Рішення № 18741192, 28.09.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 51/30128.09.11

За позовом Державного підприємства «Донецька залізниця»в особі Донецької дистанції звязку

до Дочірнього підприємства «Науково - виробниче підприємство «Укрприборсервіс»

про стягнення 2 619,00 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники :

Від позивача: Бахал В.Ю.

Від відповідача: Андрієць І.І.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство «Донецька залізниця» в особі Донецької дистанції звязку звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства «Науково - виробниче підприємство «Укрприборсервіс»про стягнення заборгованості за надані послуги за договором № 96 від 22.08.2006 р. у розмірі 2 619,00 грн., в тому числі 125,51 грн. штрафу у розмірі 3% річних, 82,77 грн. пені, 432,72 грн. витрат від інфляції. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору № 96 на користування місцевим телефонним звязком та надання послуг звязку від 22.08.2006 р. в частині здійснення своєчасної оплати абонентної плати за договором та за надані позивачем послуги звязку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.07.2011 р. порушено провадження у даній справі, призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 10.08.2011 р. за участю представників сторін, яких зобовязано надати суду певні документи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.08.2011 р. розгляд справи відкладено у звязку з незявленням у судове засідання повноважних представників відповідача та невиконання сторонами вимог суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.08.2011 р. строк вирішення спору в даній справі продовжено на п'ятнадцять днів.

У судовому засіданні 31.08.2011 р. на підставі ст. 77 ГПК України судом оголошено перерву до 28.09.2011 р.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Відповідач відзиву на позовну заяву не надав, повноважний представник Дочірнього підприємства «Науково - виробниче підприємство «Укрприборсервіс»у судовому засіданні проти заявлених вимог заперечив, зазначивши, що він з орендованого приміщення по вул. Артемівська виїхав, тому послуги звязку не отримував.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 28.09.2011 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, ?

Встановив:

22.08.2006 р. між Державним підприємством «Донецька залізниця», в особі начальника Донецької дистанції звязку, та Дочірнім підприємством «Науково - виробниче підприємство «Укрприборсервіс»був укладений договір № 96 на користування місцевим телефонним звязком та надання послуг звязку (далі договір).

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір № 96 від 22.08.2006 р. є договором про надання послуг.

Статтею 901 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положенням ч. 2 ст. 901 Цивільного кодексу України визначено, що положення глави 63 ЦК України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобовязання.

Частиною 3 статті 180 Господарського кодексу України передбачено, що при укладенні господарського договору сторони зобовязані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до п. 1.1. договору № 96 від 22.08.2006 р. позивач зобовязався забезпечити підключення кінцевого пристрою відповідача до телефонної мережі в кількості 1 одиниці з виходом на мережу дальнього автоматичного звязку за адресою: м. Донецьк, вул. Артемівська, 55 кв. 212, надає відповідачу в користування відповідні номери телефонів, а також зобовязався надавати відповідачу послуги телефонного та телеграфного звязку, а відповідач, в свою чергу, зобовязався сплатити вартість виконаних робіт за установку та сплачувати вартість послуг, які надаються.

Відповідно до п. 8.1 договору останній набирає чинності з 01.09.2006 р. і діє до 31.08.2007 р. При відсутності письмової заяви від однієї із сторін на розірвання договору за місяць до закінчення терміну його дії, договір вважається пролонгованим на той же термін, на тих же умовах.

Згідно з п. 4.2 договору абонентна плата та плата за інші послуги звязку встановлена на підставі діючих тарифів.

Тож, сторонами було погоджено істотні умови договору про надання послуг, при цьому, суд зазначає, оскільки сторонами до суду не надано звернень одна до одної з заявами про розірвання договору № 96 від 22.08.2006 р. за місяць до закінчення терміну його дії, тому такий визнається пролонгованим на наступний термін на тих же умовах, що передбачені ним.

Зі змісту п. 3.2.3 договору вбачається, що відповідач зобовязався своєчасно вносити абонентну плату за надані послуги згідно з п. 4.5 договору № 96 від 22.08.2006 р.

Пунктом 4.1 договору встановлено, що плата за користування телефонною мережею включає абонентну плату та плату за послуги, які надаються.

Відповідно до п. 4.4 договору позивач не пізніше 10-го числа місяця, що настає після розрахункового періоду, надає відповідачу рахунок за фактично надані послуги звязку. Неотримання відповідачем рахунку не звільняє його від обовязку оплатити фактично надані послуги.

Пунктом 4.5. договору № 96 від 22.08.2006 р. сторони погодили, що відповідач зобовязаний сплачувати на розрахунковий рахунок позивача за послуги звязку за поточний місяць до 30-го числа поточного місяця або авансом за будь-який термін, але не пізніше 20-го числа місяця, що настає після розрахункового періоду.

Обовязок споживача своєчасно сплачувати отримані телекомунікаційні послуги встановлений ст. 33 Закону України «Про телекомунікації»від 18.11.2003 р. № 1280-ІV. Так, відповідно до п. 5 ч. 1 зазначеної статті споживачі телекомунікаційних послуг зобов'язані дотримуватися Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, що затверджує Кабінет Міністрів України, зокрема: виконувати умови договору про надання телекомунікаційних послуг у разі його укладення, у тому числі своєчасно оплачувати отримані ними телекомунікаційні послуги;

Виходячи з п. 108 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження правил надання та отримання телекомунікаційних послуг»№ 720 від 9 серпня 2005 р. абонентна плата за користування телефоном, почасова оплата місцевих телефонних розмов, плата за міжміські та міжнародні телефонні розмови, надіслані в кредит телеграми та за інші послуги, надані по телефону, вноситься абонентом у десятиденний строк після отримання рахунка, але не пізніше 20 числа місяця, що настає після розрахункового періоду. Розрахунковим періодом вважається, як правило, календарний місяць, у межах якого надавалися послуги. У разі неотримання рахунка до 10 числа місяця, що настає після розрахункового періоду, або здійснення розрахунків без застосування квитанцій (без надсилання рахунків) абонент повинен звернутися до служби розрахунків оператора для отримання інформації про належну до сплати суму.

Матеріалами справи встановлено, що позивачем було виставлено відповідачу наступні рахунки: № 539 від 31.03.2009 р. на оплату 177,19 грн. абонплати за послуги звязку за березень 2009 р. та 269,12 грн. за міжміські переговори за лютий 2009 року, вирахувавши із загальної суми аванс у розмірі 41,98 грн., тож загальна сума за вказаним рахунком склала 404,33 грн.; № 896 від 30.04.2009 р. на оплату 177,20 грн. абонплати за послуги звязку за квітень 2009 року та 548,76 грн. за міжміські переговори за березень 2009 року; № 96 від 27.05.2009 р. на оплату 177,19 грн. абонплати за послуги звязку за травень 2009 року та 341,27 грн. за міжміські переговори за квітень 2009 року; № 9606 від 30.06.2009 р. на оплату 182,53 грн. абонплати за послуги звязку за червень 2009 року, в тому числі з доплатою за травень 2009 року, та 146,71 грн. за міжміські переговори за травень 2009 року.

Спір у даній справі виник у звязку з неналежним виконанням відповідачем умов договору № 96 на користування місцевим телефонним звязком та надання послуг звязку від 22.08.2006 р. в частині сплати позивачу абонплати за послуги звязку та міжміські переговори за вказаними вище рахунками.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобовязання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як встановлено ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник, який прострочив виконання зобовязання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ч. 2 ст. 612 ЦК України).

В ч. 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобовязання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобовязання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобовязання.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач займав нежитлове приміщення за адресою: м. Донецьк, вул. Артемівська, 55 на підставі договору оренди № 2701/2006 р. від 26.04.2006 р., укладеного з Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій області.

В ході розгляду спору судом встановлено, що за актом приймання-передачі орендного приміщення від 30.04.2009 р. відповідач передав Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Донецькій області приміщення, що знаходилось в оренді на підставі договору оренди № 2701/2006 р. від 26.04.2006 р.

Тож, викладені обставини свідчать, що відповідач з 01.05.2009 р. не орендував приміщення за адресою: м. Донецьк, вул. Артемівська, 55, там не знаходився, та відповідно не мав змоги фактично користуватись телефонним номером за вказаною адресою, тому суд приходить до висновку про безпідставність нарахування відповідачу плати за послуги міжміського звязку у травні 2009 року, а отже вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

В той же час, суд звертає увагу, що договір № 96 від 22.08.2006 р. до червня 2009 року включно не припиняв своєї дії, тому зобовязання за таким в частині сплати абонентної плати мали бути виконаними відповідачем у повному обсязі. При цьому, суд звертає увагу, що виїхавши з орендованого приміщення за адресою: м. Донецьк, вул. Артемівська, 55, відповідач не здійснив повідомлення позивача в порядку пункту п. 3.2.6 договору, доказів звернення до позивача з вимогою про розірвання договору в порядку п. 8.3 договору відповідачем до суду також не надано, тож відповідно ДП «Науково - виробниче підприємство «Укрприборсервіс»є зобовязаним з оплати нарахованої позивачем у відповідний період абонплати.

Факт наявності заборгованості у відповідача в сумі 1831,28 грн. перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, у звязку з чим суд вважає заявлені вимоги в частині стягнення з відповідача 1831,28 грн. обґрунтованими, а отже такими, що підлягають задоволенню.

Також, в межах розгляду даного спору позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 125,51 грн. штрафу у розмірі 3% річних, 82,77 грн. пені, 432,72 грн. витрат від інфляції, щодо яких суд вважає за доцільне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобовязання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Пунктом 5.2.1 договору сторони погодили, що при невиконанні пунктів 3.2.3 та 4.5 (у разі затримки оплати) відповідач сплачує пеню, яка обчислюється від вартості неоплачених послуг у розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла за період, за який нараховується пеня, за кожну добу затримки.

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

З урахуванням викладеного, за розрахунком суду сума пені, що підлягає стягненню з відповідача складає 77,39 грн., враховуючи момент виникнення зобовязань з оплати по або платі за відповідний місяць та послуги за міжміські переговори згідно фактичної заборгованості.

Стосовно вимог позивача про стягнення з Дочірнього підприємства «Науково - виробниче підприємство «Укрприборсервіс»125,51 грн. штрафу у розмірі 3% річних суд зазначає наступне.

Обгрунтовуючи зазначені вимоги позивач посилається на положення ст. 625 ЦК України, в той час, коли у прохальній частині позовної заяви просить стягнути з відповідача штраф.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частиною 2 статті 551 ЦК України визначено якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Як встановлено ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Стаття 547 ЦК України встановлює, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Натомість, дослідивши умови договору № 96 від 22.08.2006 р. суд не вбачає двостороннього погодження сторонами неустойки у вигляді штрафу за неналежне виконання споживачем умов такого. Сторонами до суду не надано доказів погодження між ними у письмовій формі штрафу у розмірі 3% річних за неналежне виконання відповідачем умов договору № 96 від 22.08.2006 р.

У ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, суд зазначає, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань, тому судом не приймаються посилання позивача на положення ст. 625 ЦК України як на підставу визначення розміру штрафних санкцій як неустойки у вигляді штрафу.

Разом з тим, позивачем у прохальній частині заявлено вимоги про стягнення штрафу, належних обґрунтувань та підстав щодо стягнення такого позивачем ані в тексті позовної заяви та письмових поясненнях, ані в усних поясненнях позивачем не наведено.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Таким чином, судом відхиляються вимоги про стягнення штрафу з посиланням на положення ст. 625 ЦК України, оскільки суд позбавлений права виходу за межі позовних вимог, а клопотань в порядку ст. 83 ГПК України до суду не надходило не заявлялось.

З урахуванням викладеного суд відмовляє позивачу у задоволенні вимог про стягнення з відповідача 125,51 грн. штрафу у розмірі 3% річних.

В свою чергу, з урахуванням рекомендацій, викладених у Листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», сума інфляційних втрат позивача від фактичної заборгованості, беручи до уваги виникнення моменту прострочення оплати по кожним платежам, складає 325,77 грн., стягнення якої судом задовольняється.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Витрати по оплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства «Науково - виробниче підприємство «Укрприборсервіс»(03680, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 28, код 25386443) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Державного підприємства «Донецька залізниця»в особі Донецької дистанції звязку (83000, м. Донецьк, вул. Артема, буд. 68, код 01074957) 1831(одну тисячу вісімсот тридцять одну) грн. 28 коп. заборгованості, 77 (сімдесят сім) грн. 39 коп. пені, 325 (триста двадцять пять) грн. 77 коп. втрат від інфляції, 87 (вісімдесят сім) грн. 03 коп. державного мита, 201 (двісті одну) грн. 36 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги відповідно до ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Суддя Пригунова А.Б.

Дата підписання рішення:10.10.2011 р.