Рішення № 18762424, 10.10.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 322

РІШЕННЯ

Іменем України

10.10.2011Справа №5002-32/2419-2011

Господарський суд Автономної республіки Крим у складі судді Барсукової А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дак орт» ( 95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Г. Сталінграда, 1-а ідентифікаційний код 36394005).

До відповідача Приватного підприємства «Центральне торгове обєднання» ( 95000, АР Крим, м. Сімферополь, пр. Кірова, 1 ідентифікаційний код 36228438).

Про стягнення 15595,08 грн.

За участю представників:

Від позивача ОСОБА_1., довіреність б/н від 01.07.2011р. у справі.

Від відповідача не зявився.

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Дакорт» звернувся до господарського суду АР Крим з позовом до відповідача Приватного підприємства «Центральне торгове обєднання» про стягнення суми вартості поставленої продукції в розмірі 12697,32 грн., суму нарахованої пені в розмірі 901,59 грн. та відсоток за невиконання грошового зобовязання 1996,17 грн., всього у розмірі 15595,08 грн.

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 09.06.2010р. порушено провадження у справі.

У звязку із тимчасовою непрацездатністю судді ГС АР Крим Ловягіної Ю.Ю. проведений повторний автоматичний розподіл справи, внаслідок якого справа передана до провадження судді Господарського суду АР Крим Барсуковій А.М.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем обовязків за договором купівлі-продажу № 358 від 17.11.2009р. в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість, що і стало приводом для звернення позивача до суду із позовом про стягнення вказаної заборгованості у примусовому порядку.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, не зважаючи на те, що був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду даної справи рекомендованою поштою.

Відповідно до пункту 3.6 Розяснень Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. № 02-5/289 ( зі змінами та доповненнями) особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. Отже, відповідач вважається повідомленим про час та місце судового розгляду справи.

Адреса, зазначена в позовній заяві повністю співпадає із адресою, вказаною у Витягу з ЄДРЮОФОП на відповідача, залученому до матеріалів справи ( а.с. 107-108).

В пункті 11 Інформаційного листа «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» Вищий господарський суд України зазначив, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. З цього приводу див. також пункт 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 N 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році".

Крім того, в матеріалах справи міститься картка поштового повідомлення із підписом відповідача, що свідчить про оповіщеність його про розгляд справи у суді. (а.с. 26).

Отже, господарським судом виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідача про час та місце судового засідання.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобовязує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідач не скористувався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обовязку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

У звязку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

17.11.2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Дакорт» (Продавець) (позивач) та Приватним підприємством «Центральне торгове обєднання» (Покупець) ( відповідач) був укладений Договір № 385 (а.с. 5).

Зазначений договір купівлі-продажу укладено у письмовій формі, підписано повноважними представниками обох сторін, їх підписи засвідчено печатками сторін, що відповідає вимогам статей 207, 208 Цивільного кодексу України і є правомірним правочином, в силу статті 204 Цивільного кодексу України.

За своєю правовою природою, зазначений договір є договором купівлі продажу, відповідно до вимог статті 655 Цивільного кодексу України.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктом 1.1 Договору сторони встановили, що Продавець зобовязується передати у власність Покупцеві товар, а Покупець зобовязується прийняти та оплатити товар на умовах дійсного договору.

У відповідності до пункту 4.1 Договору оплата за придбаний товар здійснюється протягом 21 календарного дня з дня отримання товару.

Так, на виконання умов Договору позивачем за період з 20.11.2010р. по 07.12.2010р. поставлено відповідачеві товар на загальну суму 18602, 74 грн. ( а.с. 10-14).

У відповідності до поворотної накладної № ДСМ -001515 від 24.11.2010р. повернуто товар на суму 5904, 42 грн. ( а.с. 15).

Товар прийнятий відповідачем, про що свідчить підпис та печатка відповідача на накладних.

Так, неналежне виконання умов договору відповідачем призвело до утворення заборгованості в розмірі 12697, 32 грн., яка й стала причиною для звернення позивача із відповідним позовом до суду.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобовязань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем не надано доказів оплати товару в повному обсязі.

Беручи до уваги вищенаведене, суд вважає, що матеріалами справи підтверджується заборгованість в розмірі 12697, 32 грн. та підлягає стягненню з відповідача.

Крім того позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 901, 59 грн.

Відповідно до пункту 5.2.1 Договору при порушенні Покупцем строку оплати Товару, він сплачує Продавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобовязань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобовязання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобовязань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобовязувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Судом встановлено, що заявлена позивачем до відшкодування сума пені за період з 11.12.2010р. по 31.05.2011р. повинна бути розрахована так:

За накладною від 20.11.2010р.:

901, 64 грн. х 15, 5 % ( подвійна облікова ставка НБУ за період з 11.12.2010р.) /365 днів х 171 день прострочення = 65, 47 грн.

За накладною від 20.11.2010р.:

7559, 02 грн. х 15, 5 % ( подвійна облікова ставка НБУ за період з 11.12.2010р.) /365 днів х 171 день прострочення = 548, 91 грн.

За накладною від 24.11.2010р. ( з врахуванням повернення товару за поворотною накладною):

1191, 68 грн. х 15, 5 % ( подвійна облікова ставка НБУ за період з 11.12.2010р.) /365 днів х 167 днів прострочення = 84, 51 грн.

За накладною від 03.12.2010р.:

2081, 28 грн. х 15, 5 % ( подвійна облікова ставка НБУ за період з 11.12.2010р.) /365 днів х 158 днів прострочення = 139, 65 грн.

За накладною від 07.12.2010р.:

963, 70 грн. х 15, 5 % ( подвійна облікова ставка НБУ за період з 11.12.2010р.) /365 днів х 154 дня прострочення = 63, 02 грн.

За таких обставин матеріалами справи підтверджується пеня лише в розмірі 901, 56 грн., а отже саме в цій сумі підлягає стягненню з відповідача.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 1996, 17 грн. відсотку за невиконання грошового зобовязання.

Так, відповідно до пункту 5.2.2 Договору, сторони добровільно погодили, що у випадку затримання платежів більш ніж на 10 днів, покупець повинний додатково до суми боргу виплатити продавцеві відсоток по невиконаним грошовим зобовязанням в розмірі 0, 1 % від суми боргу за кожний день користування грошовими коштами.

Проте, суд не може погодитись із позицією позивача, оскільки двома пунктами договору передбачено нарахування відсотків, яке є по суті однією й тією ж відповідальністю.

Приписами статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Тобто суми передбачені пунктом 5.2.1 та 5.2.2 Договору за своєю правовою природою є пенею.

Проте, неможливо двічі застосовувати пеню у якості відповідальності за порушення обовязків за договором.

За таких обставин, враховуючи той факт, що позивач взагалі не зміг пояснити суду правову природу нарахованих за кожен день прострочення платежу 0, 1 % від суми боргу, суд не вбачає обґрунтованих та законних підстав для задоволення позову в цій частині.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторін пропорційно до розміру задоволених позовних вимог відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Приватного підприємства «Центральне торгове обєднання» ( 95000, АР Крим, м. Сімферополь, пр. Кірова, 1 ідентифікаційний код 36228438) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дак орт» ( 95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Г. Сталінграда, 1-а ідентифікаційний код 36394005) 12697, 32 грн. заборгованості, 901, 56 грн. пені, 135, 99 грн. державного мита та 205, 79 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.В іншій частині позову відмовити.

4.Наказ видати в порядку статтей 116, 117 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 10.10.2011р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Мотивувальна частина рішення оформлена відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписана 10.10.2011р.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримБарсукова А.М.