Рішення № 18782959, 12.10.2011, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

Підлягає публікації в ЄДРСР

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" жовтня 2011 р.Справа № 15/17-3030-2011 Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

При секретарі Л.М. Ільєвій

За участю представників:

від позивача ОСОБА_1,

від відповідача не зявився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного підприємства фірми „Юнікс Трейд Ко” до фізичної особи підприємця ОСОБА_2 про стягнення 8176,68 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство фірма „Юнікс Трейд Ко” звернулась до господарського суду Одеської області з позовною заявою до фізичної особи підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором поставки № 94/09/01 від 29.05.2009 р. в сумі 8176,68 грн., посилаючись на наступне.

29 травня 2009 p. приватне підприємство фірма „Юнікс Трейд Ко” та фізична особа - підприємець ОСОБА_2 уклали договір поставки № 94/09/01, згідно якого постачальник - ППФ „Юнікс Трейд Ко” зобов'язується поставляти покупцю - ФОП ОСОБА_2, супутні товари для автомобілів, запасні частини, автохімію, партіями, в асортименті, по цінам та у строк що остаточно погоджуються сторонами, у відповідності з рахунками або накладними, що являються додатками та невід'ємною частиною договору.

Як вказує позивач, 16 листопада 2009 р. постачальник здійснив поставку товару згідно з видаткової накладної № 89611. Проте всупереч наведеним вище положенням п. 5.4.2. договору ФОП ОСОБА_2 з 19 листопада 2009 року не сплатив ППФ „Юнікс Трейд Ко” 4 543,61 гривень за отриманий товар і тим самим спричинив останньому матеріальні збитки.

Згідно п. 3.3. вищезазначеного договору факт здійснення постачання партії товару фіксується накладною.

Так, сума заборгованості ФОП ОСОБА_2 перед ППФ „Юнікс Трейд Ко” згідно вищевказаної видаткової накладної становить 4 543,61 грн.

При цьому позивач зазначає, що 12.07.2011 року ним було направлено відповідачу лист - вимогу (вих. № 153 від 11.07.11 р.) про погашення заборгованості в сумі 4 543,61 грн., повторно направлено рахунок № УЮТ 005030 від 16.11.2009 p. та акт звіряння взаєморозрахунків від 11.07.2011 p. Вказані документи були отримані відповідачем, однак відповідь чи заперечення на зазначений лист та акт звіряння взаєморозрахунків відповідачем не було надано.

До того ж позивач зазначає, що ФОП ОСОБА_2 порушив свої зобов'язання по оплаті товару, у звязку з чим за прострочення оплати товару відповідач повинен відповідно до п. 8.3. договору сплатити позивачу як постачальнику пеню у розмірі подвійної ставки НБУ від простроченої суми за кожний день прострочення платежу.

Також згідно п. 8.8. договору у разі, якщо прострочення платежу триватиме більше одного місяця постачальник має право окрім суми боргу та пені, додатково стягнути з покупця штраф у розмірі 30 відсотків від простроченої суми.

При цьому згідно п. 8.8. та п. 8.9. договору сплата штрафу не призупиняє нарахування пені, яка буде нараховуватись до повного розрахунку покупця та відповідно нарахування штрафних санкцій за цим договором припиняється в момент повного виконання винною стороною своїх зобов'язань за даним договором.

Так, у звязку з несплатою відповідачем отриманого товару позивачем нарахована відповідачу пеня в розмірі 1334,27 грн. та штраф у розмірі 1363,08 грн.

Крім того, позивач згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України здійснив нарахування відповідачу 3% річних від суми заборгованості, що складають 231,52 грн., а також інфляційних втрат, що складають 704,20 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 03.08.2011 р. порушено провадження по справі № 15/17-3030-2011 та справу призначено до розгляду в засіданні суду.

Відповідач відзив на позов не надав, також представник відповідача в засідання суду не зявився, хоча про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлявся належним чином.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

29 травня 2009 р. між Приватним підприємством фірмою „Юнікс Трейд Ко” (постачальник) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (покупець) був укладений договір поставки № 94/09/01 (а.с. 8-9), відповідно до п. 1.1. якого позивач як постачальник зобовязується на протязі дії договору поставляти зі складу ППФ „Юнікс Трейд Ко” запасні частини, автохімію, мастила та супутні товари для автомобілів тощо (в подальшому товар) окремими партіями в асортименті (за номенклатурою), кількості, по цінам та у строки, що остаточно погоджуються сторонами у відповідності з рахунками або накладними (перелік на поставку), що є невідємною частиною договору, а покупець зобовязується прийняти та оплатити товар.

Відповідно до п. 1.2 договору загальний обсяг товару, що поставляється за вказаним договором, визначається протягом строку його дії з урахуванням кількості та асортименту товару за всіма поставленими відповідно до умов договору окремими партіями по накладних.

Загальна сума договору складає (орієнтовно) 20000 грн. протягом календарного року строку дії договору. Остаточно загальна сума договору визначається, виходячи з цін на товар, асортименту та загальної кількості товару, поставленого відповідно до умов договору (п. 1.3 договору).

Згідно п. 2.1 договору оформлення замовлення на поставку товару проводиться покупцем на підставі діючого цінника (прайс-листів) постачальника, діючого на день оформлення. Покупець замовляє товар у формі повідомлення повноважним представникам постачальника менеджерам з продаж оптового відділу про необхідний асортимент і кількість товару із зазначенням оригінального номера товару за каталогом та необхідну кількість за позиціями.

Замовлення є попереднім офіційним документом стосовно погодження між сторонами цін, кількості, асортименту (номенклатури), умов поставки (в тому числі доставки) товару, строків та умов оплати товару (п. 2.2. договору). На підставі такого повідомлення постачальник, при наявності товару на складі й у відповідності з діючими цінами оформляє:

-рахунок на оплату, якщо покупець купує товар на умовах 100% передоплати (п. 2.3.1 договору);

-накладну, якщо покупець купує товар на умовах відстрочки платежу або товарного кредиту (п. 2.3.2 договору).

У відповідності з п. 3.2 договору поставка товару здійснюється за рахунок покупця зі складу постачальника в м. Миколаєві або у вказаний пункт до місця, вказаного покупцем в замовленні. Ціна в накладних вказується без врахування витрат на доставку товару.

Факт здійснення постачання партії товару фіксується накладною (п. 3.3 договору).

Згідно п. 4.5 договору покупець зобовязаний повністю розрахуватися за кожну отриману партію товару в залежності від умови її оплати наступним чином:

-при поставці товару із 100% передоплатою відповідно до виставленого постачальником рахунка для оплати за умови надходження всієї суми на банківський рахунок постачальника до відпуску товару по накладній;

-при поставці з оплатою „за фактом отримання товару” (якщо товар відпущений з відстрочкою платежу, а строк розрахунків в накладній не зазначений) протягом 3-х банківських днів з моменту прийняття покупцем зазначеної партії на суму, вказану в накладній.

П. 6.1 договору передбачено, що прийом товару покупцем здійснюється в усі випадках згідно накладних та відповідно до вимог Інструкції П-6 (Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю, затверджена постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 року) та Інструкції П-7 (Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, затверджена постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 року).

Строк дії вказаного договору визначений сторонами в п. 10.1 договору. Так, договір вступає в дію з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2009 року включно. У разі небажання продовжувати договірні обовязки, сторона повідомляє про це нішу сторону рекомендованим листом за 4 тижні. У разі відсутності такого повідомлення строк дії договору кожного разу автоматично продовжується до 31 грудня наступного року включно.

В п. 10.2 договору зазначено, що за будь-яких обставин договір продовжує діяти до виконання сторонами усіх вже взятих зобовязань та проведення остаточних розрахунків між сторонами.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, укладений між сторонами по справі договір поставки є підставою для виникнення у сторін договору господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України). В свою чергу згідно ст. 629 ЦК України вказаний договір є обов'язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як вказує позивач та зясовано судом, на виконання вищевказаного договору поставки позивачем було поставлено відповідачу згідно видаткової накладної № 89611 від 16.11.2009 р. (а.с. 11) товар на загальну суму 4543,61 грн.

При цьому слід зазначити, що поставлений позивачем товар було отримано відповідачем, про що свідчить підпис відповідача на вищевказаній видатковій накладній.

У відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Виходячи з вищенаведеного, суд доходить до висновку про виконання позивачем своїх зобовязань за укладеним з відповідачем договором поставки.

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем товару від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказаний товар відповідно до оформленої накладної.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

До того ж ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Як встановлено судом та не спростовано відповідачем, вартість поставленого позивачем товару відповідачем не було сплачено, що не спростовано відповідачем, у звязку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем за поставлений товар в сумі 4543,61 грн.

При цьому слід зазначити, що заявлену позивачем до стягнення суму боргу відповідач не оспорив, докази її погашення в матеріалах справи відсутні. Так, частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Так, відмовою сплатити позивачу суму заборгованості за вище вказаним договором поставки відповідач порушив умови вказаного договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України. Відтак, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача вказаної суми заборгованості.

При цьому невиконання зобовязання або виконання зобовязання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання.

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобовязання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як визначено п. 8.3 договору № 94/09/01 від 29.05.2009 р., у випадку несплати чи сплати не в повному розмірі платежів, передбачених даним договором, у встановлені строки, сторона, яка прострочила виконання грошового зобовязання, зобовязана сплатити іншій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.

Також п. 8.8 вказаного договору передбачено, що у разі, якщо прострочення платежу триватиме більше одного місяця, постачальник має право, окрім суми боргу та пені, додатково стягнути з покупця штраф у розмірі 30 відсотків від простроченої суми.

При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 Господарського кодексу України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Як випливає з п. 4.5.2 договору № 94/09/01, строк оплати товару відповідачем становив 3 банківських дня з моменту прийняття покупцем товару. Отже, з огляду на дату здійснення позивачем поставки товару за видатковою накладною № 89611, а саме 16.11.2009 р., відповідно строк для оплати товару сплинув 19.09.2009 р.

Отже, має місце прострочення виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставленого позивачем і отриманого відповідачем товару, починаючи саме з 20.09.2009 р.

Враховуючи те, що відповідачем не були своєчасно виконані зобовязання за вказаним договором щодо здійснення оплати поставленого товару, на думку суду, позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню та штраф в розмірі 30% від простроченої суми. Так, сума штрафу складає 1363,08 грн. (4543,61 грн. х 30%). Щодо розрахунку пені суд зазначає наступне.

Так, згідно здійсненого позивачем розрахунку пені (а.с. 22) сума пені, нарахованої за період з 19.11.2009 р. по 31.07.2011 р., пені складає 1334,27 грн. Однак, вказаний розрахунок пені, на думку суду, є неправильним з огляду на приписи ч. 6 ст. 232 ГК України та на встановлену судом дату прострочення платежу (20.09.2009 р.).

За таких обставин судом здійснено перерахунок пені, у звязку з чим сума пені, що підлягає стягненню з відповідача за період з 20.11.2009 р. по 20.05.2010 р., складає 464,44 грн. (4543,61 грн. х 2х 10,25% х /365 дн. х 182 дн.).

Крім того, частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом з тим слід зазначити, що інфляційні збитки є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому вони є складовою частиною основного боргу. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Приймаючи до уваги вищезазначене, суд вважає правомірним нарахування позивачем інфляційних витрат. Щодо порядку здійснення розрахунку суми інфляційних суд зазначає, що при здійсненні розрахунку інфляційних мають враховуватися рекомендації щодо порядку розрахунку інфляційних, які надані Верховним Судом України в листі від 03.04.1997 р. № 62-97 „Про рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ”. Так, згідно вказаних рекомендацій індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а у середньому на місяць, тому сума боргу за період з 01 по 15 число відповідного місяця індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо сума боргу виникла з 16 по 31 число відповідного місяця, то розрахунок інфляційних здійснюється з наступного місяця. Щодо порядку здійснення розрахунку суми інфляційних суд зазначає, що при здійсненні розрахунку інфляційних має врахуватися сукупний індекс інфляції.

Між тим, враховуючи вищевказані рекомендації Верховного Суду України, суд вважає неправильним здійснений позивачем розрахунок інфляційних за період з 01.12.2009 р. по 30.06.2011 року на суму боргу в розмірі 4543,61 грн. із застосуванням індексу інфляції за кожен місяць року, в якому існувала заборгованість, а не із застосуванням сукупного індексу інфляції.

Тому судом здійснено перерахунок інфляційних втрат позивача, виходячи з існуючої суми боргу і періоду прострочення з 01.12.2009 р. по 30.06.2011 року, що складають 754,24 грн. (4543,61 грн./100%*116,6% (сукупний індекс інфляції) 4543,61 грн.).

Проте, враховуючи, що позивачем заявлено до стягнення інфляційні втрати в сумі 704,20 грн. згідно розрахунку суми заборгованості з урахуванням індексу інфляції (а.с. 24-25) та те, суд позбавлений можливості виходити за межі позовних вимог з огляду на відсутність відповідного клопотання, відповідно стягненню підлягають інфляційні втрати в заявленій сумі 704,20 грн.

Разом з тим слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що в договорі № 94/09/01 не встановлено іншого відсотку, відповідно сплаті підлягають 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів, поряд з інфляційними втратами, є також способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобовязання щодо оплати товару, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано відповідачу 3% річних.

Між тим дослідивши наданий позивачем розрахунок 3% річних за період з 19.11.2009 р. по 31.07.2011 р. (а.с. 26), суд зазначає таке. Як вже зазначалось, прострочення відповідача з оплати товару мало місце з 20.11.2009 р., відповідно нарахування 3% річних можливо саме з 20.11.2009 р. Відтак, з огляду на зазначене та виходячи із зазначеного позивачем у розрахунку кінцевого строку нарахування річних, сума 3% річних за період з 20.11.2009 р. по 31.07.2011 р. складатиме 227,06 грн. (4543,61 грн./100% * 3%:365 дн.* 608 дн.)

Відтак, загальна сума заборгованості відповідача за договором № 94/09/01, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 7302,39 грн. (4543,61 грн. основного боргу + 464,44 грн. пені + 704,20 грн. інфляційних втрат + 227,06 грн. 3% річних).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Приватного підприємства фірми „Юнікс Трейд Ко” частково обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам справи і вимогам чинного законодавства, тому підлягають частковому задоволенню.

У звязку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті державного мита та витрати на ІТЗ судового процесу, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1.Позов Приватного підприємства фірми „Юнікс Трейд Ко” до фізичної особи підприємця ОСОБА_2 про стягнення 8176,68 грн. задовольнити.

2.СТЯГНУТИ з фізичної особи підприємця ОСОБА_2 (65121, АДРЕСА_1; ідент. код НОМЕР_1) на користь Приватного підприємства фірми „Юнікс Трейд Ко” (54001, м. Миколаїв, вул. Потьомкінська, 81-А; код ЄДРПОУ 20873670; р/р /р 26006179 в ПАТ «ЕРСТЕ БАНК»м. Київ, МФО 380009) заборгованість за договором поставки № 94/09/01 від 29.05.2009 р. у розмірі 4543/чотири тисячі п'ятсот сорок три/грн. 61 коп., пеню у розмірі 464/чотириста шістдесят чотири/грн. 44 коп., штраф у розмірі 1363/одна тисяча триста шістдесят три/грн. 08 коп., інфляційні втрати в сумі 704/сімсот чотири/грн. 20 коп., 3% річних в сумі 227/двісті двадцять сім/грн. 06 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 91/девяносто одна/грн. 09 коп.; витрати по сплаті послуг на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 210/двісті десять/грн. 77 коп.

3.В задоволенні решти частини позовних вимог Приватного підприємства фірми „Юнікс Трейд Ко” відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Петров В.С.

Повний текст рішення складено та підписано 17.10.2011 р.