Рішення № 18783204, 10.10.2011, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

Підлягає публікації в ЄДРСР

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"10" жовтня 2011 р.Справа № 5/17-2989-2011 За позовом: Одеської обласної спілки споживчих товариств «Облспоживспілка» до відповідача: Сафянівського сільського споживчого товариства

про розірвання договору та стягнення 103 978,77 грн.

Суддя Погребна К.Ф.

Представники сторін, які брали участь у судових засіданнях:

від позивача: ОСОБА_1. довіреність від 22.07.2011 року;

ОСОБА_2 довіреність від 16.01.2009 року.

від відповідача: Шмакова Т.П. голова правління, протокол від 29.10.2008 року.

Суть спору: Одеська обласна спілка споживчих товариств «Облспоживспілка» ( далі Позивач ) звернулася до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Сафянівського сільського споживчого товариства ( далі Відповідач ) з позовною заявою про розірвання договору безпроцентної позики від 15.05.2008 року та стягнення заборгованості за договором безпроцентної позики у розмірі 100000,00 грн., пені у розмірі 2780, 86 грн. 3% річних у розмірі 1197,91 грн., а загалом 103978,77 грн. з покладанням судових витрат на відповідача.

Ухвалою господарського суду Одеської області було порушено провадження у справі № 5/17-2989-2011 за вказаними позовними вимогами з призначенням справи до розгляду в засіданні суду.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 21.09.2011р. строк розгляду справи продовжувався за клопотанням позивача в порядку та в порядку статті 69 ГПК України.

Позивач, Одеська обласна спілка споживчих товариств „Облспоживспілка”, на позовних вимогах наполягає.

Відповідач, Сафянівське сільське споживче товариство, у судовому засіданні 10.10.2011р. позовні вимоги визнав.

В судовому засіданні 10.10.2011 року після закінчення розгляду справи та по виходу з нарадчої кімнати, в присутності представників сторін оголошено вступну та резолютивну частини рішення з роз'ясненням процедури оскарження рішення та набрання ним законної сили, повідомлено про дату підготовки повного рішення в порядку статті 85 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача господарський суд дійшов висновку про задоволення позову, при цьому суд виходив з такого:

15 травня 2008 року між Одеської обласної спілкою споживчих товариств ( далі Позикодавець, позивач ) та Сафянівським сільським споживчим товариством ( далі Позичальник, відповідач ) було укладено Договір безпроцентної позики ( далі Договір ), за умовами якого Позикодавець передає у власність Позичальника грошові кошти у розмірі, що обумовлений Договором, а Позичальник зобовязується повернути Позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у строк та розмірі, обумовлені у Договорі ( п. 1.1. Договору ).

Пунктом 2.1. встановлено розмір позики за Договором, який становить 200000, 00 грн.

Крім того сторони погодили порядок надання позики. Пунктом 3.1. Договору було визначено, що Позикодавець надає позику протягом пятьох календарних днів з моменту підписання договору. У пункті 3.2. визначено, що позика надається в безготівковому порядку платіжним дорученням шляхом поетапного переказу грошових коштів на поточний рахунок Позичальника. Переказ перших 100000,00 грн. надається у вказаний у п. 3.1. Договору термін, решта 100000,00 грн. надаються після використання перших 100000,00 грн. Підставою надання решти позики, а саме 100000,00 грн. є надання Позичальником акту виконаних робіт з використання перших 100000,00 грн. Сторони Договору зауважили, що Позика вважається наданою Позикодавцем Позичальником з моменту списання грошових коштів з банківського рахунку Позикодавця в банківській установі, що його обслуговує ( п. 3.3. Договору ).

Строк надання позики Позичальнику, визначений пунктом 4.1., становить шістдесят календарних місяців з моменту, що обумовлений п. 3.3. Договору. Остаточною датою повернення позики вважається 01 червня 2013 року ( п. 4.2. Договору ). Крім того, пунктом 8.2. договору сторони Договору визначили, що кожна Сторона вправі вимагати дострокового розірвання Договору.

Порядок повернення позики встановлено у пятому розділі Договору. Пунктом 5.1. Договору визначено, що позика починаючи з 01 липня 2010 року повертається щомісячно рівними частинами. Позика повертається у безготівковому порядку платіжним дорученням шляхом переказу грошових коштів на поточний рахунок позикодавця; позика вважається поверненою Позикодавцю Позичальником з моменту зарахування грошових коштів на поточний рахунок Позикодавця в банківській установі, яка його обслуговує ( п.п. 5.1, 5.2, 5.3 Договору ).

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості . Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом ст. 1047 ЦК України н а підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Як встановлено Позикодавець виконав зобовязання в частині надання першої частини позики у розмірі 100000,00 грн. виконав., що підтверджується платіжним дорученням № 281 від 16.05.2008 року про перерахування 100000,00 грн.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобовязання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами. Зобовязання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається.

Але в порушення умов п. п. 5.1, 5.2, 5.3 Договору вимог ст.ст. 525, 526, 629, 1049 ЦК України, ст. 193 ГК України, Сафянівським сільським споживчим товариством платежі передбачені п. 5.1. Договору щодо повернення позики не здійснювалися взагалі.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Згідно з п. 8.2. Договору безпроцентної позики від 15.05.2008р. сторони договору погодили, що кожна Сторона вправі вимагати дострокового розірвання договору.

Відповідно до положень ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 652 ЦК України якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Виходячи з того, що в даному випадку наявні одночасно всі умови, передбачені частиною 2 статті 652 ЦК України, укладений договір безпроцентної позики від 15 травня 2008 року підлягає розірванню.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

За загальним правилом за приписом статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 статті 651 Цивільного кодексу України визначено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 652 ЦК України якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Відповідно до частини 1 статті 651 ЦК України зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

У зв'язку з розірванням спірного Договору відпали правові підстави для користування відповідачем коштами, що отримані від позивача на умовах зазначеного Договору безпроцентної цільової позики, отже грошові кошти в сумі 100000,00 грн. підлягають поверненню позивачу.

За вказаних обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Приймаючи до уваги неналежне виконання Позичальником договірних зобовязань з повернення позики, позивач направив відповідачу № 14-05/231 від 16.12.2010р. яким, у тому числі повідомляло про необхідність в термін десять днів перерахувати заборгованість за договором. Вказане повідомлення було одержано відповідачем 23.12.2010р., про що свідчить підпис директора підприємства на повідомленні.

Таким чином, приймаючи до уваги неналежне виконання Позичальником договірних зобовязань з повернення позики, позивач звернувся до господарського суду Одеської області з позовними вимогами про стягнення з відповідача 100000,00 грн. загальної заборгованості за договором безпроцентної позики від 15.05.2008р., пені у розмірі пені у розмірі 2780, 86 грн. та 3% річних у розмірі 1197,91 грн.

Згідно вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідач був належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду, однак на неодноразові вимоги суду в судове засідання не з'явився, відзиву на позовну заяву не надав.

З урахуванням наведених висновків щодо неналежного виконання відповідачем зобовязань за Договором безпроцентної позики від 15.05.2008р. зі своєчасного повернення позики, керуючись наведеними вище умовами п. 5.1. Договору , ст. 1050 ЦК України, згідно з якими Позикодавцю надано право вимагати дострокового повернення позики у разі неналежного виконання Позичальником прийнятих на себе зобовязань щодо повернення позики, суд доходить висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача, Сафянівського сільського споживчого товариства, на користь позивача, Одеської обласної споживчої спілки споживчих товариств заборгованості у розмірі 100000,00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України особа, не звільняється від відповідальності за порушення зобовязання у разі відсутності у боржника необхідних коштів. Крім того, згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України однією із підстав виникнення цивільних прав та обовязків є договір, який в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України є обовязковим для виконання сторонами.

При цьому жодних заперечень щодо наявності цього боргу, а тим більш доказів, які спростовують його наявність відповідач до суду не надав.

Відповідно до вимог ч.1 ст.526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч.1 ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобовязань містяться і у ч.ч.1,7 ст.193 ГК України.

З укладеного між сторонами по справі договору видно (пунктом 6.1 договору передбачено, що способом забезпечення виконання зобовязань за договором є неустойка), що між учасниками узгоджено питання щодо стягнення неустойки (пеня, штраф) у разі несвоєчасного виконання грошових зобовязань за договором.

Водночас відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобовязання. Вимогами п.3 ч.1 ст.611 ЦК України також передбачено, що одним із наслідків порушення зобовязання є сплата неустойки (пені), а відповідно до вимог ч.2 ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Підстави для виникнення права на неустойку встановлені ст. 550 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобовязання. Згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожний день прострочення виконання.

Водночас, за змістом ст.ст. 546, 547 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою якою, в силу ст. 549 ЦК України, є штраф, пеня; правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчинюється у письмовій формі. Зі змісту п. 3. Роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 29.04.94 р. N 02-5/293 „Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань” вбачається, що оскільки пеня як один із видів неустойки є засобом забезпечення належного виконання зобов'язання, встановлена чинним законодавством або договором майнова відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань повинна застосовуватись до несправних платників тільки по відповідних зобов'язаннях за укладеними договорами.

Таким чином з відповідача на користь позивача підлягає стягненню неустойка (пеня), яка складає 2780,86 грн., відповідно до наданого розрахунку (наявний у матеріалах справи).

Також позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь 3% річних у розмірі 1197,91 грн.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. При цьому в силу вимог ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Розрахунки, які здійснені позивачем за порушення відповідачем строків оплати, згідно з якими, сума пені 2780,86 грн., 3% річних 1197,91 грн. перевірені господарським судом та встановлено їх відповідність обставинам справи щодо прострочення відповідача, умовам договору та вимогам чинного законодавства.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, а також оцінюючи надані документальні докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги заявлені позивачем підлягають задоволенню, з віднесенням судових витрат на відповідача у відповідності з ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Розірвати договір безпроцентної позики від 15.05.2008 року укладений між Одеської обласної спілкою споживчих товариств та Сафянівським сільським споживчим товариством .

3. Стягнути з Сафянівського сільського споживчого товариства (68670, Одеська область, Ізмаїльський район, с. Сафяни, вул. Леніна, 87, р/р 26009015399, у філії ВАТ «Укрексімбанк»у м. Ізмаїл, МФО 328629, ЄДРПОУ 21023554) на користь Одеської обласної спілки споживчих товариств «Облспоживспілка»(65009, м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 11, р/р 260060163954 у філії ВАТ «Укрексімбанк», МФО 328618, ЄДРПОУ 21023554) заборгованість за договором безпроцентної позики у сумі 100000 (сто тисяч) грн., неустойку (пеня) у розмірі 2780 (дві тисячі сімсот вісімдесят) грн. 86 коп., 3% річних у розмірі 1197 (одна тисяча девяносто один) грн. 91 коп., 1040 (одна тисяча сорок) грн. витрат на оплату державного мита; 236 (двісті тридцять шість) грн. витрат на ІТЗ судового процесу.

Рішення суду може бути оскаржено протягом 10-денного строку з моменту складання повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Одеським апеляційним господарським судом.

Наказ видати в порядку ст.116 ГПК України.

Суддя Погребна К.Ф.

Рішення підписане 17.10.2011 р.