Рішення № 18783645, 21.10.2011, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________ Підлягає публікації в ЄДРСР

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"21" жовтня 2011 р.Справа № 34/17-3695-2011 За позовом Дочірнього підприємства "АВТОТРЕЙДІНГ-ОДЕСА"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Норвиг-Юг"

про стягнення 3932,11грн.

Суддя Фаєр Ю.Г.

Представники

від позивача: ОСОБА_1, діючий на підставі довіреності №61/2011-ОД від 20.04.11р.

від відповідача: не зявилися;

СУТЬ СПОРУ: Позивач, Дочірнє підприємство "АВТОТРЕЙДІНГ-ОДЕСА" , звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Норвиг-Юг" безпідставно набуті грошові кошти у сумі 3737,80грн., інфляційні у сумі 145,77грн. та 3% річних у сумі 48,54грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 16.09.2011р. позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі №34/17-3695-2011.

Відповідач про місце та час судових засідань повідомлявся судом за адресою, підтвердженою даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 18.10.2011р. В судове засідання представники не зявилися, відзив на позов та витребувані судом документи не надали.

Враховуючи рекомендації, викладені в п.4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006р. №01-8/1228 і п.11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. №01-8/123 „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 і 2006 роках”, з урахуванням конкретних обставин справи вчинення судом вищезазначених процесуальних дій є належним доказом виконання господарським судом обовязку щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Керуючись ст.75 Господарського процесуального кодексу України суд вважає за можливе розглянути справу і вирішити спір по суті без участі представників відповідача за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши у відкритому судовому засіданні присутніх представників сторін, суд дійшов наступних висновків.

Згідно ст.509 Цивільного кодексу України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, а саме: цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Він може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ст.ст.202, 205 Цивільного кодексу України).

Ст.193 Господарського кодексу України, ст.526 Цивільного кодексу України передбачено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається, крім випадків, передбачених законом. (ч.ч.1, 7 ст.193).

Частиною 1 ст.181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст.265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

За ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що згідно усної домовленості з відповідачем на виготовлення та поставку датованих щоденників з фірмовими знаками у кількості 101шт. до 31.12.2010р., згідно платіжних доручень №7391 від 01.11.2010р. та №7431 від 04.11.2010р. перерахував ТОВ "Норвиг-Юг" 1600грн. та 2137грн. відповідно, що також підтверджується довідкою АТ „УкрСиббанк” від 19.10.2011р. вих.138/05/1346

Внаслідок невиконання товариством з обмеженою відповідальністю "Норвиг-Юг" зобовязання щодо поставки датованих щоденників з фірмовими знаками „АВТОТРЕЙДІНГ” в кількості 101шт. до 31.12.10р., за які були сплачені кошти у повному обсязі, згідно виставленого рахунку-фактури, позивач звернувся до відповідача з претензією вих.№1362 від 07.02.11р. про здійснення поставки товару або повернення сплачених коштів в розмірі 3737,80грн., яка залишена без відповіді та задоволення.

Відповідно до ст.1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї статті застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї статті застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його у іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У випадку невиконання цього обовязку набуте майно підлягає стягненню через суд. При цьому наявність вини набувача не вимагається. Важливим є тільки обєктивний результат - набуття або збереження майна без достатніх правових підстав.

Згідно вимог ст.ст.32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч.1 ст.43 зазначеного кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищезазначені норми матеріального права, надану позивачем довідку АТ „УкрСиббанк”, яка підтверджує перерахування коштів у розмірі 3737,80грн. на рахунок відповідача, ненадання відповідачем доказів поставки датованих щоденників з фірмовими знаками у кількості 101шт. та те, що станом на дату розгляду справи відпала підстава на якій були перераховані кошти у розмірі 3737,80грн., позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В силу ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи вищезазначені норми матеріального права, перевіривши правильність наданого позивачем розрахунку інфляційних витрат та 3% річних з врахуванням вимог ст.530 Цивільного кодексу України, позовні вимоги Дочірнього підприємства "АВТОТРЕЙДІНГ-ОДЕСА" про стягнення з відповідача 3737,80грн., 145,77грн. інфляційних втрат та 3% річних у розмірі 48,54грн. підлягають задоволенню як обґрунтовані та підтверджені матеріалами справи.

Враховуючи вимоги ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України з відповідача слід стягнути на користь позивача витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справ у судах.

Керуючись ст.ст.32, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Норвиг-Юг" (код 37060196; адреса: 65028, м.Одеса, вул.Болгарська,25) на користь Дочірнього підприємства "АВТОТРЕЙДІНГ-ОДЕСА" (код 31976605; адреса: 65054, м.Одеса, вул. 6-ий км. Овідіопольської дороги, 10/2, Центральний аеропорт) 3737(три тисячі сімсот тридцять сім)грн.80коп., інфляційні втрати у сумі 145(сто сорок пять)рн.77коп. та 3% річних у розмірі 48(сорок вісім)грн.54коп, витрати по сплаті держмита на суму 102(сто дві)грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справ у судах на суму 236(двісті тридцять шість)грн.

Рішення господарського суду набирає законної сили у порядку ст.85 ГПК України.

Наказ видати у порядку ст.116 ГПК України.

Суддя Ю.Г. Фаєр

Повний текст рішення складено 21.10.2011р.