Рішення № 18722321, 13.10.2011, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13.10.2011 Справа № 5024/1823/2011

Господарський суд Херсонської області у складі судді Людоговської В.В. при секретарі Горголь О. М. , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1

до Відкритого акціонерного товариства "Проектно-будівельна фірма "Херсонбуд", м. Херсон

про стягнення 42284 грн. 18 коп.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 дов. від 11.08.2011 р.;

від відповідача: не прибув.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (позивач) звернулась до суду з позовом про стягнення з Відкритого акціонерного товариства проектно-будівельної фірми «Херсонбуд»(відповідач) 37133,73 грн. основного боргу, 4493,18 грн. інфляційних втрат, 657,27 грн. пені та судові витрати.

Відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не прибув, письмовий відзив не надав. Направлена на його юридичну адресу ухвала про порушення справи отримана відповідачем 27.09.2011 року.

Суд вважає, що відповідачу було надано достатньо часу для використання можливості скористатися повним обсягом процесуальних прав, передбачених ГПК України.

За таких обставин справа, у відповідності до ст..75 ГПК України, розглядається за наявними матеріалами справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд

в с т а н о в и в:

Між позивачем та відповідачем укладено договір без номеру від 01.06.2010 р. (далі Договір), за умовами якого позивач зобов»язується постачати, а відповідач прийняти та оплатити продукти харчування (далі - товар) на умовах договору.

Договір підписаний сторонами без зауважень, скріплений печаткою. Протягом дії Договору в нього не вносилися зміни та доповнення.

Із огляду на зазначений Договір суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки, правовідносини, які витікають із нього, регулюються ст. 264-271 ГК України.

Вищевказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов»язань, а саме майново-господарських зобов»язань.

Так, ст.173 ГК України, господарським визнається зобов»язання, що виникає між суб»єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Законами України, в силу якого один суб»єкт (зобов»язана сторона, у тому числі боржник) зобов»язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб»єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб»єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов»язаної сторони виконання її обов»язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов»язання, згідно ст.174 ГК України, є господарський договір.

Відповідно до ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарські зобов»язання, які є одним із видів господарських зобов»язань, - це цивільно-правові зобов»язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов»язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на корить другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов»язаної сторони виконання її обов»язку. Майнові зобов»язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, що визначено ст.175 ГК України.

В силу п.1 ст.193 ГК України, суб»єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов»язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов»язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

За змістом ст.712 ЦК України та ст.265 ГК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи підтверджується, що за видатковими накладними (а.с.9-18) відповідач отримав товар на загальну суму 37133,73 грн.

Пунктом 6.1. договору передбачено, що розрахунок за відвантажений товар проводиться протягом 5 банківських днів.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов”язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до п.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов»язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що в порушення умов договору відповідач свої грошові зобов'зання не виконав, заборгованість перед позивачем на день розгляду справи становить 37133,73 грн., що підтверджено матеріалами справи.

Відповідно до п.12.1. Договору у випадку прострочення оплати вартості товару відповідач сплачує пеню у розмірі 0,01% від простроченого платежу за кожний день прострочення.

Згідно частини 1 статті 230 ГК України пеня й штраф є господарськими штрафними санкціями, які учасник господарських відносин зобов»язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов»язання.

Частиною 4 ст.231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов»язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов»язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Пункт 6 ст.231 Господарського кодексу України визначає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов»язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

За змістом статті 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”№543/96-ВР від 22.11.96. передбачено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу, та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу.

Суд перевірив розрахунки пені та, враховуючи вищевикладене, дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення пені в сумі 657,27 грн. підлягають задоволенню.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тому, відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача індекс інфляції за весь час прострочення.

Суд перевірив розрахунки в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 4493,18 грн. і зазначає, що позовні вимоги в цій частині обґрунтовані і підлягають задоволенню.

З огляду на неявку представника відповідача, суд зазначає, що в силу статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони мають право брати участь в господарських засіданнях. Сторони зобов»язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об»єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до ст.28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють в межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище.

Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

Відповідно до ст.77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 ГПК України, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Суд зауважує, що відкладення на підставі ст.77 ГПК України розгляду справи у разі нез»явлення представника сторони за викликом господарського суду є правом, а не обов»язком суду, і використовується ним, якщо причини неявки є поважними та обґрунтованими, та неявка представника сторони перешкоджає вирішенню спору в даному судовому засіданні.

Згідно ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до положень ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

В силу ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. За приписами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об»активному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного рішення.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позивачу на підставі ст..49 ГПК України відшкодовуються судові витрати за рахунок відповідача, з вини якого спір доведено до врегулювання в судовому порядку.

На підставі вищезазначених норм права та керуючись, ст.ст. 49, 75, 82-85 ГПК України, - суд

в и р і ш и в:

1.Позов задовольнити у повному обсязі.

2.Стягнути з Відкритого акціонерного товариства проектно-будівельна фірма «Херсонбуд»(73000, м.Херсон, вул..Кірова, 24, р/р 26005692682 в ХФ ПАТ «Морфін банк», МФО 342285, код ЄДРПОУ 01273243) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, р/р НОМЕР_2 в ВАТ КБ «Надра», МФО НОМЕР_3, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) 37133,73 грн. боргу, 657,27 грн. пені, 4493,18 грн. збитків від інфляції, в рахунок відшкодування витрат по сплаті державного мита в сумі 422,85 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя В.В.Людоговська

Повне рішення складено 14.10.2011 р.