Постанова № 18847250, 11.10.2011, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2011 року <Текст >Справа № 2а-0870/7400/11

Запорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді О.В. Конишевої,

при секретарі судового засідання А.С. Нецик

за участю представників сторін :

від позивача не зявився

від відповідача не зявився

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

ВСТАНОВИВ :

Відповідно до ч. 2 ст. 5 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст.41 КАС України суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Керуючись приписами статей 41 КАС України суд розглянув справу на підставі наявних доказів, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, у звязку із відсутністю осіб, які беруть участь у справі.

З матеріалів справи та наявних в ній доказів, судом встановлено наступне.

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла вказана позовна заява.

Від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Таврійська ливарна компанія «ТАЛКО» (далі - позивач) до судового засідання надійшло клопотання про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі з підстав зазначених у позові. Просить позов задовольнити у повному обсязі, визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 22.04.2011 №0000142302.

Представник Державної податкової інспекції у Приазовському районі Запорізької області (далі - відповідач) у судове засідання не зявися, про причини неявки суд не повідомив. Про час та дату судового засідання повідомлений належним чином. Відповідно до раніше наданих пояснень з позовними вимогами не погодився з підстав, викладених у наданих запереченнях. Просить в задоволені адміністративного позову відмовити у повному обсязі.

Суд, розглянувши матеріали і зясувавши обставини адміністративної справи, дослідивши інші наявні у справі докази у їх сукупності, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Матеріалами справи встановлено, що на підставі службового посвідчення №036579 від 30.05.2008, на виконання пп. 20.1.4 п.20.1. статті 20, пп.75.1.2 п.75.1 ст.75. пп. 78.1.4 п.78.1 ст.78, ст.79 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755 та наказу від 29.03.2011 №100 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки» проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача щодо перевірки правових відносин з ТОВ «Карат» (код ЄДРПОУ 30712966) за період з 01.02.2010 по 28.02.2010, з 01.04.2010 по 31.07.2010 за результатами якої складено акт № 130/23/31433316 від 15.04.2011, в якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168/97-ВР, що призвело до завищення податкового кредиту на суму 384601 грн.; порушення ст. 203, 215, 228, 655, 656, 662 Цивільного Кодексу України в частині здійснення правочинів з ТОВ «Карат», які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

На підставі акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 06.05.2011 № 0000162302 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 318673,75 грн. (у т.ч. штрафні санкції 63734,75 грн.) та від 06.05.2011. № 0000152302 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за вересень 2010 року на суму 86791 грн. та листопад 2010 року на суму 69487 грн.

Не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями від 06.05.2011 №0000152302, №0000162302 та з висновками акту перевірки позивач звернувся зі скаргою до ДПА у Запорізькій області. Рішенням від 22.06.2011 № 6599/7/25-020 про результати розгляду скарги ДПА у Запорізькій області залишила без змін податкові повідомлення-рішення відповідача від 06.05.2011 №0000152302, №0000162302, а скаргу підприємства - без задоволення.

У подальшому позивач звернулася з відповідною скаргою до ДПА України. Рішенням від 29.08.2011 № 15605/6/25-0115 про результати розгляду скарги ДПА України залишила без змін податкові повідомлення-рішення відповідача від 06.05.2011 №0000152302, №0000162302 та рішення ДПА у Запорізькій області від 22.06.2011 №6599/7/25-020 про результати розгляду скарги, а скаргу підприємства - без задоволення.

Не погодившись з податковими повідомленнями-рішеннями від 06.05.2011 №0000152302, №0000162302, висновками акту перевірки № 130/23/31433316 від 15.04.2011, а також рішеннями вищестоящих контролюючих органів про результати розгляду скарг платника податків позивач звернувся до суду.

З матеріалів справи встановлено, що в основу висновків ДПІ про порушення позивачем вимог п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» покладено висновки акту ДПІ у Васильківському районі Київської області від 26.11.2010 № 4943/23-23-20/36900457 документальної невиїзної перевірки ТОВ «Оптдевайс», а також виписаний на його підставі акт позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Карат» за період з 01.01.2010 по 31.12.2010, складений ДПІ у м. Суми.

В акті перевірки відповідачем зазначено, що при дослідженні всіх первинних документів (договір від 10.02.2010 №11/02-10, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення тощо) по взаємовідносинам між позивачем та ТОВ «Карат», відповідачем зроблено висновок, що ТОВ «Карат» не поставляло товар на адресу покупців, отже позивач не міг його придбати (стор. 11 акту перевірки).

Основою для таких висновків стало не знаходження ТОВ «Карат» за юридичною адресою, відсутність необхідних для реалізації продукції складських приміщень та транспортних засобів, що унеможливлює реалізацію продукції та виконання робіт власними силами; наявність у травні, липні 2010 року господарських взаємовідносин з ТОВ «Оптдевайс», діяльність якого була спрямована на формування податкового кредиту на користь третіх осіб, з метою заниження бази оподаткування по податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств.

Враховуючи викладене, відповідачем був зроблений висновок про відсутність у позивача об'єкту оподаткування податком на додану вартість по операціям з ТОВ «Карат» в розумінні ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість», а самі операції були визнані нікчемними.

Як зазначено в акті перевірки, правочин, що виконувався протягом серпня 2010 року позивачем з ТОВ «Карат», не причиняє реального настання правових наслідків, а тому є нікчемним.

Згідно ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання з моменту вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5-6 ст. 203 цього Кодексу (зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має здійснюватися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Пленум Верховного Суду України у своїй постанові від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що до правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, належать правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави. При цьому ВСУ визначив перелік важливих обєктів суспільних відносин, які включаються до категорії «публічного порядку» (використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею, її надрами, іншими природними ресурсами; відчуження викраденого майна; порушення правового режиму вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо).

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Крім того, для кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України та застосування відповідних наслідків необхідною обов'язковою умовою є наявність умислу у формі вини, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Окрім того, як зазначив Пленум Верховного Суду України у п.5 Постанови від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», у разі оспорювання стороною правочину факту його нікчемності, такий правочин може визнаватися таким у судовому порядку.

Статті цивільного законодавства, на які робиться посилання в акті перевірки містять ознаки для визнання правочину недійсним, але питання наявності цих ознак потребує оцінювання, доведення та встановлення, що входить до компетенції суду при вирішенні спорів про визнання тих чи інших угод недійсними. Сам по собі перелік ознак дійсності правочину та суб'єктивне розуміння того, яким чином може бути порушено «публічний порядок» не вказує на нікчемність того чи іншого правочину. Тому посилання в акті перевірки на вказані норми не доводить нікчемності договорів, укладених позивачем із ТОВ «Карат».

Верховний суд в узагальненні судової практики розгляду справ про визнання правочинів недійсними від 24.11.2008 зазначає.

Розглядаючи цивільні справи про визнання правочинів недійсними за такою підставою, суди в цілому правильно враховували, що фіктивний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначеним у ч. 5 ст. 203 ЦК, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно. При розгляді справ судді мають враховувати, що ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише про людське око, а інша - намагалася досягти правового результату, то такий правочин не визнається фіктивним.

Необхідно враховувати, що саме по собі невиконання сторонами правочину не означає, що укладено фіктивний правочин. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.

Згідно п. 11.Роз'яснення ВАСУ № 02-5/111 від 12.03.1999, наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладаємої угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності таких повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою. Отже наявність прямого умислу і корисливої мети на ухилення від сплати податків чи заволодіння коштами бюджетного фонду може бути встановлено у фізичної особи, яка підписувала договір. За таких обставин, єдиним допустимим доказом наявності прямого умислу у фізичної особи є обвинувальний вирок суду.

В акті перевірки відсутні відомості про порушення відносно посадових осіб ТОВ «Карат» кримінальної справи за порушення вимог чинного законодавства, у т.ч. податкового; відсутні посилання на наявність вироку суду, якими доведена вина посадових осіб ТОВ «Карат» у знищенні (пошкодженні) державного майна або незаконному заволодінні ним, тощо. Відсутні подібні факти і відносно посадових осіб ТОВ «Таврійська ливарна компанія «ТАЛКО».

Тобто ДПІ не доведено умисел жодної із сторін за договором №11/02-10 від 10.02.2010 на укладання та виконання правочину без мети настання реальних наслідків, що обумовлені ним, або укладення правочину, який порушує публічний порядок.

Договір №11/02-10 від 10.02.2010, предметом якого є поставка сплаву алюмінієвого та лісів будівничих, було укладено для забезпечення здійснення основного виду господарської діяльності Покупця.

У вказаному договорі сторонами були визначені всі його істотні умови, зокрема, умовами поставки товару передбачено, що продавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання, з часу передачі товару у розпорядження покупця; оплата товару здійснюється відповідно до рахунку на рахунковий рахунок чи в касу продавця.

Щодо відсутності у ТОВ «Карат» необхідних для реалізації продукції складських приміщень та транспортних засобів, що унеможливлює реалізацію продукції та виконання робіт власними силами, слід зазначити, що за умовами договору №11/02-10 від 10.02.2010 транспортування товару здійснювалося за рахунок позивача, автомобілем МАЗ НОМЕР_2 причіп НОМЕР_1, який належить позивачу. Вказаний факт в підтверджується дослідженими в ході проведення перевірки товарно-транспортними накладними.

Жодних доказів, які б спростовували факт транспортування товару та його одержання покупцем за договором, податковим органом в акті перевірки не наведено. При цьому 0покупець виконав свої договірні зобов'язання, і вартість отриманого товару була ним оплачена, що підтверджується відповідними первинними документами.

Таким чином, про факт реального виконання умов договору свідчать видаткові накладні, податкові накладні, виписані від імені ТОВ «Карат», яке у встановленому законом порядку було зареєстровано платником ПДВ (відомості про анулювання реєстрації платника ПДВ в акті перевірки відсутні), товарно-транспортні накладні, що підтверджують транспортування товару, та платіжні доручення, які свідчать про безготівкові розрахунки між сторонами договору за поставлений товар, а так само свідчать про сплату сум ПДВ у вартості поставленого товару.

Відобразивши в акті перевірки певні фактичні дані, не можна довести нікчемність правочину.

Договір купівлі-продажу, укладений позивачем із ТОВ «Карат», не відносяться до зазначених правочинів, оскільки обєктом договорів не були ні державна, ні комунальна власність, ні земля, ні надра, а також обєктом договору не були обєкти цивільних прав вилучені або обмежені в цивільному обігу.

Таким чином, в даному випадку відсутні підстави вважати укладений між позивачем та його контрагентами договори нікчемним.

Згідно з п. 7.4.1. ст. 7 вказаного Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності із п. 7.7.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» - сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду. Пунктом 7.7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено - якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Враховуючи те, що у позивача наявні всі необхідні документі для нарахування податкового кредиту та судом встановлено необґрунтованість та неправомірність висновків відповідача, суд приходить до висновку, що правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідач не довів, відповідно позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 158-163,167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ :

Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 06.05.2011 №0000162302, №0000152302.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Таврійська ливарна компанія «ТАЛКО» судовий збір у розмірі 3 грн.40 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України з дня складення її в повному обсязі, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова виготовлена у повному обсязі 11.10.2011.

Суддя /підпис/ О.В. Конишева