Ухвала суду № 1880950, 17.04.2008, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

Справа № К-29791/06

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2008 року                                                                                                            м. Київ

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Амєліна С.Є.   –  головуючий,

Гаманка О.І.,

Гуріна М.І.,

Кобилянського М.Г.,

Юрченка В.В.,

при секретарі Замезі Ю.І.,

з участю представника відповідача Шавла Романа Олеговича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі міста Запоріжжя на постанову Господарського суду Запорізької області від 22 травня 2006 року та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 16 серпня 2006 року в справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Моліс» до Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі міста Запоріжжя про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и л а :

06 березня 2006 року товариство з обмеженою відповідальністю «Моліс» звернулося в суд з вказаним адміністративним позовом.

Просило визнати нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ в Орджонікідзевському районі міста Запоріжжя від 01 березня 2006 року №0000152302/0/7201.

Постановою Господарського суду Запорізької області від 22 травня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 16 серпня 2006 року, позов задоволено.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01 червня 2004 року ТОВ «ВО «Моліс» (постачальник) та ТОВ «Моліс» (покупець) уклали договір поставки продукції марки «Моліс».

Розділом 4 договору ціна на товар встановлювалася відповідно до прайс-листів, чинних на момент поставки чергової партії товару. Покупець зобов’язувався проводити розрахунки за кожну окрему партію товару протягом 60 календарних днів з дня поставки.

У 4 кварталі 2004 року покупцем отримано товар на суму 1748423 грн., а сплачено 3 295660 грн..

Надмірно сплачені кошти повернуто ТОВ «Моліс» (покупець) у 2-3 кварталах 2005 року, після чого ним були відкориговані валові витрати з урахуванням повернутих сум.

За результатами планової виїзної документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства ТОВ «Моліс» за період з 01 жовтня 2004 року по 30 вересня 2005 року, яка проводилася ДПІ в Орджонікідзевському районі міста Запоріжжя, складено акт від 16 лютого 2006 року № 20-23/30241542, в якому вказується й на порушення Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Зокрема,  актом встановлено завищення валових витрат на суму авансів, які сплачені в адресу ТОВ «ВО «Моліс» за 4 квартал 2004 року у розмірі 183200 грн..

На підставі підпункту 5.3.1. пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податковим повідомленням-рішенням від 01 березня 2006 року №0000152302/0/7201 позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток у загальній сумі 52 336 грн., в тому числі за основним платежем – 28 298 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями – 24 038 грн..

Суди попередніх інстанцій  прийшли до висновку, що ТОВ «Моліс» мало право включити суми попередніх оплат до складу валових витрат правилом першої події, що відповідає вимогам Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Віднесення до валових витрат сум, сплачених за товари по договору купівлі-продажу від 01 червня 2004 року, у податковому періоді в якому відбувся платіж, за висновками судів попередніх інстанцій є обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам статті 5, підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Тому суди визнали податкове повідомлення-рішення нечинним.

В касаційній скарзі, посилаючись напорушення норм матеріального та процесуального права,відповідач просив скасувати судові рішення та постановити нове про відмову в задоволенні позову.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин у справі колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до пункту 5.1. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Невід’ємною ознакою наявності підстав для віднесення процентів, виплачених за кредитними договорами, до складу валових витрат є використання кредитних коштів для здійснення господарської діяльності.

У частині першій статті 3 Господарського кодексу України господарську діяльність визначено як діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, яка здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб’єкти підприємництва – підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Згідно з пунктом 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» господарська діяльність – це будь яка діяльність особи, спрямована на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь цієї особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та істотною. При цьому безпосередню участь слід розуміти як зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, що діє від імені та на користь першої особи.

Як зазначено у частині третій статті 3 Господарсько кодексу України, діяльність негосподарюючих суб’єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участю або без участі суб’єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб’єктів.

Сферу господарських відносин відповідно до частини 4 тієї самої статті становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб’єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності.

Організаційно-господарські відносини розуміються у цьому Кодексі як відносини, що складаються між суб’єктами господарювання та суб’єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.

Внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб’єкта господарювання, та відносини цього суб’єкта з його підрозділами.

Аналіз наведених положень дозволяє виділити такі обов’язкові ознаки господарської діяльності: її провадять суб’єкти господарювання; ця діяльність здійснюється у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності – продукція, роботи чи послуги – мають вартісний характер і цінове вираження.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої.

Сформульоване в Господарському кодексі України визначення господарської діяльності є загальним і має застосовуватися в усіх випадках, а визначення, наведене в Законі України«Про оподаткування прибутку підприємств», – лише у сфері дії цього Закону з урахуванням загального визначення.

Суди попередніх інстанцій не дали правової оцінки всім її обставинам, а також не висловили свою думку щодо використання кредитних коштів для здійснення господарської діяльності. Зокрема, не перевірено правомірність сплати ТОВ «Моліс» як покупцем більшої суми, ніж вартість товару й використання цих коштів постачальником протягом тривалого часу.

 Тому ухвалені судові рішення з урахуванням положень статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України неможна визнати незаконним та необґрунтованим і відповідно до статті 227 цього Кодексу вони підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському  районі міста Запоріжжя задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Запорізької області від 22 травня 2006 року та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 16 серпня 2006 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухваланабирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня їх відкриття.

Судді:С.Є. Амєлін

О.І. Гаманко

М.І. Гурін

М.Г. Кобилянський

В.В. Юрченко