Рішення № 18760838, 12.10.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" жовтня 2011 р. Справа № 5023/7069/11

вх. № 7069/11

Суддя господарського суду Жельне С.Ч.

при секретарі судовогозасідання Федорова Т.О.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1., дов. №02-07/409 від 04.03.2011 року, 1-го відповідача: не з"явився, 2-го відповідача: ОСОБА_2, дов. б/н від 19.09.2011 року 3-ї особи <Текст >відповідача - <Текст >3-ї особи <Текст >

розглянувши справу за позовом ПАТ "Укрсоцбанк", м. Київ 3-я особа <Текст >

до 1-го Товариства з обмеженою відповідальністю спільного підприємства "Соллі - Плюс", с. Циркуни та 2-го Товариства з обмеженою відповідальністю "Автосоюз", с. Циркуни 3-я особа <Текст >

про визнання недійсним договору.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ПАТ "Укрсоцбанк", звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору про передачу права на отримання свідоцтв на знаки для товарів і послуг від 23.06.2009 р., укладеного між ТОВ "Автосоюз" та ТОВ СП "Соллі - Плюс", з підстав, встановлених ч.1, 5 ст. 203 ЦК України. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що при укладенні спірного договору були порушені права та законні інтереси позивача, оскільки останній не надавав згоду на укладення договору про передачу права на отримання свідоцтв на знаки для товарів і послуг від 23.06.2009 р., хоча наявність такої згоди є обов"язковою згідно п.3.3.9 договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 860/6-27/18/1/6-022 від 01.06.2006 р., укладеного між ПАТ "Укрсоцбанк" та ТОВ СП "Соллі - Плюс".

Представник позивача у судовому засіданні підтримує позовні вимоги та просить їх задовольнити.

Представник першого відповідача, - ТОВ "Автосоюз", в судовому засіданні проти позову заперечує у повному обсязі. Вказує, що при укладенні між ТОВ "Автосоюз" та ТОВ СП "Соллі - Плюс" договору про передачу права на отримання свідоцтв на знаки для товарів і послуг від 23.06.2009 р., не було порушено прав та законних інтересів позивача, оскільки, договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 860/6-27/18/1/6-022 від 01.06.2006 р. не містить положень щодо обовязку ТОВ СП "Соллі - Плюс" отримувати від ПАТ "Укрсоцбанк" згоди на укладення будь-яких договорів. Вважає, що ПАТ «Укрсоцбанк» не є заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину, тому у нього відсутні підстави для звернення до суду в порядку, передбаченому ст. ст. 215, 216 ЦК України, з позовною заявою про визнання договору недійсним, в якому він не є стороною.

Другий відповідач, - ТОВ СП "Соллі - Плюс", у призначене судове засідання свого представника не направив, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення. Через канцелярію господарського суду надав заперечення проти позовної заяви, в якому проти позову заперечує у повному обсязі. Вказує, що при укладенні між ТОВ "Автосоюз" та ТОВ СП "Соллі - Плюс" договору про передачу права на отримання свідоцтв на знаки для товарів і послуг від 23.06.2009 р., не було порушено прав та законних інтересів позивача, оскільки, договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 860/6-27/18/1/6-022 від 01.06.2006 р. не містить положень щодо обовязку ТОВ СП "Соллі - Плюс" отримувати від ПАТ "Укрсоцбанк" згоди на укладення будь-яких договорів. Вважає, що ПАТ «Укрсоцбанк» не є заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину, тому у нього відсутні підстави для звернення до суду в порядку, передбаченому ст. ст. 215, 216 ЦК України, з позовною заявою про визнання договору недійсним, в якому він не є стороною.

12.10.2011 року до господарського суду від другого відповідача надійшло клопотання, в якому він просить суд розглядати справу без участі його представника у судовому засіданні.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України суд вправі розглянути справу без сторони (її представника) за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та першого відповідача, суд встановив наступне.

23.06.2009 року між ТОВ "Автосоюз" та ТОВ СП "Соллі - Плюс" був укладений договір про передачу права на отримання свідоцтв на знаки для товарів і послуг, за умовами якого заявник - ТОВ "Автосоюз" передає за цим договором, а правонаступник - ТОВ СП "Соллі - Плюс" набуває права на отримання свідоцтв на знаки для товарів і послуг за заявками № m 2009 073072, m 2009 07373, m 2009 07374, m 2009 07375 на умовах цього договору.

Відповідно п.3 спірного договору за передачу права на отримання свідоцтв за заявками правонаступник сплачує заявнику винагороду в обсягах та на умовах, що викладені у додатку № 1 до цього договору.

Згідно з додатком № 1 до договору про передачу права на отримання свідоцтв на знаки для товарів і послуг від 23.06.2009 р. за передачу права на отримання свідоцтв за заявками № m 2009 073072, m 2009 07373, m 2009 07374, m 2009 07375 правонаступник сплачує заявнику винагороду у розмірі 15000000 грн. Правонаступник зобовязаний перерахувати вищезазначені кошти на рахунок заявника в 10 денний термін з дня підписання цього договору.

На виконання умов даного договору сторони підписали акт прийому передачі, відповідно до якого заявник передав правонаступнику оригінали заяв, зареєстрованих в Укрпатенті № m 2009 073072, m 2009 07373, m 2009 07374, m 2009 07375.

У звязку з невиконанням ТОВ СП "Соллі - Плюс" зобовязань за договором про передачу права на отримання свідоцтв на знаки для товарів і послуг від 23.06.2009 р. щодо оплати винагороди, 21.09.2010 р. ТОВ "Автосоюз" звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з ТОВ СП "Соллі - Плюс" 15000000 грн. заборгованості, 1005000 грн. інфляції, 485753,42 грн. три відсотка річних та судові витрати за договором про передачу права на отримання свідоцтв на знаки для товарів і послуг від 23.06.2009 р.

07.10.2010 р. господарським судом Харківської області постановлено рішення по справі № 29/293-10, яким позовні вимоги ТОВ "Автосоюз" задоволено повністю, стягнено з ТОВ СП "Соллі - Плюс" на користь ТОВ "Автосоюз" 15000000 грн. боргу, 1005000 грн. інфляційних, 485753,42 грн. річних, 85 грн. державного мита та 236 витрат на інформаційно технічне забезпечення судового процесу.

Позивач в позовній заяві зазначає, що він згоди на укладення договору про передачу права на отримання свідоцтв на знаки для товарів і послуг від 23.06.2009 р., що передбачає покладення зобовязань на ТОВ СП "Соллі - Плюс" по сплаті заборгованості у розмірі 15000000,00 не давав. Тож, позивач є заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Вважає спірний правочин недійсним за підстав встановлених ч.1. 5 ст.203, ст.215 ЦК України.

В ході судового розгляду, судом встановлено, що 01.06.2006 р. між ПАТ "Укрсоцбанк" та ТОВ СП "Соллі - Плюс" був укладений договір про надання відновлювальної кредитної лінії №860/6-27/18/1/6-022.

За умовами цього договору кредитор - ПАТ "Укрсоцбанк" зобовязується надати позичальнику - ТОВ СП "Соллі - Плюс" грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

Відповідно до п.3.3.9 вищевказаного договору, на який посилається позивач як на підставу для звернення до господарського суду з даним позовом, позичальник зобовязаний не здійснювати без попереднього письмового погодження з кредитором наступних дій на загальну суму більше як 50% суми максимального ліміту заборгованості, визначеного п. 1.1.1 цього договору, а саме: не отримувати кредити в інших банківських установах; не здійснювати аваль векселів; не надавати гарантій та поручительств; не здійснювати перевід активів, в тому числі шляхом створення/ вступу до існуючих/ збільшення статутних фондів підприємств, установ та організацій, їх обєднань; не обтяжувати своє майно будь-якими зобовязаннями.

На думку позивача, укладення договору про передачу права на отримання свідоцтв на знаки для товарів і послуг від 23.06.2009 р. між ТОВ "Автосоюз" та ТОВ СП "Соллі - Плюс" порушує п. 3.3.9 договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 860/6-27/18/1/6-022 від 01.06.2006 р. в частині не обтяжувати своє майно будь-якими зобовязаннями.

Суд не погоджується з таким твердженням позивача з огляду на наступне. Поняття обтяження міститься у Законі України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», відповідно до ст. 3 якого обтяженням є право обтяжувача на рухоме майно боржника або обмеження права боржника чи обтяжувача на рухоме майно, що виникає на підставі закону, договору, рішення суду або з інших дій фізичних і юридичних осіб, з якими закон пов'язує виникнення прав і обов'язків щодо рухомого майна.

Відповідно до обтяження в обтяжувача і боржника виникають права і обов'язки, встановлені законом та/або договором.

Вимоги до правочину, на підставі якого виникає обтяження, встановлюються законом.

Згідно з ст. 4 вищевказаного Закону обтяження поділяються на публічні та приватні. Публічним є обтяження рухомого майна, яке виникає відповідно до закону або рішення суду. Приватні обтяження можуть бути забезпечувальними та іншими договірними. Забезпечувальним є обтяження, яке встановлюється для забезпечення виконання зобов'язання боржника або третьої особи перед обтяжувачем. Іншими договірними є приватні обтяження, які не віднесені до забезпечувальних і виникають унаслідок передачі рухомого майна, право власності на яке належить обтяжувачу, у володіння боржнику, або з інших підстав, що обмежують право обтяжувача чи боржника розпоряджатися рухомим майном.

Відповідно до ст. 21 вищевказаного Закону до забезпечувальних обтяжень належать: 1) застава рухомого майна згідно з параграфом 6 глави 49 Цивільного кодексу України, що виникає на підставі договору; 2) право застави рухомого майна згідно з статтею 694 Цивільного кодексу України; 3) право притримання рухомого майна згідно з параграфом 7 глави 49 Цивільного кодексу України; 4) інші обтяження рухомого майна, які кваліфікуються як забезпечувальні. Зміст окремих видів забезпечувальних обтяжень встановлюється законом та/або договором.

Відповідно до ст. 34 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» до договірних обтяжень належать: 1) передача рухомого майна повіреному або комісіонеру згідно з договором доручення або з договором комісії; 2) передача рухомого майна власником у строкове володіння та користування іншій особі, у тому числі згідно з договором найму; 3) передача рухомого майна в управління, якщо договір управління майном забороняє управителю відчужувати передане в управління рухоме майно; 4) купівля-продаж рухомого майна з правом або зобов'язанням зворотного викупу; 5) купівля-продаж рухомого майна за умов, визначених статтею 697 Цивільного кодексу України ; 6) зобов'язання боржника передати право власності на рухоме майно обтяжувачу за умови настання певної події в майбутньому; 7) відступлення права вимоги; 8) інші обтяження рухомого майна, які кваліфікуються як договірні.

Ст. 11 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»передбачено, що обтяження рухомого майна реєструються в Державному реєстрі в порядку, встановленому цим Законом.

Також, поняття обтяження міститься у ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» згідно з якою обтяження - заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, яка встановлена або законом, або актами уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб або яка виникає на підставі договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування.

Отже, в розумінні вищезазначених норм, другий відповідач - ТОВ СП "Соллі - Плюс" укладаючи спірний договір не здійснив жодних дій, направлених на обтяження свого майна.

Договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 860/6-27/18/1/6-022 від 01.06.2006 р. не містить пунктів, які би покладали на другого відповідача обовязок при укладенні будь-яких договорів, правочинів, отримувати на це згоду позивача.

Що стосується посилання позивача на рішення господарського суду Харківської області від 07.10.2010 р. по справі № 29/293-10, яким з ТОВ СП "Соллі - Плюс" стягнено на користь ТОВ "Автосоюз" заборгованість за спірним договором, що на думку позивача є обтяженням майна ТОВ СП "Соллі - Плюс", то з цього приводу суд вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно до ч.1 ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Спосіб захисту повинен відповідати правовідносинам, що склалися між сторонами та призводити до відновлення порушеного (оспорюваного) права, оскільки саме відновлення такого права є метою захисту та одночасно і його призначенням.

Звертаючись до суду ТОВ "Автосоюз" захищав свої порушені права та обовязки.

Суд також звертає увагу на те, що статтею 6 договору про надання відновлювальної кредитної лінії №860/6-27/18/1/6-022 від 01.06.2006 р. передбачено порядок врегулювання спорів між кредитором та позичальником. Тому, якщо позивач вважає, що позичальником порушені умови цього договору, він має право в порядку та у спосіб, передбачені діючим законодавством України, звернутися до суду з відповідним позовом про стягнення з ТОВ СП "Соллі - Плюс" на його користь кредитних коштів, вимагати розірвання договору та відшкодування збитків тощо.

Таким чином, суд приходить до висновку, що при укладенні між ТОВ "Автосоюз" та ТОВ СП "Соллі - Плюс" договору про передачу права на отримання свідоцтв на знаки для товарів і послуг від 23.06.2009 р., не було порушено прав та законних інтересів ПАТ "Укрсоцбанк", оскільки, договір про надання відновлювальної кредитної лінії №860/6-27/18/1/6-022 від 01.06.2006 р. не містить положень щодо обовязку ТОВ СП "Соллі - Плюс" отримувати від ПАТ "Укрсоцбанк" згоди на укладення будь-яких договорів.

Враховуючи викладене, суд вважає, що оспорюваним договором права ПАТ "Укрсоцбанк" не порушуються.

Звертаючись з позовом, позивач посилався на те, що спірний договір не відповідає вимогам ч. 1 та ч. 5 ст. 203, ст. 215 ЦК України, оскільки він суперечить вимогам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підставою недійсності правочину згідно з ч. 1 ст.215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог закону щодо умов його дійсності, які встановлені частинами 1-3, 5-6 ст. 203 ЦК України.

Під недійсним правочином відповідно до вимог чинного законодавства слід розуміти дії фізичних і юридичних осіб, які, хоч і спрямовані на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов'язків, але не створюють цих наслідків через невідповідність вчинених дій вимогам закону.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського Кодексу України господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським Кодексом України, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, в тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити кошти, надати інформацію, тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства. (п. 1 ст. 626, ст. 627, п. 1 ст. 628 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Ч. 2 ст. 180 ГК України також передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно ч. 3 ст. 180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Вирішуючи спір про визнання угоди недійною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон повязує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків: відповідність угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Судом встановлено, що в договорі про передачу права на отримання свідоцтв на знаки для товарів і послуг від 23.06.2009 р. його сторони домовились щодо предмету договору, своїх прав та обов'язків, відповідальності, ціни, строку дії та порядку його розірвання та інших умов. Договір підписано обома сторонами та скріплено печатками, що посвідчує його дійсність та реальність наміру сторін на виконання договору, оскільки за змістом ч. 2 ст. 207 ЦК України підпис на правочині, який вчиняє юридична особа, скріплюється печаткою, а тому печатка підтверджує підпис, що проставляється на документі.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що посилання, про те, що спірний договір є таким, що суперечить вимогам діючого законодавства є безпідставним.

Судом встановлено, що сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину додержані всі необхідні вимоги чинного законодавства України, він підписан двома сторонами, в договорі зазначені усі суттєві умови. Крім того, сторони вчинили дії, спрямовані на виконання договору, що підтверджується наданими до матеріалів справи доказами.

Позивач не навів належного обґрунтування та не довів суду існування жодної з обставин, передбачених ст. 203 ЦК України, що свідчили б про недійсність спірного договору.

Судом встановлено, що спільні дії відповідачів при укладенні та виконанні договору про передачу права на отримання свідоцтв на знаки для товарів і послуг від 23.06.2009 р. були направлені на набуття тих прав та обовязків, які випливають саме з цього договору і таким чином правочини, у вигляді договору про передачу права на отримання свідоцтв на знаки для товарів і послуг від 23.06.2009 р., спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, безпідставними, у зв'язку з чим в їх задоволенні належить відмовити.

Витрати по сплаті держмита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на позивача.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 12, 15, 22, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, - <Текст >

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Повний текст рішення підписано судом 17.10.2011 р.

Суддя (підпис< Текст >Жельне С.Ч.

<Текст >