Рішення № 18722724, 29.09.2011, Господарський суд Чернігівської області

29.09.11

Господарський суд Чернігівської області

______________________

14000 м. Чернігів, проспект Миру 20Тел. 7-99-18, факс 7-44-62

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28 вересня 2011 р.справа № 16/35

Позивач:Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль"

пр-т. Перемоги, 21, м. Чернігів, 14017

Відповідач:Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтрансавтострой", код ЄДРПОУ 24835301, вул. Квітнева,21 м. Чернігів, 14026

Предмет спору:про визнання недійсною додаткової угоди

Суддя Фесюра М.В.

Представники: позивача Іллюшко О.М., Слісаренко Л.Л.

відповідача Підгорний К.Є., Галенко О.Г., Шматок В.В.

Рішення прийняте після перерви, оголошеної в засіданні на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України.

Заявлено позов про визнання недійсною додаткової угоди від 28.04.2005р. до генеральної кредитної угоди № 10/12/135 від 29.12.2004р.

Вимоги обґрунтовані ст.ст.203,215,207,92 ЦК України. Позивач стверджує, що він в особі президента банку Шпиг Ф.І. не підписував та не укладав спірної угоди.

Відповідач надав письмове пояснення , в якому проти позову заперечив, посилаючись на те, що:

-він не міг знати про відсутність повноважень президента банку підписувати спірну угоду;

-позивач схвалив угоду в порядку ст..241 ЦК України шляхом звернення до суду з позовами про розірвання кредитних договорів;

-обидва примірника спірної угоди знаходяться у позивача, один з яких було видано ТОВ «Інтрансавтострой»для зняття нотаріально засвідченої фотокопії під зобовязання про негайне повернення оригіналу. В даний час оригінал повернено позивачу.

В судовому засіданні представник відповідача стверджував, що підтвердженням факту укладення спірної угоди є показання свідка ОСОБА_1, які останній надавав у Чернігівському районному суді.

Позивач надав додаткові письмові пояснення, в яких не погодився на посилання відповідача на норми ст..92 ЦК України, вказав , що ОСОБА_1 не підтверджував в суді факту укладення спірної угоди, про що зазначено в наданій ухвалі Чернігівського районного суду.

Крім того, на підтвердження своєї позиції позивач надав для огляду в судовому засіданні журнали реєстрації договорів та їх копії до матеріалів справи.

Також, як на доказ відсутності волевиявлення банку у формі підписання спірної угоди , позивач посилається на існуючу в той час переписку між сторонами з приводу надання кредиту, за наслідками якої кредитна заборгованість відповідача була визнана сумнівною, отже, на думку сторони, не могло бути мови про прощення заборгованості.

Відповідач заявив клопотання про залучення в якості третьої особи на боці відповідача його поручителя за кредитним договором ОСОБА_1, мотивуючи тим, що вирішення питання про недійсність спірної угоди може вплинути на обовязки поручителя.

Позивач проти клопотання заперечив, посилаючись на те, що ОСОБА_1 не є стороною спірної угоди, отже він не має ніякого відношення до даного спору.

Відповідач подав заяву про застосування строків позовної даності у даному спорі.

Позивач проти заяви заперечив, вважаючи, що для застосування таких строків необхідно щонайменше встановити факт укладення спірної угоди, для чого відповідач повинен надати її оригінал.

Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ

Відповідно до п.7,8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину.

Позивач , стверджуючи про неукладення спірної угоди, надав її незавірену копію ( а.с.51) з фотокопії, яка містить текст з найменуванням «Додаткова угода до Генеральної кредитної угоди № 010/12/135 від 29 грудня 2004 року», місце вчинення «м. Чернігів», дату «28 квітня 2005р.

Зміст тексту угоди полягає в тому, що банк як кредитор бере на себе зобовязання по сприянню виконання умов Генеральної кредитної угоди позичальником,яким є відповідач у справі.

При цьому, в разі звернення кредитора до суду з позовом про розірвання кредитного договору, укладеного в рамках дії Генеральної кредитної угоди та предявлення кредитором виконавчого документу до ДВС для примусового стягнення заборгованості, сторони заздалегідь домовляються, що в подальшому кредитор відмовляється від нарахування та стягнення відсотків, пені та інфляційних нарахувань по всім кредитним договорам, укладеним в рамках дії Генеральної кредитної угоди.

У випадку несплати Позичальником заборгованості до 28.04.2010р. сторони заздалегідь домовляються, що зобовязання вважаються припиненими у повному обсязі внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором позичальнику і кредитор відмовляється від права на стягнення заборгованості, збитків у вигляді відсотків, пені чи штрафних санкцій.

Сторони домовляються, що в разі настання вищенаведених умов кредитор не претендує на виконання зобовязань поручителями і не претендує на майно поручителів.

В пункті 5 вказано, що Додаткова угода складена в двох екземплярах, що мають однакову юридичну силу.

Копія спірної угоди містить реквізити сторін та копії підписів Президента банку Шпиг Ф.І., директора відповідача Галенка О.Г.

У зазначеному тексті назва відповідача вказана як ПВКП «Інтрансавтострой». Рішенням Чернігівського районного суду від 07.08.2006р. у справі № 2-21/06, яке набрало законної сили 02.10.2006р., встановлено, що ПВКП «Інтрансавтострой»припинило свою діяльність шляхом його перетворення у ТОВ «Інтрансавтострой».

Відповідно до ст.ст.33,34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Вирішуючи даний спір , суд враховує, що позивач, як на підставу своїх вимог посилається на неукладення спірної угоди, а відповідач , як на підставу своїх заперечень, посилається на ту обставину, що угода була укладена.

Отже, саме на відповідача має бути покладений тягар доведення обставин укладення спірної угоди.

Статтею 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Враховуючи , що додаткова спірна угода вносить зміни до генеральної кредитної угоди, отже на неї також поширюються вимоги щодо письмової форми.

Відповідно ст.36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.

Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

Враховуючи обставини даної справи та вимоги чинного законодавства, єдиним належним та допустимим доказом укладення спірної угоди є її оригінал, надати який суд зобовязував відповідача ухвалами від 19.08.2011р. та від 06.09.2011р.

Але відповідач не виконав обовязку доказування, оригіналу угоди не надав, тим самим не довів факту її укладення.

У звязку з цим суд не приймає як належний та допустимий доказ укладення угоди завірену відповідачем копію , зняту з фотокопії. Не можуть бути такими доказами і нотаріально завірена фотокопія та показання свідка в іншій справі з приводу обставин укладення спірної угоди, на які посилається відповідач.

Також ,суд критично ставиться до факту укладення спірної угоди з наступних підстав:

-1) 15.04.2005р., тобто до дати спірної угоди, відповідач ініціював питання перед банком про відкриття довгострокового кредиту. Згідно з рішенням кредитного комітету від 26.04.2005р. відмовлено у видачі кредиту, наступного дня після дати спірної угоди 29.04.2005р. центральний офіс банку направив директору Чернігівської обласної дирекції листа за № 29-1-1/476/1 , якому вказано про необхідність сформування 100% резерву під кредитну заборгованість відповідача, яка є сумнівною. У вказаному листі не згадувався факт укладення спірної угоди;

-2) відповідно до рішення Чернігівського районного суду від 07.08.2006р. у справі № 2-27/06, рішення господарського суду Чернігівської області від 29.07.2010р. у справі № 8/143/16, постанови Вищого господарського суду України від 02.12.2010р. у справі № 19/32, рішенням Чернігівського районного суду від 12.07.2010р. з відповідача неодноразово стягувався борг за кредитними договорами. При цьому , як слідує з тексту наведених рішень, відповідач в своїх запереченнях жодного разу не посилався на наявність спірної угоди, яка б дала йому можливість уникнути сплати боргу внаслідок передбаченого в ній списання ( прощення);

-3) 22.09.2010р. сторони спірної угоди склали акт звірки безспірної заборгованості станом на 17.08.2010р., в якому не згадується списання заборгованості у звязку з наявністю спірної угоди;

-4) 06.05.2010р., тобто після дати списання, передбаченої у спірному договорі, ТОВ «Інстрансавтострой»звернулось до банку з листом вих. № 50 з проханням про розстрочення заборгованості по кредитним договорам в той час, як за умови укладення спірної угоди така заборгованість мала б бути списана;

-5) 14.12.2010р. господарський суд Чернігівської області виніс ухвалу у справі про банкрутство відповідача № 16/186б, якою за результатами проведеного підготовчого засідання , зокрема, визнав безспірні грошові вимоги ініціюючого кредитора, яким є позивач, у розмірі 468043,54 грн. При цьому боржник у своїх запереченнях також не посилався на наявність спірної угоди;

-6) відповідно до листа Шпига Ф.І., адресованого Чернігівському районному суду, він не підписував спірної угоди;

-7) відповідно до службової записки керівника регіонального ризику менеджменту банку № 10/08/2011 р. № 35-7-26-04/11-343 спірна угода до відділу моніторингу кредитного контролю та адміністрування кредитів не надходила і в сховищі не зберігається;

-8) відповідно до Положення про порядок складання, обліку, зберігання договорів (контрактів) з банківської, фінансово господарської діяльності в системі АППБ «Аваль» та контролю за їх виконанням», затвердженого постановою правління АППБ «Аваль»№ П-27/1 від 28.04.2005р., спірна угода , місцем укладення якої вказане місто Чернігів, мала бути зареєстрована в журналі реєстрації договорів.

Згідно наданих копій аркушів відповідних журналів реєстрації та внаслідок огляду в судовому засіданні оригіналів цих журналів встановлено, що спірна угода не реєструвалась;

Відповідно до ст..43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи викладене, всі докази в їх сукупності, узгоджуючись між собою, спростовують факт укладення спірної угоди.

Суд не приймає заперечень відповідача, які ґрунтуються на поданні позивачем на виконання спірної угоди позовів про розірвання кредитних договорів, оскільки в цих позовах відсутнє посилання на спірну угоду, і за відсутності інших доказів таке твердження відповідача є лише необґрунтованим припущенням.

Суд відхиляє клопотання відповідача про залучення до участі у справі в якості третьої особи ОСОБА_1, оскільки останній не є стороною спірної угоди, відповідачем не надано жодного належного доказу поручительства ОСОБА_1 за кредитними зобовязаннями ТОВ «Інтрансавтострой», та у звязку з тим, що спірна угода не укладалась.

Суд відхиляє заяву відповідача про застосування строку позовної даності до даного спору про визнання угоди недійсною, оскільки такий строк має починати свій відлік від дати укладення угоди, але угода в дійсності не укладалась.

Відповідно до п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним.

Керуючись ст.ст.82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ :

У позові відмовити повністю.

Повний текст рішення складений 29 вересня 2011 року.

СуддяМ.В. Фесюра