Постанова № 18848682, 11.10.2011, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 жовтня 2011 р. № 2а-8817/11/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кравчука В.М.,

за участі секретаря судового засідання Васильків О.С.,

представника позивача Савченка О.М., Локатир І.І.,

розглянувши справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мурена»до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова, за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на стороні позивача Приватного підприємства «Сент Айленд», про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

05 серпня 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Мурена»(надалі позивач, ТзОВ «Мурена») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова (надалі відповідач, ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 07 липня 2011 р. № 0000972321.

Зазначеним рішенням позивачеві визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 257026 гривень та штрафна санкція у розмірі 1 грн. Позивач вважає рішення протиправним. Покликається на необґрунтованість висновку ДПІ про те, що господарські операції з ПП «Сент Айленд»фактично не відбувались, а правочини з цим підприємством є фіктивні, оскільки не спрямовані на реальне настання правових наслідків. Вважає, що відповідач застосував до нього положення Закону «Про податок на додану вартість», який втратив чинність у звязку з набранням чинності Податковим кодексом України, тобто з 01.01.2011 року; не зазначив жодного посилання на первинні документи, які б не відповідали закону; товари, які купувалися за договором поставки від 04.04.2010 р. у ПП «Сент Айленд»фактично отримані, оплачені та використані в господарській діяльності; договір недійсним не визнавався, і не оскаржувався у встановленому порядку.

Окрім того, зазначає, що 11.04.2011р. вже проводила перевірка з питань достовірності нарахування і своєчасності сплати податку на додану вартість за грудень 2010 р. та січень 2011 року, за наслідками якої складено довідку № 1146/23-209/32408170, якою засвідчено відсутність порушень. 02.03.2011р. ДПІ видало довідку № 245/23-409/32408170 про результати виїзної перевірки з питань достовірності відображення показників податкового зобовязання та податкового кредиту в податковій декларації з ПДВ за грудень 2010 р., в якій зазначено про відсутність порушень. Таким чином, зазначає позивач, на момент перевірки 17.06.2011р. грудень місяць 2010 року з питань нарахування та своєчасності сплати ПДВ було обревізовано двічі. З посиланням на пп. 78.1.12 Податкового кодексу України вважає, що перевірка проведена безпідставно, оскільки позапланова перевірка позивача не знаходиться в межах компетенції відповідача.

В судовому засіданні представники позивач позов підтримали та надали пояснення, аналогічні доводам позовної заяви.

Представник відповідача позов заперечив. В обґрунтування заперечень проти позову представник відповідача зазначив, що актом ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 08.04.2011р. № 592/22-1/36110083 встановлено порушення з боку ПП «Сент Айленд»вимог закону в частині недодержання в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків за грудень 2010 року. Відтак, правочини між ПП «Сент Айленд»і з ТзОВ «Мурена»порушують публічний порядок, спрямовані на незаконне формування податкового кредиту, а отже є нікчемними. Рішення вважає законним і в задоволенні позову просить відмовити (а.с. 136 138). Надав також лист ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 14.04.2011р. та 22.04.2011р. про неможливість проведення зустрічної перевірки з ПП «Сент Айленд», оскільки в місце знаходження останнього не встановлено.

Представник третьої особи ПП «Сент Айленд»позов підтримав. В письмових поясненнях (а.с. 174 - 177) представник Амбрас О.С. зазначає, що підприємство працює з 26 серпня 2008 року безперервно, надавало звітність своєчасно, в т.ч. і за грудень 2010 року, в електронному порядку. Сума ПДВ з контрагентом ТзОВ «Мурена»відображена у розшифровці і складає 257024,87 грн. 17 серпня 2011 року складено акт про результати планової перевірки ПП «Сент Айленд», в якому не встановлено завищення або заниження податкового кредиту у грудні 2010 року. У підприємства є всі можливості для заняття господарською діяльністю, зокрема й складські приміщення, про що зазначено у довідці.

Сторони неодноразово порушували процесуальні обовязки, зокрема не подавали вчасно витребувані судом докази, не забезпечували явки представників у всі судові засідання, що перешкоджало розгляду справи у визначений законом строк.

З метою створення сторонами у справі необхідних умов для встановлення фактичних обставин останньої та правильного застосування законодавства, відповідно до ст. 11 КАС України Суд вимагав від ДПІ докази, які підтверджують її доводи. В судовому засіданні представник відповідача заявив, що Суду надано усі докази, що стосуються справи і інших немає, і лише після цього зясування фактичних обставин справи було закінчено. Заяв про фальшивість наданих суду доказів, зокрема письмових документів, від представників сторін не надходило.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

ТзОВ «Мурена»є юридичною особою. Предметом основної господарської діяльності товариства є гуртова торгівля рибою та морепродуктами.

01.04.2010р. між ПП «Сент Айленд»(постачальник) і ТзОВ «Мурена»(покупець) укладено договір поставки № 1/04/10-853П, за яким постачальник зобовязався доставляти та передавати у власність Покупця товар на умовах цього договору (а.с. 66 69).

У грудні 2010 року відбулась поставка 15 партій товару в асортименті, що підтверджується накладними (а.с. 71 85), товаро-транспортними накладними (а.с.86-87), податковими накладними (а.с. 88 103). За усіма поставками проведено розрахунки, що підтверджується випискою з банківського рахунку (а.с. 103 116). Реальність поставок підтверджується також ветеринарними свідоцтвами, виданими ПП «Сент Айленд»у грудні 2010 року. (а.с. 37 65).

Як пояснив представник позивача, у грудні 2010 року рибопродукти згідно накладних № 7/12/10 від 07.12.2010р. та № 17/12/02 від 17.12.2010р. доставлялися силами ПП «Сент Айленд»зі складу у м. Одеса та м. Купянськ, а решта товару отримувалась з львівського складу ПП «Сент Айленд»(а.с. 157).

ТзОВ «Мурена»має торговий патент серії ТПБ № 558293 від 11.02.2010р. на торговельну діяльність (а.с. 120). Відповідно договору оренди від 02.01.2010р. ТзОВ «Мурена»орендує складське та офісне приміщення по вул. Опришківській 5 у м. Львові (а.с. 125-128).

На підставі наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки від 17.06.2011р. № 9169 ДПІ у Галицькому районі м. Львова, інспектором Сіленковою Р.А. проводилась позапланова виїзна документальна перевірка ТзОВ «Мурена»з питань достовірності нарахування і своєчасності сплати податку на додану вартість за грудень 2010 р., січень-лютий 2011 року. За наслідками перевірки складено акт від 20.06.2011р. № 1576/23-209/32408170 (надалі Акт від 20.06.2011р.) (а.с. 14 17). З посиланням на акт ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 08.04.2011р. № 592/22-1/36110083, зроблено висновок про нікчемність правочинів, вчинених за участю ПП «Сент Айленд»у грудні 2010 року, а отже й незаконність формування податкового кредиту по взаємовідносинах з цим контрагентом у розмірі 257024,87 грн.

В акті ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 08.04.2011р. № 592/22-1/36110083 «Про неможливість проведення перевірки субєкта господарювання ПП «Сент Айленд»з питань правомірності нарахування податкових зобовязань та податкового кредиту з ПДВ за грудень 2010 року зроблено висновок про те, що у ПП «Сент Айленд»відсутні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, підприємство не знаходиться за юридичною адресою, згідно ч. 1, 5 ст. 203, , ч. 1, 2 ст. 215, ст. 228 ЦК України угоди, на підставі яких ПП «Сент Айленд»здійснювало господарські операції у грудні 2010 року, є нікчемними, в результаті чого встановлено завищення у грудні 2010 року податкового зобовязання на суму 6628951 грн. та завищення податкового кредиту на суму 10475272 грн. (а.с. 142 151). Перевірка проводилась в приміщенні ДПІ.

У листах ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 14.04.2011р. та 22.04.2011р. йдеться про неможливість проведення зустрічної перевірки з ПП «Сент Айленд», оскільки в місце знаходження останнього не встановлено.

В подальшому перевірку ПП «Сент Айленд»було проведено. Третя особа надала копію акті перевірки від 17.08.2011р. (а.с. 188 220), в якому встановлено, що підприємство фактично знаходиться за адресою м. Одеса, пл. Митна, 1/Б, оф. 402; не встановлено завищення або заниження ПДВ за період з 01.04.2010р. по 31.03.2010р.

За наслідками перевірки винесено податкове повідомлення-рішення № 0000972321 від 07 липня 2011 року, яким за порушення пп. 7.2.1. п. 7.2., пп. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. визначено грошове зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 257026 гривень, в т.ч. 1 грн. штрафна санкція (а.с. 18).

Податкова перевірка достовірності відображення показників податкового зобовязання та податкового кредиту в податковій декларації з ПДВ за грудень 2010 року проводилась ДПІ і раніше. Так, довідкою від 02.03.2011р. № 245/23-409/32408170 (а.с. 19-25) та довідкою від 11.04.2011р. № 1146/23-209/32408170 (а.с. 27 29) підтверджується, що порушень не встановлено.

Платник податків з рішенням не погодився і оскаржив його в адміністративному порядку, подавши скаргу (а.с. 30 31). Скаргу залишено без задоволення, а рішення без змін.

Щодо змісту та форми первинних документів, якими супроводжувались господарські операції між ТзОВ «Мурена» і ПП «Сент Айленд»спору немає. Спір виник щодо правомірності рішення податкового органу з огляду на безтоварність (нереальність) господарських операцій та дійсність укладених між ними договорів.

Вирішуючи спір, Суд виходить з наступного.

З 01 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс Українивід 02.12.2010 р. № 2755-VI (надалі ПК України), Як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли щодо податку на додану вартість за грудень 2010 року.

Закон України «Про податок на додану вартість»втратив чинність з 01 січня 2011 року, згідно з Податковим кодексом Українивід 02.12.2010 р. № 2755-VI.

Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 р. № 1-рп/99).

Спірні правовідносини виникли до 01.01.2011 року, а тому положення Закону України “Про податок на додану вартість» поширюються на правовідносини сторін і застосовуються Судом при вирішенні спору. З огляду на це, покликання позивача про те, що до нього застосовано Закон, який втратив чинність, Суд відхиляє як необгрунтоване.

Суд не погоджується також з доводами позивача про відсутність підстав для позапланової перевірки, які передбачені ст. 78 Податкового кодексу України, оскільки відповідач проводив невиїзну перевірку, в той час як ст. 78 Податкового кодексу України регулює відносини щодо призначення та проведення виїзних перевірок. Отже, йдеться про інший вид перевірок.

Щодо обґрунтованості висновків про нікчемність правочинів, Суд зазначає наступне. Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У ст. 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.

У Постанові Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»Верховний Суд України розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ) (п. 7 Постанови).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п. 18 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9).

Висновки податкового органу про нікчемність правочинів між ТзОВ «Мурена»і ПП «Сент Айлен仴рунтуються на тому, що під час їх вчинення не було дотримано ч. 5 ст. 203 ЦК України і ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

Такий висновок є помилковим. Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Саме таку кваліфікацію правочинів було надано податковим органом в акті перевірки від 06.05.2011р.

У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел ТзОВ «Мурена»на укладення договорів з ПП «Сент Айленд»без наміру створити наслідки, які передбачені цими договорами. Не надано цих доказів і під час судового розгляду справи. Навпаки, документально доведено виконання зобовязань щодо поставки товарів. Це підтверджується не лише документами, але й фактичним рухом товару, що продавався, реальними діями ТзОВ «Мурена»щодо оплати отриманого товару, його подальшого використання у власній господарській діяльності. Зазначені обставини були встановлені податковим органом під час перевірки і залишились не спростованими. Відтак, протиправного умислу сторін, зокрема ТзОВ «Мурена», на укладення фіктивного правочину не встановлено, що виключає його кваліфікацію як недійсного. З огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгадані правочини не можуть вважатися нікчемними як такі, що порушують публічний порядок за ст. 228 ЦК України.

Суд звертає увагу також і на те, що відповідно до ч. 2 ст. 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним. Отже, цей вид недійсних правочинів належить до оспорюваних правочинів. З огляду на цю норму, жоден інший орган, окрім суду, не може робити висновок про недійсність фіктивного правочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Окремо Суд бере до уваги, що викладені в акті перевірки судження субєкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами.

Проаналізувавши положення Податкового кодексу України та Закону України “Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.1990 р. (з наступними змінами і доповненнями), Суд доходить висновку, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства та не мають повноважень визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону.

Так, відповідно до п. 11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують, зокрема, такі функції: подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.

Відтак, встановивши правочин, який має ознаки фіктивного, податковий орган, діючи в межах своїх повноважень, повинен звернутися до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним. До набрання рішенням суду законної сили правочин вважається дійсним, оскільки саме це є змістом презумпції, яка наведена у ст. 204 ЦК України. До цього часу податковий орган не може застосовувати наслідки недійсності правочину, зокрема й корегувати податкові зобовязання, навіть якщо б у нього і були відповідні переконання. Здійснення таких дій не відповідає повноваженням податкового органу та способу їх реалізації, свідчить про перевищення компетенції та безпідставне втручання в приватні правовідносини, порушує принцип офіційності.

У п. 6 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984 передбачено, що у висновку акта документальної перевірки зазначається опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, з посиланням на підпункти, пункти, статті законодавчих актів або загальний висновок щодо відсутності таких порушень. Всупереч наведеній нормі, відповідач досліджував дійсність правочинів, тобто фактично контролював дотримання платником податків цивільного законодавства, на що податковий орган не уповноважений.

Відповідно до п. 6 розділу ІІ цього Порядку факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Суд відзначає, що в силу п.83.1 ст.83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: 83.1.1. документи, визначені цим Кодексом; 83.1.2. податкова інформація; 83.1.3. експертні висновки; 83.1.4. судові рішення; 83.1.5. виключено; 83.1.6. інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

З огляду на приписи наведених вище норм права, Суд доходить висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит та податкове зобовязання з податку на додану вартість, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а не актами податкових перевірок. Вказані в актах перевірки недоліки, допущені субєктом господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину. Аналогічне тлумачення повноважень органів державної податкової служби наведене в листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011р.

Під час складення акту перевірки від 20.06.2011р. ці вимоги податковим органом не виконані. Фактично, в основу перевірки покладено акт перевірки ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 08.04.2011р. № 592/22-1/36110083, без урахування обставин його складення. До того ж в подальшому цим податковим органом було встановлено інші обставини та зроблено висновок про відсутність порушень під час визначення зобовязань з ПДВ. Первинні документи, надані позивачем, невмотивовано не взяті до уваги і не вплинули на висновки податкового органу. Зазначене свідчить про необґрунтованість оскаржуваних дій та їх упередженість.

Суд враховує також і те, що відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Оскільки визнання фіктивного правочину недійсним відбувається за рішенням суду, єдиним допустимим засобом доказування факту фіктивності правочину є рішення суду. Інші докази, зокрема й акти перевірки податкового органу, цю обставини підтвердити не можуть в силу прямого припису закону, а отже й не можуть братися до уваги судом під час вирішення справи.

Як наслідок безпідставності висновків про нікчемність правочинів, не відповідають закону і висновки податкового органу про завищення податкового кредиту та заниження податкового зобовязання з податку на додану вартість за грудень 2010 року.

В розумінні ст. 3 КАС України рішення суб'єктів владних повноважень повинні прийматися (вчинятися) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії. Проте доказів правомірності, законності та обґрунтованості відповідачем оскаржуваного рішення суду не надано.

Оцінюючи наведені вище обставини, Суд вважає, що позивач довів факт порушення його інтересів, а отже позов слід задовольнити.

Судові витрати відповідно до ст. 94 КАС України слід стягнути на користь позивача з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 17-19, 94, 160-163 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова від 07 липня 2011 р. № 0000972321.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мурена» судові витрати у розмірі 3,40 гривень.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Повний текст постанови складено 17 жовтня 2011 р.

Суддя В.М.Кравчук