Рішення № 18720203, 15.09.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 6/21715.09.11 За позовомДержавного підприємства «Державний резервний насіннєвий фонд України»

До відповідачаТовариства з обмеженою відповідальністю «СТІОМІ-Холдінг»

Простягнення 113717,57 грн.

Суддя Ковтун С.А.

Представники сторін:

від позивача ОСОБА_2 - за дов.

від відповідача ОСОБА_3 за дов.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство «Державний резервний насіннєвий фонд України»звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «СТІОМІ-Холдінг»про стягнення за договором поставки насіння № 5-04 від 04.02.2011 р. 113717,57 грн., а саме: 40469,54 грн. пені та 73248,03 грн. штрафу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобовязання щодо укладення договору застави посівів озимої пшениці та страхування предмету договору застави.

Ухвалою суду від 05.07.2011 р. порушено провадження у справі № 6/217, розгляд останньої було призначено на 18.07.2011 р..

Відповідач у судове засідання 18.07.2011 р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду не виконав.

Представником позивача подано клопотання про продовження строку вирішення спору на п'ятнадцять днів. Клопотання судом задоволено, розгляд справи було відкладено на 08.09.2011 р..

У судовому засіданні 08.09.2011 р. оголошено перерву до 15.09.2011 р..

Відповідач у наданому суду відзиві позовні вимоги відхилив, зазначивши, що підставою для стягнення штрафних санкцій є порушення зобовязань з поставки чи оплати товару, які не є порушеними, а тому підстави для задоволення позову відсутні. Крім того, відповідач вважає, що на нього не покладено обовязку направлення проекту договору застави посівів, а від позивача відповідного проекту не надходило. Також, на думку відповідача, в договорі не визначена сума, з якої повинна вираховуватись пеня.

Розглянувши надані документи і матеріали, всебічно та повно зясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, обєктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

04.02.2011 р. між державним підприємством «Державний резервний насіннєвий фонд України»(постачальником) та приватним підприємством «СТІОМІ-Холдінг»(покупцем) було укладено договір поставки насіння № 5-04 (далі Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1, п. 2.1.1) постачальник зобовязується передати у власність покупця насіння сої сорту «Ворскла»1 репр, в кількості 130,8 т. по ціні 8000 грн./т., а покупець зобов'язується прийняти це насіння та оплатити його вартість відповідно до умов, вказаних у цьому договорі.

Загальна вартість Договору становить 1046400,52 грн. (п. 3.1 Договору).

На виконання своїх зобов'язань за Договором постачальник поставив покупцю товар на суму 1046400,52 грн. що підтверджується накладною № 5-04 від 04.02.2011 р.. Насіння було отримано представником відповідача, який діяв на підставі довіреності серії ААВ № 116746 від 01.02.1011 р..

Згідно з п. 8.1 Договору порядок виконання умов цього договору забезпечується договором застави посівів озимої пшениці 720 га. при валовому зборі 1440 тонн, який повинен бути нотаріально посвідченим та укладеним до 25.03.2011 р.. Предмет договору застави має бути застрахованим на користь постачальника не пізніше місяця після укладання договору застави.

Застава є одним із засобів забезпечення виконання зобовязання, сутність якої полягає в тому, що кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобовязання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна передано перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (ст. 572 ЦК України).

Договір є однією з підстав виникнення застави (ст. 574 ЦК України).

Застава як спосіб забезпечення зобовязання створює зобовязальне правовідношення між кредитором та боржником, яке полягає в наданні боржником кредитору певних гарантій задоволення його вимог.

Предметом застави може бути будь-яке майно, що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення (ст. 576 ЦК України).

Таким чином, укладення договору застави полягає у вчиненні боржником дій щодо розпорядження майном.

Отже, оскільки застава полягає в наданні саме боржником певних гарантій, на останньому, як розпоряднику майна, лежить обовязок здійснення відповідної оферти щодо укладення договору.

Про наявність саме у відповідача обовязку ініціювати укладення договору застави свідчить п. 8.2 Договору (у редакції додаткової угоди). Зокрема, даним пунктом передбачена відповідальність покупця за неукладення договору застави та договору страхування предмета застави. Відповідальність є правовим наслідком, який наступає за порушення зобовязання. Договором не передбачено відповідальності позивача за неукладення вищевказаних договорів. Виходячи з цього, зобовязаною стороною є саме відповідач.

З огляду на викладене, доводи відповідача про те, що на нього не покладено обовязку направлення проекту договору застави оцінюються судом як намір уникнути виконання зобовязання та відповідальності за це.

Покупець у передбачений Договором строк не уклав договору застави та договору страхування предмета застави, чим порушив прийняті на себе обовязки .

Згідно з приписами статей 526 Цивільного кодексу України та 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, що передбачено ст. 525 Цивільного кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Факт наявності порушення відповідачем зобовязання з укладення договору застави та договору страхування предмета застави належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Згідно з ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків, сплата неустойки.

Відповідно до п. 8.2 Договору (в редакції додаткової угоди від 04.02.2011 р.) покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ при неукладенні договору застави та договору страхування предмета застави, що забезпечує виконання п.3.2.2. та п.8.1.

Виходячи з того, що визначені п. 8.1 Договору заходи були спрямовані на забезпечення виконання Договору в цілому, суд погоджується з доводами позивача про те, що пеня підлягає обчисленню з загальної вартості Договору.

За розрахунком позивача, який прийнято судом як вірний, пеня становить 40469,54 грн. пені.

Доводи відповідача про неможливість застосування неустойки у звязку з відсутністю порушення зобовязань з поставки чи оплати товару, є не обґрунтованими.

Неустойка, як один із видів забезпечення зобовязання (ч. 1 ст. 546 ЦК України), є засобом, який застосовується з метою стимулювання боржника до належної поведінки, що гарантує виконання ним свого основного зобовязання. Неустойка є акцесорним зобовязанням, яке виникає у звязку з основним зобовязанням та залежить від долі останнього.

Основною особливістю цивільних правовідносин є те, що вони засновані на рівності, автономії волі, майновій і організаційній відокремленості її субєктів. Даний принцип диспозитивності знайшов своє відображення у главі 49 ЦК України, не обмеживши учасників цивільних правовідносин визначними ч. 1 ст. 546 ЦК України видами забезпечення виконання зобовязання. Частина 2 даної норми наділяє учасників правом у договорі встановити інші види забезпечення зобовязання.

Можливість врегулювання сторонами договору своїх відносин на власний розсуд, відступивши від положень актів цивільного законодавства, також передбачена абзацом 1 частини 3 статті 6 ЦК України.

Саме таким чином реалізується свобода договору (ст. 627 ЦК України), яка проявляється, перш за все, у вільному волевиявленні сторін, у тому числі і щодо вибору способу забезпечення виконання зобовязання.

Таким чином, встановлення неустойки за порушення іншого зобовязання, яке не повязане поставкою продукції чи оплатою, не суперечить актам цивільного законодавства. Крім того, ні ст. 546 ЦК України, ні ст. 549 ЦК України не обмежено сторін у виборі виду зобовязання, виконання якого може бути забезпечено неустойкою.

Позивач, як правонаступник Державної акціонерної компанії «Хліб України», є підприємством, що належить до державного сектору економіки (розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.03.2005 р. № 64-р).

Частина 2 ст. 231 ГК України передбачає, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобовязання, що фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом або договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобовязання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів, з яких допущено прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково штраф у розмірі 7 % вказаної вартості.

За розрахунком позивача, який прийнято судом як вірний, до стягнення підлягає 73248,03 грн. штрафу.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги чи заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приймаючи рішення, суд зобовязаний керуватись наданими сторонами доказами.

Позивачем належним чином доведене порушення його прав зі сторони відповідача.

Обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, належним чином доведені і відповідачем не спростовані, а тому позовні вимоги позивача до останнього підлягають задоволенню в повному обсязі

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «СТІОМІ-Холдінг»(01133, м. Київ, вул. Щорса, 29, код 32827667) на користь державного підприємства «Державний резервний насіннєвий фонд України»(03033, м. Київ, вул. Ямська, 32, код 30518866) 40469,54 грн. пені, 73248,03 грн. штрафу, 1137,18 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Суддя С. А. Ковтун

Рішення підписано 12.10.2011 р.