Постанова № 18781029, 26.10.2011, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" жовтня 2011 р. Справа № 5021/629/2011 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіСтратієнко Л.В.,

суддіБондаря С.В.,

суддіКондратової І.Д.,

за участю представників сторін від позивачаЛисенко С.І.- голова ліквідаційної комісії; від відповідача ОСОБА_1- представник за довіреністю;

від третьої особине з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Сумської обласної дирекції

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20.07.2011р.

у справі № 5021/629/2011 Господарського суду Сумської області

за позовомМалої приватної фірми "Тодес"

доПублічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Сумської обласної дирекції

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

ОСОБА_2

проприпинення правовідношення Розпорядженням секретаря судової палати Могила С.К. № 03.10-05/338 від 21.10.2011 р. внесено зміни до складу суду, для розгляду касаційної скарги у справі № 5021/629/2011 призначено колегію суддів у складі : головуючий суддя Стратієнко Л.В., судді : Бондар С.В., Кондратова І.Д.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2011 року МПФ "Тодес" в особі ліквідаційної комісії, звернулась до господарського суду Сумської області з позовною заявою, в якій просила припинити правовідношення між МПФ "Тодес" та ПАТ "Райффайзен Банк "Аваль" в особі Сумської обласної дирекції за договором поруки № 014/05-15/571/п/2 від 31.10.2006 р. з 27.09.2007 р.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 27.04.2011 р. (суддя Зражевський Ю.О.) в задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що припинення зобовязання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Главою 50 Цивільного кодексу (надалі ЦК) України (статтями 598-609) встановлений вичерпний перелік підстав, згідно яких припиняється зобовязання. Оскільки законом не передбачено жодних інших процедур для припинення зобовязання, а посилання позивача на припинення зобовязання новим зобовязанням між тими ж сторонами (новацією) у ситуації, що виникла між сторонами у даній справі, є помилковим, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність законних підстав для визнання зобовязання припиненим.

Апеляційний господарський суд, не погоджуючись з позицією суду першої інстанції, скасував рішення Господарського суду Сумської області від 27.04.2011 р. у справі N 5021/629/2011 та прийняв нове рішення, яким з 27.09.2007 р. припинив правовідношення між МПФ "Тодес" та ПАТ "Райффайзен Банк "Аваль" в особі Сумської обласної дирекції за договором поруки № 14/05-15/571/п/2 від 31.10.2006 р.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначив, що умовами п. 3.1 договору поруки погоджено, що поручитель і боржник несуть солідарну відповідальність перед кредитором на всю суму заборгованості, встановлену на момент подання позовної вимоги, а отже внесення змін до кредитного договору щодо розміру ліміту кредитування змінило основне зобов'язання боржника без згоди поручителя та збільшило обсяг відповідальності поручителя, що у відповідності до частини першої статті 559 ЦК України є підставою для припинення договору поруки.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20.07.2011 р. та залишити без змін рішення Господарського суду Сумської області від 27.04.2011 р. у справі № 5021/629/2011.

В обґрунтування касаційної скарги відповідач посилається на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовані норми ч. 1 ст. 559 ЦК України, оскільки зміни до кредитного договору не порушили права поручителя та умов договору поруки, а обсяг відповідальності поручителя збільшений не був, оскільки сума, за яку він несе солідарну відповідальність чітко визначена умовами договору поруки. Крім того, відповідач вказує на те, що заявлена позивачем вимога про припинення правовідношення за договором поруки на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України не відповідає встановленим законом способам захисту прав та інтересів.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши згідно ст. 1115, ч.1 ст.1117 Господарського процесуального кодексу (надалі ГПК) України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність направлення справи на новий розгляд з огляду на наступне.

Під час вирішення спору у даній справі та перегляді в апеляційному порядку прийнятого рішення, судами першої та апеляційної інстанцій встановлені наступні обставини.

31.10.2006р. між відповідачем - Акціонерним поштово-пенсійним банком "Аваль", правонаступником якого є ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" (надалі -кредитором), та ОСОБА_2 (надалі позичальником, боржником) укладений кредитний договір № 014/05-15/571 (надалі кредитний договір), згідно умов якого кредитор надає позичальнику споживчий кредит в сумі 100000,00 дол. США із сплатою 14,5% відсотків річних, строком на 84 місяці зі сплатою комісії у розмірі 5000,00 грн.

31.10.2006р. в забезпечення виконання боржником основного зобовязання за вказаним вище кредитним договором, між ПАТ "Райффайзен Банк "Аваль" в особі Сумської обласної дирекції та МПФ "Тодес" був укладений договір поруки № 014/05-15/571/п/2, за умовами якого (п. 1.2 договору) поручитель на добровільних засадах бере на себе зобовязання перед кредитором відповідати власним майном по зобовязанням боржника ОСОБА_2, які виникають з умов кредитного договору № 014/05-15/571 від 31.10.2006 р., в повному обсязі цих зобов'язань (надалі основне зобов'язання) на суму 100000,00 дол. США.

У подальшому до кредитного договору внесено ряд істотних змін, зокрема, 27.09.2007 р. між ПАТ "Райффайзен Банк "Аваль" в особі Сумської обласної дирекції та ОСОБА_2 була укладена додаткова угода № 1 про зміну ліміту кредитування до кредитного договору № 014/05-15/571 від 31.10.2006 р. в якій збільшує суму кредиту до 239273,40 дол. США із сплатою 15% відсотків річних, строком до 25.10.2013р. зі сплатою комісії у розмірі 7500,00 грн.

26.12.2008 р. між ПАТ "Райффайзен Банк "Аваль" в особі Сумської обласної дирекції та ОСОБА_2 (позичальником) була укладена додаткова угода № 2 про зміну ліміту кредитування до кредитного договору № 014 /05-15/571 від 31.10.2006 р., в якій збільшує суму кредиту до 250000,00 дол. США, із сплатою 15% відсотків річних строком на 84 місяці, зі сплатою комісії у розмірі 5000,00 грн.

Предметом спору у даній справі є вимога позивача до банку про припинення з 27.09.2007 р. правовідношення між МПФ "Тодес" та ПАТ "Райффайзен Банк "Аваль" в особі Сумської обласної дирекції за договором поруки № 014/05-15/571/п/2 від 31.10.2006 р. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що між банком (відповідачем) та третьою особою без згоди поручителя було збільшено обсяг основного зобовязання, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності поручителя, та що в силу приписів ст. 559 ЦК України є підставою для припинення поруки.

Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони ( кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Під припиненням зобов'язання розуміють припинення правового зв'язку між його сторонами, звільнення їх від прав та обов'язків, що становлять зміст зобов'язання.

Загальні підстави припинення зобов'язань визначені у главі 50 ЦК України. До них відносяться виконання, передання відступного, зарахування, новація, неможливість виконання, поєднання боржника та кредитора в одній особі та ін.

Порука, будучи за своєю правовою природою зобов'язанням, припиняється не лише на загальних підставах, передбачених у главі 50 ЦК України, а також спеціальних (додаткових) підставах її припинення, визначених у ст. 559 ЦК України.

А відтак, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що перелік підстав припинення зобов'язання, який закріплений у главі 50 ЦК України є вичерпним. Оскільки інших підстав для відмови в позові місцевий господарський суд не навів та не встановив, а рішення суду першої інстанції про відмову прийнято судом без належного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін, без застосування норми матеріального права, які підлягали застосуванню, підстави для залишення без змін даного рішення та задоволення вимог скаржника у суду касаційної інстанції відсутні.

Разом з тим, постанова суду апеляційної інстанції у даній справі також не може залишатися без змін з огляду на наступне.

Статтею 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за невиконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого порукою зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що до припинення поруки призводять не будь-які зміни умов основного зобовязання, а лише такі, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя.

Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобовязання можуть виникнути через різні обставини: збільшення розміру плати за кредит, відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються відсотки за користування чужими грошовими коштами; підвищення розміру відсотків, встановлення (збільшення розміру) неустойки, зміна способу і форми майнового обтяження, умов відповідальності тощо.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що зміни основного зобов'язання призвели до збільшення обсягу відповідальності поручителя, оскільки п. 3.1 договору поруки передбачає відповідальність поручителя щодо всієї суми заборгованості, встановленої на момент подання банком позовної вимоги.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що вказаний висновок апеляційного господарського суду не є такими, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, як це передбачено ст. 43 ГПК України, з огляду на наступне.

Зокрема, судом апеляційної інстанції безпідставно не було враховано, що виходячи із змісту положень ч. 2 ст. 553 ЦК України поручитель може поручитися за виконання основного зобов'язання в повному обсязі або частково. Порука у повному обсязі існує за умови, що поручитель взяв на себе обов'язок виконати зобов'язання за боржника повністю, без жодних обмежень, включаючи відшкодування збитків, заподіяних кредитору невиконанням боржника, а також сплату неустойки (штрафу, пені), якщо така передбачена законом або договором. Часткова порука має місце тоді, коли поручитель поручився не за все зобов'язання боржника, а лише в певній частині, обмеженій наперед визначеним обсягом (сумою, кількістю, обсягом робіт, послуг тощо).

Виходячи з комплексного аналізу норм ч. 1 ст. 559, ч. 2 ст. 553 ЦК України, зміна основного зобов'язання без згоди поручителя може мати наслідком збільшення обсягу відповідальності поручителя лише у випадку повної поруки та невстановлення сторонами граничного розміру виплат зобов'язання поручителем за боржника.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, в п. 1.2 договору поруки сторонами чітко визначено суму кредиту, в межах якої поручитель зобовязується нести відповідальність (100000,00 дол. США).

Разом з тим, суд апеляційної інстанції в контексті вказаних вище положень статей ЦК України, в повній мірі та належним чином не проаналізував умов договору поруки, що свідчить про те, що апеляційним судом не було належним чином встановлені всі обставини справи, які мають значення для правильного вирішення справи. При цьому, суд касаційної інстанції відзначає, що положення пункту 3.1 договору поруки, які визначають, що поручитель і боржник несуть солідарну відповідальність перед кредитором на всю суму заборгованості, встановлену на момент подання позовної вимоги, мають застосовуватись в контексті положень п. 1.2 договору поруки, які встановлюють граничний розмір відповідальності.

Крім того, колегія суддів відзначає, що судами обох інстанцій взагалі не з'ясовано та не дано належної оцінки вимогам позивача, враховуючи норми ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, а також не перевірено, чи мало місце порушення прав чи інтересів позивача. З'ясування вказаних обставин має суттєве значення для вирішення цього спору, оскільки невідповідність пред'явленого позову встановленим законодавством способам захисту цивільних прав та відсутність права на позов у матеріальному розумінні тягне за собою ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Згідно ч. 1 ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав є припинення правовідношення. Згідно з абзацом 11 ч. 2 ст. 20 ГК України способами захисту прав суб'єктів господарювання є установлення, зміни і припинення господарських правовідносин. Припинення правовідношення застосовується, як правило, у разі невиконання чи неналежного виконання боржником своїх обовязків і до них відносяться позови про розірвання цивільно-правових договорів, про визнання виконавчого документа або іншого документа таким, що не підлягає виконанню, тощо.

Колегія суддів враховує, що розглядаючи справу, господарські суди не досліджували питання про те, за захистом яких своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів звернувся позивач; чи призводить вимога про припинення правовідносин за договором поруки з конкретної дати позивача до поновлення порушених прав; чи є заявлений позивачем позов позовом про захист права або позовом про встановлення юридичного факту; чи може виступати така позовна вимога самостійним предметом спору і відповідно способом захисту або підлягає встановленню лише при існуванні і розгляді спору, який виник між особами, про право цивільне.

При цьому, посилання суду апеляційної інстанції на те, що станом на дату подання позову (березень 2011 р.) право позивача було порушено та підлягало захисту в силу приписів ст. ст. 1, 2 ГПК України, колегія суддів визнає помилковими, оскільки наявність порушеного права, яке підлягає захисту, має юридичне значення не лише на момент подання позову, але й на момент прийняття судового рішення.

Висновок суду апеляційної інстанції про те, що про порушення прав позивача свідчать дії відповідача, який не вважає поруку припиненою та звернувся до суду з позовом до поручителя про стягнення суму основного боргу, що перевищує 100000,00 дол. США, судова колегія Вищого господарського суду України також вважає помилковим, оскільки звернення до суду є правом банку, яке гарантоване Конституцією України, а реалізація даного права не може свідчити про порушення прав інших осіб. При цьому, МПФ "Тодес", як поручитель, не позбавлений права та можливості спростовувати та заперечувати вимоги банку в межах справи про стягнення з нього заборгованості за договором поруки, посилаючись на факт припинення поруки у звязку зі зміною основного зобов'язання без згоди поручителя оскільки встановлення зазначеного факту віднесено до компетенції суду в межах цивільної справи за насідками дослідження питання щодо обсягу відповідальності поручителя за договором поруки та встановлення наявності або відсутності правових підстав для стягнення боргу з МПФ "Тодес", як поручителя, в заявленому розмірі.

З огляду на недослідження вказаних вище обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення даного спору, неможливо погодитись з передчасними висновками судів обох інстанцій, зроблених за результатом розгляду позову у даній справі.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні та постанові, судові рішення у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно розглянути питання щодо відповідності способу захисту, який обраний позивачем, способам захисту, встановленим чинним законодавством або договором; з'ясувати чи мало місце порушення прав чи інтересів позивача, а також встановити та перевірити інші обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до закону.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Райффайзен банк "Аваль" в особі Сумської обласної дирекції задовольнити частково.

Скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20.07.2011 р. та рішення Господарського суду Сумської області від 27.04.2011р. у справі № 5021/629/2011.

Справу 5021/629/2011 передати на новий розгляд до Господарського суду Сумської області в іншому складі суду.

Головуючий суддя Стратієнко Л.В.

СуддяБондар С.В.

СуддяКондратова І.Д.