Постанова № 18845520, 24.10.2011, Вінницький окружний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2011 р. Справа № 2а/0270/4422/11

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

Головуючого судді Альчука Максима Петровича,

при секретарі судового засідання: Ткачук Вікторії Олексіївні

за участю представників сторін:

позивача : ОСОБА_1 - представник за довіреністю

відповідача : ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до: фізичної особи - підприємця ОСОБА_2

про: стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені

ВСТАНОВИВ :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулось Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.

Позовні вимоги мотивовано тим, що в порушення ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" відповідач не забезпечив встановленого нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів в кількості 1 особи, в звязку з чим зобовязаний сплатити адміністративно-господарські санкції та пеню.

Представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила суд їх задовольнити, з підстав викладених в адміністративному позові.

Відповідач просила відмовити в задоволенні позову, з підстав, що нею вжито всіх необхідних заходів щодо подання звітів до центру зайнятості та створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

Заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку про задоволення позову, з наступних підстав.

Згідно з частинами 1, 2 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в України" (далі - Закон), для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Водночас, згідно положень пункту 2.1 Інструкції щодо заповнення форми № 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів", затвердженої Наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 42 від 10.02.2007 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 13.02.2007 року за № 117/13384, роботодавцями щороку складається звіт форми № 10-ПІ, в якому, зокрема, відображаються дані щодо середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу, середньооблікової кількості штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність та кількості інвалідів, які повинні працювати на робочих місцях, і до 1 березня, наступного після звітного періоду, подається або надсилається рекомендованим листом за місцем їх державної реєстрації відділенню Фонду соціального захисту інвалідів.

При цьому, відповідно до пунктів 3.3, 3.4 вказаної Інструкції у рядку 03 відображається кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених роботодавцем, відповідно до нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, установленого статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Як зясовано під час судового засідання та вбачається з матеріалів справи, відповідачем до Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів подавався звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2010 рік, згідно з яким середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 9 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" становить 1 особа.

Частиною 5 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Частиною 1 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в України" встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються субєктами господарювання самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

Пунктами 2, 3 Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року № 70 передбачено, що обчислення суми адміністративно-господарських санкцій проводиться роботодавцями самостійно згідно з порядком заповнення звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів, затвердженим Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

З поданого звіту вбачається, що в рядку 06 відповідачем розраховано суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Оскільки відповідачем не сплачено у строк встановлений Законом адміністративно-господарські санкції, останньому нараховано пеню в сумі 178,76 грн.

Як встановлено під час розгляду справи, звіти про наявність вакансій до Могилів-Подільського міськрайонного центру зайнятості відповідачем подавались в 2010 році лише за червень, липень, жовтень-грудень.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про зайнятість населення" інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу, визнаються безробітними.

Згідно з частиною 5 пункту 1 статті 7 Закону України "Про зайнятість населення" працевлаштування інвалідів здійснюється відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації і знань, з урахуванням його побажань.

Абзацом 4 пункту 2 статті 19 Закону України "Про зайнятість населення" визначено право державної служби зайнятості направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і організації всіх форм власності при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) інвалідів, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки та рекомендацій МСЕК, наявних у них кваліфікації і знань та з урахуванням їх побажань.

Виходячи з системного аналізу вищенаведеного законодавства, суд приходить до висновку, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості, а обовязок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Обовязки ж роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування визначені частиною третьою статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", якою зокрема передбачено виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць.

Разом з тим, заперечення відповідача з приводу того, що останнім вжито всіх необхідних заходів щодо подання звітів до центру зайнятості та створення робочих місць, судом до уваги не беруться, виходячи з наступного.

Так, слід зазначити, що порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 70 від 31.01.2007 року "Про реалізацію статей 19 та 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Порядок).

Згідно пункту 2 Порядку звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом, а інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Відповідно до абзаців 1, 2 Інструкції щодо заповнення форми звітності "3-ПН" "Звіт про наявність вакансій", затвердженої Наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 420 від 19.12.2005 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21.12.2005 року за № 1534/11814, підприємства, установи й організації, їх структурні підрозділи та філії незалежно від форми власності та господарювання повинні за наявності вакансій у повному обсязі подавати інформацію про наявність вільних робочих місць (вакансій) центрам зайнятості за місцем їх реєстрації як платника страхових внесків.

При цьому, згідно пункту 4 статті 20 Закону України "Про зайнятість населення" підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообовязкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів. Несвоєчасна реєстрація або відмова від неї, порушення порядку подання адміністративних даних тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

З даної норми Закону вбачається, що звіти за формою державної статистичної звітності № 3-ПН містять вичерпну інформацію про наявність на підприємстві вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів протягом звітного періоду та є єдиним документом, передбаченим чинним законодавством, що підтверджує відповідну інформацію.

За таких обставин, суд дійшов до висновку про те, що підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій та пені, передбачених Законом № 875-XII, відносно відповідача наявні.

Відповідно до ч. 8 ст. 20 Закону, спори, що виникають із правовідносин за статтями 19, 20 цього Закону, вирішуються Фондом соціального захисту інвалідів або в судовому порядку.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Суд оцінює докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні (ст. 86 КАСУ).

За сукупність наведених обставин, враховуючи те, що відповідач не забезпечив встановленого нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, суд приходить до висновку що вимоги позивача є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Оскільки спір вирішено на користь субєкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат позивача - субєкта владних повноважень, повязаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд-

ПОСТАНОВИВ :

Адміністративний позов задовольнити.

Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (24000, АДРЕСА_1, ідент. номер НОМЕР_1) на користь Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (одержувач: Держбюджет м. Могилів-Подільський, р/р 31217230700009, код ЄДРПОУ 34701151, банк одержувача: ГУДКУ у Вінницькій області м. Вінниця, МФО 802015, символ звітності 230, код бюджетної класифікації 50070000, призначення платежу: платежі до Фонду соціального захисту інвалідів) 3638,89 грн. адміністративно-господарських санкцій та 178,76 грн. пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2010 році.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

СуддяАльчук Максим Петрович

24.10.2011