Постанова № 18723101, 18.10.2011, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" жовтня 2011 р. Справа № 5023/3627/11

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., судді Пушай В.І., Плужник О.В.

при секретарі Казаковій О.В.

за участю представників сторін:

позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

третя особа (ТОВ "Красота та Здоров'я") - не з'явився;

третя особа (Харківська обласна державна інспекція промислової безпеки охорони праці на транспорті та звязку) - не з'явився;

третя особа (Харківський районний відділ управління ДАІ УМВС України в Харківській області) - не з'явився;

третя особа (Відділ з питань наглядово-профілактичної діяльності Харківського районного Управління ГУ МНСУ в Харківській області) - не з'явився;

третя особа (ОСОБА_3 Аскар-Кзи, м.Харків) - не з'явився;

третя особа (ОСОБА_4, с. Пісочин) - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Національна акціонерна страхова компанія “Оранта" в особі Харківської обласної дирекції, м. Харків (вх. № 3413 Х/2-5) на рішення господарського суду Харківської області від 20.07.2011 р. по справі № 5023/3627/11

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Харків,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Красота та Здоров'я", м. Харків;

2. Харківська обласна державна інспекція промислової безпеки охорони праці на транспорті та звязку, м. Харків;

3. Харківський районний відділ управління ДАІ УМВС України в Харківській області, м. Мерефа;

4. Відділ з питань наглядово-профілактичної діяльності Харківського районного Управління ГУ МНСУ в Харківській області, м. Харків,

до відповідача Відкритого акціонерного товариства “Національна акціонерна страхова компанія “Оранта" в особі Харківської обласної дирекції, м. Харків,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

1. ОСОБА_3 Аскар-Кзи, м.Харків,

2. ОСОБА_4, с.Пісочин Харківського району Харківської області,

про стягнення 2052831,22 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Фізична особа - підприємець ОСОБА_1, м. Харків, звернувся до господарського суду з позовною заявою про стягнення з відповідача - Відкритого акціонерного товариства “Національна акціонерна страхова компанія “Оранта" в особі Харківської обласної дирекції, суми страхового відшкодування в розмірі 1954274,42 грн., суми договірної неустойки в розмірі 2124,84 грн., інфляційних втрат в розмірі 77195,59 грн., 3% річних в розмірі 19236,37 грн, загалом 2052831,22 грн. Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що відповідач не виконав взятих на себе зобовязань щодо виплати на корить позивача страхового відшкодування згідно з умовами укладеного між сторонами генерального договору № 1.91.0321.09.1.ю від 13.10.2009 р. після настання страхового випадку, а саме, пожежі внаслідок якої було знищено автомобіль який позивач використовував при перевезенні вантажу та сам вантаж.

В процесі розгляду справи судом до її участі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Красота та Здоров'я", м. Харків; Харківську обласну державну інспекцію промислової безпеки охорони праці на транспорті та звязку, м. Харків; Харківський районний відділ управління ДАІ УМВС України в Харківській області, м. Мерефа, та Відділ з питань наглядово-профілактичної діяльності Харківського районного Управління ГУ МНСУ в Харківській області, м. Харків.

Крім того, судом в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено Мустафаєва ОСОБА_3 Аскар-Кзи, м. Харків, та ОСОБА_4, с. Пісочин Харківського району Харківської області.

Рішенням господарського суду Харківської області (суддя Шатерніков М.І.) від 20.07.2011 р. по справі № 5023/3627/11 позовні вимоги задоволено частково. Стягнути з відповідача на користь позивача суму страхового відшкодування в розмірі 1954274,42 грн., 19542,74 грн. держмита та 224,67 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Іншу частину позовних вимог залишено без розгляду.

Рішення мотивоване з посиланням на часткову законність та обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог.

Відповідач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає його незаконним та необґрунтованим, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на те, що господарський суд при винесенні рішення безпідставно проігнорував наступні факти та обставини:

-що пожежа виникла внаслідок неналежного використання водієм ОСОБА_4 автомобіля, а зазначений водій при її виникненні взагалі не вжив заходів щодо її гасіння, тобто заходів, які могли істотно зменшити розмір понесених збитків, а зазначені обставини є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування;

-що розмір понесених збитків позивачем належними доказами не доведений;

-що заявлені позивачем вимоги суперечать розділу 2.12 укладеного між сторонами договору стахування;

-що відповідач частково відшкодував позивачу страхове відшкодування сплативши останньому 29105,56 грн. внаслідок чого стягнута за оскаржуваним рішенням господарського суду сума страхового відшкодування є необґрунтованою;

- що позивач не надав суду належних доказів відшкодування на користь ТОВ „Красота і Здоровя” заподіяних збитків, а зазначена обставина відповідно до п. 10.1.1 Генерального договору страхування свідчить про відсутність у відповідача обовязку відшкодувати такі збитки на користь позивача і т.ін.

Присутній в судовому засіданні представник відповідача підтримав позицію, викладену в апеляційній скарзі, просить її задовольнити.

Позивач та треті особи відзиву на апеляційну скаргу не надали.

Представник позивача просить суд рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на відповідність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні матеріалам справи та вимогам чинного законодавства України.

Треті особи в судове засідання своїх представників не направили, хоча належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги.

Враховуючи факт належного повідомлення третіх осіб про час та місце розгляду апеляційної скарги, а також те, що неявка в судове засідання їх представників не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті, колегія суддів вважає за необхідне розглядати скаргу за відсутності останніх, за наявними в даній справі документами та матеріалами.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення, оцінивши надані суду докази та доводи, встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, 10.06.2009 р. між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (позивачем) та Відкритим акціонерним товариством “Національна акціонерна страхова компанія “Оранта” в особі начальника структурного підрозділу “Благовєщенське” Харківської обласної дирекції НАСК “Оранта” (відповідачем) укладено на умовах Правил добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) № 100 від 13.03.2007 р. договір добровільного страхування транспортних засобів (форма № 83 серії УБ номер 499200), відповідно до умов якого, страхувальник (позивач) зобовязався сплачувати страхові платежі у терміни, зазначені в пункті 1.2 Договору, (а саме щомісячно до 10 числа рівними частинами у сумі 1160,07 грн. Всього загальний страховий платіж за Договором складає 721616,00 грн.) та виконувати інші умови Договору, а страховик (відповідач) зобовязався здійснити страхувальнику (позивачу) виплату страхового відшкодування за шкоду, заподіяну транспортним засобом, застрахованим за Договором, внаслідок настання події (страхових випадків), на випадок яких проводиться страхування та в порядку і на умовах, визначених Договором.

Згідно з п. 1.2 Договору страхування, строк його дії становить - з 11.06.2009 р. по 10.06.2010 р.

Предметом договору добровільного страхування транспортних засобів, відповідно до п. 2.2 Договору, є майнові інтереси, повязані з володінням, користуванням або розпорядженням застрахованими транспортними засобами, зазначеними в Додатку № 1 до договору, а саме:

- автомобіль МАN 26.414, державний № НОМЕР_1, 2001 року випуску, дійсною вартістю 245308,00 грн., з річною тарифною ставкою 2,15 % страхової суми, з страховою премією 5274,12 грн.;

- автомобіль МАN F 2000, державний № НОМЕР_2, 2001 року випуску, дійсною вартістю 245308,00 грн., з річною тарифною ставкою 2,15 % страхової суми, з страховою премією 5274,12 грн.;

- автомобіль RENDERS В3; державний № НОМЕР_3 2001 року випуску, дійсною вартістю 115500,00 грн., з річною тарифною ставкою 1,46 % страхової суми, з страховою премією 1686,30 грн.;

- автомобіль RENDERS; державний № НОМЕР_4 2001 року випуску, дійсною вартістю 115500,00 грн., з річною тарифною ставкою 1,46 % страхової суми, з франшизою за ризиками “ДТП”, “Стихійні лиха”, “Пожежа”, “Противоправні дії третіх осіб” 0,5 %.

В п. 1.4 Договору визначено, що право керування зазначеними вище транспортними засобами мають ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Додатковою угодою № ДУ1.91.0189.10КД від 09.07.2009 р. сторони встановили розмір франшизи при пошкодженні скляних деталей у розмірі 0,0% на застраховані транспортні засоби, згідно з додатком № 2, а також внесли зміни щодо розміру страхових платежів (п. 1.1., 1.2. Договору), який склав щомісячно до 10 числа рівними частинами у розмірі 1205,05 грн.

Додатковою угодою № ДУ5.91.0189.10КД від 03.03.2010 р., сторони внесли зміни до п. 1.4 Договору, встановивши, що право керування транспортним засобом мають ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_4.

13.10.2009 р. між сторонами укладено Генеральний договір № І.91.0321.09.1.ю страхування відповідальності авто перевізника/експедитора, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, повязані з його обовязком відшкодувати шкоду чи збитки, завдані третім особам під час надання ним послуг з перевезення чи експедирування майна та здійсненням ним додаткових витрат, зазначених у Договорі.

15.10.2009 р. між Мустафаєвою Лачін Аскар-Кзи (наймодавець) та позивачем (наймач) укладено Договір найму (оренди) транспортного засобу, відповідно до умов якого, наймодавець передав наймачу (позивачу) у тимчасове володіння і користування (оренду) транспортні засоби, у тому числі: MAN F-2000, державний номер НОМЕР_2 та причеп RENDERS В3, державний номер НОМЕР_6.

Відповідно до п. 6.1 зазначеного Договору найму (оренди) транспортного засобу, наймач (позивач) зобов'язався відшкодувати збитки, якщо не доведе, що вони виникли не з його вини, завдані у зв'язку з втратою чи пошкодженням ТЗ, що виключає їх подальше використання за цільовим призначенням.

Відповідно до умов Договору на перевезення вантажів автомобільним транспортом та надання послуг транспортного експедирування від 01.01.2010 р., укладеного між позивачем і ТОВ “Красота та Здоровя”, позивач надавав послуги щодо перевезення вантажів ТОВ “Красота та Здоровя”.

Як зазначає позивач, та було встановлено судом першої інстанції, 03.03.2010 р. вантажний автомобіль MAN F-2000, державний номер НОМЕР_2 та причеп RENDERS В3, державний номер НОМЕР_6, (за умов Договору оренди від 15.10.2009 р.), завантажений товаром ТОВ “Красота та Здоровя” на загальну суму 1714674,26 грн., з підтвердженням цього наступними доказами:

- актом приймання-передачі товару від 03.03.2010 р.;

- товарно-транспортною накладною від 03.03.2010 р. на загальну суму 619050,49 грн.;

- товарно-транспортною накладною від 03.03.2010 р. на загальну суму 765928,57 грн.;

- товарно-транспортною накладною від 03.03.2010 р. на загальну суму 329695,20 грн.;

- видатковою накладною № 1409/10 від 01.03.2010 р.;

- видатковою накладною № 1415/10 від 02.03.2010 р.;

- видатковою накладною № 1411/10 від 01.03.2010 р.;

- пакувальною відомістю до накладної № 1415/10;

- пакувальною відомістю до накладної 1409/10;

- пакувальною відомістю до накладної 1411/10;

- актом огляду товарно-матеріальних цінностей від 03.03.2010 р.

04.03.2010 р. вказаний автомобіль відбув з м. Харкова до м. Києва.

Як вбачається з постанови про відмову в порушенні кримінальної справи Харківського РУ ГУ МНС України в Харківській області від 16.03.2010р., 05.03.2010р., слідуючи до м. Києва водій ОСОБА_4 заїхав заправитися на АЗС в с.Травневе Харківського району. Дозаправивши бак пальним, водій сів в автомобіль та, відїхавши від заправки близько 100 метрів помітив, що йому не додали 200,00 грн. здачі. Він зїхав на узбіччя дороги, зупинився і залишивши автомобіль побіг на АЗС. Не знайшовши грошей, водій пішов у бік автомобіля, пройшовши метрів 20, він помітив проблиски в тумані та побіг скоріше. Підбігши ближче, він побачив, що з-під кабіни виривається полумя та почав кликати на допомогу. Пожежу було ліквідовано силами працівників МНС.

В даній постанові зазначено, що в результаті пожежі вогнем були знищені косметичні засоби та сигнальні дудки для футбольних фанатів, автомобіль MAN F-2000, державний номер НОМЕР_2. Матеріальні збитки склали 1959983,40 грн., з яких: 245308,00 грн. - вартість знищеного автомобіля; 1714675,40 грн. - вартість знищеного вантажу. Людських жертв не було.

У відповідь на заяву позивача про виплату суми страхового відшкодування відповідач листом від 04.11.2010 р. № 09-03-09/24525 повідомив про відмову у виплаті страхового відшкодування у звязку із пошкодженням автомобіля MAN F-2000, державний номер № НОМЕР_2.

Рішенням Правління ВАТ “НАСК “Оранта” від 09.11.2010р. № 382 позивачу було відмовлено у виплаті страхового відшкодування у звязку із пошкодженням автомобіля MAN F-2000, державний номер НОМЕР_2, що і стало підставою для звернення позивача до господарського суду Харківської області з відповідним позовом.

Матеріали справи також свідчать про те, що під час попереднього розгляду даної справи рішенням господарського суду Харківської області від 20.12.2010р. по справі № 57/201-10 позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 були задоволені частково, а саме, в частині стягнення суми страхового відшкодування в розмірі 1954274,42 грн., решту позовних вимог залишено без розгляду.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15.02.2011р. рішення господарського суду Харківської області від 20.12.2010 р. по справі № 57/201-10 було залишено без змін.

При винесенні зазначених процесуальних документів суди виходили з того, що відповідач порушив взяті на себе зобовязання щодо виплати на користь позивача страхового відшкодування за знищений пожежею автомобіль та вантаж який ним перевозився.

Постановою Вищого господарського суду України від 06.04.2011р. рішення господарського суду Харківської області від 20.12.2010 р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 15.02.2011р. у справі № 57/201-10 скасовано; справу передано на новий розгляд місцевому господарському суду Харківської області.

Підставою для скасування зазначених процесуальних документів судів першої та апеляційної інстанцій стало те, що судами в порушення вимог статті 18 Господарського процесуального кодексу України не обговорювалось питання щодо можливого розширення кола учасників судового процесу, у т.ч. власника транспортних засобів ОСОБА_3 та безпосереднього учасника надання послуг з перевезення вантажу - водія ОСОБА_4; що суди в порушення вимог ст. 35 ГПК України при визначенні розміру заподіяних збитків обмежилися відомостями, зазначеними в постанові про відмову в порушенні кримінальної справи, тощо.

Під час нового розгляду справи рішенням господарського суду Харківської області (суддя Шатерніков М.І.) від 20.07.2011 р. по справі № 5023/3627/11 позовні вимоги задоволено частково. Стягнути з відповідача на користь позивача суму страхового відшкодування в розмірі 1954274,42 грн., 19542,74 грн. держмита та 224,67 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позовні вимоги залишено без розгляду.

При прийнятті вказаного рішення господарський суд виходив з того, що відповідач порушив взяті на себе зобовязання щодо виплати на користь позивача страхового відшкодування за знищений пожежею автомобіль та вантаж який ним перевозився.

Однак, викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, не повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, і хоча судом правовідносинам, що склалися між сторонами в певній частині була надана належна правова оцінка, однак при цьому суд безпідставно дійшов висновку щодо можливості задоволення позову в частині стягнення страхового відшкодування за знищений вантаж, в звязку з чим, прийняте по справі рішення підлягає частковому скасуванню.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд правомірно зазначив, що відносини у сфері страхування регулюються Цивільним Кодексом України, Законом України "Про страхування" та іншими актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про страхування", страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до ст. 979 Цивільного кодексу України, ст. 16 Закону України “Про страхування”, договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України "Про страхування", добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Відповідно до ст. 25 Закону України "Про страхування", яка визначає порядок і умови здійснення страхових виплат та страхового відшкодування, здійснення страхової виплати і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката),складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Відповідно до п. 22.1. ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про страхування", при настанні страхового випадку страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України "Про страхування", рішення про відмову у страховій виплаті приймається страховиком у строк не більший передбаченого правилами страхування та повідомляється страхувальнику в письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови.

Умовами Договору добровільного страхування транспортних засобів (п.п. 2.11.4., 2.11.4.1. та п. 2.11.4.2.) передбачено, що протягом 10 робочих днів з моменту одержання всіх необхідних документів для підтвердження факту настання причин, обставин та наслідків страхового випадку та визначення розміру збитків страховик: складає страховий акт із визначенням розміру страхового відшкодування і в строк до 15 робочих днів після складання страхового акту здійснює страхову виплату або приймає обґрунтоване рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування і в строк до 15 робочих днів з моменту прийняття надсилає його страхувальнику.

Відповідно до п. п. 2.11.5. та п. 2.11.5.1. вказаного Договору, страховик має право відстрочити прийняття рішення щодо визнання випадку страховим та розміру страхового відшкодування у випадку, коли неповністю зясовано обставини страхового випадку та розмір збитків - до зясування таких обставин, але в будь-якому разі на термін, що не перевищує шести місяців з дня подання заяви про страхову виплату.

Згідно з п. п. 10.2., 10.3., 10.4., 10.5. Генерального договору страхування відповідальності автоперевізника/експедитора, упродовж 15 банківських днів після отримання заяви на страхову виплату чи виплату страхового відшкодування та всіх необхідних документів страховик зобовязаний провести страхове розслідування обставини події та прийняти одне із зазначених нижче рішень: про страхову виплату (страхове відшкодування) або про відмову у страховій виплаті, або про відстрочення прийняття рішення про страхову виплату чи про відмову у страховій виплаті та про необхідність проведення додаткових заходів із розслідування обставин події.

У разі ухвалення рішення про відстрочення прийняття рішення страховик впродовж 5 робочих днів з дня прийняття цього рішення надає страхувальнику письмове повідомлення з обґрунтуванням причин відстрочення, в якому зазначає термін проведення додаткового розслідування. Цей термін не може перевищувати 30-ти календарних днів. Однак, якщо обставини вимагають отримання додаткової інформації від державних органів, підприємств, установ і організацій, страховик може подовжити цей термін ще на 60 календарних днів.

Як свідчать матеріали справи, 29.04.2009 р. відповідач направив на адресу позивача лист-відповідь за № 2-12/573 щодо розгляду досудової вимоги по врегулюванню збитків, в якому страховик зазначив, що він має право відстрочити прийняття рішення щодо визнання випадку страховим та розміру страхового відшкодування у випадку, коли не повністю зясовано обставини страхового випадку та розмір збитків, отже граничний термін для прийняття рішення за цим збитком спливає 04.09.2010 р.

26.08.2010 р. відповідач листом витребував від ФОП ОСОБА_1 (позивача) документи та відомості, необхідні для прийняття рішення щодо виплати страхового відшкодування, які були надані йому позивачем разом із заявою про виплату страхового відшкодування, інші документи - щодо відшкодування вартості вантажу - в додатковий строк на підставі п. 10.5. Генерального договору страхування відповідальності авто перевізника/експедитора.

04.11.2010 р. відповідач направив на адресу позивача відповідь за № 09-03-09/24525 щодо виплати страхового відшкодування у звязку із пошкодженням транспортного засобу, в якій, посилаючись на недотримання водієм правил експлуатації ТЗ, порушення яких стало, на погляд страховика, причиною пожежі, а також правил дорожнього руху щодо технічного стану транспортних засобів та їх обладнання, вимог безпеки під час перевезення вантажів, відповідач зазначив, що дана подія не вважається страховим випадком, тому немає правових підстав для здійснення страхового відшкодування.

Рішення Правління ВАТ "НАСК "Оранта" від 09.11.2010р. № 376 та № 382 були обґрунтовані тим, що відповідно до "Висновку комплексного авто-технічного та пожежно-технічного експертного дослідження" № 6759/6760 від 27.09.2010р. дії водія ОСОБА_4 по незупиненню двигуна автомобіля MAN F-2000, державний номер № НОМЕР_2 під час стоянки біля АЗС є порушенням п. 16.1.24. "Правил охорони праці на автомобільному транспорті" та п. 15.12. Правил дорожнього руху та стали причиною пожежі.

Відповідач також вказує, що однією з обставин, що сприяли поширенню пожежі була відсутність заходів щодо гасіння пожежі після її виявлення, що суперечить п. 2.9.2.7 Договору добровільного страхування транспортних засобів, відповідно до якого страхувальник зобовязаний уживати всіх необхідних заходів для запобігання збільшення розміру збитку. Крім того, позивачем без письмового дозволу ВАТ "НАСК "Оранта" було проведено зміни в рештках автомобіля, що суперечить п. 2.4.3.8 вказаного Договору.

У своїх запереченнях проти позову відповідач посилається на п. 10.1.1 Генерального договору страхування відповідальності автоперевізника/експедитора, згідно з якими страховик сплачує страхову виплату за шкоду, завдану життю чи здоровю третіх осіб та/або страхове відшкодування за завдані збитки безпосередньо страхувальнику після фактичної оплати страхувальником або його представником претензій, отриманих від третіх осіб.

Проте, зазначені обставини були правомірно відхилені господарським судом виходячи з наступного:

Відповідно до п. 2.3 Договору добровільного страхування транспортних засобів від 10.06.2009 р. та Правил добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) № 100 страховими ризиками є втрата або пошкодження застрахованого транспортного засобу внаслідок настання події, зокрема, пожежі чи вибуху, що не повязані з протиправними діями третіх осіб (ризик "Пожежа").

Пунктом 10.1. Генерального договору № 1.91.0321.09.1ю страхування відповідальності авто перевізника/експедитора та пунктом 3.1. Правил добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника/експедитора) № 118, передбачена відповідальність за повну загибель, нестачу чи пошкодження майна, прийнятого до перевезення або експедирування.

04.08.2010р. Харківська обласна дирекція ВАТ "НАСК "Оранта" звернулася листом до ХНДІСЕ ім. Засл. проф. М.С.Бокаріуса з проханням провести пожежно-технічне дослідження.

20.08.2010 р. експертами ОСОБА_11 та ОСОБА_12 дослідження автомобіля MAN F-2000, державний номер № НОМЕР_1 проведено за місцем його зберігання.

Як вбачається з “Висновоку комплексного авто-технічного та пожежно-технічного експертного дослідження” № 6759/6760 від 27.09.2010 р., зробленого фахівцями ХНДІСЕ ім. Засл. проф. М.С.Бокаріуса, надати відповіді на питання: “Чи був справний транспортний засіб на момент виникнення пожежі? Чи була можливість виправлення несправності, яка стала причиною пожежі? Чи була можливість виявити несправність, яка стала причиною пожежі, до її виникнення? Причина та час виникнення несправності? Обставини, які сприяли виникненню несправності? Механізм руйнування деталі такого засобу транспортним нормам і вимогам безпеки дорожнього руху? неможливо.

Найбільш ймовірною технічною причиною виникнення пожежі в автомобілі МАN F2000, державний номер НОМЕР_5, могла бути дія на вибухопожежонебезпечну пароповітряну суміш, яка утворилася внаслідок розгерметизації однієї із функціональних систем автомобіля із наявністю небезпечної рідини, теплової енергії високонагрітою поверхні елементів випускної системи двигуна або теплової енергії електричного походження у вигляді іскор, які виникали при експлуатації електрообладнання з елементами, що іскрять при нормальному режимі роботи. При цьому, встановити причинний зв'язок мiж несправностями транспортного засобу та виникненням пожежі неможливо за причинами, що наведені у дослідницькій частині висновку. Також експертами встановлено, що у випадку, якщо пожежа виникла внаслідок витікання з однієї із функціональних систем автомобіля вибухопожежонебезпечної речовини, то не виконання водієм автомобіля MAN F2000, державний номер НОМЕР_5, ОСОБА_4 вимоги п. 16.1.24 "Правил охорони праці на автомобільному транспорті " знаходиться у причинному зв'язку з виникненням пожежі, умовами її виявлення, особливостями гасіння та наслідками. У випадку, якщо пожежа виникла із наявністю штучно внесеного ініціатора горіння, то не виконання водієм автомобіля MAN F2000, державний номер НОМЕР_5, ОСОБА_4 вимоги п. 16.1.24 "Правил охорони праці на автомобільному транспорті" не знаходиться у причинному звязку з виникненням пожежі, умовами її виявлення, особливостями гасіння та наслідками.

Експертом ОСОБА_12, викликаним для дачі пояснень під час попереднього розгляду справи, не надано однозначного висновку про наявність причинного зв'язку між діями водія та виникненням пожежі.

В матеріалах даної справи знаходяться копії матеріалів зі справи № 41 по пожежі, що сталася в автомобілі MAN F2000 за адресою: с. Травневе, автошлях Харків-Київ, які були надані спеціалістом Харківського районного управління ГУ МНС України в Харківській області інспектором Наклюцьким Є.С., у тому числі Постанова про відмову в порушенні кримінальної справи від 16.03.2010 р., затверджена начальником відділу з питань НПД Харківського РУ ГУ МНС України в Харківській області, з якої вбачається, що виходячи із пояснень свідків видно, що пожежа в автомобілі виникла внаслідок несправності бортової паливної системи, в звязку з чим відсутня подія злочину.

Акт про пожежу, складений комісією у складі інспекторів з дізнання Управління ГУ МНС України в Харківській області та відібрані пояснення у водія ОСОБА_4, громадянки ОСОБА_13, громадянки ОСОБА_14, громадянина ОСОБА_15, складений протокол огляду місця пожежі.

Згідно з висновком пожежно-технічного спеціаліста про дослідження пожежі, що сталася 05.03.2010р. у вантажному автомобілі MAN F2000, державний номер НОМЕР_2, який надала дослідно-випробувальна лабораторія Головного управління МНС України в Харківській області, вбачається що найбільш ймовірною причиною пожежі є несправність паливної системи, що призвело до аварійного витікання палива з паливної системи внаслідок неналежної якості матеріалу комплектуючих виробів системи живлення, наявністю скритих дефектів або іншими подібними технічними аспектами. У даному випадку осередкова зона пожежі знаходиться під водійською кабіною, з правої сторони моторного відсіку. Джерела запалювання, які відносять до груп "Теплові прояви іскор різного походження" та "Тепло, отримане від більш розігрітого або розжареного предмета" в даному випадку однаково ймовірні.

Як вбачається з "Висновку комплексного авто-технічного та пожежно-технічного експертного дослідження" № 6759/6760 від 27.09.2010р. та з Висновку пожежно-технічного спеціаліста про дослідження пожежі, що сталася 05.03.2010р. у вантажному автомобілі MAN F-2000, державний номер № НОМЕР_5, з напівпричепом RENDERS B3, державний номер НОМЕР_6 № 350/043/10 від 12.03.2010 р. встановити справжню причину пожежі неможливо.

Згідно з Актом виконаних робіт від 12.05.2009р., автомобіль MAN F-2000 та причеп НОМЕР_6 знаходився в належному стані, обслуговувався на станції технічного обслуговування згідно з договором на технічне обслуговування та ремонт автомобілів, укладеним між позивачем та СПДФО ОСОБА_17

Відповідно до Закону України "Про автомобільний транспорт", позивачем вівся журнал виїзду автотранспорту з лінії, в якому фіксувалось дата виїзду-заїзду автомобілю, його держаний номер, ПІБ водія, показники спідометру, технічний стан транспортного засобу, підпис механіка, який фіксує та проводить огляд технічного стану автомобілю. Так, відповідно до журналу виїзду та повернення автотранспорту з лінії за період з 21.12.2008р. по 15.03.3010р., автомобіль MAN F-2000 знаходився в технічно справному стані.

З довідок, наданих ФОП ОСОБА_18 та ФОП ОСОБА_17, вбачається, що за час обслуговування несправностей у автомобіля MAN F-2000, державний номер № НОМЕР_2, з напівпричепом RENDERS B3, державний номер НОМЕР_3 виявлено не було. В рейс 04.03.2010 р. автомобіль відбув у справному стані.

Працівниками підрозділу МНС, які ліквідовували пожежу та спеціалістом Дослідно-випробувальної лабораторії ГУ МНС України в Харківській області, який проводив дослідження відразу після пожежі (Висновок спеціаліста від 12.03.2010р.) факту відсутності первинних засобів пожежогасіння встановлено не було.

Згідно з Порядком здійснення нагляду за забезпеченням руху на транспорті, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.1997р. № 204, нагляд здійснюється за видами транспорту та покладається на Мінтранс, Державні департаменти авіаційного, автомобільного транспорту, Держфлотінспекцію, Укрзалізницю та їх органи на місцях та проводиться у взаємодії з іншими державними органами (Державтоінспекцією, Держнаглядохоронпраці тощо), що здійснюють нагляд за безпекою руху.

Відповідно до пункту 16.1.24 "Правил охорони праці на автомобільному транспорті", затверджених наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 13.01.1997р. № 5, приписи якого на думку відповідача було порушено водієм ОСОБА_4, при зупинці автомобілю, водій, залишаючи транспортний засіб, повинен прийняти всі заходи проти самовільного його руху: зупинити двигун, зупинити важіль переключення передач в нейтральний стан, загальмувати автомобіль зупиночним засобом.

Під час попереднього розгляду справи начальником Харківської державної інспекції промислової безпеки та охорони праці на транспорті та звязку ОСОБА_5 були надані пояснення у судовому засіданні, з яких вбачається, що в діях водія ОСОБА_4 порушень пункту 15.12. Правил дорожнього руху та пункту 16.1.24 "Правил охорони праці на автомобільному транспорті" не вбачається, оскільки угону та заволодіння транспортним засобом не було, а виникнення пожежі під час руху автотранспорту, могло привести до загибелі водія.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001р. N 1306 затверджені "Правила дорожнього руху", згідно з п. 15.12 яких водій не повинен залишати транспортний засіб, не вживши всіх заходів, щоб не допустити його самовільного руху, проникнення до нього і (або) незаконного заволодіння ним.

Згідно з інформаційною базою Управління ДАЇ ГУМВС України в Харківський області, адміністративні протоколи на водіїв, які керують автомобілем МАN, номерний знак НОМЕР_2 на протязі 2010 року не складались. В базі відсутні також відомості про ДТП за участю вищенаведеного транспортного засобу. Перевірка проводилась за номерним знаком АХ 3739 ВО.

Ч. 1 ст. 62 Конституції України закріплено принцип презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. При цьому, неприпустимо покладати на обвинуваченого (підсудного) доведення своєї невинуватості.

Порушення Правил дорожнього руху, в силу ст. 286 Кримінального кодексу України або в силу ст.ст. 121-128 Кодексу України про адміністративні правопорушення, є кримінально караним діянням або адміністративним правопорушенням, а тому обставини вчинення такого порушення та вина певної особи у вчиненому має встановлюватися вироком суду або постановою у справі про адміністративне правопорушення.

Відповідно до ст. 44 Закону України "Про охорону праці", за порушення законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці, створення перешкод у діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці, а також представників профспілок, їх організацій та об'єднань винні особи притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності згідно із законом.

Тобто, вина особи в порушенні "Правил охорони праці на автомобільному транспорті" має бути встановлена у дисциплінарному, адміністративному або кримінальному провадженні.

Доказів, які б свідчили про порушення водієм ОСОБА_4 п. 15.12 "Правил дорожнього руху" або п. 16.1.24. "Правил охорони праці на автомобільному транспорті", як вбачається з "Висновку комплексного авто-технічного та пожежно-технічного експертного дослідження" № 6759/6760 від 27.09.2010р., у експерта не було. Такі докази також відсутні і в матеріалах справи.

Водій ОСОБА_4 не притягувався до будь-якого виду відповідальності, тому суд вважає, що в його діях відсутнє порушення п. 15.12 "Правил дорожнього руху" та п. 16.1.24 "Правил охорони праці на автомобільному транспорті", а також відсутня вина в пожежі, що сталася 05.03.2010 р. з автомобілем MAN F-2000, державний номер НОМЕР_5.

Як свідчать матеріали справи, позивач листом від 22.08.2010р., який було отримано Харківською обласною дирекцією ВАТ "НАСК "Оранта" 02.07.2010р., повідомив відповідача про те, що має намір провести утилізацію решток автомобілю MAN F-2000, державний номер НОМЕР_2, у звязку зі збитковістю їх зберігання, та просив якнайшвидше врегулювати страховий випадок.

Відповідач, всупереч прохання позивача, приступив до вивчення решток автомобілю лише 04.08.2010р., звернувшись до ХНДІСЕ ім. Засл. проф. М.С.Бокаріуса з проханням провести пожежно-технічне дослідження.

З урахуванням викладеного, господарський суд правомірно вважав безпідставними посилання відповідача на п. 2.4.2.17., п. 2.9.2.7 Договору добровільного страхування транспортних засобів і на п. 4.1.9. та п. 8.2.4 Генерального договору страхування відповідальності автоперевізника/експедитора, як на підставу відмови у виплаті страхового відшкодування за подією, яка сталася 05.03.2010 р.

Зазначене спростовує доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, стосовно того що пожежа виникла внаслідок неналежного використання водієм ОСОБА_4 автомобіля, а зазначений водій при її виникненні взагалі не вжив заходів щодо її гасіння, тобто заходів, які могли істотно зменшити розмір понесених збитків і вказані обставини є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування.

Згідно з ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов'язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту прав і законних інтересів субєктів господарювання є відшкодування збитків.

Загальні положення про відшкодування шкоди закріплені у статтях 1166, 1173 Цивільного кодексу України.

Так, згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода може відшкодовуватися у вигляді відшкодування збитків, відшкодування в натурі.

Господарський суд правомірно зазначив, що відповідальність у господарському праві наступає за господарське правопорушення, що являє собою протиправну дію або бездіяльність суб'єкта господарських відносин, яка не відповідає вимогам норм господарського, цивільного права, не узгоджується з юридичними обов'язками зазначеного суб'єкта, порушує суб'єктивні права іншого учасника відносин. Залежно від юридичної підстави розрізняються договірні та позадоговірні правопорушення.

Виходячи з приписів цивільного та господарського законодавства України, відшкодування збитків є одним з видів цивільно-правової (господарсько-правової, майнової) відповідальності, в тому числі за порушення договірних зобов'язань.

Як і будь-яка інша юридична відповідальність, цивільно-правова (господарсько-правова) відповідальність ґрунтується на певних правових підставах. Це нормативні підстави, тобто сукупність норм права про відповідальність суб'єктів господарських відносин. По-друге, це правосуб'єктність правопорушника, тобто сторонами правовідносин щодо застосування відповідальності у спорі, що розглядається у рамках господарського процесу, можуть бути підприємства, установи, організації тощо.

Третя підстава - це протиправні дії або бездіяльність особи (осіб), що порушують права і законні інтереси потерпілої особи.

Зазначена підстава складається з чотирьох елементів, які називаються умовами цивільно-правової (господарсько-правової) відповідальності, до них відносяться:

- наявність факту порушення, тобто порушення норми закону, умови договору, внаслідок чого завдаються збитки потерпілому (позивачу у справі) та обґрунтований розмір збитків, яких зазнала потерпіла сторона;

- протиправність поведінки правопорушника, тобто його дія або бездіяльність, що порушує правову норму або умови договору;

- причинний зв'язок між протиправною поведінкою порушника і завданими потерпілому збитками; тобто, необхідно довести, що протиправна дія (або бездіяльність) є об'єктивною причиною такого наслідку, як збитки, завдані кредитору у визначеному ним розмірі;

- вина господарського правопорушника.

Застосування майнової відповідальності можливе за наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, шкідливого результату такої поведінки (шкоди), причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою, і вини.

Звільнення боржника від відповідальності у вигляді збитків за невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе зобовязань безпосередньо повязано з наявністю чи відсутністю вище вказаних елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення.

Згідно ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договорами.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими потерпіла сторона має право, зокрема, на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі.

В силу ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно з ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Стаття 614 Цивільного кодексу України передбачає, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобовязань покладається при наявності вини (умислу або необережності). Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила усіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України, під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України, боржник, який порушив зобовязання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

В силу ст. 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення включаються, зокрема, додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

Зазначені правові норми, з урахуванням п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27.03.1992р. № 6, п. 6 Розяснення Вищого Арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди" від 01.04.1994р. № 02-5/215 свідчать про те, що задоволення позовних вимог про стягнення збитків може вважатись законним та обґрунтованим в разі встановлення судом наявності в обставинах справи одночасно чотирьох умов. Ними є наявність правила поведінки, встановленого законом або договором; наявність факту порушення такого правила поведінки винною особою; наявність збитків у потерпілої особи; наявність безпосереднього причинно-наслідкового звязку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони.

Доведення факту невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржником, наявність збитків, а також причинного зв'язку між першим та покладається на позивача згідно з приписами ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

Факт знищення пожежою автомобіля MAN F-2000, державний номер НОМЕР_2 та причепа RENDERS В3, державний номер НОМЕР_6 підтверджується матеріалами справи, та відповідачем жодним чином не спростовується.

Зазначені обставини є страховим випадком відповідно до умов укладеного між сторонами договору страхування від 10.06.2009 р.

За умов зазначеного договору страхування ТЗ та за вирахуванням безумовної франшизи в розмірі 0,5% розмір страхового відшкодування за вказаним договором становить 244081,46 грн.

Як свідчить оскаржуване рішення, суд при його прийнятті поклав на відповідача відповідальність у вигляді сплати на користь позивача страхового відшкодування за знищений автомобіль в сумі 244081,46 грн.

Проте, суд першої інстанції безпідставно проігнорував факт проведення відповідачем виплати страхового відшкодування за попереднім страховим випадком в розмірі 29105,56 грн., що підтверджується матеріалами справи та не заперечується самим позивачем зокрема в судовому засіданні 10.10.2011 р., в звязку з чим, прийняте по даній справі рішення в частині стягнення зазначеної суми підлягає скасуванню, а позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Разом з тим, господарський суд за відсутності належних та допустимих доказів зробив висновок про понесення позивачем збитків в сумі 1710192,96 грн., в звязку зі знищенням вантажу.

Дійсно, відповідно до ст. 52 Закону України "Про автомобільний транспорт", виконавець (перевізник) зобов'язаний забезпечити збереження вантажу, прийнятого до перевезення, до передачі вантажовласнику (уповноваженій ним особі) в пункті призначення; відшкодовувати замовнику збитки за пошкодження або псування вантажу, часткову чи повну його втрату, а також збитки, завдані внаслідок несвоєчасної доставки вантажу.

Статтею 314 Господарського кодексу України та пунктом 3 ст.13 Закону України "Про транспорт" встановлено, що перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

Проте, згідно з п. 2. ст. 308 Господарського кодексу України, відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення цієї операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

В ст. 1 цього Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Кожною стороною (підприємством), що брала участь у здійсненні господарської операції, мають бути отримані первинні документи для записів у регістрах бухгалтерського обліку, інформація в яких ідентично засвідчує зміст господарської операції.

Факт понесення збитків в сумі 1714675,40 грн. позивач при зверненні до господарського суду зокрема обґрунтовував постановою про відмову в порушенні кримінальної справи від 16.03.2010 р. (т. 1 а. с. 29) та товарно-транспортними накладними серії 02АБК № 699701 від 03.03.2010 р., серії 02АБК № 699702 від 03.03.2010 р., серії 02АБК № 699703 від 03.03.2010 р. (т. 1 а.с. 75-77), відповідно до яких водій ОСОБА_4 прийняв до перевезення в подальшому знищений пожежею вантаж.

Суд зазначені обставини вважав встановленими, та зазначив, що крім зазначених ТТН факт перевезення саме зазначеного вантажу також підтверджується видатковою накладною № 1409/10 від 01.03.2010 р.; видатковою накладною № 1415/10 від 02.03.2010 р.; видатковою накладною № 1411/10 від 01.03.2010 р. (т. 1 а.с. 149-162); пакувальною відомістю до накладної № 1415/10; пакувальною відомістю до накладної 1409/10; пакувальною відомістю до накладної 1411/10; актом огляду товарно-матеріальних цінностей від 03.03.2010 р.

При цьому, суд проігнорував той факт, що ні зазначені товарно-транспортні накладні, ні видаткові накладні не містять підпису водія ОСОБА_4 про фактичне отримання ним вантажу до перевезення.

Акт огляду товарно-матеріальних цінностей від 03.03.2010 р. (т. 1 а.с. 78), пояснення самого ОСОБА_4 в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" не є первинними документами бухгалтерської звітності, які в розумінні зазначеного закону могли б засвідчити зазначені обставини. До того ж, в даному акті взагалі не зазначено, хто саме його склав та підписав.

Крім того, суд також проігнорував факт відсутності в матеріалах справи документів купівлі-продажу товару між ТОВ «Красота та здоровя»і покупцем, якому безпосередньо і перевозився товар експедитором ФОП ОСОБА_1

Дані докази (документи) суд апеляційної інстанції просив надати сторони, зокрема згідно з ухвалою від 31.08.2011 р., проте вказаного позивачем виконано не було, відповідні докази (документи) суду надані не були.

Зазначені обставини свідчать про недоведеність позивачем належними та допустимими доказами в розумінні ст. 34 ГПК України факту прийняття експедитором ОСОБА_4 вантажу до перевезення.

Саме по собі засвідчення, зокрема в постанові про відмову в порушенні кримінальної справи від 16.03.2010 р., поясненнях водія ОСОБА_4, та інших документах, факту знищення пожежею вантажу не дає змогу встановити, що знищено було саме вантаж, який було передано до перевезення за товарно-транспортними накладними серії 02АБК № 699701 від 03.03.2010 р., серії 02АБК № 699702 від 03.03.2010 р., серії 02АБК № 699703 від 03.03.2010 р., саме в кількості та вартості, зазначених в даних накладних.

Тобто в даному випадку не доведеним позивачем також залишився розмір збитків понесених в результаті знищення вантажу.

Вказаним обставинам суд першої інстанції не надав належної правової оцінки, що призвело до прийняття частково неправильного рішення.

Крім того, поза увагою суду безпідставно залишився той факт, що відповідно до п. 10.1.1 Генерального Договору страхування відповідальності авто-перевізника Страховик сплачує страхову виплату за шкоду, завдану життю чи здоровю третіх осіб та/або страхове відшкодування за завдані збитки безпосередньо Страхувальнику після фактичної оплати Страхувальником або його представником претензій, отриманих від Третіх осіб (Страхувальник зобов'язаний попередньо узгоджувати зі Страховиком свої рішення та дії щодо врегулювання претензій).

У оскаржуваному рішенні зазначено, що 07.10.2010 року позивачем оплачено ТОВ «Красота і здоров'я»простим векселем на суму 1 714 674, 00 гри. за завдану шкоду.

Проте, видача векселя не може вважатися фактичним відшкодуванням збитків, заподіяних страхувальником третій особі - ТОВ «Красота і Здоров'я», оскільки відповідно до ст. 14 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», вексель - це цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

Тобто, оплата векселя ФОП ОСОБА_1 повинна відбутися в майбутньому та в строк, передбачений в цьому векселі. Саме з моменту оплати векселя можна вважати виконаним зобовязання останнього щодо відшкодування завданих збитків ТОВ «Красота і Здоров'я».

Статтею 530 Цивільного кодексу України зокрема передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Доказів оплати векселя на момент винесення оскаржуваного рішення матеріали справи не містять.

Зазначене свідчить про те, що на момент винесення зазначеного рішення зобовязання відповідача зі сплати страхового відшкодування, повязаного зі сплатою на користь ФОП ОСОБА_1 страхового відшкодування за знищене майно в сумі 1710192,96 грн., яке належало ТОВ «Красота і Здоров'я», не може вважатися таким, що настало.

Крім того, відповідно до ст. 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні»від 05.04.2001 № 2374-ІП, видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. На момент видачі переказного векселя особа, зазначена у векселі як трасат, або векселедавець простого векселя повинні мати перед трасантом та/або особою, якій чи за наказом якої повинен бути здійснений платіж, зобов'язання, сума якого має бути не меншою, ніж сума платежу за векселем.

Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

Таким чином, видача векселя ФОП ОСОБА_1 на користь ТОВ «Красота і Здоров'я»в рахунок відшкодування збитків та без укладання відповідного договору взагалі суперечить вимогам Закону України «Про обіг векселів в Україні».

За таких обставин, позивач, не мав правових підстав для отримання страхового відшкодування за заявленою подією в рамках Генерального Договору страхування відповідальності авто перевізника щодо сплати страхового відшкодування, повязаного зі сплатою ФОП ОСОБА_1 на користь ТОВ «Красота і Здоров'я»вартості знищеного майна в сумі 1710192,96 грн., яке належало останньому.

Зазначені обставини свідчать про необґрунтованість прийнятого по даній справі рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача 1710192,96 грн., яке, як наслідок, в даній частині підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову в даній частині.

З урахуванням викладеного, суд визнає позовні вимоги позивача щодо стягнення 1710192,96 грн. страхового відшкодування, повязаного зі сплатою знищеного майна яке належало ТОВ «Красота і Здоров'я»та 29105,56 грн. страхового відшкодування повязаного зі знищенням автомобіля, позбавленими фактичного та правового обґрунтування, а так само такими, що не відповідають, як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у звязку з ненаданням всупереч вимогам ст. 33 ГПК України доказів в підтвердження обставин, викладених у позові та відсутності правових підстав для їх стягнення.

На підставі ст. ст. 44, 49 ГПК України також підлягає скасування прийняте по даній справі рішення в частині стягнення 17396,98 грн. державного мита, тоді як з позивача на користь відповідача підлягають стягненню 8698,49 грн. держмита за подання апеляційної скарги.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду частково відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються можуть бути підставою для його часткового скасування.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 2 ст. 103, п. 1, 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, судова колегія -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Національна акціонерна страхова компанія “Оранта" в особі Харківської обласної дирекції, м. Харків задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 20.07.2011 р. по справі № 5023/3627/11 в частині стягнення 1739298,52 грн. страхового відшкодування, 17396,98 грн. державного мита скасувати та прийняти нове рішення яким в позові в цій частині відмовити.

В іншій частині рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (61202, АДРЕСА_1; і/н НОМЕР_7) на користь Відкритим акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" (код ЄДРПОУ: 00034186; 01032, м. Київ, вул. Жилянська, 75) в особі Харківської обласної дирекції НАСК "Оранта" (код ЄДРПОУ: 02310265; 61166, м. Харків, вул. Новгородська, 11-А) 8698,49 грн. держмита за подання апеляційної скарги.

Наказ доручити видати господарському суду Харківської області.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

судді Пушай В.І.

Плужник О.В.

Повний текст постанови підписано 17.10.2011 р.