 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позивачем з метою доведення його позиції про товарність усіх операцій згідно угод укладених між ним та вищенаведеними контрагентами, представлено суду копії відповідних договорів, податкових накладних, видаткових накладних, платіжних доручень, виписок з банківського рахунку.

Крім того, позивачем на підтвердження факту використання в його господарській діяльності товарів, отриманих від Товариства з обмеженою відповідальністю «АС Техніка», Приватного підприємства «Воллі», Товариства з обмеженою відповідальністю «Крафт ЛВ», Товариства з обмеженою відповідальністю «ІПС Груп», представлено копії видаткових накладних, які виписувалися при подальшій реалізації позивачем вказаної продукції.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 186.1 ст.186 вищенаведеного Кодексу передбачено, що місцем постачання товарів є: а) фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у підпунктах "б" і "в" цього пункту); б) місце, де товари перебувають на час початку їх перевезення або пересилання, у разі якщо товари перевозяться або пересилаються продавцем, покупцем чи третьою особою; в) місце, де провадиться складання, монтаж чи встановлення, у разі якщо товари складаються, монтуються або встановлюються (з випробуванням чи без нього) продавцем або від його імені.

В п.198.1 ст.198 вищенаведного Кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.2 ст.198 цього ж Кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст.198 вказаного Кодексу передбачено, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст.198 вищенаведного Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, згідно з вимогами ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік», є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинний документ, згідно визначення наведеного в ст.1 зазначеного Закону, це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Судом беруться до уваги вищенаведені представлені позивачем первинні документи, які підтверджують товарність вказаних операцій.

Щодо посилання органу державної податкової служби на відсутність товарно-транспортних накладних, судом встановлено, що Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №363, в частині обовязковості складання товарно-транспортних накладних на сьогодні не є чинними на підставі рішення Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємсництва від 24 лютого 2006 року №27.

Форма товарно-транспортної накладної встановлена наказом Міністерства транспорту України, Міністерства статистики України від 29 грудня 1995 року №488/346 «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля».

Однак, даний наказ не було внесено до державного реєстру нормативно-правових актів, у звязку з чим його норми носять рекомендаційний характер.

Крім того, судом враховуються наявні в позовній заяві пояснення позивача, з яких вбачається, що транспортуванням товарів займались контрагенти позивача, які однак не вручили позивачу його екземпляри товарно-транспортних накладних.

Відсутність в субєктів господарювання транспортних засобів та великого штату працівників, на що посилається відповідач, не може бути достатнім підтвердженням його висновків про неможливість ведення підприємницької діяльності такими субєктами, оскільки вказані ресурси можуть залучатися на підставі правочинів.

Відповідно до п.180.1 ст.180 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платником податку є: 1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; 2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку.

Відтак, факт не декларування контрагентами позивача усіх належних сум зобовязання з податку на додану вартість чи несплата таких сум при фактичному здійсненні господарських операцій не впливає на податковий кредит позивача та суму бюджетного відшкодування.

Тому, зазначені в Акті перевірки висновки про безтоварність операцій, з виконання договірних зобовязань між позивачем та його вищенаведеними контрагентами є нічим іншим як припущеннями, оскільки зроблені без наявності достатніх та відповідних на те доказів.

Статтею 215 Цивільного Кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

З вищенаведеного вбачається, що нікчемним є договір лише у випадках прямо передбачених законом.

Відповідно до частин 1, 5 ст.203 вищенаведеного Кодексу, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Однак, відповідач не надав суду достатніх та належних доказів на підтвердження обставин, які б слугувати підставою для розцінення нікчемними договорів укладених між позивачем та його контрагентами - Товариством з обмеженою відповідальністю «АС Техніка», Приватним підприємством «Воллі», Товариством з обмеженою відповідальністю «Крафт ЛВ», Товариством з обмеженою відповідальністю «ІПС Груп».

Судом також береться до уваги той факт, що договори, які на думку відповідача є нікчемними, в судовому порядку недійсним не визнавалися.

Відповідно до ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит за перевірений період, а відтак оскаржуване податкове повідомлення-рішення відповідача підлягає скасуванню.

Щодо резолютивної частини постанови, суд вважає за доцільне використовувати формулювання наведене в п.1 ч.2 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі ст.94 вищенаведеного Кодексу із урахуванням того, що рішення ухвалене на користь позивача, який не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені ним документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 7-14, 69-71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Позов задоволити в повному обсязі.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова №0002942320 від 09 вересня 2011 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Стек-Компютер» 3 (три) грн. 40 коп. витрат понесених останнім на сплату судового збору.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова не набрала законної сили.

Апеляційна скарга на постанову подається протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту постанови до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Повний текст постанови виготовлено 24 жовтня 2011 року.

ГоловуючийЛанкевич А.З.