Постанова № 18739423, 17.10.2011, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

"17" жовтня 2011 р. Справа № 5019/1398/11

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді

суддівКролевець О.А.

Іванової Л.Б.

Шевчук С.Р.

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест-Лідер"

на рішення господарського суду Рівненської області від 19.07.2011 р. та

постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 07.09.2011 р.

у справі №5019/1398/11

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Сіверська Рось"

доТовариства з обмеженою відповідальністю "Вест-Лідер"

простягнення в сумі 223 771,45грн.

за участю представників:

позивача: Негода В.І.

відповідача: не з’явився

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю (надалі –"ТОВ") "Сіверська Рось" звернулось до господарського суду Рівненської області з позовом до ТОВ"Вест-Лідер" про стягнення 209080,00грн. вартості недопоставленого товару та 14691,45грн. пені.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов’язань за угодою №07 купівлі-продажу товару від 30.03.2011р. та наявністю підстав для застосування ст.ст.526, 549, 611, 624, 662, 663, 665, 670ЦК України.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 19.07.2011р. (суддя КрейбухО.Г.) позов задоволено частково; стягнуто з ТОВ"Вест-Лідер" основний борг за непоставлений товар у сумі 209080,00грн., 9025,84грн. пені та судові витрати.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив із встановлення порушення відповідачем умов укладеного між сторонами договору та норм ст.ст.526, 612ЦК України. Частково відмовляючи в задоволенні позову про стягнення пені, суд виходив з невідповідності здійсненого обрахування суми пені вимогам ч.2ст.530ЦК України.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 07.09.2011р. (судді ОлексюкГ.Є., ГудакА.В., СініцинаЛ.М.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з тих же мотивів.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ТОВ"Вест-Лідер" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Рівненської області від 19.07.2011р. та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 07.09.2011р., і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами норм ст.43ГПК України та норм ст.ст.530, 612ЦК України, і неврахуванням відсутності договірних правовідносин між позивачем та відповідачем.

Сторони, згідно з приписами ст.1114 Господарського процесуального кодексу України, були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач не скористався передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч.1 ст.1117 ГПК України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 30.03.2011р. між ЗАТВТФ "Сіверська Рось" (покупець) та ТОВ"Вест-Лідер" (продавець) укладено Угоду №07 купівлі-продажу товару (надалі –"Угода").

Судами на підставі Статуту ТОВ"Сіверська Рось", довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 10.05.2011р., витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 15.06.2011р. встановлено, що товариство реорганізоване (перетворено) та є правонаступником майнових прав та обов’язків ЗАТВТФ"Сіверська Рось".

Судами також правомірно враховано норми абз.2 п.6 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України (постанова Кабінету Міністрів України від 22.01.1996р. №18), згідно яких у разі перетворення юридичної особи, крім центральних органів виконавчої влади, за правонаступником зберігається її ідентифікаційний код. Так, факт правонаступництва ТОВ"Сіверська Рось" підтверджується тим, що за останнім збережено ідентифікаційний код –22812135, який було присвоєно ЗАТ ВТФ"Сіверська Рось". Даний ідентифікаційний код, зокрема, зазначено і в реквізитах покупця за Угодою.

Даним спростовуються доводи, викладені відповідачем у касаційній скарзі про відсутність між сторонами у справі договірних правовідносин, оскільки ТОВ"Сіверська Рось" та ЗАТВТФ "Сіверська Рось" є різними юридичними особами.

Відповідно до ст.108 ЦК України перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов’язки попередньої юридичної особи.

Касатором не спростовано висновок судів про те, що до позивача, як правонаступника ЗАТ ВТФ"Сіверська Рось", перейшли усі права та обов’язки за Угодою.

Судами встановлено, що за умовами п.п.1.1, 1.2 Угоди ТОВ"Вест-Лідер" зобов’язалось продати, а ЗАТ ВТФ"Сіверська Рось" –купити селітру аміачну (N-34.4%), упаковану в мішки типу "біг-бег" кількістю 192 тони на загальну суму 642240,00грн.

Відповідно до п.2.1 Угоди продавець відвантажує товар покупцю з моменту стовідсоткової попередньої оплати від загальної суми купівлі товару залізничним транспортом до станції призначення Підволочиськ, Підволочиський р-н, Тернопільська область.

Згідно п.4.1.Угоди за товар покупець розраховується з продавцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця згідно виставленого рахунку до 30.03.2011р. На виконання даних положень Угоди 29.03.2011р. згідно рахунку-фактури №ПР-0000007 від 29.03.2011р. ЗАТВТФ"Сіверська Рось" платіжним дорученням №243 перерахувало відповідачу 642240,00грн.

Втім, відповідачем відвантажено аміачну селітру в "біг-бегах" у загальній кількості 128 тон на суму 428160,00грн. (видаткові накладні №РН-0000010 від 31.03.2011р. та №РН-0000011 від 06.05.2011р.).

14.04.2011р. та 26.05.2011р. позивачем відповідачу направлені претензії з вимогою повернення коштів за Угодою у зв’язку з недопоставкою товару. У відповідь на останню претензію відповідаю 06.06.2011р. підтвердив поставку товару на суму 428160,00грн. та повідомив про майбутнє повернення коштів на розрахунковий рахунок. Так, 06.06.2011р. відповідачем повернуто кошти у сумі 5000,00грн. платіжним дорученням №84 від 06.06.2011р.

Статтями 525, 526 ЦК України та ст. 193 ГК України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми (ст.670ЦК України).

Так само і ч.2 ст.693 ЦК України передбачає, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з обґрунтованим висновком про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 209080,00гривень.

Пунктом6.2 Угоди сторони погодили відповідальність продавця у разі невиконання ним пункту 2 даної Угоди за кожний день прострочення поставки товару у вигляді сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від загальної суми купівлі, яка підлягає оплаті, починаючи з дати закінчення граничного терміну поставки.

Пункт 3 частини 1 статті 611 ЦК України передбачає сплату неустойки, як правовий наслідок порушення зобов’язання. Згідно ст.549ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Так само і ч.1 ст.230 ГК України визначає, що пеня й штраф є господарськими штрафними санкціями, які учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 статті 530 ЦК України закріплено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судами досліджено п.2.1.Угоди та з’ясовано, що згідно погодженої сторонами редакції Угоди продавець відвантажує товар покупцю з моменту стовідсоткової попередньої оплати від загальної суми купівлі товару залізничним транспортом до станції призначення Підволочиськ, Підволочиський р-н, Тернопільська область.

Тобто, строк поставки товару не узгоджений. Втім, претензією від 14.04.2011р. позивач вимагав відвантаження товару до 19.04.2011р. або повернення коштів на вказаний в Угоді рахунок.

За таких обставин, слід погодитись з висновками судів попередніх інстанцій про наявність прострочення відповідача починаючи з 20.04.2011р. та стягнення на користь позивача пені в сумі 9052,84грн.

Отже, перевіривши у відповідності до ч.2 ст.1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарських судів, колегія суддів дійшла висновку, що судами в порядку ст.43 ГПК України всебічно, повно і об’єктивно розглянуто всі обставини справи в їх сукупності, досліджено подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази, належним чином проаналізовано права та обов’язки сторін, враховано положення ст.ст.32, 33, 34 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест-Лідер" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Рівненської області від 19.07.2011р. та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 07.09.2011р. у справі №5019/1398/11 залишити без змін.

Головуючий суддя           О.Кролевець

Судді Л.Іванова

           С.Шевчук