Постанова № 1880997, 10.06.2008, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2008 року                                                                       м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого     Кривенка В.В.,

суддів:                 Гусака М.Б., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В.,

                              Самсіна І.Л., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., –

розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (далі – ДПІ) справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “БлекОйл” (далі – ТОВ “БлекОйл”) до ДПІ про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и л а:

У березні 2005 року ТОВ “БлекОйл” звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІвід   2 вересня 2004 року № 1150/23-2/32596562 та № 1148/23-2/32596562, від           20 грудня 2004 року № 1568/23-2/32596562. Заявою від 26 квітня 2005 року позивач збільшив позовні вимоги і просив визнати недійсними також податкові повідомлення-рішення від 2 березня 2005 року № 146/23-2/32596562 та           № 147/23-2/32596562, а також рішення Державної податкової адміністрації України від 18 лютого 2005 року № 1439/6/25-1115.

Господарський суд м. Києва постановою від 18 жовтня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 6 березня 2007 року, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 21 грудня 2007 року ухвалені у справі судові рішення залишив без змін.

У скарзі про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України за винятковими обставинами ДПІ, посилаючись на наявність підстави, установленої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, просить Верховний Суд України скасувати ухвалені у справі рішення та відмовити у позові.

На обґрунтування скарги зроблено посилання на порушення норм матеріального права, неоднакове застосування судами касаційної інстанції пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР “Про оподаткування прибутку підприємств” (далі – Закон            № 334/94-ВР), підпунктів 7.4.1 та 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України від    3 квітня 1997 року № 168/97-ВР “Про податок на додану вартість” (далі – Закон № 168/97-ВР) та додано копію ухвали колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 4 вересня 2007 року у справі за аналогічним позовом, в якій по-іншому застосовано вказані норми права.

Дослідивши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи та встановивши неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про обґрунтованість скарги.

Як установлено судами, підставою прийняття ДПІ оспорюваних рішень було те, що операції з придбання та подальшої реалізації нафтопродуктів були для позивача збитковими. Так, згідно з договорами купівлі-продажу, укладеними з Приватним підприємством “Квартсинтез” від 7 жовтня 2003 року та з Товариством з обмеженою відповідальністю “Сігнет” від 29 січня          2004 року, ТОВ “БлекОйл” придбало у них нафтопродукти на суму  194144772 грн 85 коп., які в подальшому на підставі договорів купівлі-продажу з Товариством з обмеженою відповідальністю “Херсон-Петроліум” від 7 жовтня 2003 року і з Товариством з обмеженою відповідальністю “Дінат” від 17 лютого 2004 року реалізувало на суму 188889014 грн 45 коп. Усю вартість придбаного товару позивач відніс до валових витрат, з урахуванням яких сформував податковий кредит, а реалізувавши товар, відніс нараховану суму податку на додану вартість (далі – ПДВ) до податкових зобов’язань і заявив до відшкодування ПДВ. Позивач не заперечував реалізацію ним нафтопродуктів за цінами, нижчими за ціну їх придбання, пояснюючи свої дії необхідністю реалізації цих товарів у найкоротші строки у зв’язку з кредиторською заборгованістю.

         Касаційний суд, залишаючи в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення вимог позивача, погодився з їх висновком про те, що платник податку правомірно відніс до валових витрат всю вартість придбаних нафтопродуктів, з урахуванням якої сформував податковий кредит і заявив до відшкодування з державного бюджету ПДВ.

         Правова позиція судів у цій справі не відповідає вимогам чинного законодавства з огляду на наведене нижче.

Згідно з частиною 1 статті 67 Конституції України кожен зобов’язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

За змістом частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України (далі ЦК), правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 згаданої статті є нікчемним.

Як зазначено у частині 2 статті 215 ЦК, визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається.

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім пов’язаних з його недійсністю.

Задовольняючипозов, суди виходилилишез наявностіу позивачаподатковихнакладнихпродавців, що в даному випадку не є безумовною підставою для відшкодування ПДВ.

У разі встановлення факту протиправних дій позивача невизнання судами в інших справах недійсними угод, укладених ним, не є перешкодою для відмови в позові про відшкодування з бюджету суми ПДВ.

Суди не встановили й не обґрунтували наявність розумних економічних або інших причин (ділової мети) продажу товару за ціною, значно нижчою за ціну придбання, та одержання внаслідок таких операцій збитків на суму понад 5млн грн. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, а не виключно чи переважно за рахунок відшкодування з бюджету ПДВ. Намір одержати дохід лише в такий спосіб, а також без здійснення реальної господарської діяльності не можна розглядати як самостійну ділову мету. Встановлення таких обставин дає підставу для відмови у відшкодуванні ПДВ.

Згідно зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (частина 2), а обґрунтованим – рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні (частина 3).

За наведених обставин усі ухвалені у справі судові рішення не відповідають приписам зазначеної норми.

Таким чином, скарга ДПІ про перегляд за винятковими обставинами ухвалених у справі судових рішень підлягає частковому задоволенню, а зазначені рішення – скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції

Керуючись статтями 241–244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі          м. Києва задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 21 грудня 2007 року, ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 6 березня 2007 року та постанову Господарського суду м. Києва від 18 жовтня 2006 року скасувати, справу направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду       м. Києва.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий                                                              В.В. Кривенко

Судді                                                                                 М.Б. Гусак

В.Л. Маринченко

П.В. Панталієнко

І.Л. Самсін

О.О. Терлецький

Ю.Г. Тітов