Постанова № 18705303, 12.10.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

12 жовтня 2011 р. № 2-а- 8810/11/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Панова М.М.,

суддів Волошина Д.А,

Горшкової О.О.

за участю секретаря Бурхан А.С.,

представників сторін:

позивача ОСОБА_2,

відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом

Іноземного підприємства "Ювента"

доДержавної податкової інспекції у Фрунзенському районі міста Харкова

проскасування податкових повідомлень рішень,-

ВСТАНОВИВ:

До Харківського окружного адміністративного суду звернулось Іноземне підприємство "Ювента", з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі міста Харкова, в якому просив суд скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Фрунзенському районі м.Харкова від 04.02.2011 року № 0000212302 та № 0000222302.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив задовольнити позовні вимоги з підстав та мотивів, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні проти заявлених позовних вимог заперечував в повному обсязі. Надав письмові заперечення в яких виклав свою позицію.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів.

Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи Іноземне підприємство "Ювента" зареєстроване як юридичну особу виконавчим комітетом Харківської міської ради 14.12.2006 року за № 14801020000031625. Державна реєстрація проведена за адресою: 61044, м. Харків, просп. Московський , буд. 257.

Судом встановлено, що на підставі направлень від 30.11.2010 року № 1019, від 03.12.2010 року № 1030, від 15.12.2010 року № 1069, віл 21.12.2010 року № 1083 та згідно із п.1 ч.1 ст.11, ч.1 ст.11-1 Закону України від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ»Про державну податкову службу в Україні»та відповідно до плануграфіка проведення планових виїзних перевірок субєктів господарювання на ІV квартал 2010 року, фахівцями ДПІ була проведена планова виїзна перевірка Іноземного підприємства «Ювента»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2008 року по 30.09.2010 року .За результатами перевірки складено акт від 19.01.2011 року № 61/23-212/34756216 про результати планової виїзної перевірки Іноземного підприємства «Ювента»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2008 року по 30.09.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 року по 30.09.2010 року.

Згідно висновків згаданого акту відповідачем встановлено порушення ІП «Ювента»:

- ч.1 ст.216, 626, 629, 658, 215, п.1, 5 203 ЦК України в частині спрямування правочинів всупереч моральним засадам суспільства (п.1 ст.203) та не направлення на реальне настання обумовлених правочинами наслідків (п.5 ст.203) здійснених ІП «Ювента»з ТОВ «Карпос», ТОВ «Салтус Груп - XXI»,від ТОВ „Вектор", ТОВ „Техноцентр" , ТОВ „Промлогістика"; п.4.1 ст.4, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України від 28.12.1994 № 334/97-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (із змінами та доповненнями), заниження всього у сумі 19043096 грн. , у тому числі за 3 квартали 2008 року у сумі 3374174 грн., за 2008 рік у сумі 6708009 грн., за 1 квартал 2009 року у сумі 11698888 грн., за 1 півріччя 2009 року у сумі 12 010 356 грн., за З квартали 2009 року у сумі 12334088 грн., за 2009 рік у сумі 12 334 958 грн., за 3 квартали 2010 року у сумі 129 грн.; 4.1 ст.4, 7.2.6 п. 7.2 , п.п.7.4.1, п.п.7.4.4, п.п.7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (із змінами та доповненнями), занижено податку на додану вартість за період з 01.07.2008 по 30.09.2010 встановлено його 15 855 790 грн. у т.ч. за липень 2008 року у сумі 852463 грн., за серпень 2008 року у сумі 226891 грн., за вересень 2008 року у сумі 1649292 грн., за жовтень 2008 року у сумі 667459 грн., за листопад 2008 року у сумі 1999840 грн., за січень 2009 року у сумі 3384153 грн., за лютий 2009 року у сумі 5131144 грн., за березень 2009 року у сумі 1683900 грн., за квітень 2009 року у сумі 249981 грн., за вересень 2009 року у сумі 1245 грн., за жовтень 2009 року у сумі 1714 грн., за листопад 2009 року у сумі 2243 грн., за грудень 2009 року у сумі 37 грн., за січень 2010 року у сумі 189 грн., за лютий 2010 року у сумі 14 грн., за квітень 2010 року у сумі 1025 грн., за травень 2010 року у сумі 5534 грн., за липень 2010 року у сумі 321 грн., за серпень 2010 року у сумі 54 грн., за вересень у сумі 3 грн.

На підставі висновків акту від 19.01.2011 року № 61/23-212/34756216 про результати планової виїзної перевірки Іноземного підприємства «Ювента»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2008 року по 30.09.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 року по 30.09.2010 року ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова прийняті податкові повідомлення рішення від 04.02.2011 року № 0000212302 про нарахування податкового зобовязання зі сплати податку на прибуток на загальну суму - 23803870,00 грн. з яких за основним платежем 19043096 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 4760774 грн. та № 0000222302 про визначення податкового зобовязання зі сплати податку на додану вартість за основним платежем на суму 15855790,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 3963947,50 грн.

Матеріалами справи встановлено, що між позивачем ІП «Ювента»та ТОВ “Пром Логістіка”,ТОВ «Салтус Групп ХХІ», ТОВ «Вектор», ТОВ «Техноцентр», Іноземне підприємство «Малахіт», ПФ «Валькирія», Іноземним підприємством «Еолія», ТОВ «Карпос», були укладені договори. Зміст договорів зафіксований на паперових носіях, вимогам законодавчих та нормативних актів відповідає.

У матеріалах справи містяться копії первинних документів бухгалтерського та подакового обліку за операціями згідно господарських договорів ІП «Ювента»з ТОВ “Пром Логістіка”,ТОВ «Салтус Групп ХХІ»,ТОВ «Вектор», ТОВ «Техноцентр», Іноземне підприємство «Малахіт», ПФ «Валькирія», Іноземним підприємством «Еолія», ТОВ «Карпос».

Статтею 42 Конституції України визначено, що кожен має право на підприємницьку діяльність не заборонену законом.

Згідно з визначенням частини 1 статті 19 Господарського кодексу України, - суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

За наслідками здійснення такої діяльності суб'єкт господарювання отримує дохід, з якого провадиться сплата податків.

Згідно п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997р. №168/97-ВР «Про податок на додану вартість", із змінами і доповненнями, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

-придбання (будівництва, спорудження) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподаткування у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 7.5. Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: 7.5.1. дата -здійснення першої з подій:

-або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

-або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);

Відповідно п.п. 7.4.5. вищезазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно п.п.7.2.6 п.7.2. ст.7 Закону України «Про ПДВ»податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про ПДВ»датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Згідно п.п.7.7.1. п.7.7 ст.7 Закону України «Про ПДВ»сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Контрагентами були виписані податкові накладні. Податкові накладні, виписані з додержанням вимог п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Сума податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включена до податкового кредиту відповідного періоду, вищезазначені податкові накладні відображені в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних, дані відповідають додаткам 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість та даним декларацій з податку на додану вартість.

Виходячи із вищевикладеного, у відповідності до п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суми ПДВ.

Таким чином, висновок ДПІ в акті перевірки щодо того, що сторони в порушення вимог Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість", із змінами та доповненнями, за наслідками проведеної поставки товарів (послуг) на користь вищезазначених контрагентів не проведено оподаткування податком на додану вартість за відповідною датою виникнення обсягів таких операцій та не проведено сплату податку на додану вартість до бюджету, не відповідає дійсності.

Підпунктом 7.2.3. п. 7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь- яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до п. 3.4. Порядку заповнення і подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року N166 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 липня 1997 року за N250/2054, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації. Дані, наведені в декларації, мають відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, достовірність даних підтверджується: підписом платника, якщо платник - фізична особа, в інших випадках (особа, яка визначена як платник податку на додану вартість, крім фізичних осіб) - підписами відповідальних посадових осіб (керівника, головного бухгалтера) та печаткою, а в разі подання декларації в електронній формі - електронним підписом осіб (які підписують декларацію), зареєстрованим у порядку, визначеному законодавством.

Матеріалами справи встановлено, що податкові накладні вимогам Закону України «Про податок на додану вартість»відповідають, виписані підприємствами, які станом на момент спірних правовідносин є платниками ПДВ, що не заперечується відповідачем, під час здійснення господарських операцій перебували на обліку в органах ДПІ, що відповідає вимогам пп.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону, де закріплено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Доказів зворотнього судовим розглядом справи не встановлено і актом перевірки не заперечуються та не спростовано.

Відповідно до пункту 1.32 статті 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу.

Відповідно до ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальних формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п. 5.2.1. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Виходячи з вимог п.2 ст. 3 Закону № 996, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку. Всі записи бухгалтерського обліку в обов'язковому порядку повинні підтверджуватися первинними документами, що є свідоцтвом здійснених операцій

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п. 2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 за №168/704 (далі Положення) первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. Первинні документи мають бути складені в момент проведення кожної господарської операції або (якщо це можливо) безпосередньо після завершення, які фіксують факти виконання таких операцій.

Відповідно до п.2.15 та п. 2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України” від 16.07.1999 р. № 996-XIV Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обовязкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Щодо вказівки відповідачем в акті перевірки про відсутність товаро-транспортних накладних, журналу реєєстрації виданих довіреностей, документів щодо країни походження побутової техники, сертифікатів якості на неї, документів підтверджуючих ввезення даних товарів на митну територію України, представник позивача пояснив та з матеріалів справи вбачається, що отримання товарно-матеріальних цінностей (далі - ТМЦ) від постачальників здійснювалось позивачем на підставі DDP, місце доставки - м. Харків, "склад покупця" (у відповідності з Міжнародними правилами тлумачення торгових термінів "Інкотермс 2000"). Транспортировка ТМЦ здійснювалась транспортом та за рахунок постачальників. У зв"язку з цим, оскільки ІП "Ювента" не являлась суб"єктом автоперевезення, транспортні документи перевізником не надавались. Товар оприбутковувався на підставі видаткових накладних постачальника. Журнал реєстрації виданих довіреностей не вівся, так як відпуск постачальниками ТМЦ здійснювався на підставі п. 13 Інструкції № 99 від 16.05.1996р. Товар оприбутковувався на склад "Зберігача" відповідно до договору зберігання № 293/06/09 від 01.03.2009 року. ІП "Ювента" не є учасником зовнішньо-економічної діяльності, тому не надало відповідачу документи, підтверджуючи ввіз даних товарів на митну територію України. Країна походження даних товарів вказана в технічних паспортах, які разом з товаром та сертифікатами якості надані покупцям.

Крім того, суд зазначає, що Законом України "Про податок на додану вартість", Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", Податковим кодексом України, та іншими нормативно-правовими актами регулюючими суспільні відпосини у сфері оподаткування не передбачено обов"язковість наявності вищевказаних документів (товаро-транспортних накладних, журналу реєєстрації виданих довіреностей, документів щодо країни походження побутової техники, сертифікатів якості на неї, документів підтверджуючих ввезення товарів на митну територію України) для формування платником податків валових витрат та податкового кредиту. Копії документів, на підставі яких позивач формував валові витрати та податковий кредит в повному обсязі надані до суду, та відповідають всім вимогам діючого законодавства.

Щодо твердження відповідача про відсутність об"єктів по операціях з придбання та продажу товарів, які підпадають під визначення ст.ст. 3, 4, 7 Закону України "Про податок на додану вартість" контрагента позивача - ТОВ "Карпос", якому позивач реалізував товар, суд зазначає, що по перше, відповідачем не зазначено, на підставі чого зроблено такий висновок та не надано до суду підтверджуючих це документів, по друге, діючим законодавством України не передбачено відповідальності платника податків за несплату його контрагентом податкових зобов"язань до бюджету, не подання податкової звітності чи інших порушень податкового законодавства.

На підставі вищенаведених обставин суд прийшов до висновку, що господарські операції між позивачем ІП «Ювента»та ТОВ “Пром Логістіка”, ТОВ «Салтус Групп ХХІ», ТОВ «Вектор», ТОВ «Техноцентр», Іноземне підприємство «Малахіт», ПФ «Валькирія», Іноземним підприємством «Еолія», ТОВ «Карпос»носили реальний характер, що підтверджується копіями первинних документів бухгалтерського та податкового обліку.

Щодо вказівки відповідачем у акті перевірки, що в порушення пп. 7.2.6 п. 7.2 , 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" зі змінами та доповненнями від 03.04.1997 року 168/97, до складу податкового кредиту липня 2008 року ІП «Ювента»включило суму ПДВ 19166,70 грн. по податковій накладній отриманій від ТОВ „Віо-Груп XXI" (код за ЄДРПОУ 35466057), № 3003/5, дата виписки якої 30.03.2008 року на суму 115000,20 грн, (в т. ч. ПДВ- 19166,70 грн.), суд зазначає, що згідно з пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Суд зазначає, що додання до податкової декларації за звітний податковий період заяви зі скаргою на такого постачальника є правом а не обов"язком платника податків, отже позивачем до складу податкового кредиту липня 2008 року ІП «Ювента»було правомірно включено суму ПДВ 19166,70 грн. по податковій накладній отриманій від ТОВ „Віо-Груп XXI" (код за ЄДРПОУ 35466057), № 3003/5, дата виписки якої 30.03.2008 року на суму 115000,20 грн, (в т. ч. ПДВ- 19166,70 грн.), оскільки позивач включив суму за вказаною накладною до податкового кредиту одразу після фактичного отримання. Небажання позивача скористатись правом додання до податкової декларації за звітний податковий період заяви зі скаргою на свого контрагента не позбавляє його права включити відповідну суму до податкового кредиту.

Також в акті перевірки відповідачем зроблений висновок щодо порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, що зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються здобутими судом доказами.

Суд, проаналізувавши положення Податкового кодексу України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні», вбачає, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків нормативних актів цивільного або господарського законодавства.

За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок дій органів державної податкової служби України під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань станом на момент виникнення спірних правовідносин був визначений Законом України «Про державну податкову службу в Україні»та Податковим кодексом України.

З аналізу положень перелічених актів законодавства, вбачається, що станом на дату складання відповідачем у спірних правовідносинах актів перевірок податкові органи не були наділені законодавцем ані повноваженням на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають закону, ані повноваженнями на оцінку відповідності будь - якого правочину вимогам ст.ст.202, 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України.

Правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч. 1 ст. 228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч. 2 ст. 228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч.З ст.228).

З приписів ст. 228 Цивільного кодексу України чітко і безумовно слідує, що законодавець з 01.01.11 виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних.

Відтак, з 01.01.10 повноваження на встановлення законності правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ, зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, належать до виключної прерогативи судових органів.

Пунктом 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом - Порядок №984) передбачено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Згідно з п.5.2 Порядку №984 у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово- господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів; у разі відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки; у разі надання посадовими особами платника податків або його законними представниками посадовим (службовим) особам органу державної податкової служби письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій факти про надання таких пояснень необхідно відобразити в акті.

З огляду на приписи наведених вище норм права, суд зазначає, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ чи зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Вирішуючи спір, суд також зазначає, що необхідно керуватись правовими позиціями Верховного Суду України, які викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", адже правочини між позивачем та його контрагентами були укладені у цивільних (господарських) правовідносинах (далі за текстом -..Постанова Пленуму ВСУ №9).

Так, відповідно до п.18 Постанови Пленуму ВСУ №9 перелік правочинів. які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

Зі змісту акту перевірки, вбачається, що даний документ не містить жодних фактичних даних, які б засвідчували наявність в діяльності позивача обставин, котрі передбачені ч.1 ст.228 Цивільного кодексу України (з урахуванням викладених в Постанові Пленуму ВСУ №9 правових позицій) як ознаки нікчемного правочину.

Окремо суд зазначає, що згідно вимог п.4 ст.91 Цивільного Кодексу України, цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Згідно із ст.18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців”якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

З урахуванням зокрема тієї обставини, що на момент здійснення господарських операцій, продавці товарів, робіт, послуг знаходилися в Єдиному державному реєстрі, були зареєстровані у відповідних податкових органах, мали свідоцтва про реєстрацію платником ПДВ, віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість та формування валових витрат за такими операціями є цілком законним та обґрунтованим.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач правомірність винесених податкових повідомлень - рішень належним чином не довів.

Висновки перевіряючих осіб, що викладені у акті перевірки, не підкріплені жодними доказами і носять характер суб'єктивних припущень.

З урахуванням вищевикладених обставин, суд вважає, що вимоги позивача правомірні, обґрунтовані і підлягають задоволенню в повному обсязі, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать діючому законодавству та фактичним обставинам справи.

Відповідно до ст. 94 КАС України, враховуючи, що рішення приймається на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд дійшов висновку про необхідність стягнення сплаченого державного мита з держбюджету на користь позивача.

На підставі викладеного,керуючись ст.ст. 9, 11, 71, 94,128,159, 160163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Іноземного підприємства "Ювента" до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі міста Харкова про скасування податкових повідомлень рішень - задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова від 04.02.2011 року № 0000212302 та № 0000222302.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня його проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАСУ, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

У повному обсязі постанова виготовлена 17 жовтня 2011 року.

Головуючий Суддя Панов М.М.

Судді Волошин Д.А.

Горшкова О.О.