Постанова № 18761792, 18.10.2011, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" жовтня 2011 р. Справа № 16/5025/1454/11

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Савченко Г.І.

судді Мельник О.В. , судді Грязнов В.В. при секретарі судового засідання Новак Р.А.

за участю представників сторін:

Від позивача - представник ОСОБА_1, дов.б/н., від 10.11.2009 року

Від відповідача - представник ОСОБА_2, дов.№02-04/614 від 04.10.2010 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізована будівельно-транспортна компанія" на ухвалу господарського суду Хмельницької області від 13.09.11 р. у справі № 16/5025/1454/11 (суддя Магера В.В. )

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізована будівельно-транспортна компанія"

до Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "УКРСОЦБАНК"

про визнання недійсним договору застави майна № 880/280-ЗМ 41 від 24.05.07р.; зобов'язання внести до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів рухомого майна запис про зняття заборони відчуження баштового крану МК 85, 2007 р.в., заводський №85.361.2 (реєстраційний номер запису в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 6533209).

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 13 вересня 2011 року на підставі п.5 ч.1 ст.80 ГПК України, провадження у справі №16/5025/1454/11 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Спеціалізована будівельно-транспортна компанія”, м. Хмельницький до Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку „Укрсоцбанк” в особі Хмельницької філії Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку „Укрсоцбанк”, м. Хмельницький про визнання недійсними договору застави майна №880/280-ЗМ 41 від 24.05.2007р., укладених між ТОВ „Спецбудтранс” та АКБ СР „Укрсоцбанк” та договору застави майна від 24.05.2007р., зареєстрованого в реєстрі за №2591, укладеного між ТОВ „Спецбудтранс” та АКБ СР „Укрсоцбанк”; зобов'язання Державного підприємства „Інформаційний центр” Міністерства юстиції України в особі Хмельницької філії Інформаційного центру Міністерства юстиції України внести до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів рухомого майна запис про зняття заборони відчуження баштового крану МК 85, 2007р.в., заводський № 85.361.2 (реєстраційний номер запису в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 6533209), припинено.

Повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю „Спеціалізована будівельно-транспортна компанія”, м. Хмельницький, Вінницьке шосе,6 (код ЗКПО 31791373) з Державного бюджету України державне мито в сумі 85,00 грн. (вісімдесят пять гривень 00 коп.), сплаченого згідно квитанції від 17.08.2011р. №2740.402.1 та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 коп.), сплачені згідно квитанції від 17.08.2011р. №2740.402.3. Ухвалою від 20 вересня 2011 року виправлені описки допущені в оскаржуваній ухвалі.

Позивач товариство з обмеженою відповідальністю "Спеціалізована будівельно-транспортна компанія" подав апеляційну скаргу на ухвалу місцевого господарського суду. Просить її скасувати, позов задоволити.

Апеляційну скаргу позивач обгрунтовує тим, що:

Предметом позову у справі є визнання недійсним договорів № 880/280-ЗМ41 та № 2591 від 24.05.2007 року.

Однак, припиняючи провадження у справі через наявність третейської угоди між сторонами господарський суд не врахував наявність заперечень позивача щодо вирішення спору в третейському суді та те, що Конституція України гарантує судовий захист з боку держави і таке конституційне право не може бути скасоване або обмежене (частина друга статті 22, стаття 64 Конституції України). В силу приписів статті 1 ГПК України до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, а угода про відмову від права на звернення до господарського суду вважається недійсною.

В Рішенні Конституційного суду України від 10 січня 2008 року у справі № 1-3/2008 (№ 1-рп/2008) за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті З, пункту 9 статті 4 та розділу VIII "Третейське самоврядування" Закону України "Про третейські суди" (справа про завдання третейського суду) визначено, що практика Європейського суду з прав людини свідчить, що звернення фізичних та/або юридичних осіб до третейського суду є правомірним, якщо відмова від послуг державного суду відбулася за вільним волевиявленням сторін спору (Рішення у справі "Девір проти Бельгії" від 27 лютого 1980 року).

Третейське застереження, викладене у п. 6.1, 6.2 спірних договорів, не обмежує позивача у зверненні з відповідним позовом до господарського суду, та не містить переліку спорів, які передаються на розгляд третейського суду.

Згідно статті 5 Закону України "Про третейські суди" юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

За умовами пункту 11 статті 6 (на час укладення спірних угод пункт 7 статті 6) Закону України "Про третейські суди" третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком інших справ, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції. Наведена норма чітко визначає підвідомчість справ третейським судам і встановлює певні винятки (справи), які не можуть бути передані на розгляд третейського суду.

Аналізуючи вказані норми, можна дійти висновку, що згідно з положеннями чинного законодавства певне питання вирішується "судом", "у судовому порядку", "на підставі рішення суду" слід вважати, що йдеться про державні суди з огляду на висновки Конституційного суду України наведені у його Рішенні від 10 січня 2008 року у справі N 1-3/2008 (№ 1-рп/2008) (справа про завдання третейського суду).

Згідно з положеннями частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.

Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в абзаці сьомому статті 2, статті 3 Закону України "Про третейські суди", є здійснення ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного частиною п'ятою статті 55 Конституції України.

Третейські суди не віднесені до системи судів загальної юрисдикції (стаття 125 Конституції України), не здійснюють правосуддя, їх рішення не є актами правосуддя, а самі вони не входять до системи судів загальної юрисдикції.

Пунктом 3 статті 215 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Враховуючи вищевикладене та з огляду на умови ч.3 ст. 215 Цивільного кодексу України виключно державними судами розглядаються спори щодо визнання правочину недійсним.

У додаткових поясненнях до апеляційної скарги позивач посилається відповідно до п.6.1, 6.2 спірних договорів застави, третейський суд може розглядати тільки спори пов'язані з укладанням та виконанням договорів, а не про визнання їх недійсними.

Крім того відповідно до абз. 8 ст. 27 Закону України «Про третейські суди»Закону у разі, якщо третейський суд дійде висновку про відсутність або недійсність зазначеної угоди, він повинен відмовити в розгляді справи, саме тому, що третейський суд не має права розглядати спір про визнання недійсним договору у якому міститься третейське застереження, оскільки визнання договору недійсним має наслідком недійсність усіх його частин у тому числі і третейського застереження.

Вказане положення означає, що третейський суд не має права розглядати спір про визнання недійсним усього договору у якому міститься третейське застереження, оскільки визнання договору недійсним має наслідком недійсність усіх його частину тому числі і третейського застереження.

Відповідач заперечує доводи апеляційної скарги.

Дослідивши докази у справі, доводи сторін, Рівненський апеляційний господарський суд встановив.

Позивач звернувся до суду із позовом, згідно якого просить визнати недійсним договір застави майна №880/280-ЗМ 41 від 24.05.2007р., укладений між ТОВ „Спецбудтранс” та АКБ СР „Укрсоцбанк” та договір застави майна від 24.05.2007р., зареєстрований в реєстрі за №2591, укладений між ТОВ „Спецбудтранс” та АКБ СР „Укрсоцбанк”, а також зобов'язати Державне підприємство „Інформаційний центр” Міністерства юстиції України в особі Хмельницької філії Інформаційного центру Міністерства юстиції України внести до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів рухомого майна запис про зняття заборони відчуження баштового крану МК 85, 2007р.в., заводський №85.361.2 (реєстраційний номер запису в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 6533209).

Представник відповідача в засідання суду подав письмову заяву від 31.08.2011р. №101.6-02/85-1876, згідно якої просить суд припинити провадження у даній справі згідно ч.1 п.5 ст.80 ГПК України, оскільки сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду.

В обгрунтвання поданої заяви посилається на те, що договорами застави №880/280-ЗМ 41 та №2591 від 24.05.2007р., які позивач просить визнати недійсними, сторони обумовили (п.п.6.1, 6.2 спірних договорів) про наступне: всі спори та непорозуміння, які можуть виникнути у звязку із укладанням та виконанням положень цього договору, вирішуються шляхом переговорів між сторонами на рівні їх уповноважених представників.

У випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, сторони, керуючись ст.5 Закону України „Про третейські суди”, домовились про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Ярошовцем Василем Миколайовичем Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою: 02002, м. Київ, вул. М. Раскової, 15. У випадку неможливості розгляду спору вказаним третейським суддею спір розглядається третейським суддею Мороз Оленою Анатоліївною або Білоконем Юрієм Миколайовичем у порядку черговості, вказаному у даному пункті. У разі, якщо спір не може бути розглянутий визначеними у даному пункті суддями, суддя призначається Головою Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у відповідності до чинного Регламенту Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків.

Місцевий господарський суд припинив провадження у справі.

Давши оцінку доказам у справі, Рівненський апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст.1 ГПК України передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Угода про відмову від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Стаття 12 ГПК України передбачає, що господарським судам підвідомчі:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів;

2) справи про банкрутство;

3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції;

4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів;

5) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери;

6) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

Підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду, крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб, спорів, передбачених пунктом 4 частини першої цієї статті, та інших спорів, передбачених законом. Рішення третейського суду може бути оскаржено в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Статтею 5 Закону України „Про третейські суди” від 11.05.2004р. №1701-IV (із змінами та доповненнями) передбачено, що юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

Вказаний Закон передбачає, що спір може бути переданий на вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав. Третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.

Якщо сторони не домовилися про інше при передачі спору до постійно діючого третейського суду, а також при вказівці у третейській угоді на конкретний постійно діючий третейський суд регламент третейського суду розглядається як невід'ємна частина третейської угоди.

За будь-яких обставин у разі суперечності третейської угоди регламенту третейського суду застосовуються положення регламенту.

Третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв'язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує.

Третейська угода має містити відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце і дату укладання угоди. Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору. У разі недодержання правил, передбачених цією статтею, третейська угода є недійсною.

Недійсність окремих положень договору, контракту, що містить третейське застереження, не тягне за собою недійсність такого третейського застереження. Третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом. (ст. 12 Закону України „Про третейські суди”).

Згідно ст.13 Регламенту Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, затвердженого рішенням Ради Асоціації українських банків від 22 квітня 2005 р. протокол №2, даний Третейський суд в порядку, передбаченому діючим законодавством та Регламентом, розглядає будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком випадків передбачених статтею 6 Закону України „Про третейські суди”. Питання про підвідомчість спорів Третейському суду вирішується складом третейського суду, який розглядає спір.

Судом приймається до уваги, що сторони при укладанні договорів застави №880/280-ЗМ 41 та №2591 від 24.05.2007р., зокрема в п.п.6.2 договорів, самі визначили наступне:

У випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, сторони, керуючись ст. 5 Закону України „Про третейські суди”, домовились про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Ярошовцем Василем Миколайовичем Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою: 02002, м. Київ, вул. М. Раскової, 15. У випадку неможливості розгляду спору вказаним третейським суддею спір розглядається третейським суддею Мороз Оленою Анатоліївною або Білоконем Юрієм Миколайовичем у порядку черговості, вказаному у даному пункті. У разі, якщо спір не може бути розглянутий визначеними у даному пункті суддями, суддя призначається Головою Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у відповідності до чинного Регламенту Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків.

Судом також встановлено відсутність в договорах зауважень щодо форми та змісту вказаного третейського застереження, з якими повязана їх недійсність. При цьому, позивач звернувся до суду із вимогами, які випливають саме із договорів застави №880/280-ЗМ 41 та №2591 від 24.05.2007р. із вказівкою на застереження про передачу спору для вирішення до третейського суду.

Згідно ч.1 п.5 ст.80 ГПК України передбачено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду.

Така позиція викладена у Постанові Вищого господарського суду України від 23 червня 2011 року у справі №1/35-37/618-58/198. в якій стороною є "Укрсоцбанк".

Крім того, можливість передачі державою на розгляд третейських судів спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин визнана зарубіжною судовою практикою, заснованою, в тому числі, на міжнародному праві. Загальні засади арбітражного розгляду цих спорів визначені Європейською конвенцією про зовнішньоторговельний арбітраж від 21.04.61 року та рекомендовані державам Арбітражним регламентом Комісії ООН з права міжнародної торгівлі від 15.06.76 року.

Практика Європейського суду з прав людини (рішення у справі „Девір проти Бельгії"" від 27 лютого 1980 року) свідчить, що звернення фізичних та/або юридичних осіб до третейського суду є правомірним, якщо відмова від послуг державного суду відбулася за вільним волевиявленням сторін спору. В силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадане судове рішення „Девір проти Бельгії" та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є приоритетним джерелом права для національного суду.

При цьому, всупереч приписів статті 33 ГПК України, позивач в судовому порядку не довів, що укладення третейського застереження в пункті 6.1., 6.2 Договорів застави майна відбулося з порушенням внутрішнього волевиявлення сторони Договору.

З огляду на вищенаведене, посилання Апелянта на невідповідність ухвали суду першої інстанції практиці Європейського суду з прав людини є безпідставними та необгрунтованими.

Посилання апелянта на ту обставину, що відповідно до п.6.1, 6.2 договору застави, третейський суд може розглядати тільки спори про укладання та виконання договору не відповідає дійсності.

Пункти 6.1, 6.2 договору не обмежують вирішення третейським судом спорів про визнання договору недійсним.

Посилання апелянта на ст.27 Закону України "Про третейські суди" не приймається до уваги, оскільки відповідно до ст.217 ЦК України - недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину вцілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Таким чином не вбачається підстав для зміни, скасування ухвали місцевого господарського суду.

Керуючись ст.ст. 99,101,103,105,106 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізована будівельно-транспортна компанія" на ухвалу господарського суду Хмельницької області від 13 вересня 2011 року по справі №16/5025/1454/11 залишити без задоволення.

2. Ухвалу господарського суду Хмельницької області від 13 вересня 2011 року по справі №16/5025/1454/11 залишити без змін.

3. Матеріали справи №16/5025/1454/11 повернути в господарський суд Хмельницької області.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Савченко Г.І.

Суддя Мельник О.В.

Суддя Грязнов В.В.

01-12/14556/11