Рішення № 18759874, 05.10.2011, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.10.11 Справа№ 5015/4768/11

Господарський суд Львівської області, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом:Державного територіально-галузевого обєднання “Львівська залізниця” (м.Львів), від імені якого діє Відокремлений підрозділ “Львівська дирекція залізничних перевезень” (м.Львів)

до відповідача:Відкритого акціонерного товариства “Львівський дослідний нафтомаслозавод” (м.Львів)

про:стягнення боргу в розмірі 4 321,85 грн. та розірвання договору про подачу та збирання вагонів

Суддя: В.М. Пазичев

При секретарі:І.Є.Башак Представники сторін:

від позивача:ОСОБА_1 - представник, довіреність від 26.07.2011 року

від відповідача:Не зявився Представникам сторін, присутнім в судовому засіданні, розяснено їх права та обовязки відповідно до ст.ст. 20, 22 ГПК України, зокрема, право заявляти відводи.

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Державного територіально-галузевого обєднання “Львівська залізниця” (м.Львів), від імені якого діє Відокремлений підрозділ “Львівська дирекція залізничних перевезень” (м.Львів) до Відкритого акціонерного товариства “Львівський дослідний нафтомаслозавод” (м.Львів) про стягнення боргу в розмірі 4 321,85 грн. та розірвання договору про подачу та збирання вагонів.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 18.08.2011 року порушено провадження у справі і призначено до розгляду на 22.08.2011 року. Ухвалою від 22.08.2011 року розгляд справи відкладено до 26.08.2011 року, у звязку з неявкою представників сторін. Ухвалою від 26.08.2011 року розгляд справи відкладено до 26.09.2011 року, у звязку з неявкою представника відповідача. Ухвалою від 26.09.2011 року розгляд справи відкладено до 30.09.2011 року, у звязку з неявкою представника відповідача. Ухвалою від 30.09.2011 року розгляд справи відкладено до 05.10.2011 року, у звязку з неявкою представника відповідача.

Позивач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 18.08.2011 року, про відкладення від 22.08.2011 року, від 26.08.2011 року, від 26.09.2011 року, від 30.09.2011 року не виконав повністю, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

26.09.2011 року за вх.№21796/11 позивач подав заяву про збільшення розміру позовних вимог.

30.09.2011 року за вх.№22305/11 позивач подав клопотання по справі.

Відповідач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 18.08.2011 року, про відкладення від 22.08.2011 року, від 26.08.2011 року, від 26.09.2011 року, від 30.09.2011 року не виконав, відзиву на позов не представив, явку повноважного представника не забезпечив.

Згідно ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Позов розглянуто у відсутності представника відповідача за наявними в справі матеріалами, відповідно до ст.75 ГПК України.

Відповідно до ст. 85 ГПК України, рішення виготовлено, підписано та оголошено 05.10.2011 року.

Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, заслухавши пояснення представників сторін, зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

У позовній заяві позивач зазначив, що 02.11.2007 року між Відкритим акціонерним товариством „Львівський дослідний нафтомаслозавод" (надалі - відповідач) та Державним територіально-галузевим обєднанням “Львівська залізниця” в особі Відокремленого підрозділу “Львівська дирекція залізничних перевезень” (надалі - позивач) був укладений договір № 420 (далі-Договір) про подачу та забирання вагонів, згідно з яким відповідач зобов'язувався сплачувати позивачу збір за примикання під'їзних колій у смузі відведення, за ділянку землі площею, що визначена згідно п. 3 даного Договору (897 кв. м.).

Позивач стверджує, що відповідач, в порушення умов п. 14, п. 18 Договору, допустив заборгованість за період з грудня 2010 року по липень 2011 року на загальну суму 4 133 грн. 38 коп., в тому числі ПДВ. Окрім того, позивач нарахував відповідачу пеню в розмірі 188 грн. 47 коп.

26.09.2011 року позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої, просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 4650,05 грн. основного боргу за період з грудня 2010 року по липень 2011 року та за вересень 2011 року, а також стягнути з відповідача пеню у розмірі 260,43 грн.

Таким чином, на думку позивача, загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 4910,48 грн.

Окрім того, на думку позивача, відповідач істотно порушував умови Договору, що значною мірою завдало шкоди позивачу, а тому позивач просить суд розірвати договір про подачу та забирання вагонів №420 від 02.11.2007 року.

Відповідач явку представника в судове засідання не забезпечив, відзив на позов не представив, пояснення по суті справи не подав, проти позовних вимог не заперечив, наявність боргу належними та допустимими доказами не спростував.

Станом на момент розгляду справи відповідач не подав докази погашення заборгованості в повному обсязі.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного :

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, в тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобовязання, які виникають між субєктами господарювання або між субєктами господарювання і негосподарюючими субєктами юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобовязаннями.

У відповідності до ч.7 ст.179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ст.193 ГК України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

В ході судового розгляду справи було встановлено, що 02.11.2007 року між Відкритим акціонерним товариством „Львівський дослідний нафтомаслозавод" (надалі - відповідач) та Державним територіально-галузевим обєднанням “Львівська залізниця” в особі Відокремленого підрозділу “Львівська дирекція залізничних перевезень” (надалі - позивач) був укладений договір № 420 (далі-Договір) про подачу та забирання вагонів, згідно з яким відповідач зобов'язувався сплачувати позивачу збір за примикання під'їзних колій у смузі відведення, за ділянку землі площею, що визначена згідно п. 3 даного Договору (897 кв. м.).

Згідно п. 14.3 Договору, відповідач повинен вносити плату у першій декаді поточного місяця згідно п. 22 таблиці №4 Розділу 2 Тарифного керівництва №1, з врахуванням діючого коефіцієнта на момент оплати (з 18.05.2009 року, згідно додаткової угоди до договору №420, плата вноситься на підставі "Калькуляції витрат на утримання 1 м. кв. смуги відведення (за 1 місяць)", затвердженої заступником начальника залізниці по колійному господарству).

Відповідач, в порушення умов Договору, допустив заборгованість за період з грудня 2010 року по липень 2011 року та за вересень 2011 року у розмірі 4650,05 грн.,що підтверджується матеріалами справи.

Таким чином, загальна сума основного боргу відповідача перед позивачем становить 4650,05 грн.

Оскільки вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу у сумі 4650,05 грн. відповідає умовам Договору та нормам чинного законодавства України, право вимоги підтверджене належними та допустимими доказами, які знаходяться у матеріалах справи, можна зробити висновок, що позов в частині стягнення з відповідача основного боргу у сумі 4650,05 грн. є обґрунтованим і таким що підлягає до задоволення.

Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст.230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1, ч.6, ст.231 ГК України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з ч.6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно п. 16.1 Договору, за несвоєчасну оплату належних позивачу платежів, які передбачено Договором, підприємство сплачує пеню у розмірі 0,5 % від суми прострочки, за кожен день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

За розрахунком позивача, розмір пені за договором № 420 від 02.11.2007 року складає 260,43 грн., що відповідає вимогам чинного законодавства України та умовам договору про подачу та забирання вагонів №420 від 02.11.2007 року, а тому, вимога позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 447,96 грн. є обґрунтованою і такою що підлягає до задоволення.

Згідно ст.188 ГК України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

Однак, незважаючи на вимогу суду, не було представлено належних та допустимих доказів надіслання позивачем відповідачу пропозиції про розірвання Договору або доказів отримання відповідачем такої пропозиції у відповідності до ст.188 ГК України. Тому, вимога позивача щодо розірвання Договору є передчасною, оскільки позивачем не було дотримано процедури, що передбачена ст.188 ГК України, а отже задоволенню не підлягає.

Окрім того, слід зазначити, що договір № 420 від 02.11.2007 року не містить положень про розірвання Договору, а згідно ст. 188 ГК України та ст. 651 ЦК України, розірвання договору в односторонньому порядку не допускається.

Отже, вимога позивача про розірвання договору про подачу та забирання вагонів №420 від 02.11.2007 року не відповідає умовам Договору та нормам чинного законодавства України, належними та допустимими доказами які знаходяться у матеріалах справи не підтверджується, а тому, можна зробити висновок, що позов в частині розірвання договору про подачу та забирання вагонів №420 від 02.11.2007 року не є обґрунтованим та не підлягає до задоволення.

Згідно ч.3 ст.22 ГПК України, сторони зобовязані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та обєктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи, що позивачем представлено достатньо обєктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог в частині стягнення заборгованості, а відповідач не подав докази погашення боргу, суд прийшов до висновку, що позов Державного територіально-галузевого обєднання “Львівська залізниця” (м.Львів), від імені якого діє Відокремлений підрозділ “Львівська дирекція залізничних перевезень” (м.Львів) до Відкритого акціонерного товариства “Львівський дослідний нафтомаслозавод” (м.Львів) в частині стягнення боргу в розмірі 4910,48 грн. є обґрунтованим та підлягає до задоволення.

Згідно ст. 45 ГПК України, позовні заяви, заяви про вжиття запобіжних заходів і заяви про оскарження рішень, ухвал, постанов господарського суду оплачуються державним митом, крім випадків, встановлених законодавством.

Відповідно до ст.46 ГПК України, державне мито сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.

Згідно ст. 47-1 ГПК України, розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу визначається Кабінетом Міністрів України за поданням Вищого господарського суду України.

Згідно п. ”а” ч.2 ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” № 7-93 від 21.01.1993 року, ставки державного мита встановлюються в таких розмірах: із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів - 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як доказ сплати судових витрат, позивач подав платіжне доручення №3952 від 19.07.2011 року на суму 187,00 грн. про сплату державного мита та платіжне доручення №4462 від 08.08.2011 року на суму 236,00 грн. про сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 11, 509, 526, 610, 651 ЦК України, ст.ст. 173, 179, 188, 193 ГК України, ст.ст. 43, 33, 43, 49, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Позов задоволити частково.

2.Стягнути із Відкритиго акціонерного товариства „Львівський дослідний нафтомаслозавод" (79024, м. Львів, вул. Богдана Хмельницького,207 ЄДРПОУ 00152394, МФО 325224 р/р 260043137802 в ЛФ «БРР», інші реквізити в матеріалах справи відсутні) на користь Державного територіально-галузевого обєднання “Львівська залізниця” в особі Відокремленого підрозділу “Львівська дирекція залізничних перевезень” (79007, м. Львів, вул. Листопадового Чину, 22 р/р 26009005760 в ЛФ АБ "Експрес-банк" МФО 325956, ЄДРПОУ 25256137, інші реквізити в матеріалах справи відсутні) - борг у сумі 4910 (чотири тисячі девятсот десять) грн. 48 коп., 102 (сто дві) грн. 00 коп. - сплаченого державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. сплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.В решті частині позовних вимог в задоволенні позову відмовити.

4.Наказ видати в порядку ст. 116 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.

Суддя Пазичев В.М.