Постанова № 18717303, 27.09.2011, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 вересня 2011 р. № 2а-4121/11/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі :

головуючого суддіКостецького Н.В.

за участю секретаря судового засіданняЛуценка Ю.С.

представника позивачаЛіпенцевої К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Маріо»до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень рішень, -

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Маріо»звернулось до суду з позовом до ДПІ у Сихівському районі м. Львова, в якому просить визнати нечинними та скасувати податкове повідомлення рішення №0000802321 від 28.03.2011р. та №0000812321 від 28.03.2011р. Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є незаконними та необґрунтованими та прийняті з порушенням вимог чинного законодавства.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала повністю з підстав, зазначених в позові, просила позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не зявився, повідомлявся про розгляд справи у встановленому законом порядку, що підтверджується розпискою від 10.08.2011р.

З письмового заперечення та пояснень представників відповідача наданих в судовому засіданні 10.08.2011р. вбачається, що відповідач проти задоволення позову заперечує з підстав викладених у акті перевірки.

Заслухавши пояснення представника позивача, представників відповідача дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

ДПІ у Сихівському районі м. Львова проведено планову виїзну перевірку ТзОВ «Маріо»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2009р. по 31.12.2010р., валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009р. по 31.12.2010р., за результатами якої складено акт №325/23-9/25225316 від 17.03.2011р.

За наслідками перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000812321 від 28.03.2011р., яким позивачу визначено податкове зобовязання з ПДВ в сумі 187390 грн., з яких 149912 грн. основний платіж, 37478 грн. штрафні санкції, та податкове повідомлення-рішення №0000802321 від 28.03.2011р., яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на прибуток в сумі 206815 грн., з яких 165452 грн. основний платіж, та 41363 грн. штрафні санкції.

Як вбачається з акту перевірки, відповідачем встановлено, що ТзОВ «Маріо»порушило п. 5.1 п. п. 5.2.1 п.5.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток на суму 165452 грн., п.п. 7.4.1, п.п. .7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на суму 149913 грн., п.3.1,.п.7.39,п.7.41 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, а саме встановлено, що в авансових звітах відсутні оформлені належним чином розрахункові документи, які б підтверджували факт продажу товарів на суму 104.56 грн., а також п.п. 4.2.15, п.п. 4.2.1 п.4.2 ст.4 , п.7.1 ст.7, п.п. 9.10.1, п.п. 9.10.3, п. 9.10 ст. 9, ст. 1,8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», в результаті чого підприємству донараховано податок в розмірі 310,26 грн. та застосовано штраф в розмірі 269,93 грн. Підставою для такого висновку відповідача є те, що в результаті проведеної перевірки встановлено, що підприємством відображено у бухгалтерському обліку господарські операції щодо придбання товарів (робіт, послуг) у ТзОВ «Центрально-Європейська фінансово-торгова група», ТзОВ «Імідж-текс»та ПП «Констракшн Груп», які фактично не відбувались, а, отже, на думку відповідача, є нікчемними. При цьому, про неможливість проведення господарських операцій між вказаними субєктами свідчать неподана звітність за 2010р. ТзОВ «Центрально-Європейська фінансово-торгова група»та непричетність директора ТзОВ «Імідж-текс»до ведення господарської операції, що підтверджує неможливість фактичного отримання від ТзОВ «Маріо»товарів (робіт, послуг). Зокрема, відповідачем зазначено, що в актах виконаних робіт, представлених до перевірки, відсутній обєктивний, кількісний аналіз всієї сукупності достовірної інформації про зовнішні та внутрішні умови здійснення діяльності у відповідності до встановлених норм, правил та діючого законодавства, прийнятої методології визначення вартісних та натуральних показників, не вказано обсяги наданих послуг в натуральному виразі, не конкретизовано зміст наданих послуг в натуральному та вартісному виразі, акти не містять інформації про фактично понесені витрати та здійснення цих послуг та інформації про кількість використаних матеріалів при виконанні робіт, немає розшифрування площі та місця надання послуг.

Крім того, як вказує відповідач, понесені витрати на придбання послуг не оформлені відповідними документами, що б підтверджували фактичне виконання робіт, у звязку з чим відсутнє підтвердження фактичного виконання робіт та їх зв'язок із підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції, не доведено їх використання підприємством у власній господарській діяльності та відсутня підстава для включення їх без підтвердження відповідними первинними документами до відшкодування податкового кредиту.

Також, в ході проведення перевірки встановлено, що підприємством за перевіряємий період сформовано податковий кредит від підприємств-контрагентів, які підпадають під більшість з критеріїв відбору субєктів господарювання. Що мають ризик здійснення нереальних (удаваних) операцій з реалізації товарів та безпідставного формування податкового кредиту третім особам.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів згідно з ч.2 цієї ж статті можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Закріплений у ч.1 ст. 11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

За правилами, встановленими ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, господарські відносини між ТзОВ «Маріо»(покупець) та ТзОВ «Імідж-текс»( продавець) підтверджені Договором купівлі-продажу № 0604-14 від 11.04.2007р. (а.с. 90 том 2) та Договором купівлі-продажу №077/09 від 10.07.2009р. (а.с.62 том 1). Згідно цих договорів, продавець продає, а покупець купує товарно-матеріальні цінності. Асортимент, ціна, кількість та загальна вартість товарів визначаються видатковими накладними. Факт виконання сторонами договірних зобовязань підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, рахунками-фактурами, податковими накладними, платіжними дорученнями (а.с. 65-196 том 1).

Згідно із матеріалів справи, господарські відносини між ТзОВ «Маріо»(покупець) та ТзОВ «Центрально-Європейська фінансово-торгова група»(продавець) підтверджені Договором купівлі-продажу №25/10-10 від 25.10.2010р. (а.с. 197 том 1), відповідно до якого продавець зобовязується відпустити та передати у власність товар, асортимент якого визначається згідно накладних. Факт виконання договірних зобовязань сторонам підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими та податковими накладними, платіжними дорученнями (а.с. 198-249 том 1).

Господарські відносини між ТзОВ «Маріо»(замовник) та ПП «Констракшн Груп»(підрядник) підтверджуються Договором підряду №1-04/10 від 01.04.2010р. (а.с. 250 том 1), відповідно до якого замовник доручає, а підрядних зобовязується виконати роботи, зміст, вартість і обсяг яких визначаються в Додатку до Договору. Факт виконання договірних зобовязань сторонами підтверджується актами виконаних робіт, податковими накладними, платіжними дорученнями (а.с. 253-261 том 1).

Крім того, як вбачається із матеріалів справи, ТзОВ «Маріо»уклало з ВАТ «Волиньхолдинг»договір купівлі-продажу від 25.11.2009р. (а.с. 6 том 2), з Представництвом «Онур Тааххут Ташимаджилік ве Тіджарет Лімітед Ширкеті»- договір купівлі-продажу №М1/4 від 01.04.2010р. (а.с. 7 том 2), з ЗАТ «Ритейлінгова компанія «Євротек»- договір купівлі-продажу №Р0464/0-09 від 03.04.2009р. (а.с. 8 том 2), з ДТГО «Львівська залізниця»- договір купівлі-продажу №Л/НА-10564/НЮ від 15.10.2010р. (а.с. 9-11 том 2), з ВАТ «Львівський локомотиворемонтний завод»- договір поставки №10/300 від 07.10.2010р. (а.с. 12-14 том 2), з ЗАТ «Львівська кондитерська фірма «Світоч»- договір №0401 від 04.01.2010р. (а.с. 15-16 том 2), виконання яких підтверджується отриманими податковими накладними (а.с. 16-61 том 2).

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього ж Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті (п.5.2.1 ст.5 вищезгаданого Закону).

Як передбачено п.п.5.3.9. п.5.3 ст.5 вказаного Закону не належить до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відтак, суд не бере до уваги посилання відповідача на відсутність фактичного надання послуг та зв'язок із підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем робіт, послуг, оскільки матеріалами справи доведено їх використання підприємством у власній господарській діяльності, а, отже, у позивача були підстави для включення вартості наданих послуг та затрат на придбання товарно-матеріальних цінностей до валових витрат.

Згідно п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно 7.4.4 п.7.4 ст.7 цього ж Закону Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, згідно з вимогами п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення.

Первинний документ, за визначенням, наведеним в ст.1 зазначеного Закону, це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Судом встановлено, що усі первинні документи по операціях ТзОВ «Маріо»з контрагентами були належним чином оформлені у відповідності до вимог ст.9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”.

Крім цього, як вбачається із наявного в матеріалах справи Висновку №1675 економічного експертного дослідження від 29.04.2011р., зробленим експертами Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз,документально та нормативно не підтверджуються висновки, викладені в акті перевірки №/23-9/25225316 від 17.03.2011р. щодо порушення позивачем вимог п. 5.1 п. п. 5.2.1 п.5.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та 7.4.1, п.п. .7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

З урахуванням зібраних у справі доказів, позивачем доведено правомірність віднесення до складу податкового кредиту податок на додану вартість (149912 грн.), та доведено безпідставність та необґрунтованість висновку відповідача про порушення позивачем Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та відповідно нарахування податку на прибуток в розмірі 165452 грн.

Також відповідачем зазначено про порушення позивачем ч.5 ст.203. ч.1.2 ст.215. ст.216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах при придбанні та продажу товарів, робіт, послуг. Крім того, як вбачається зі змісту згаданого акту також встановлено і факт нікчемності таких правочинів з посиланням на ст.228 ЦК України.

Суд звертає увагу відповідача, що відповідно до листа ДПА України «Щодо підстав для визнання договорів нікчемними»від 29.09.2010 року №20289/7/16-1617, дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Наявність же розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів не є самостійною підставою для визнання правочинів нікчемними.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Стаття 203 ч.5 ЦК України передбачає, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, в системному аналізі цих норм для визнання правочину нікчемним повинні бути наступні умови: 1. Наявність самого правочину. 2. Відсутність у сторони (сторін) в момент вчинення правочину спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. 3. Наявність умислу на вчинення такого правочину.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини. спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності: правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження, об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна: правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Така правова позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсний».

А оскільки відповідач при встановленні факту нікчемності правочину в акті перевірки покликався саме на ст.228 ЦК України, наведені обставини враховуються судом при прийнятті судового рішення.

Окрім цього, з 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України (далі ГК України) доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

Щодо укладених договорів між позивачем та ТзОВ «Імідж-Текс»то судом не береться до уваги посилання відповідача на рапорт, складений начальником ВОСРП Головного відділу ПМ ДПІ у Оболонському районі м. Києва (а.с. 40 том 3), оскільки такий не доводить протиправності вказаних договорів, а як вбачається з їх копій такі були підписані директором ТзОВ «Імідж-Текс»ОСОБА_4 Відповідачем не представлено доказів, що ОСОБА_4 на момент укладення договору не була директором ТзОВ «Імідж-Текс». Також в матеріалах справи відсутні посилання відповідача на докази оскарження вказаних договорів сторонами договору та наявність претензій у сторін договору щодо його виконання.

Також суд не бере до уваги Постанову Залізничного районного суду м. Львові у справі №3-1395/11 від 18.07.2011р., оскільки судом у вказаній постанові не встановлено обставин, визначених у ч.2.ст.72 КАС України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Крім того, суб'єкт владних повноважень, відповідно до ч.4 ст.71 КАС України повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали.

Таким чином, сукупність вищенаведених встановлених обставин підтверджено документально, що дає суду підстави визнати позовні вимоги обґрунтованими, доведеними матеріалами справи, і такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати у вигляді судового збору (3,40 грн.), відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, слід стягнути з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 7-14,17,18,49,51,158,160-163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в :

1.Позов задовольнити повністю.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Сихівському районі м. Львова №0000812321 від 28.03.2011р., №0000802321 від 28.03.2011р.

3.Стягнути з державного бюджету України в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Маріо»(79000, м. Львів, вул. Хоткевича, 30а/42) 3 грн. 40 коп. судового збору.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складено та підписано 03.10.2011р.

СуддяКостецький Н.В.