Постанова № 18831822, 06.10.2011, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.10.11 Справа № 5015/2996/11

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Михалюк О.В.

суддів Новосад Д.Ф.

Мельник Г.І.

розглянув апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Галгазотерм»

на рішення господарського суду Львівської області від 04.07.2011р.

у справі № 5015/2996/11

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Теплоенергоресурс», м.Львів

до Публічного акціонерного товариства «Галгазотерм», м.Львів

про стягнення заборгованості в сумі 24497,88 грн.,

з участю представників :

від скаржника не з»явився

від позивача ТимофіївН.Ю. - представник

В ході судового засідання сторонам права і обов”язки, передбачені ст.22 ГПК України роз”яснені, заперечень щодо складу суду не поступало.

Скаржник належним чином був повідомлений про день та час слухання справи, однак повноважних представників в засідання не скерував, в зв”язку з чим колегія вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за наявними у справі доказами.

Рішенням господарського суду Львівської області від 04.07.2011р. у справі № 5015/2996/11 (суддя Мазовіта А.Б.) задоволено позов товариства з обмеженою відповідальністю «Теплоенергоресурс», м.Львів та стягнуто з публічного акціонерного товариства «Галгазотерм», м.Львів на користь позивача 24497,88 грн. основного боргу та судові витрати.

Не погоджуючись з даним рішенням відповідач публічне акціонерне товариство «Галгазотерм»подав до Львівського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати згадане рішення, посилаючись, зокрема, на те, що воно є незаконне, винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, оскільки в порушення положень статті 530 Цивільного кодексу України відповідна вимога позивачем на адресу відповідача не надсилалась, інформації щодо терміну сплати боргу новому кредитору не було, а відтак подання позову до господарського суду про стягнення заборгованості є передчасним.

Наводить скаржник і інші доводи, що є на його думку підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

ПП “Яр-Бізнес-Центр” 21.10.2008 р., 11.06.2009 р., 11.06.2009 р. та 22.07.2009 р. було поставлено ПАТ “Галгазотерм” згідно видаткових накладних №РН0000081, №РН0000025, №РН0000026, №РН0000046 та довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей №67 від 17.10.2008р., №57 від 10.06.2009р., №84 від 22.07.2009р., та №57 від 10.06.2009р., товар на загальну суму 341 826 грн. 42 коп.

19 квітня 2011 р. між ПП “Яр-Бізнес-Центр” (первісний кредитор) та позивачем (новий кредитор) було укладено договір про відступлення права вимоги.

Згідно п. 1 договору про відступлення права вимоги від 19.04.2011 р., в порядку та на умовах, визначених цим договором, первісний кредитор передає новому кредитору, а новий кредитор набуває право вимоги у розмірі 24 497, грн. 88 коп., належне первісному кредитору на підставі видаткових накладних №РН0000081 від 21.10.2008 р., №РН0000025 від 11.06.2009 р., №РН0000026 від 11.06.2009 р. та №РН0000046 від 22.07.2009 р., згідно яких первісним кредитором були здійснені поставки товару ПАТ “Галгазотерм”.

12 травня 2011 р. позивач надіслав відповідачу повідомлення про заміну кредитора у зобовязанні та необхідність сплати боргу в сумі 24 497 грн. 88 коп.

Як вбачається з матеріалів справи, пояснень представника позивача, відповідач свої зобовязання перед позивачем щодо оплати за отриманий товар не виконав, на дату розгляду справи в суді заборгованість відповідача перед позивачем становить 24 497 грн. 88 коп.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобовязань, є зокрема договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

У відповідності до частини 1 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Сторони є вільними в укладенні договору, а також у визначенні форми договору (усна чи письмова), що підтверджується ст. 218 ЦК України, яка передбачає, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорюваних окремих його частин може доводитися, в тому числі, письмовими доказами.

Відповідно до укладеного договору (усних домовленостей, які досягнуті сторонами), третя особа здійснила поставку відповідачу товару, що підтверджується належним чином оформленими накладними. Таким чином, третя особа вчинила дії щодо передачі товару та передала такий, а відповідач прийняв товар, підтвердивши прийняття підписом уповноваженої особи на накладних та передачею довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обовязку не встановлений або визначений моментом предявлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, а боржник виконати такий обовязок у семиденний строк від дня предявлення вимоги.

Оскільки строк виконання зобовязання сторонами визначений не був, позивач, в порядку ст. 530 ЦК України, надіслав відповідачу вимогу (повідомлення) про сплату боргу, яка залишена без розгляду та задоволення.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частини 5 ст. 626 ЦК України, договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобовязанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги)

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобовязанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора у зобовязанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 516 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, до позивача по договору перейшло право вимоги до боржника (відповідача) у звязку з несплатою ним вартості товару, отриманого згідно накладних. Факт отримання товару відповідачем не спростовано. У звязку з несплатою вартості отриманого товару, відповідачу надсилалася вимога (повідомлення) про оплату, однак сума боргу не погашена.

За таких обставин, суд першої інстанції підставно дійшов висновку про прострочення виконання зобовязання боржником, що в свою чергу є підставою для стягнення суми боргу, оскільки, відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, одностороння відмова від виконання договору не допускається.

Стаття 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 129 Конституції України змагальність віднесено до основних засад судочинства.

Змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватися на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони, покладання на них відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень, звільнення суду від обов'язку збирання доказів.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, розгляд справи місцевим господарським судом відкладався для надання можливості відповідачу надати суду пояснення щодо позовних вимог та забезпечити належний захист в суді, однак відповідач своїм правом не скористався, заперечень по суті позовних вимог не подав, суму заборгованості не оспорив.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, доводи скаржника зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

На підставі наведеного та відповідно до вимог ст.ст.91,101-105 ГПК України,-

Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. В задоволенні апеляційної скарги відмовити.

2. Рішення господарського суду Львівської області від 04.07.2011 року у справі № 5015/2996/11 залишити без змін.

3. Судові витрати покласти на скаржника.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

5. Матеріали справи повернути господарському суду Львівської області.

Головуючий суддя Михалюк О.В.

суддя Новосад Д.Ф.

суддя Мельник Г.І.