Рішення № 18828278, 24.10.2011, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24.10.2011 Справа № 2/32

2/5008/32/2010 11509/2011

За позовом Львівського міжрайонного транспортного прокурора

в інтересах держави в особі

Позивача 1 Міністерства транспорту та звязку України, м. Київ

Позивача 2 Державного територіально-галузевого обєднання „Львівська залізниця”,

м. Львів

До відповідача 1 Неліпинської сільської ради, с. Неліпино Свалявського району

До відповідача 2 Виконавчого комітету Неліпинської сільської ради, с. Неліпино Свалявського району

За участі третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_2, с. Вовчий Свалявського району

Про визнання за державою в особі Міністерства інфраструктури України (орган управління майном) права державної власності на обєкт нерухомого майна

Суддя Якимчук Л.М.

За участі представників учасників процесу:

від позивача 1 - ОСОБА_3, представник по дов. від 06.09.2011 №3985/15/14-11;

від позивача 2 - ОСОБА_4, представник по дов. від 18.03.2010;

від відповідача 1 - ОСОБА_5 - сільський голова.

від відповідача 2 - ОСОБА_5 - сільський голова.

від третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача - ОСОБА_6

представник, довіреність від 01.07.2011.

від прокуратури - Роман М., прокурор відділу представництва інтересів громадян і держави в судах Закарпатської облпрокуратури.

СУТЬ СПОРУ :

Львівський міжрайонний транспортний прокурор звернувся з позовом до суду до відповідачів про визнання за державою в особі Міністерства інфраструктури України (орган управління майном) права державної власності на обєкт нерухомого майна, який знаходиться у господарському віданні Державного територіально-галузевого об"єднення "Львівська залізниця", що розташований у с.Вовчий Свалявського району Закарпатської області, а саме: будівлю вокзалу станції Вовчий, загальною площею 185,8 м.кв., яка збудована та введена в експлуатацію у 1946 році (з врахуванням заяви про уточненення позовних вимог від 19.10.2011).

Прокурор та представники позивачів підтримали позовні вимоги у повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві та доповненнях до неї.

Вказують на те, що до 1991 року будівля вокзалу залізничної станції Вовчий Львівської залізниці - підприємства союзного підпорядкування, належала до майна загальнодержавної власності, та відповідно до Закону України від 10.09.1991 за № 1540-Х11 “Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" перейшла у державну власність України, як майно підприємства союзного підпорядкування. Належність спірного нерухомого майна до державної форми власності та Львівській залізниці на праві повного господарського відання, на думку позивача, підтверджується Державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 097918 від 24.12.2007. на якій розміщена будівля вокзалу залізничної станції Вовчий Львівської залізниці; наказом ФДМУ № 154 від 03.12.1991, відповідно якого передане в повне господарське відання державне майно згідно з Установчим договором від 24.10.1991, укладеним між ФДМУ та Львівською залізницею; додатком № 1 до цього договору, згідно з яким Ужгородський відділок залізниці та Ужгородська дистанція цивільних споруд увійшли до Переліку підприємств, що входять до складу Львівської залізниці на правах юридичних осіб та їх структурних підрозділів основної діяльності; додатком № 3 до цього договору, згідно з яким до переліку основних засобів Львівської залізниці станом на 01.10.1991 року увійшли усі будівлі та споруди, у тому числі ті, що знаходились на балансі Ужгородського відділку залізниці, та Статутом Львівської державної залізниці, що затверджений Фондом державного майна України 24.10.1991, відповідно до якого матеріально-технічну базу та майно залізниці складають основні фонди, включаючи закріплений за нею рухомий склад і оборотні кошти, а також інші матеріальні цінності та фінансові ресурси (пункт 3.1 Статуту). Майно залізниці є державною власністю України і належить залізниці на праві повного господарського відання (пункт 3.2 Статуту);

Зазначають, що на даний час будівля вокзалу залізничної станції Вовчий згідно з інвентарною карткою обліку основних засобів №3 знаходиться на балансі відокремленого підрозділу Управлінні будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд № 5 ДТГО “Львівська залізниця”, відображена в самостійному балансі цього підрозділу залізниці, утримується та експлуатується за державні кошти, так як підрозділ залізниці самостійно здійснює її обслуговування та ремонт, що є відповідно до п. 7 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/225 від 02.04.1994 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права державної власності" одним із основних критеріїв визначення законності володіння державним майном і відображення його на балансі підприємства.

Вважають, що існування будівлі вокзалу станції Вовчий на даний час та його приналежність до службово-технічних приміщень Львівської залізниці встановлено ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 23.10.2009 у цивільній справі № 22-1560/09 за позовом ОСОБА_2 до ДТГО “Львівська залізниця” про виключення зі складу службово-технічних приміщень житлової квартири, визнання відмови у приватизації квартири незаконною та зобов'язання оформити приватизацію жилого приміщення. Відтак обставини існування будівлі вокзалу станції Вовчий та її приналежність до службово-технічних приміщень Львівської залізниці не підлягають доказуванню між тими самими сторонами у справі № 2/32 згідно частини 4 статті 35 ГПК України.

Вважають за необхідне взяти до уваги також те, що ОСОБА_2 надавалась згідно листа начальника Ужгородського відділку Львівської залізниці № 227 від 14.05.1996р. та витягу з протоколу Мукачівської дистанції електропостачання № 19 від 17.05.1996р. частина приміщення вокзалу станції Вовчий для тимчасового проживання. Тобто, будівля вокзалу не є житловим будинком в розумінні ст. 380 ЦК України, а займаний ОСОБА_2 перший поверх вокзалу не може вважатись житловим приміщенням, у відповідності до Додатку Б до ДБН В.2.2-15-2005 “Державні будівельні норми України. Будинки і споруди. Житлові будинки”.

Представник відповідачів заперечує проти задоволення позовних вимог повністю з підстав, наведених ним у поданому суду письмовому поясненні та просить суд взяти до уваги те, що знаходження об'єкта на балансі в Управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд № 5 з 1946 року не дає йому право на оформлення права власності на цей об'єкт. Зокрема, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження доводів щодо будівництва та введення в експлуатацію спірної будівлі. Листом Львівської залізниці Ужгородського відділку за № 298/1 від 21.06.1996 року, який було адресовано виконавчому комітетові Неліпинської сільської ради народних депутатів, стверджено, що спільним рішенням адміністрації і теркомітету профспілок Ужгородського відділку залізниці ухвалено - вивільнене приміщення із 2-х кімнат та кухні житловою площею 26кв.м. по станції Вовчий виділити електромеханіку Мукачівської дистанції електропостачання ОСОБА_2, склад сім'ї 2 чоловіка (він, дружина -ОСОБА_8).

Цим же листом Львівська залізниця Ужгородського відділку просить виконавчий комітет Неліпинської сільської ради - видати даній особі ордер, що і було відповідно зроблено.

Відтак, вважає, що доводи позивача не відповідають матеріалам справи та суперечать самому змісту документа, а саме протоколу № 19 спільного засідання профкому та адміністрації від 17.06.1996 року, третім питанням порядку денного якого розглядалося питання про виділення ОСОБА_2 квартири на станції Вовчий, яке було прийняте одноголосно. На зазначеному засіданні і було ухвалено рішення про виділення даній особі під квартиру перший поверх вокзалу ст.Вовчий та знято відповідно його з квартирного обліку, що стверджується випискою з протоколу № 19 спільного засідання профкому та адміністрації від 17.06.1996 року.

Зазначає, що із вказаної довідки залізниці вбачається, що дана будівля використовується під житло і в ній проживають дві сім'ї, що свідчить про те, що приймаючи рішення про виділення приміщень сім'ям під житло, позивач виходив з того, що в нього відпала потреба в використанні за призначенням такого обєкту.

Також просить взяти до уваги те, що позивачем не наведено в позові та не надано доказів на підтвердження заявлених вимог, а саме яку функцію виконувала дана спірна будівля до виділення в ній квартир під житло, які виконує після цього, її цільове призначення, тощо. Відтак, вважає, що доводи позивача про визнання за ним права власності на зазначену будівлю являються безпідставними, оскільки буде порушено конституційне право мешканців на житло.

ОСОБА_2 (третя особа на стороні відповідача) вважає позов необґрунтованим з підстав, вказаних у письмових поясненнях від 12.10.2011.

Вважає, що визнання за державою права власності на спірну будівлю порушить конституційне право її мешканців на житло.

Пояснює, що згідно з протоколом №19 спільного засідання профкому та адміністрації від 17.06.1996 ОСОБА_2 виділено під квартиру перший поверх вокзалу ст. Вовчий , якій згодом було присвоєно №9/1 (рішенням виконкому Неліпинської сільської ради Свалявського району №51 від 22.05.2003).

У свою чергу, не погоджується з доводами прокурора та позивачів щодо визнання права державної власності на вказаний обєкт нерухомості, у звязку із знаходженням його на балансі ВП Управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд №5 з 1946 року.

Прокурор подав заяву від 19.10.2011 №62/1485 вих-4 про уточнення позовних вимог, згідно з умовами якої просить визнати за державою в особі Міністерства інфраструктури України (яке є органом управління зазначеним майном) право державної власності на обєкт нерухомого майна, який знаходиться у господарському віданні Державного територіально-галузевого обєднання „Львівська залізниця”, що розташований у с. Вовчий Свалявського району Закарпатської області, а саме: будівлю вокзалу станції Вовчий загальною площею 185,8 м. кв., яка збудована та введена в експлуатацію у 1946 році.

Заяву обґрунтовує тим, що ДТГО „Львівська залізниця” входить до сфери управління Міністерства транспорту та звязку України (згідно з п. 1.1 Статуту), правонаступником якого є саме Міністерство інфраструктури України, що підтверджено Указом Президента України від 12.05.2011 №581/2011.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 22 вересня 2010 року в задоволенні позову відмовлено, рішення підтримано Львівським апеляційним господарським судом (Постанова від 16.12.2010), а також Вищим господарським судом України (Постанова від 15.02.2011).

Однак Верховний суд України скасував ці акти (Постанова від 04.07.2011), направивши справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції з підстав хибності висновків щодо відсутності спору про право, а також щодо неможливості залізниці звернутися за захистом права державної власності, оскільки спірне майно знаходиться у неї на праві господарського відання.

За результатами нового розгляду Вищий господарський суд України направив справу до господарського суду Закарпатської області для вирішення спору по суті.

Заслухавши представників учасників процесу та вивчивши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд № 5 як відокремлений підрозділ державного територіально-галузевого обєднання «Львівська залізниця»звернулося до Неліпинської сільської ради Свалявського району Закарпатської області з листом, у якому просило оформити право державної власності на будівлю вокзалу, розташовану за адресою: с. Вовчий, Свалявський район, Закарпатська область, що знаходиться на балансі відокремленого підрозділу та перебуває у господарському віданні ДТГО «Львівська залізниця», яке входить до сфери управління Міністерства транспорту та звязку України (правонаступником якого є Міністерство інфраструктури України).

Для оформлення права державної власності до листа було додано, зокрема, копію державного акта на право постійного користування землею (серія ЯЯ № 097918 від 24 грудня 1997 року), на якій розташовано спірну будівлю, копію інвентарної картки обліку основних засобів № 3 на будівлю вокзалу.

Виконавчим комітетом Неліпинської сільської ради розглянуто лист Залізниці щодо оформлення права державної власності та відмовлено останній в реєстрації і видачі свідоцтва про право державної власності на спірну будівлю вокзалу з підстав використання її як житлового будинку, в якому проживають та зареєстровані дві сімї, про що повідомлено позивача листом від 21 січня 2010 року за №14/02-20.

У зв"язку з зазначеним прокурор звернувся в інтересах держави з даним позовом до суду.

Суд вважає позов таким, що підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства є неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом.

Статтею 326 Цивільного кодексу України визначено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

Відповідно до ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів України, зокрема, здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону.

Статтею 9 Закону України «Про транспорт»встановлено, що транспортні засоби, споруди, фінансові ресурси, устаткування транспорту, шляхи сполучення, закріплені за підприємствами, об'єднаннями, установами та організаціями центрального органу виконавчої влади в галузі транспорту, є загальнодержавною власністю і належать до єдиної транспортної системи.

Згідно ч. 1 ст. 5 Закону України „Про залізничний транспорт” майно, закріплене за залізницями, підприємствами, установами та організаціями залізничного транспорту загального користування, є загальнодержавною власністю.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про управління обєктами державної власності»управління обєктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими субєктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких обєктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Статтею 3 Закону України «Про управління обєктами державної власності»встановлено, що обєктами управління державної власності є, зокрема, майно, що передане державним комерційним підприємствам, установам, та організаціям. Субєктами управління обєктами державної власності є, зокрема, міністерства та інші органи виконавчої влади, державні господарські обєднання, інші державні господарські організації (ст. 4 Закону).

Відповідно до п.1., п.п. 1, 29 п. 4 Положення про Міністерство транспорту та звязку України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 789 від 6 червня 2006 року (чинного на момент виникнення спірних відносин), міністерство є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань реалізації державної політики в галузі залізничного транспорту, здійснює державне управління в галузі транспорту, виконує відповідно до законодавства України функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління.

Пунктом 1.1 Статуту ДТГО « Львівська залізниця»встановлено, що державне територіально-галузеве обєднання створено згідно із ст.ст. 1, 4 Закону України «Про залізничний транспорт», засноване на державній власності і входить до сфери управління Міністерства транспорту та звязку України.

Відповідно до пункту 2 Указу Президента України „Про затвердження Положення про Міністерство інфраструктури України” від 12.05.2011 №581/2011 вказане Міністерство є правонаступником Міністерства транспорту та звязку України.

Відповідно до п. 4.1.56 Положення про Міністерство інфраструктури України, затвердженого Указом Президента України від 12.05.2011 №581/2011, Міністерство виконує у межах повноважень функції з управління обєктами державної власності, що належать до сфери його управління.

Відповідно до п. 4.2 Статуту майно Залізниці є державною власністю і закріплюється за нею на праві господарського відання. Залізниця володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та Статуту.

Отже, субєктом управління державним майном, закріпленим за Залізницею на праві господарського відання, виступає як сама Залізниця, так і Міністерство інфраструктури України, до сфери управління якого входить остання, які реалізують права держави як власника такого майна на володіння, користування і розпорядження ним.

Для доведення свого права, у випадку його невизнання іншими особами, позивач повинен надати докази, що підтверджують наявність у нього права власності на майно. Так, позивачем, зокрема, подано: Інвентаризаційну справу по вказаному обєкту нерухомості; копію інвентарної картки обліку №17 основних засобів № 3 на будівлю вокзалу; Довідку від 24.03.2010 №708 про наявність на балансі ВП „Управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд №5 будівлі вокзалу станції Вовчий, №9.

Крім того, на підставі рішення 7 сесії 5 скликання Неліпинської сільської ради Свалявського району Закарпатської області від 08.06.2007 ДТГО „Львівська залізниця” як землекористувачу був виданий Державний акт на право постійного користування землею серії ЯЯ № 097918, яким залізниці надано у постійне користування землі загальною площею 10,1013 га в межах згідно з планом землекористування з цільовим призначенням для залізничного транспорту. Як зясовано судом, спірний обєкт нерухомості розташований на вказаній земельній ділянці.

Відповідно до ст. 73 Господарського кодексу України державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління. Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління.

У відповідності з положеннями ст. 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства. Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може предявити позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документу, що посвідчує його право власності.

Матеріалами справи повністю підтверджено звернення позивача з проханням до відповідача про оформлення права власності на спірне майно, проте відповідач відмовив в оформленні свідоцтва про право власності держави на спірний об'єкт нерухомості, чим фактично заперечив (не визнав) наявність цього права власності у держави в особі позивача.

Стаття 328 Цивільного кодексу України визначає, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

У відповідності до статті 328 Цивільного кодексу України встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, якщо інше прямо не випливає із закону або не встановлене судом. Позивач може вимагати усунення будь-яких порушень його права власності, гарантованого статтею 41 Конституції України, навіть у випадку, коли ці порушення не були поєднані з позбавленням володіння.

За приписами ст. 317 цього ж кодексу власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 312 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 Цивільного кодексу України визначено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права (п. 1 ч. 2).

Враховуючи вказані обставини, суд вважає позов обґрунтованим до Неліпинської сільської ради, а відтак задовольняє його у повному обсязі, однак у частині позовних вимог до виконавчого комітету Неліпинської сільської ради провадження у справі належить пирпинити на підставі пункту 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки останній не є юридичною особою, що підтверджено спеціальним Витягом суду №11575176.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 33, 34, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов до Неліпинської сільської ради задоволити повністю.

2.Визнати за державою Україна в особі Міністерства інфраструктури України (ід. код: 37472062, м. Київ, пр-т Перемоги, 14) право державної власності на обєкт нерухомого майна, який знаходиться у господарському віданні Державного територіально-галузевого об"єднення "Львівська залізниця", що розташований у с.Вовчий Свалявського району Закарпатської області, а саме: будівлю вокзалу станції Вовчий, загальною площею 185,8 м.кв., яка збудована та введена в експлуатацію у 1946 році.

3. У частині позовних вимог до виконкому Неліпинської сілької ради провадження у справі припинити.

4. Стягнути з Неліпинської сільської ради (Свалявський район, с. Неліпино, вул. Головна, 157, код: 04351529):

а) в дохід державного бюджету України суму 85 грн. (вісімдесят п"ять грн. 00 коп.) державного мита (одержувач: УДК у м.Ужгород, код ЄДРПОУ 22108040, банк одержувача ГУ ДКУ у Закарпатській області, код 812016, рахунок 31115095700002, код платежу 22090200, символ звітності банку 095);

б) в дохід бюджету м.Ужгород суму 236 грн. (двісті тридцять шість грн. 00 коп.) на відшкодування інформаційно-технічного забезпечення судового процесу (одержувач Державний бюджет м.Ужгород, код ЄДРПОУ 22108040, банк одержувача ГУ ДКУ у Закарпатській області, МФО 812016, рахунок 31214264700002, код платежу 22050003, символ звітності банку 264).

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено до Львівського апеляційного господарського суду.

Суддя Л. М.Якимчук

Повний текст рішення виготовлено і підписано 31.10.2011 року