Постанова № 18717822, 18.10.2011, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 жовтня 2011 р. № 2а-9284/11/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-суддіМартинюка В.Я.

з участю секретаря судових засіданьНовосада В.М.

представників:

від позивача Величко Р.А.,

від відповідача не зявився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі ТзОВ) «Буд-Тайм»до Державної податкової інспекції (надалі ДПІ) у Галицькому районі м.Львова про визнання протиправними дій, -

в с т а н о в и в :

ТзОВ «Буд-Тайм»звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до ДПІ у Галицькому районі м.Львова, з врахуванням уточнених позовних вимог, про визнання протиправними дій по проведенню позапланової невиїзної перевірки №2428/23-209/373985 від 09.08.2011 року за період лютого 2011 року; про визнання протиправними дій, які полягають у викладенні в акті перевірки №2428/23-209/373985 від 09.08.2011 року протиправних висновків про відсутність поставок товарів та укладання угод з метою настання реальних наслідків, про відсутність як бази, так і обєкта оподаткування податком на додану вартість; про визнання протиправними дій, які полягають у викладенні у акті перевірки висновків по завищенню податкового кредиту в сумі 61586 грн. 82 грн. та заниженню суми податку на додану вартість до сплати в бюджет в розмірі 61586 грн. 82 коп. та про скасування податкового повідомлення-рішення за №0001292321 від 19.08.2011 року.

Позивач в позовній заяві стверджує, що органом державної податкової служби було порушено процедуру проведення перевірки, а висновки, викладені в акті перевірки, про про відсутність поставок товарів та укладання угод з метою настання реальних наслідків грунтуються лише на припущеннях та спростовуються відповідними первинними бухгалтерськими документами.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просить позов задовольнити.

Відповідач в запереченні на позовну заяву вважає, що позивачем в порушення вимог чинного законодавства включено до податкового кредиту суми податку на додану вартість по господарських операціях які не були реальними.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд даючи правову оцінку спірним правовідносинам виходив з наступного.

За результатами позапланової невиїзної перевірки ТзОВ «Буд-Тайм»з питань достовірності нарахування і своєчасності сплати податку на додану вартість за лютий 2011 року, ДПІ у Галицькому районі м.Львова складено акт від 09.08.2011 року за №2428/23-209/37398534 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.08.2011 року за №0001292321, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 61586 грн. 82 коп., в тому числі, за основним платежем 61586 грн. 82 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями 1 грн. 00 коп.

Перевіркою встановлено:

- порушення п.1.4, підп.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4, підп.7.2.3, п.7.2, підп.7.3.1 п.7.3 підп.7.4.1 п.7.4, підп.7.4.5 п.7.4, підп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, в результаті чого завищено податковий кредит в розмірі 61586 грн. 82 коп.

- порушення ч.1, 5 ст.203, п.1,2 ст.215, ст.228 ЦК України, в результаті чого правочини мають ознаки нікчемності та є нікчемними - в силу припису закону. Правочини, укладені з контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб. Перевіркою встановлено відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків. В звязку з тим, що угоди поставки є нікчемними, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичниєх наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю. В даному випадку відсутні як база, так і обєкт оподаткування податком на додану вартість.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Між ТзОВ «Буд-Тайм»(Замовник) та ТзОВ «Тіса-інвест»(Підрядник) 01.02.2011 року було укладено договір підряду на виконання будівельних робіт відповідно до умов якого підрядник зобовязується на свій ризик в установлений договором термін провести заміну труб теплових мереж ДП «Санаторно-курортного лікувального центру «Шкло», здати результати роботи замовнику, ліквідувати недоробки і дефекти, що виникли з його вини і виявлені в ході приймання робіт і в гарантійні строки експлуатації обєкта, а замовник зобовязується прийняти результат та оплатити його.

Також, між вищенаведеними контрагентами 04.02.2011 року укладено договір підряду на виконання будівельних робіт, за яким підрядник зобовязується на свій ризик в установлений договором термін провести поточний ремонт корпусу №1 та лікувального корпусу ДП «Санаторно-курортного лікувального центру «Шкло», здати результат роботи замовнику, ліквідувати недоробки і дефекти, що виникли з його вини і виявлені в ході приймання робт і в гарантійні строки експлуатації обєкта, а замовник зобовязується прийняти результат та оплатити його.

В підтвердження обставин виконання вищенаведених договорів позивачем долучено до матеріалів справи банківські виписки, довідку про вартість виконаних будівельних робіт за лютий 2011 року, акти приймання виконаних будівельних робіт за лютий 2011 року, погодження договірної ціни на будівництво, що здійснюється у 2011 року, локальний кошторис №2-1-1 на Поточний ремонт лікувального корпусу, локальний кошторис №2-1-2 на поточний ремонт корпусу №1, локальний кошторис №6-1-1, локальний кошторис №6-1-2, локальний кошторис №6-1-3 та податкові накладні від 25.02.2011 року за №971 та від 24.02.2011 року за №930.

Таким чином, наявними в матеріалах справи первинними бухгалтерськими документами підтверджується виконання підрядником будівельних робіт, які в подальшому були використані позивачем у своїй господарській діяльності.

Щодо порушень оподаткування податком на додану вартість.

Відповідно до підп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, чиноного на момент оподаткування згаданих господарських операцій, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не дозволяється включення до податкового кредиту, згідно з підп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 даного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Судом встановлено, що позивачем на підтвердження обгрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за перевірений період були надані податкові накладні, що знаходяться в матеріалах справи, які не мали недоліків та, порядок заповнення яких, відповідав встановленому чинним законодавством.

Окрім того, відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість” платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підп. „а”, „в”, „г”, „д” п.10.1 ст.10 вищезазначеного Закону, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п. 10.2 ст. 10 згаданого Закону).

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку контрагентом продавця (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Дана позиція суду викладена також у рішенні Європейського Суду з прав людини від 22 січня 2009 року у справі “БУЛВЕС” АД проти Болгарії” (заява № 3991/03) в якому суд зазначив, що такі вимоги стануть надмірним тягарем для платника податку, що порушить справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість при несплаті цього податку контрагентом продавця, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування.

У відповідності до вимог підп.7.2.6 п.7.2 ст.7 згаданого Закону, зокрема, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Орган державної податкової служби, вважає, що позивачем отримано податкові накладні від платника, який не здійснював поставки товарів (робіт, послуг), а тому такі не можуть бути використані при формуванні податкового кредиту.

Такі висновки органу державної податкової служби ґрунтуються на положеннях ч.2 ст.228, ст.216 ЦК України.

Як вбачається з акта перевірки орган державної податкової служби посилається на акт перевірки ДПІ у Пустомитівському районі Львівської області від 18.04.2011 року за №194/152/37197516 про проведення доментальної позапланової невиїзної перевірки контрагента ТзОВ «Тіса-Інвест»- ПП «Стега».

Так, перевіряючі приходять до висновку, що оскільки у ПП «Стега»відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобовязання.

Однак, на думку суду, дані обставини не можуть вказувати на безтоварність господарських операцій в сукупності з іншими доказами, які наявні в матеріалах справи (банківські виписки, довідки про вартість виконаних будівельних робіт, акти приймання виконаних будівельних робіт, погодження договірної ціни на будівництво, локальні кошториси, згадані податкові накладні), оскільки виконані ТзОВ «Тіса-Інвест»будівельні роботи не потребували наявності неабияких складських приміщень та виробничих потужностей.

Окрім того, відповідачем не надано доказів, щодо виконання будівельних робіт ТзОВ «Тіса-Інвест»залучало будь-які трудові чи матеріальні ресурси ПП «Стега».

Слід зазначити, що грунтування висновків органу державної податкової служби про безтоварність господарських операцій між позивачем та його контрагентом ТзОВ «Тіса-Інвест»на обставинах, викладених в акті перевірки від 18.04.2011 року за №194/152/37197516, є недотримання принципу індивідуалізації відповідальності. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, неправомірне їх декларування, відповідальність за що передбачена чинним законодавством. При цьому, відповідальність контрагента, в даному випадку, не може перекладатись на покупця позивача у справі.

В матеріалах справи наявний акт ДПІ у Приморському районі м.Одеси від 27.07.2011 рокуза №4925/23-40/35991684 з якого вбачається, що, за результатами планової виїзної перевірки ТзОВ «Тіса-Інвест»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 20.06.2008 року по 31.03.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 20.06.2008 року по 31.03.2011 року, перевіряючими не встановлено завищення чи заниження повноти нарахування податку на додану вартість даним платником податків, що спростовує висновки відповідача про неправомірність формування позивачем податового кредиту по даному контрагенту.

Судом також досліджувались обставини добросовісності позивача при вчиненні згаданих господарських операцій з ТзОВ «Тіса-Інвест», на що платником податків було представлено витяги з офіційного веб-сайту Державної податкової адміністрації України щодо згаданого контрагенту, згідно яких такий контрагент до 20.09.2011 року був платником податку на додану вартість. Окрім того, в матеріалах справи наявна Ліцензія Міністерства регіонального розвитку та будівництва України з якої вбачається, що ТзОВ «Тіса-Інвест»з 12.11.2010 року по 12.11.2013 року здійснює господарську діяльність повязану із створенням обєктів архітектури.

Таким чином, на час укладення правочинів позивач мав офіційно оприлюднену інформацію щодо своїх контрагентів з метою зменшення ризиків негативних наслідків вчинення господарських операцій. За таких обставин, добросовісність та обачність позивача по згаданих господарських операціях підтверджується тим, що ним була зібрана оприлюднена інформація, яка б вказувала на недобросовісність його контрагента.

А тому, висновки органу державної податкової служби про безтоварність господарських операцій між позивачем та згаданими контрагентами, які ґрунтуються на обставинах викладених в актах зустрічних перевірок, без дослідження первинних бухгалтерських документів позивача не можуть бути обґрунтованими.

Не можна залишити поза увагою і той факт, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження обєктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу обєктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших обєктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Дана позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійснии».

З врахуванням того, що орган державної податкової служби при встановленні факту нікчемності правочину в акті перевірки покликався саме на ст.228 ЦК України, наведені обставини враховуються судом при прийнятті судового рішення.

Таким чином, висновки органу державної податкової служби про нікчемність та безтоварність господарських операцій між позивачем та його контрагентом не є достатньо обґрунтованими та не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами, а тому суд вважає, що спірне податкове повідомлення-рішення, яке прийняте на підставі акта перевірки, є неправомірним та підлягає скасуванню.

Щодо вимог позивача про визнання протиправними дій відповідача по проведенню позапланової невиїзної перевірки, то такі задоволенню не підлягають з огляду на те, що така, як вбачається з пояснень представника відповідача, проводилась на підставі підп.78.1.1 п.78.1 ст.78 ПК України, тобто за наслідками перевірок інших платників податків.

З приводу вимог про визнання протиправними дій органу державної податкової служби по викладенню в акті перевірки певних висновків, то суд не вбачає підстав для визнання таких дій неправомірними з огляду на наступне.

Частиною 1 ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Як передбачено абзацом 2 п.3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказ Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 за №984 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 року за №34/18772, акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

З аналізу вищенаведених норм вбачається, що оскільки акт перевірки є лише документом, який підтверджує факт проведення такої та є носієм доказової інформаці, то дії по викладенню певних висновків в такому акті не порушують жодних прав, свобод та інтересів позивача, а тому у суду відсутні підстави для визнання їх протиправними.

Більше того, висновки викладені в акті перевірки є предметом судового дослідження при розгляді спірного податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, самостійно висновки викладені в акті перевірки не порушують прав позивача.

Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку про обгрунтованість та підставність позовних вимог в частині скасування податкового повідомлення-рішення, а тому в цій частині позов слід задовольнити. В іншій частині в задоволенні позову належить відмовити.

Окрім того, з врахуванням вимог ч.2 ст.162 КАС України, суд вважає за необхідне в резолютивній частині постанови зазначити про протиправність та скасування оспорюваного акту індивідуальної дії.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, судові витрати у формі судового збору належить стягнути на користь позивача пропорційно до задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 21, 69, 70, 160-163 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати, прийняте Державною податковою інспекцією у Галицькому районі м.Львова, податкове повідомлення-рішення від 19.08.2011 року за №0001292321.

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Буд-Тайм»(код ЄДРПОУ 37398534), що знаходиться за адресою м.Львів, проспект Шевченка, 22, 0 грн. 85 коп. судового збору.

5.Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

6. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 18 жовтня 2011 року.

Суддя В.Я.Мартинюк