Постанова № 18832223, 24.10.2011, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" жовтня 2011 р.Справа № 15/128/10

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Колоколова С.І.

суддів: Разюк Г.П., Гладишевої Т.Я.

(Згідно із розпорядженням голови Одеського апеляційного господарського суду № 509 від 05.09.2011 року, колегію суддів у складі С.І. Колоколова, Г.П. Разюк, О.Л. Воронюка замінено на колегію суддів у складі С.І. Колоколова, Г.П. Разюк, Л.В. Поліщук)

(Згідно із розпорядженням голови Одеського апеляційного господарського суду № 524 від 09.09.2011 року, колегію суддів у складі С.І. Колоколова, Г.П. Разюк, Л.В. Поліщук замінено на колегію суддів у складі С.І. Колоколова, Г.П. Разюк, М.С. Петрова)

(Згідно із розпорядженням в.о. голови Одеського апеляційного господарського суду № 604 від 13.10.2011 року, колегію суддів у складі С.І. Колоколова, Г.П. Разюк, М.С. Петрова замінено на колегію суддів у складі С.І. Колоколова, Г.П. Разюк, Т.Я. Гладишевої)

при секретарі судового засідання: Підгурському Д.Л.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_6 (довіреність № 2396 від 25.10.2010 року)

від відповідача: ОСОБА_7 (довіреність № 1557/07.01-10 від 29.08.2011 року)

за участю: спеціаліста Миколаївського МБТІ ОСОБА_8 (довіреність № 78 від 10.01.2011 року)

від третьої особи: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи підприємця ОСОБА_9

на рішення господарського суду Миколаївської області від „07” липня 2011 року

по справі № 15/128/10

за позовом Фізичної особи підприємця ОСОБА_9, м. Миколаїв

до Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради, м. Миколаїв

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю ЖЕК „Забота”, м. Миколаїв

про визнання договору оренди недійсним

В С Т А Н О В И В :

21.07.2010 року Фізична особа підприємець ОСОБА_9 (далі по тексту позивач, ФОП ОСОБА_9) звернулася до господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради (далі по тексту відповідач, УВРКВ Миколаївської МР) про визнання недійсним укладеного між ними 26.12.2005 року договору оренди нерухомого майна.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не є власником приміщення, яке було здано ним (відповідачем) позивачу в оренду, тобто він не мав права укладати цей договір, а тому договір необхідно визнати недійсним. В обґрунтування позову ФОП ОСОБА_9 послалася на ч.1 ст.203 та ст.ст. 320, 761, 215 ЦК України, Закон України „Про місцеві ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування”, ст.4 Закону України „Про власність”, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно”, затверджене наказом міністерства юстиції України 07.02.2002 року №7/5 та ч.2 ст.20 ГК України.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 26.10.2010 року по справі № 15/128/10 в позові відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 23.12.2010 року рішення господарського суду Миколаївської області від 26.10.2010 року по справі №15/128/10 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 21.04.2011 року постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23.12.2010 року у справі №15/128/10 і рішення господарського суду Миколаївської області від 26.10.2010 у цій справі скасовано. Матеріали справи скеровано для нового розгляду до господарського суду Миколаївської області.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 07.07.2011 року по справі № 15/128/10 (суддя Гриньова-Новицька Т.В.) в задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_9 відмовлено. Такий висновок суду мотивований тим, що позов позивача необґрунтований і задоволенню не підлягає з підстав недоведеності позовних вимог та відсутності порушень з боку відповідача прав або охоронюваних законом інтересів позивача оспорюваних договором, так як укладаючи спірний договір відповідач діяв у межах закону та наданих йому повноважень.

Не погоджуючись із зазначеним вище рішенням місцевого господарського суду, ФОП ОСОБА_9 звернулася до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати повністю та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Скаржник в своїх доводах та запереченнях посилається на те, що суд повно та всебічно не перевірив всі обставини справи, не дав належну правову оцінку доказам, порушив та невірно застосував норми матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим виніс незаконне і необґрунтоване рішення, яке не відповідає обставинам справи і вимогам закону.

В обґрунтування апеляційної скарги її заявник, як і в позовній заяві, посилається на положення ч.1 ст.203, ч.1 ст.215, ст.761 ЦК України та вважає що відповідач не є власником наданого в оренду приміщення, у зв'язку з чим договір оренди повинен бути визнаний недійсним з моменту укладання.

За твердженням скаржника, судом не виконані вказівки касаційної інстанції та не встановлено хто є власником приміщення даху, що було передано в оренду про набуття ним права власності на нежитлове приміщення горища за адресою: АДРЕСА_2 на підставі, в межах та у спосіб передбачений вимогами діючого законодавства. Між тим, рішення органу місцевого самоврядування про включення нежитлового приміщення даху (горища) за вказаною адресою до об'єктів комунальної власності нежитлового приміщення до цього часу не приймалося.

Скаржник вважає, що твердження місцевого суду щодо неможливості визнання цього договору недійсним, оскільки ч.1 ст.203 ЦК України не повязує факт недійсності правочину з обставинами повязані з тим, правомірно чи неправомірно та чи інша особа виступає його стороною, є помилковими і факт укладання договору стороною, яка не є власником майна є підставою для визнання його недійсним.

УВРКВ Миколаївської МР відзив на апеляційну скаргу до суду не надало, але його представник у судових засіданнях просив в задоволенні апеляційної скарги ФОП ОСОБА_9 відмовити в повному обсязі, а оскаржуване рішення залишити без змін, вважаючи його обґрунтованим, відповідаючим нормам діючого законодавства та матеріалам справи. Так, як в місцевому господарському суді, так і в суді апеляційної інстанції відповідач посилався на те, що приміщення, яке є предметом оренди оспорюваного договору належить на праві комунальної власності територіальній громаді м. Миколаєва та знаходиться в його (відповідача) управлінні, тобто він мав право здавати його в оренду, а крім того, і зазначеним договором ніяким чином не порушуються права позивача.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 13.10.2011 року залучено до участі у справі № 15/128/10 в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю ЖЕК „Забота” (далі по тексту третя особа).

Представник ТОВ ЖЕК „Забота” в судове засідання 24.10.2011 року не з'явився, але 24.10.2011 року до Одеського апеляційного господарського суду від ТОВ ЖЕК „Забота” надійшла заява, згідно якої третя особа просила відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_9 в повному обсязі, залишити рішення господарського суду Миколаївської області від 07.07.2011 року по справі №15/128/10 без змін та провести судове засідання без участі представника ТОВ ЖЕК „Забота”. Також ТОВ ЖЕК „Забота” зазначило, що воно надає послуги мешканцям будинків на підставі договору на утримання житлових будинків, споруд та прибудинкових територій від 02.10.2007 року, який укладено між УВРКВ Миколаївської МР, Департаментом ЖКГ та ТОВ ЖЕК „Забота”, але технічної документації за адресою АДРЕСА_2, в наявності ТОВ ЖЕК „Забота” не має, оскільки колишнім балансоутримувачем КЖЕП „Соборне” її не було передано при акті прийому-передачі комунального майна.

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши у судовому засіданні пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла до наступного.

Відповідно до приписів ст.101 ГПК України апеляційна інстанція не звязана доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі, а згідно до приписів ст.33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна належними і допустимим доказами довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог чи заперечень.

Як встановлено господарським судом першої інстанції та підтверджено в ході апеляційного провадження, 26.12.2005 року Фонд комунальної власності міської ради (УВРКВ Миколаївської МР) (Орендодавець) і ФОП ОСОБА_9 (Орендар) уклали договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до комунальної власності, згідно умов якого Орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове (до 26.11.2006 року) платне користування (для господарських потреб) нежитлове приміщення площею 130,00 кв.м., розташоване на даху будинку АДРЕСА_2 (т.1 а.с.9-11).

Згідно акту від 26.12.2005 року, на виконання Договору відповідач передав, а позивач прийняв у користування зазначене у договорі приміщення (т.1 а.с.12).

Угодою про зміни до Договору, яка вступила в силу з 01.01.2007 року, сторони погодили збільшення орендованої площі (до 550 кв.м.) та розміру орендної плати (т.1 а.с.13 -14).

Судова колегія частково не погоджується з висновками місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_9 і вважає, що доводи, заперечення і вимоги ФОП ОСОБА_9, викладені, як в позовній заяві, так і в апеляційній скарзі, є частково правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Укладений між сторонами договір є договором оренди, а тому в силу ст.203 Цивільного кодексу України його зміст має відповідати вимогам гл.58 названого Кодексу.

Статтею 283 Господарського кодексу України встановлено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (пункти 1-2, 6).

Згідно з статтею 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Спірний договір оренди від 26.12.2005 року укладено між Фондом комунальної власності міської ради (УВРКВ Миколаївської МР) і ФОП ОСОБА_9 в письмовій формі, підписано представниками сторін та скріплено печатками підприємств.

Між тим, судова колегія вважає, що Фонд комунальної власності міської ради (УВРКВ Миколаївської МР) не мав права укладати з ФОП ОСОБА_9 спірний договір, в якому він виступає Орендодавцем, оскільки об'єкт оренди (нежитлове приміщення, розташоване на даху будинку АДРЕСА_2) не був та не є його власністю.

Так, згідно із ст.1 Закону України „Про обєднання співвласників багатоквартирного будинку” (із змінами та доповненнями), допоміжні приміщення багатоквартирного будинку приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).

Відповідно до п.2 ст.10 Закону України „Про приватизацію державного житлового фонду” (із змінами та доповненнями), власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Статтею 24 Закону Української радянської соціалістичної республіки „Про місцеві ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування” (в редакції Закону з 11.10.1991 року по 26.03.1992 року) визначено повноваження в галузі управління комунальною власністю, розвитку місцевого господарства. Так, сільська, селищна, міська Рада народних депутатів вносить пропозиції власникам щодо передачі або продажу в комунальну власність Ради підприємств та інших об'єктів, які належать їм і мають важливе значення для забезпечення потреб населення відповідної території.

Положеннями статті 28 цього ж Закону встановлено виключну компетенцію Ради. Так, визначення переліку об'єктів місцевого господарства; затвердження переліку об'єктів комунальної власності та їх статусу (пункт 21).

Статтею 19 Закону України „Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування” (в редакції Закону з 22.03.1996 року по 12.06.1997 року) визначено компетенцію. Так, ради народних депутатів правомочні розглядати питання, віднесені законодавством України до їх відання. Виключно на пленарних засіданнях Ради народних депутатів вирішується питання визначення переліку об'єктів місцевого господарства, затвердження переліку об'єктів комунальної власності та їх статусу (пункт 20).

Між тим, об'єкт договору оренди від 26.12.2005 року (нежитлове приміщення, розташоване на даху будинку АДРЕСА_2) в порядку, передбаченому вищезазначеними нормами чинного законодавства, до комунальної власності не передавався, що підтверджується відсутністю будь-яких відповідних документів.

13.10.2011 року в судове засідання був запрошений представник (спеціаліст) Миколаївського МБТІ для дачі пояснень по справі. З пояснень представника Миколаївського МБТІ та після ознайомлення з інвентаризаційною справою на житловий будинок в АДРЕСА_2, вбачається, що правовстановлюючі документи на об'єкт договору оренди від 26.12.2005 року (нежитлове приміщення, розташоване на даху будинку АДРЕСА_2) відсутні, що також підтверджується довідкою Миколаївського міжміського бюро технічної інвентаризації від 22.10.2010 року за №6630 (т.1 а.с.57), згідно якої за Територіальною громадою м. Миколаєва за адресою: м. Миколаїв АДРЕСА_2 зареєстровано право власності в розмірі 4/10 часток загальною площею 1067,4 кв.м., що складається з нежитлових приміщень підвалу літ. Бпд: 77-120,4 кв.м., прим. 78 270,2 кв.м., прим. 79 33,4 кв.м.; літ. Апд: 71 72,7 кв.м., прим. 72 18,6 кв.м. сходинкових клітин 483 кв.м., коридору ХІІ (літ. Бпд) 26,2 кв.м., УІІІ (літ. Апд) 42,9 кв.м. Водночас цією довідкою було повідомлено, що інформація стосовно власника нежитлових приміщень горища, в матеріалах архівної справи відсутня. Зміст даної довідки був підтверджений, оглянутими в судовому засіданні апеляційної інстанції інвентаризаційними справами по будинку АДРЕСА_2 в м.Миколаєві, які були надані спеціалістом Миколаївського міжміського бюро технічної інвентаризації Архиповим Д.О.

Крім того, як було вище зазначено, із заяви ТОВ ЖЕК „Забота”, яке надає послуги мешканцям будинків на підставі договору на утримання житлових будинків, споруд та прибудинкових територій від 02.10.2007 року, вбачається, що у нього також відсутня технічна документація за адресою АДРЕСА_2, оскільки колишнім балансоутримувачем КЖЕП „Соборне” її не було передано при акті прийому-передачі комунального майна.

Більш того, ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 13.10.2011 року було зобов'язано УВРКВ Миколаївської МР надати до суду докази того, що спірне приміщення знаходилося та знаходиться в комунальній власності.

Між тим, УВРКВ Миколаївської МР зазначені вище вимоги суду апеляційної інстанції не виконало, а в судовому засіданні його представник підтвердив факт відсутності таких документів.

Згідно із п.7 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Господарський суд, вирішуючи спір зобовязаний встановити наявність тих обставин, з якими закон повязує визнання угод недійсними. Недійсність правочину виникає через те, що дія схожа на правочин, але за своєю суттю не відповідає його характеристикам. Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів:

- дефекти (незаконність) змісту правочину;

- дефекти (недотримання) форми;

- дефекти суб'єктного складу;

- дефекти волі невідповідність волі та волевиявлення.

Отже, відповідно до статті 33 ГПК України, позивач має подати докази стосовно того, що його права порушені, оскаржений договір не відповідає чинному законодавству, а саме, що має такі пороки:

- дефекти змісту (зміст договорів суперечить Цивільному Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства);

- дефекти субєктного складу (особи, які вчинили вказаний договір, не мали необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- дефекти форми (договір вчинений не в формі, встановленій законом);

- дефекти волі і спрямованості волевиявлення (волевиявлення хоча б одного учасника цього договору не було вільним і не відповідало його внутрішній волі, а сам договір не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним).

Виходячи з викладеного, до загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, віднесено те, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 761 ЦК України, право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належить майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладання договору найма.

З урахуванням викладеного, судова колегія приходить до висновку, що ФОП ОСОБА_9, у відповідності зі ст.ст.33, 34 ГПК України, довела належним чином та в повному обсязі, що Фонд комунальної власності міської ради (УВРКВ Миколаївської МР) не мав права укладати договір оренди 26.12.2005 року, так як не був і не є власником об'єкту (нежитлового приміщення, розташоване на даху будинку АДРЕСА_2), а тому такий договір не відповідає вимогам статті 761 ЦК України та підлягає визнанню недійсним.

Між тим, судова колегія вважає, що договір оренди 26.12.2005 року не підлягає визнанню недійсним з моменту укладення, виходячи з такого.

Відповідно до частини 2 статті 236 Цивільного кодексу України, якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Як вбачається з матеріалів справи, договір оренди 26.12.2005 року в повному обсязі виконувався сторонами. Так, договір був укладений сторонами без будь-яких зауважень. Згідно акту від 26.12.2005 року, відповідач передав, а позивач прийняв у користування зазначене у договорі приміщення. В подальшому сторонами було укладено угоду про зміни до Договору. Під час дії договору ФОП ОСОБА_9 користувалася об'єктом оренди та сплачувала за це орендну плату.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія частково погоджується з позовними вимогами ФОП ОСОБА_9 та вважає, що договір оренди індивідуально-визначеного (нерухомого або іншого) майна від 26.12.2005 року та додаткова угода до цього договору підлягає визнанню недійсним, у звязку з чим такі вимоги підлягають задоволенню.

Сторони ніяких додаткових пояснень та відповідних доказів до суду апеляційної інстанції не надали, а тому зазначені вище факти під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції нічим спростовані не були, а відповідно, в порушення статті 33 Господарського процесуального кодексу і не були доведені ті обставини, на які сторони посилалися як на підстави своїх вимог, доводів і заперечень.

За викладених обставин, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Миколаївської області від 07.07.2011 року по справі № 15/128/10 частково не відповідає вимогам чинного законодавства та матеріалам справи, а тому підлягає частковому скасуванню, а позовна заява і апеляційна скарга ФОП ОСОБА_9 частковому задоволенню.

Керуючись статтями 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи підприємця ОСОБА_9 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Миколаївської області від „07” липня 2011 року по справі № 15/128/10 скасувати частково.

Позов Фізичної особи підприємця ОСОБА_9 задовольнити частково.

Визнати недійсним договір оренди індивідуально-визначеного (нерухомого або іншого) майна від 26.12.2005 року та додаткову угоду до цього договору, який укладений між Фізичною особою підприємцем ОСОБА_9 (АДРЕСА_1, і/н НОМЕР_1) та Фондом комунальної власності міської ради (Управлінням з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради) (54027, м. Миколаїв, вул. Адміральська,20, код ЄДРПОУ 22440076).

Стягнути з Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради (54027, м. Миколаїв, вул. Адміральська,20, код ЄДРПОУ 22440076) на користь Фізичної особи підприємця ОСОБА_9 (АДРЕСА_1, і/н НОМЕР_1) витрати по сплаті державного мита за розгляд позовної заяви в сумі 85 грн. та витрати на ІТЗ судового процесу в сумі 236 грн.

3. Стягнути з Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради (54027, м. Миколаїв, вул. Адміральська,20, код ЄДРПОУ 22440076) на користь Фізичної особи підприємця ОСОБА_9 (АДРЕСА_1, і/н НОМЕР_1) витрати по сплаті державного мита за розгляд апеляційної скарги в сумі 42,50 грн.

4. Видачу наказів за постановою доручити господарському суду Миколаївської області.

Постанова в порядку статті 105 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя С.І. Колоколов

Суддя Г.П. Разюк

Суддя Т.Я. Гладишева

Повний текст постанови

складено „26” жовтня 2011 року.