Постанова № 18757847, 19.10.2011, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

"19" жовтня 2011 р. Справа № 6/29/5022-438/2011 Вищий господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіЄвсікова О.О.,

суддівБарицької Т.Л.,

Кролевець О.А.,

розглянувши

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Лізинговий дім"

на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 22.06.2011 р. (головуючий суддя: Д. Новосад, судді: О. Михалюк, Г. Мельник)

на рішенняГосподарського суду Тернопільської області від 12.05.2011 р. (суддя: І. Шумський.)

у справі№ 6/29/5022-438/2011 Господарського суду Тернопільської області

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Лізинговий дім"

доТовариства з обмеженою відповідальністю "Мрія Лізинг"

простягнення заборгованості,

за участю представників позивачане з'явились; відповідачаСьома І.Б.;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 12.05.2011 р. у справі № 6/29/5022-438/2011, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.06.2011 р., в задоволенні позову ТОВ "Компанія "Лізинговий дім" до ТОВ "Мрія Лізинг" про стягнення 10.000,00 грн. заборгованості, 131,64 грн. пені, 110,00 грн. інфляційних нарахувань, 69,70 грн. 3 % річних відмовлено.

Не погоджуючись з даними судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційної інстанції скасувати, прийняти нове рішення про припинення провадження у справі в частині основного зобов'язання та стягнення з відповідача 131,64 грн. пені, 110,00 грн. інфляційних нарахувань, 69,70 грн. 3 % річних.

Вимоги та доводи касаційних скарг мотивовані тим, що судом попередніх інстанцій було неправильно застосовано та порушено норми матеріального права, зокрема ч. 5 ст. 762 ЦК України.

Скаржник стверджує, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що сторонами не встановлено порядку та строків внесення орендної плати у додатковій угоді від 09.09.2010 р. Також скаржник не погоджується з висновком судів про те, що ч. 5 ст. 762 ЦК України передбачено періодичність сплати, а не час виникнення зобов'язання по сплаті орендної плати.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте вони в судове засідання не з’явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов’язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності зазначених представників.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, місцевий та апеляційний господарські суди встановили наступне.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Лізинговий дім»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мрія Лізинг»27.04.2010 р. було укладено договір оренди навантажувача № 6/0410, відповідно до п. п. 1.1, 3.1, 3.2, 4 якого орендодавець (позивач) передав, а орендар (відповідач) прийняв терміном на три місяці майно (навантажувач Long Gоng LG 855, 2007 р.в., заводський № 807-855080573 WLL, двигун 1607J87913). Сторони визначили, що термін оренди може бути продовжений або скорочений за згодою сторін, орендна плата за 1 місяць становить 30.000,00 грн. і вноситься за перший та третій місяць користування орендованим майном в сумі 60.000,00 грн. на умовах авансового платежу, однак не пізніше 15.05.2010 р. Розрахунок за другий місяць оренди проводиться через 28 днів від дати підписання акту прийому-передачі майна.

Згідно з актом прийому-передачі від 01.06.2010 р. позивач передав, а відповідач - прийняв у користування навантажувач (Long Gоng LG, 2007 р.в., заводський № 807-855080573 WLL, двигун 1607J87913, мотогодини 814), вартістю 820.000,00 грн.

Розрахунок за оренду даного майна ТзОВ «Мрія Лізинг»провело повністю, а саме 60.000,00 грн. відповідачем сплачено на умовах передоплати та 30.000,00 грн. - після передачі майна в оренду.

ТОВ «Компанія «Лізинговий дім»та ТОВ «Мрія лізинг»09.09.2010 р. уклали додаткову угоду, якою продовжили дію договору оренди № 6/0410 до 30.11.2010 р.

Місцевим та апеляційний судом встановлено, що пунктом 2 цієї угоди визначено обов'язок орендаря сплачувати щомісяця по 30.000,00 грн., а саме в серпні, вересні та жовтні.

В оскаржуваному рішенні місцевий суд також зазначив, що згідно з розрахунком позовних вимог та пояснень представника відповідача, у вересні 2010 року орендарем було внесено 80.000,00 грн. орендної плати за користування майном у вересні-листопаді 2010 року.

Місцевим судом також встановлено, що 01.12.2011 р. навантажувач (Long Gоng LG, 2007 р.в., заводський № 807-855080573 WLL, двигун 1607J87913, мотогодини 814, вартістю 820.000,00 грн.), повернуто з оренди ТОВ "Компанія "Лізинговий дім", про сторонами складено відповідний акт.

Разом з тим суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що порядок внесення коштів та дата виникнення зобов'язання по сплаті орендної плати, зокрема, за листопад 2010 року умовами додаткової угоди не визначено. Відтак, суди, посилаючись на ч. 2 ст. 530 ЦК України, зазначили, що з огляду на відсутність звернення позивача до ТОВ «Мрія Лізинг»з вимогою про проведення розрахунку за листопад 2010 року зобов'язання по сплаті орендного платежу за цей період в сумі 10.000,00 грн. у відповідача станом на момент звернення позивача до суду не виникало, що в свою чергу, свідчить про відсутність підстав для нарахування пені, втрат від інфляції та 3 % річних.

Колегія суддів вважає вказаний висновок помилковим, виходячи з наступного.

Додаткова угода від 09.08.2010 р. до Договору оренди № 6/0410 від 27.0.2010 р. є однією з правових підстав для звернення позивача з даним позовом.

Відповідно до ч. 5 ст. 762 ЦК України плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Як зазначалось вище, місцевим та апеляційний судом встановлено, що пунктом 2 додаткової угоди визначено обов'язок орендаря сплачувати щомісяця по 30.000,00 грн., а саме в серпні, вересні та жовтні.

Відповідно до ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Статтею 252 ЦК України визначено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Аналізуючи додаткову угоду від 09.08.2010 р. як правову підставу позову, колегія суддів відзначає, що пунктом 2 додаткової угоди чітко визначено саме строки сплати орендної плати, хоча і вжито слово "термін", а саме:

- сума 30.000,00 грн. підлягає сплаті в серпні 2010 року (плата за вересень 2010 року);

- сума 30.000,00 грн. підлягає сплаті в вересні 2010 року (плата за жовтень року);

- сума 30.000,00 грн. підлягає сплаті в жовтні 2010 року (плата за листопад 2010 року).

Відтак, суди попередніх інстанцій на підставі встановлених обставин справи дійшли помилкового висновку, що порядок внесення коштів та дата виникнення зобов'язання зі сплати орендної плати, зокрема, за листопад 2010 року умовами додаткової угоди не визначені.

Відповідно, у судів не було підстав для застосування ч. 2 ст. 530 ЦК України.

В свою чергу, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст. 509, 525, 526 ЦК України щодо поняття зобов'язання, обов'язку належного виконання зобов'язань сторонами та недопустимості односторонньої відмови від їх виконання, ч. 1 ст. 759, ст. 762 ЦК України, ч. 1 ст. 283, ст. 286 ГК України щодо поняття та юридичного змісту договору найму та стягнення з наймача за користування майном плати, розмір та строки внесення якої встановлюються договором.

Отже, на момент звернення з позовом до суду у позивача існувало право вимагати стягнення спірної суми, а у відповідача - обов'язок сплатити залишок заборгованості за договором оренди.

При цьому колегія суддів відзначає, що під час розгляду справи місцевим судом було долучено до матеріалів справи платіжне доручення № 15 від 01.04.2011 р., яким відповідач у добровільному порядку сплатив спірну заборгованість у розмірі 10.000,00 грн. (плату за шостий місць оренди за договором № 6/0410 від 27.04.2010 р., тобто за листопад 2010 року).

Відтак, станом на день прийняття місцевим судом рішення у справі (12.05.2011 р.) предмет спору у цій частині позовних вимог був відсутнім.

Таким чином, у суду першої інстанції не було підстав відмовляти позивачу у позовній вимозі про стягнення 10.000,00 грн. заборгованості, оскільки провадження у справі в цій частині підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, яким передбачено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Також, виходячи з положень ст. 231 ГК України, ст. 625 ЦК України п. 9.2 Договору, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 131,64 грн. пені за період з 01.12.2010 р. по 31.12.2010 р., 110,00 грн. інфляційних нарахувань за період з 01.12.2010 р. по 23.02.2011 р., 69,70 грн. 3 % річних за період з 01.12.2010 р. по 23.02.2011 р., оскільки вказані суми нараховані правомірно, а їх розрахунок згідно з позовними вимогами хоч і не охоплює весь період прострочення, однак відповідає положенням законодавства.

Будь-яких методологічних помилок у визначенні суми як основного зобов’язання, яке було сплачене відповідачем добровільно після порушення провадження у справі, так і у визначенні інших сум, що є предметом позову, відповідач не навів.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення, припинити провадження у справі.

Оскільки колегією суддів встановлено, що фактичні обставини, які входять до предмета доказування в цій справі, з'ясовані судом першої або апеляційної інстанції з достатньою повнотою, але допущено помилки в застосуванні норм матеріального права, через що висновки суду першої і апеляційної інстанції не відповідають цим обставинам, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню.

Скасувавши рішення суду першої інстанції або постанову апеляційної інстанції, касаційний суд має право припинити провадження у справі з підстав, зазначених у ст. 80 ГПК, зокрема, за відсутністю предмету спору.

Відтак, провадження в частині стягнення з відповідача 10.000,00 грн. основної заборгованості підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Щодо решти позовних вимог колегія суддів приймає нове рішення про задоволення позовних вимог в частині стягнення 131,64 грн. пені, 110,00 грн. інфляційних нарахувань, 69,70 грн. 3-ох відсотків річних.

Витрати по сплаті державного мита у розмірі 103,84 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн. за розгляд справи судом першої інстанції, відповідно до статей 44, 49 ГПК України, покладаються відповідача, оскільки спір винник внаслідок його неправильний дій. Також з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати зі сплати державного мита за розгляд справи судом апеляційної інстанції у розмірі 51,92 грн. та судом касаційної інстанції у розмірі 51,92 грн.

Керуючись ст. ст. 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Лізинговий дім" задовольнити.

Рішення Господарського суду Тернопільської області від 12.05.2011 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.06.2011 р. у справі № 6/29/5022-438/2011 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія Лізинг" (ідент. код 35855770, 48257, Тернопільська області, Густинський район, с. Васильківці) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Лізинговий дім" (ідент. код 31730064, 79057, м. Львів, вул. Коновальця, 103/605) 131,64 грн. пені, 110,00 грн. інфляційних нарахувань, 69,70 грн. трьох відсотків річних, 207,68 грн. витрат зі сплати державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Провадження у справі в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Лізинговий дім" 10.000,00 грн. основної заборгованості припинити.

Видачу наказів доручити Господарському суду Тернопільської області.

Головуючий суддяО.О. Євсіков суддіТ.Л. Барицька О.А. Кролевець