Постанова № 18848789, 14.10.2011, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 жовтня 2011 р. № 2а-5093/11/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кравчука В.М.,

за участі секретаря судового засідання Кавки Н.І.,

представника позивача Жили В.С.,

представника відповідача Мазана О.І.,

розглянувши справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи»до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16.12.2010 р. № 0001452301/0/3399, -

ВСТАНОВИВ:

05 травня 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи»(надалі ТзОВ «ЛАЗ», позивач) звернулося до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16 грудня 2010 року № 0001452301/0/3399, яким визначено податкове зобовязання з податку на прибуток в розмірі 157518,50 грн. (основний платіж 0 грн., штрафна санкції 157518,50 грн.).

В обґрунтування позову покликається на те, що ДПІ у м.Львові помилково виключено із складу валових витрат підприємства видатки на оренду офісних приміщень у ТОВ«Ліга партнерів»в сумі 1372738,96 грн. у звязку з відсутністю підтверджуючих документів повязаних з господарською діяльністю. Цей висновок є необгрунтованим, оскільки товариство уклало договір оренди майна б/н від 21.06.2007р. з метою використання позивачем у власних потребах як офісних приміщень у будівлі адміністративного корпусу повул. Персенківка, 14 у місті Львові. Згідно із умовами договору, ТОВ«Львівські автобусні заводи»взяло в оренду приміщення в тому стані, в якому вони знаходилися та в подальшому спільно із власником майна розпочало виконувати ремонтні роботи. Ремонт офісної будівлі закінчується і планується переїзд частини працівників товариства до орендованих приміщень а саме адміністрації, бухгалтерії, технологічних, конструкторських та деяких інших служб.

Окрім цього, актом перевірки зазначено безпідставність віднесення до складу валових витрат витрат підприємства по сплаті нарахованих відсотків за кредитним договором № 72 від 31.10.2008р. Цей висновок є протиправним, оскільки, як зазначає позивач, відповідно до умов кредитної угоди, кошти були надані підприємству на поповнення обігових коштів в сумі 29 250 тис. грн., без визначення напрямку витрат. Обігові кошти підприємство витрачало в основному на придбання товарно-матеріальних цінностей, що використовуються у виробництві продукції (в тому числі і на придбання металопродукції). Плата за користування кредитними коштами відповідно до п. 5.5.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»була віднесена до складу валових витрат.

Зазначає також, що необхідною умовою застосування встановлених законом штрафних (фінансових) санкцій є донарахування контролюючим органом суми податкового зобовязання платнику податків внаслідок заниження податкового зобовязання Оскільки ДПІ не проводила донарахування суми податкового зобовязання внаслідок заниження податкового зобовязання, то відсутні підстави для нарахування податкового зобовязання щодо штрафних санкцій.

В судовому засіданні представник позивача Жила В.С. позов підтримав та надав пояснення, аналогічні доводам, зазначеним у позовній заяві.

Відповідач позов заперечив. В письмових запереченнях від 31.05.2011р. (а.с. 170 172) представник відповідача О.Лазірко зазначив, що під час перевірки платником податків не надано документів, що дають змогу визначити, в яких цілях використовувались орендовані у ТзОВ «Ліга партнерів»приміщення та віднесення валових витрат до господарської діяльності підприємства. Таким чином, на думу ДПІ, в порушення п. 5.1, пп. 5.2.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» ТзОВ «ЛАЗ»завищило валові витрати на суму витрат по послугах оренди за договором оренди приміщення від 21.06.2007р. в розмірі 1372738,96 грн., а саме за 4 квартал 2008 р. 1006600,9 грн., 1 квартал 2009 р. 366138,06 грн. Окрім того, оцінюючи правовідносини ТзОВ «ЛАЗ»з ТзОВ «Глобал плюс», Дніпровським автобусним заводом, ДПІ зробило висновок про те, що кредитні кошти використано не в звязку з веденням господарської діяльності, а тому неправомірно включено до складу валових витрат витрати, повязані з нарахуванням процентів за борговими зобовязаннями (кредитом). Таким чином, ТзОВ «ЛАЗ»в порушення вимог п. 5.5. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»у І кв. 2009р. безпідставно віднесла до складу валових витрат нараховані згідно договору № 72 від 31.10.2008р. з ВАТ «Український Професійний Банк»відсотки за користування кредитом в сумі 1515822,49 грн. Рішення вважає законним, а тому в задоволенні позову просить відмовити.

В судовому засіданні представник відповідача надав пояснення, аналогічні доводам, зазначеним у письмовому запереченні.

Сторони неодноразово порушували процесуальні обовязки, зокрема не подавали вчасно витребувані судом докази, не забезпечували явки представників у всі судові засідання, що перешкоджало розгляду справи у визначений законом строк.

З метою створення сторонами у справі необхідних умов для встановлення фактичних обставин останньої та правильного застосування законодавства, відповідно до ст. 11 КАС України Суд вимагав від ДПІ докази, які підтверджують її доводи. В судовому засіданні представник відповідача заявив, що Суду надано усі докази, що стосуються справи і інших немає, і лише після цього зясування фактичних обставин справи було закінчено.

Заяв про фальшивість наданих суду доказів, зокрема письмових документів, від представників сторін не надходило.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

21.06.2007р. між ТзОВ «Ліга партнерів»(Орендодавець) і ТзОВ «ЛАЗ»(Орендар) укладено договір оренди нерухомого майна (а.с. 49 51), за яким Орендодавець передав Орендареві нежитлові приміщення на І-IV поверхах в будівлі адміністративного корпусу площею 1988,8 кв.м. за адресою м. Львів, вул. Персенківка, 14. У п. 2.1. договору оренди передбачено, що майно передається в оренду для розміщення адміністративних приміщень Орендаря, проведення реконструкції та капітального ремонту майна, передачі в суборенду з письмової згоди. Договір набуває чинності з 21.06.2007р. та діє до 20.06.2010р. Сторони погодили, що розмір орендної плати складає 73,64 грн/кв.м. на місяць, що становить 146455,23 грн. (в т.ч. ПДВ 24409,21 грн.) за всю площу. Орендна плата сплачується щомісяця до 10 числа.

Позивач зазначає, що такий розмір орендної плати, що на час підписання договору оренди становив 14,5 дол. США/кв.м., був для нього економічно вигідним, оскільки відповідно до проведеного ним аналіз ринку нерухомості, розмір орендної плати за аналогічні приміщення був вищим більше як у два рази. Зокрема, відповідно до звіту про оцінку майна, наданого підприємцем ОСОБА_4, згідно з проведеними маркетинговими дослідженнями та за оцінкою провідних агентств нерухомості ставки оренди нерухомого майна в районі, наближеному до орендованих приміщень (вул.Наукова, Стрийська та ін.) коливались в межах 30-50дол.США/кв.м., а середнє значення становило понад 41 дол.США/кв.м. Таким чином, встановлена сторонами плата за орендовані приміщення є значно менша за мінімальний рівень орендних ставок на комерційну нерухомість у м.Львові, що існували на час укладення Договору оренди нерухомого майна б/н від 21.06.2007р.

22.06.2007р. сторони внесли зміни до договору оренди, зокрема виклали в новій редакції п. 7.8. договору, за яким сторони спільними зусиллями здійснюють капітальний ремонт орендованого майна і після закінчення капітального ремонту орендованого майна сума вартості цього ремонту, що оплачувалась Орендарем, зараховується в рахунок погашення орендної плати (а.с. 233).

Про надання послуг з оренди приміщень у березні 2008 р. - березні 2009 р. сторони складали акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) (а.с. 111 116).

Відповідно до звіту про оцінку майна адміністративного корпусу, що розташований за адресою: м. Львів, вул. Персенківка, 14 від 01.11.2007р., ринкова вартість вказаного нерухомого майна станом на 30.09.2007р. становила 16727000,00 грн. без ПДВ. Відповідно до звіту про оцінку вказаного нерухомого майна станом на 30.06.2008р., ринкова вартість майна становила 23687500,00грн. без ПДВ (а.с. 186 232).

У липні 2007 р. на замовлення ТзОВ «ЛАЗ»розпочалися роботи з поточного ремонту орендованих приміщень на підставі контракту № 04/06-07 РБ від 26.06.2007р., укладеного з ТзОВ «ІБР»(а.с. 234 240). Було погоджено договірну ціну і графік фінансування вартості матеріалів і робіт (а.с. 241 247). Факт виконання робіт підтверджується актом приймання виконаних підрядних робіт за липень, вересень, жовтень, листопад 2007р. (а.с. 117 126).

Позивач зазначає, що у звязку із фінансовими труднощами ремонтні роботи в орендованих приміщеннях у запланований термін не були завершені, у звязку з чим проведення цих робіт було призупинено. На даний час капітальний ремонт в приміщенні адміністративного корпусу по вул. Персенківка, 14 у м. Львові завершується.

31.10.2008р. між ТзОВ «ЛАЗ»(Позичальник) та ВАТ Український Професійний Банк»(надалі Банк) укладено договір про відкриття кредитної лінії № 72 на 30000000 грн. з додатками, які визначали суми позички, відсотки та терміни їх погашення (а.с. 126 136). Зазначені кошти були фактично надані позичальнику.

10.07.2008р. між ТзОВ «ЛАЗ»(Довіритель) і ТзОВ «Глобал плюс»(Повірений) укладено договір доручення № 10/07-08 (а.с. 142), за яким повірений зобовязується здійснити закупівлю металопродукції. За виконане доручення Довіритель сплачує винагороду у розмірі 0,1% від суми угоди. За період з 01.10.2008р. по 30.06.2010р. на рахунок ТзОВ «Глобал плюс»перераховано за металопродукцію 23106900 грн. Проте товару не поступало. Суму перерахованих авансів ТзОВ «ЛАЗ»не включало до складу валових витрат.

17.09.2008 р. між ТзОВ «ЛАЗ»(покупець) і ТзОВ «Дніпровський автобусний завод»(продавець) укладено договір поставки № 131/ж, за яким Продавець зобовязався передати машинокомплекти A183F0 за ціною 890000 грн. За період з 01.10.2008р. по 30.06.2010р. на рахунок Дніпровського автобусного заводу згідно договору № 131/ж від 17.09.2008р. перераховано за машинокомплекти 304000 грн. Строк поставки згідно п. 3.5. цього договору 90 днів з моменту здійснення оплати. Проте, товару за цим договором не поступало.

ДПІ у місті Львові (правонаступником якої є СДПІпороботі з ВППу м.Львові, надалі - ДПІ) провелапланову виїзну документальну перевірку ТзОВ «ЛАЗ»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2008р. по 30.06.2010р., валютного та іншого законодавства за період з01.10.2008р. по 30.06.2010р. За результатами перевірки складено Акт про результати планової виїзної перевірки №1071/23-2/33894928 від 30.11.2010р. (надалі - Акт перевірки). В цьому акті ДПІ проаналізувала правовідносини між ТзОВ «ЛАЗ» та ТзОВ «Ліга партнерів»і зробила висновок, що не надано документів, що дають змогу визначити, в яких цілях використовувались орендовані приміщення та віднесення валових витрат до господарської діяльності підприємства. Таким чином, на думу ДПІ, в порушення п. 5.1, пп. 5.2.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»ТзОВ «ЛАЗ»завищило валові витрати на суму витрат по послугах оренди за договором оренди приміщення від 21.06.2007р. в розмірі 1372738,96 грн., а саме за 4 квартал 2008 р. 1006600,9 грн., 1 квартал 2009 р. 366138,06 грн. (а.с. 20/зв).

Окрім того, оцінюючи правовідносини ТзОВ «ЛАЗ»з ТзОВ «Глобал плюс», Дніпровським автобусним заводом, ДПІ зробило висновок про те, що кредитні кошти використано не в звязку з веденням господарської діяльності, а тому неправомірно включено до складу валових витрат витрати, повязані з нарахуванням процентів за борговими зобовязаннями (кредитом). Таким чином, ТзОВ «ЛАЗ»в порушення вимог п. 5.5. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»у І кв. 2009р. безпідставно віднесла до складу валових витрат нараховані згідно договору № 72 від 31.10.2008р. з ВАТ «Український Професійний Банк»відсотки за користування кредитом в сумі 1515822,49 грн.

На підставі Акту перевірки від 30.11.2010р. ДПІум.Львові винесла податкове повідомлення-рішення №0001452301/0/3399 від 16.12.2010р., яким ТОВ«ЛАЗ»визначено суму податкового зобовязання по податку на прибуток в розмірі 157518,50 гривень (основний платіж 0грн., штрафні санкції 157518,50грн.) (а.с. 32/зв).

З розрахунку фінансових санкцій вбачається, що було застосовано штрафну санкцію у розмірі 25% від суми витрат (1881961 грн.), зменшених на суму збитків (621574 грн.), тобто від 1260387 гривень (а.с. 100).

Не погоджуючись із винесеним рішенням, ТОВ«ЛАЗ»подало до ДПІ у місті Львові скаргу (вих.№992/10 від 29.12.2010р.). Рішенням Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Львові про результати розгляду первинної скарги товариства №783/10/25-005/9 від 18.01.2011р. податкове повідомлення-рішення №0001452301/0/3399, винесене ДПІ у місті Львові 16.12.2010р., залишено без змін, а скаргу ТОВ«Львівські автобусні заводи»без задоволення (а.с. 33 38).

В порядку ст.56Податкового кодексу України ТзОВ«ЛАЗ»звернулось із скаргою до Державної податкової адміністрації у Львівській області на зазначене рішення ДПІ у місті Львові від 16.12.2010р. Рішенням Державної податкової адміністрації у Львівській області про результати розгляду повторної скарги товариства №8782/10/25-005/681 від 31.03.2011р. податкове повідомлення-рішення №0001452301/0/3399 винесене ДПІ у місті Львові 16.12.2010р. залишено без змін, а скаргу ТзОВ«ЛАЗ»без задоволення (а.с. 39 44).

Зазначені вище фактичні обставини сторонами не заперечуються та щодо них немає спору. Спір виник щодо правомірності віднесення до складу валових витрат сум, сплачених ТзОВ «Ліга партнерів»та процентів за кредит.

Вирішуючи спір, Суд виходив з наступного.

Оцінюючи правовідносини між ТзОВ «ЛАЗ»та ТзОВ «Ліга партнерів», Суд керувався пунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідно до якого до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 5.7 цієї статті.

Датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку день їх видачі з каси платника податку;або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг) (п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Під час перевірки податковому органу були надані первинні документи, що підтверджують витрати на оренду та ремонт приміщення по вул. Персенківка, 14. У ДПІ немає зауважень щодо змісту та форми цих документів, а також не заперечується сам факт виконання зазначених в актах ремонтно-будівельних робіт.

Відповідно до пункту 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»господарською діяльністю вважається будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

На обґрунтування економічної доцільності господарської операції з оренди приміщень по вул. Персенківка, 14 у м. Львові позивач зазначив, що розташування орендованої будівлі співпадає з місцем розташування виробничих потужностей підприємства та основним місцем проведення господарської діяльності; вказана будівля є єдиним приміщенням, яке може використовуватися як офісне приміщення у зимовий період; після завершення капітального ремонту ТзОВ «ЛАЗ»спільно із власником майна мало намір частково здавати приміщення в суборенду та отримувати додатковий дохід; вартість оренди є значно меншою за середньо ринкові вартість оренди. Зазначені пояснення підтверджуються письмовими доказами: договором оренди, звітами та про вартість майна. Водночас, відповідач зазначених доводів не спростував.

Уклавши договір оренди від 21.06.2007р., здійснюючи підготовчі роботи по облаштуванню орендованого майна під власні потреби, позивач здійснював господарську діяльність, спрямовану на отримання доходу в майбутньому, а тому вправі віднести понесені при цьому витрати до складу валових витрат.

З огляду на вищенаведене, висновок ДПІ про неправомірність віднесення товариством до складу валових витрат підприємства витрат по оренді приміщень у ТзОВ «Ліга Партнерів»на суму 1 372 738,96 грн. є безпідставним.

Щодо віднесення до складу валових витрат нарахованих відсотків за кредитним договором № 72 від 31.10.2008р. Суд відзначає наступне. Відповідно до підпункту 5.5.1 пункту 5 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Відповідно до умов кредитної угоди, кошти були надані підприємству на поповнення обігових коштів в сумі 29 250 тис. грн., без визначення напрямку витрати. Обігові кошти підприємство витрачало в основному на придбання товарно-матеріальних цінностей, що використовуються у виробництві продукції (в тому числі металопродукції). Таким чином, підприємством був отриманий кредит на поповнення обігових коштів, що у відповідності до ч.2ст.66Господарського кодексу України є джерелом формування майна підприємства та ресурсом діяльності підприємства.

Згідно норм ст.ст. 42, 43, 44 Господарського кодексу України, підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється субєктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом. Підприємництво здійснюється на основі вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності.

Суд погоджується з твердженням позивача про те, що діяльність підприємства щодо укладення, виконання чи розірвання господарських договорів, направлена на отримання доходу, зокрема, в матеріальній формі, є звичайною господарською діяльністю підприємства.

Зі змісту укладеного позивачем кредитного договору вбачається, що його метою є підвищення доходів (доходності господарської діяльності) сторін (в грошовій та матеріальній формах) від здійснення основних напрямків їх господарської діяльності, у звязку з чим виплата позивачем за час дії кредитного договору процентів за банківськими кредитами, кошти за якими були перераховані позивачем контрагентам на виконання зобовязань за цими договорами (контрактами) повязана з веденням позивачем господарської діяльності та обумовлена останньою.

Відповідно до пункту 5.10 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у разі коли після продажу товарів (робіт, послуг) здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи перерахунок у випадках повернення проданих товарів чи права власності на такі товари (результати робіт, послуг) продавцю, платник податку - продавець та платник податку - покупець здійснюють відповідний перерахунок валових доходів або валових витрат (балансової вартості основних фондів) у звітному періоді, в якому сталася така зміна суми компенсації.

За змістом цієї норми, підставою для перерахунку, зокрема, валових витрат є зміна вартісної характеристики господарської операції, за результатами якої сформовані такі витрати.

Враховуючи, що розірвання договорів (контрактів), за якими позивачем були перераховані кредитні кошти, не стосувалося господарської операції, здійсненої між банком та позивачем щодо надання (отримання) кредитних коштів та сплати процентів за користування ними, у товариства не виник обовязок зменшити валові витрати на суму сплачених банку процентів за час користування кредитними коштами з метою виконання зобовязань за вищевказаним кредитним договором.

У постанові від 28.02.2011 року Верховний Суд України в аналогічній справі висловив правову позицію, що укладення підприємством договорів, навіть при наступному їх розірванні, свідчить про направленість діяльності на отримання доходу. Збитковість господарської діяльності не може бути підставо для визначення такої діяльності як негосподарської. Аналогічна позиція висловлена Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 13.07.2006р., від 14.07.2009р. у справі № К-16076/07, від 04.10.2010р. у справі № К-24635/10.

Відповідно до ст.244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Зважаючи на наведене, включення до складу валових витрат підприємства витрат на оплату нарахованих за користування кредитними коштами відсотків відповідає п. 5.5.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а висновки ДПІ щодо завищення в цій частині валових витрат є безпідставними.

Відповідно до підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(в редакції на момент проведення перевірки та винесення податкового повідомлення-рішення), у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Відповідно до п.17.1.ст.17Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» штрафні санкції накладаються на платника податків за порушення норм податкового законодавства. Відтак, у разі відсутності порушення нарахування штрафних санкцій є безпідставним.

Необхідною умовою застосування встановлених законом штрафних (фінансових) санкцій є донарахування контролюючим органом суми податкового зобовязання платнику податків внаслідок заниження податкового зобовязання. Якщо контролюючим органом не здійснювалось донарахування суми податкового зобовязання платнику податків внаслідок заниження податкового зобовязання, то у податкового органу відсутні підстави для нарахування податкового зобовязання із штрафних санкцій.

Оскільки ТзОВ «ЛАЗ»не вчинило порушень, про які йдеться в акті перевірки від 30.11.2010 р., оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0001452301/0/3399 від 16.12.2010р. підлягає визнанню протиправним та скасуванню у судовому порядку.

Зважаючи на те, що при винесенні оскаржуваного податного повідомлення-рішення відповідачем не встановлено заниження податкового зобовязання по податку на прибуток, не визначено платнику податків суми податкового зобовязання, Суд дійшов висновку, що ДПІ неправомірно визначено штрафні санкції по податку на прибуток.

В розумінні ст. 3 КАС України рішення суб'єктів владних повноважень повинні прийматися (вчинятися) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені вимоги під час прийняття оскаржуваного рішення не дотримані, а тому позов слід задовольнити повністю.

Судові витрати відповідно до ст. 94 КАС України слід стягнути на користь позивача з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 17-19, 94, 160-163 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Львові № 0001452301/0/3399 від 16 грудня 2010 р., яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи»визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 157548,50 гривень (основний платіж 0 грн., штрафні санкції - 157548,50 гривень)

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи»судові витрати у розмірі 3,40 гривень.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Повний текст постанови складено 19 жовтня 2011 р.

Суддя В.М.Кравчук